Розділ IV. Княжа та церковно-монастирська підтримка нужденних у х-хііі століттях

1. Вплив хрещення Руси на модель соціального захисту населення

У Х-ХІІ століттях в Україні-Руси відбувається зміна парадигми (моделі) допомоги і підтримки нужденних. Це пов'язано зі зміною соціально-економічної та соціокультурної ситуації. До початку IX ст. у східних слов'ян завершився розклад первіснообщинного ладу, руйнування родоплемінних зв'язків. На зміну родоплемін­ним відносинам прийшли територіальні, політичні та військові, виникли племінні союзи, на базі яких створюється держава - Київ­ська Русь. Правлячою соціальною групою молодої держави стали князь та його дружинники.

Розвиток феодальних відносин, інтереси єдності країни вима­гали реформування поганських уявлень стародавньої Руси, прийн­яття спільної релігії. У 988 році християнство в православному ва­ріанті визнається офіційною державною релігією. З прийняттям християнства з'являється і нова впливова організація - церква.

Християнізація слов'янського світу справила вирішальний вплив на всі сфери життя суспільства, на суспільні відносини, і це не могло не позначитися на характері, формах допомоги та підтримки людини. З цього часу починає формуватися християнська концепція допомоги, в основі якої є філософія любові до ближнього. «Полюби ближнього твого, як самого себе» - ця формула стає моральним ім­перативом (велінням), що визначає сутність вчинку індивіда. З іншо­го боку, вона виражає сутність єднання суб'єктів, стаючи тим самим показником належності до певної спільності.

Соціальна допомога, що асоціювалася з благодійністю, стає необхідною умовою особистого морального здоров'я осіб, які її здійснювали. Йшлося про те, щоб піднести рівень власної духов­ності, а не суспільного добробуту. За такого підходу допомога нуж­денним була справою окремих осіб, щирих християн, а не держави. Милостиве ставлення до старців було одним з головних засобів морального виховання на Руси.

Основними об'єктами допомоги стають хворі, жебраки, вдови, сироти. З'являються законодавчі акти, що регулювали відносини щодо підтримки та допомоги різних категорій населення. До найдав­ніших джерел права належать церковні статути князів Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого, що містять норми шлюб­но-сімейних відносин. Виникають і нові суб'єкти допомоги: князь, церква, парафія, монастирі. Визначилися основні напрямки допо­моги та підтримки: княжа, церковно-монастирська, парафіяльна бла­годійність, милостиня. Більшість дослідників вважає, що основним мотивом цієї діяльності були морально-релігійні спонукання.

Слід відзначити, що позитивний вплив у піднесенні благодійності в суспільстві мало не лише християнство. Таку ж місію виконували й інші релігії, проповідуючи в тій чи іншій формі гуманне ставлення до бідних, нужденних. Іслам, наприклад, як один з п'яти своїх «стовпів» розглядає обов'язкову благодійність через спеціальний податок і ми­лостиню. Саме тому Емерсон Ендрюс обстоював тезу про те, що «ма­тір'ю філантропи є релігія».

2. Початий християнської благодійності за правління князя Володимира Великого (з 980 по 1015 рр.)

З прийняттям християнства в Україні-Руси стала активно розви­ватися традиція особистої благодійності руських князів, яка вже мала релігійний характер. Великий князь київський Володимир І (Великий, Хреститель, Красне Сонечко) статутом 996 р. офіційно зобов'язав духівництво займатися суспільним благодійництвом, визначивши десятину (1/10) від княжих доходів на утримання мо­настирів, церков, богоділень і лікарень. Подібні відрахування на цер­кву і благодійність стали робити слідом за князем і приватні особи. Майже відразу після хрещення князь зайнявся богоугодними справа­ми: будував церкви, які стали не лише фундаментом віри, а й осно­вою наукового знання, книжкової справи; засновував школи та учи­лища, що були першим кроком у народній освіті України-Руси. Спо­чатку ця добра справа зустріла спротив населення, особливо знаті. За свідченням літописця, жінки, в яких забирали дітей на навчання, оплакували їх, як мерців, вважаючи писемність за чаклунство.

