2) Спосіб описання конкретних цілей (створення максимально ясної і конкретної мови для описання цілей навчання, на яку учитель може перевести недостатньо ясні формулювання)

Загальний прийом конкретизації цілей – використати в описі дієслова, що вказують на певну дію.

Перелік дієслів для конкретизації навчальних цілей.

Дієслова для позначення цілей загального характеру:

аналізувати, обчислювати, демонструвати, знати, інтерпретувати, використовувати, оцінювати, розуміти, перетворювати, застосовувати, створювати та ін.

Дієслова для позначення цілей «творчого» типу (пошукові дії):

видозмінювати, модифікувати, перегруповувати, перебудовувати, поставити питання, систематизувати, синтезувати та ін.

Дієслова для позначення цілей в області усної та письмової мови (мовні дії):

виділити, записати, виразити у словесній формі, записати, підкреслити, прочитати, розповісти та ін.

Ознаки технологічно організованого навчального процесу

1. Постановка діагностичних цілей.

2. Планування навчання на основі точного визначення бажаного еталона у вигляді дій учнів, що відстежуються.

3. Попереднє тестування учнів і конкретизація навчальних цілей з урахуванням реальних можливостей школярів.

4. Послідовна орієнтація всього ходу навчання на мету, що забезпечується наявністю оперативного зворотного зв’язку та супроводжується корекцією ходу навчання.

5. Розбивка навчання на окремі навчальні цілі.

6. Повна керованість процесом навчання.

7. Гарантованість кінцевого результату.

Критерії технологічності навчального процесу:

1. концептуальність (опора на певну концепцію);

2. системність (логіка процесу, взаємозв’язок усіх його частин);

3. керованість (діагностичне цілепокладання, проектування процесу навчання, поетапна діагностика, корекція);

4. ефективність (за результатами оптимальність за витратами, гарантованість досягнення еталону навчання);

5. відтворюваність (можливість застосування іншими).

2. Особистісно-орієнтована освіта і технології. Педагогіка співробітництва та її характеристики

Особистісно-орієнтована технологія– це освітня технологія, головною метою якої є взаємний і плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності у спілкуванні та партнерства в спільній діяльності.

Основне завдання– надання допомоги учневі у визначенні свого ставлення до самого себе, інших людей, навколишнього світу.

Принципи функціонування особистісно-орієнованого навчання:

1. Принцип визнання, усвідомлення індивідуальності учня, його самоцінності, неповторності як людини, його розвитку не як колективного суб’єкта, але насамперед як індивіда з неповторним суб’єктним досвідом, сукупністю психічних, культурологічних рис.

2. Принцип диференціації.

3. Освітній процес особистісно-орієнтованого навчання надає кожному учню, спираючись на його здібності, інтереси, ціннісні орієнтації та суб’єктний досвід, можливість реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці. Зміст освіти, її засоби та методи підбираються та організуються так, щоб учень міг виявити вибірковість предметного матеріалу.

4. Принцип варіативності – базовий, будує навчання на широкій різноманітності змісту та форм навчального процесу, вибір якого здійснює вчитель-предметник, враховуючи мету розвитку кожної дитини.

5. Принцип проектування навчального предмета.

6. Принцип гуманізації змісту знань.

7. Принцип системності знань.

8. Принцип інтегративності знань.

9. Принцип узгодження наукових і навчальних знань.

10. Принцип забезпечення пізнання та психічного розвитку тощо.

Особистісно-орієнтований підхід стверджує, що в центрі навчання знаходиться учень, студент – його мотиви, цілі, неповторний психологічний склад. Виходячи з інтересів учня, студента, рівня його знань і умінь вчитель визначає мету знань і коригує освітній процес, керуючись розвитком особистості учня.

Педагогіка співробітництва

Навчання у співробітництві (cooperative learning) та навчання в малих групах використовувалось у світовій педагогіці досить давно. Власне, саме ідея навчання у співробітництві виникла у 20-х рр. ХХ ст. як елемент прагматичного підходу до освіти у філософії Дж. Дьюї. Проте розробка технології навчання у співробітництві в малих групах починається у 70-х рр. ХХ ст. Перші описи цієї технології з’являються наприкінці 70-х – початку 80-х рр. ХХ ст.

Ідеологія навчання у співробітництві у Північній Америці (з одного боку), Ізраїлі, Європі (з другого боку) має певні відмінності, хоча їх об’єднують спільні принципи та підходи. Обидва напрями є взаємодоповнюваними і розглядаються як підготовка до проектної діяльності (Метод проектів»).

Ідея навчання у співробітництвірозвивається та трансформується зусиллями педагогів багатьох країн світу, залишаючись гуманною (орієнтованою на людину) за своєю суттю.

Автори методики навчання у співробітництві ґрунтуються на усвідомленні факту, що саме від кожного (від конкретної особистості) залежить успіх всієї групи, колег, власний успіх. Усвідомлення власної відповідальності сприяє досягненню колективного успіху. Практика свідчить, що навчання у співробітництві є більш цікавим та ефективним, і це стосується не лише засвоєння академічної інформації, а й інтелектуального (спільна творча діяльність, генерування ідей та пошук шляхів їх запровадження) та морального розвитку (доброзичливе ставлення до кожного члена групи, симпатія, зацікавленість в успіхах колег, готовність допомогти тощо) учасників навчального процесу.

Навчання у співробітництві розглядається як альтернатива традиційним методам та методикам (за рахунок запровадження особистісно-орієнтованих підходів). Саме завдяки впровадженню цієї технології підвищується рівень усвідомлення матеріалу, застосування його для розв’язання нових завдань.

На сучасному етапі розвитку системи освіти та педагогічної думки «Навчання у співробітництві» є інтегрованим компонентом розробленої та структурованої системи освіти.

Навчання у співробітництві (педагогіка співробітництва) – система навчання яка ґрунтується на спільній діяльності вчителя та учнів, взаєморозумінні і гуманізмі, єдності інтересів і прагнень всіх учасників навчального процесу і має за мету особистісний розвиток школярів.