Нечуваною раніше була благодійність Володимира, за що він

заслужив велику любов свого народу (іменування Красним Сонеч­ком). Він влаштовував бенкети на княжому дворі не тільки для бояр і дружинників, а й для убогих, намагаючись всіляко задовольнити їхні нужди. Після свого врятування у битві з печенігами під містом Васи- левим, якому він завдячував Богові, його щедрість була особливо велика, Володимир наказав зварити 300 варок меду і відзначав свій порятунок 8 днів. Бідні отримали особисто від князя велику на той час суму грошей - 300 гривень. Повернувшись до Києва, він влашту­вав бенкет для бояр і простого люду, який тішився порятунку свого князя. З того часу кожен бідняк міг вгамувати свій голод на княжому дворі і кожен з жебраків міг отримати від князя трохи грошей.

Його благодійність поширювалася навіть на тих, хто не був спроможний прийти за допомогою сам. Князь наказав своїм людям розвозити но вулицях Києва хліб, м'ясо, рибу, овочі і роздавати на подвір'ях жебракам та убогим, запитуючи: «Де хворі і старці, які не можуть ходити?..». Благодійність Володимира, його чуйність і без­корисливість знайшли відображення у численних легендах, били­нах. А приклад його стали наслідувати інші представники княжої влади та духівництва.

Його філантропія (благодійність) набувала інколи навіть за­грозливого для держави характеру: за свідченням літописців, князь став поширювати свою доброчинність навіть на злодіїв та вбивць, замінюючи їм страту на штраф. Через це вони невдовзі втратили будь-який страх перед владою, а з боку бояр і військової опозиції ці ненасильницькі способи покарання викликали незадово­лення. Довелося втручатися духівництву, яке вимагало від Володи­мира покарання знахабнілих злочинців.

В особі Володимира поєднувалися благодійність особиста і державна, бо, офіруючи на богоугодні справи як приватна особа, він був, одначе, першою особою, главою держави, та й гроші на це витрачав ті, що поступали до скарбниці з податків від населення. Отже, тут ми бачимо державну і приватну доброчинність тісно пе­реплетеними, точніше кажучи, ще не розділеними. Ця традиція три­вала на Руси і після Володимира Великого, продовжувалася його нащадками. І це характеризує їх лише позитивно, бо могли ж вони ці засоби витрачати і на свої особисті потреби. Соціальну допомогу князів сучасні вчені розглядають як засіб підтримки авторитету влади і механізм послаблення соціальної напруженості.

Наведені вище свідчення літописців дещо ідеалізують і особу князя Володимира, і його діяння. Виходячи з них, можна скласти враження, що у Київській Руси часів князя-хрестителя усі соціально вразливі верстви населення були задоволені, що не було в державі ані голодних, ані скривджених. Наведені факти, безперечно, позитивно характеризують князя у порівнянні з іншими монархами, але швидше за все його соціальна допомога нужденним була фрагментарною та епізодичною. Виходячи навіть лише з реальних можливостей князя, можна припустити, що це були незначні острівки нових форм під­тримки, а не всеохоплююча система. За наявними даними, на початку XI ст. в Україні-Руси нараховувалося 20-25 поселень міського гину, у той час як сіл - близько 50-75 тисяч. Оскільки ж резиденціпо князя було середньовічне місто, саме тут і проявлялася його благодійніст ь.

Що стосується традиції трапез із залученням жебраків і сіроми, то вони не були явищем винятковим, а відомі й в інших поганських народів, були давньою поганською демократичною» традиці­єю. Наприклад, широко практикувалися у стародавніх Римі і Греції. Відомо, що римський імператор Нерон припинив заведені до нього публічні обіди, замінивши їх роздаванням кошиків з припасами, а Доміціан їх відновив. Троян же пропонував бідним вибір - обіди, кошики з харчами або гроші.

Слід враховувати і те, що літописці, відображаючи історичні події, слідували певним ідеологічним установкам свого часу. Вони мали показати позитивні зміни в особистості князя після прийняття християнства. А пізніше переписувачі літописів перебували під впливом того, що князь Володимир був канонізований (проголоше­ний святим) Руською православною церквою. Отже, його діяння мали відповідати обов'язковій тріаді, що доводить його святість - «мнихолюбив» (мних - чернець), «страннолюбив» («странники» - прочани), «нищелюбив». Зцілення хворих, роздавання багатіли, щедрі подання милостині - основні на той час докази святості.