1. Соціально-економічна ситуація в Україні у кінці 80-х і в 90-х роках XX ст.

На початку 90-х років XX ст. у незалежній вже Україні соціа­льна робота починає формуватися як фахова діяльність.Цей про­цес супроводжується створенням мережі соціальних установ та закладів нового типу.Поштовхом до цього стали економічна криза і стрімке зростання соціальних проблем у суспільстві. Економічна кризаспричинила появу безробіття (явного і прихованого), непов­ну зайнятість працюючих, багатомісячні затримки з виплатою заро­бітної плати, пенсій, стипендій, різке зниження рівня оплати праці і пенсій, зростання цін практично на всі товари і тарифів на всі по­слуги. Наслідком цього стали різке зниження рівня життя пере­важної більшості населення,вимушена міграція, загострення кри­міногенної ситуації, спад рівня народжуваності та значне збільшен­ня смертності, розпад інституту сім'ї, зростання проституції і про­фесійного жебрацтва, дитячої безпритульності, захворюваності на­селення (особливо на СНІД, туберкульоз), передусім дитячої.

Промовистими щодо цього є хоч би такі статистичні дані: 70% українських родин живе (2000 р.) за порогом бідності (малоза- безпеченості), заборгованість із заробітної плати в економіці країни (на 10.09.2000 р.) становила 5,8 млрд. грн., 7 467 тис. працівників своєчасно не отримують зарплати, середня тривалість життя людей похилого віку за період 1989- 1999 рр. скоротилася на 2,8 року, причому різниця у тривалості життя жінок (73,4 р.) та чоловіків (62,8 р.) одна з найбільших у світі, частка людей старшого поколін­ня (пенсійного віку) за той же період зросла у загальній структурі населення на 6,5%. Кількість пенсіонерів сягнула 15 млн. осіб (по­над 30% населення України), з них 2,4 млн. - інвалідів. Передбачені на 1999 р. дуже скромні видатки згідно з Державною програмою соціального захисту інвалідів у сумі 110 млн. грн. профінансовано лише на 41 %.

Рівень захворюваності дітей першого року життя зріс у 1999 р. порівняно з 1991 р. на 22%, а рівень інвалідності збільшився на 25,4%¹. Кількість зареєстрованих безробітних на середину 2000 р. сягнула 1,5 млн. осіб (4,5%), хоч за методикою Міжнародної органі­зації праці їх має бути 11%, а за оцінками українських фахівців (враховуючи приховане безробіття) - близько 30% працездатного населення у працездатному віці. Через відсутність роботи і відпові­дних доходів масового характеру (близько 100 тис. осіб на рік) на­була еміграція. Унаслідок зазначених чинників населення України вже скоротилося на 2,8 млн.: від 52,2 млн. осіб 1993 р. (найвищий рівень за всю історію країни) до 49,395 млн. осіб у 2000 р. Щорічне зменшення населення за цей період становило 300 - 390 тис. осіб. Якщо б ці темпи вимирання населення збереглися на майбутнє, то через 126-130 років мав би вмерти останній громадянин України.

2. Формування системи соціального захисту в Україні за нових політико-ідеологічних та соціально-економічних умов

Послаблення більшовицьких ідеологічних догм, перші кроки до демократизації політичного життя і ринкової економіки було зроблено в колишньому СРСР у другій половині 1980-х років(ро­ки «Перебудови»). Тоді ж стала поглиблюватися соціально- економічна криза радянського суспільства. У відповідь на це уряд СРСР намічав і впроваджував деякі реформиу системі соціального забезпечення населення. Уряд незалежної України продовжив і поглибив ці реформи,які ще далеко не завершено, вони тривають. За останні роки з'явилися нові державні і недержавні служби, уста­нови, організації, які надають різноманітні соціальні послуги.

Створена за ці роки мережа державних соціальних відомств Українина кінець 1999 р. мала такий склад. Очолює її, координує діяльність, втілює у життя переважну частину державних заходів щодо соціального захисту нужденних Міністерство праці та соці­альної політики,яке включає такі установи й заклади:

• державну службу зайнятості населення (мережу центрів за­йнятості);

• мережа обласних та міських управлінь та районних відділів соціального захисту;

• територіальні центри обслуговування пенсіонерів та оди­ноких непрацездатних громадян;

• відділення соціальної допомоги;

• дитячі будинки-інтернати;

• будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалі­дів;

• спеціальні будинки інтернати;

• психоневрологічні інтернати;

• пансіонати для ветеранів;

• протезно-ортопедичні заводи;

• заклади спеціальної освіти.

Другим суто соціальним відомством є Державний комітетусправах сім'ї та молоді,що має у своєму складі Український дер­жавний центр соціальних служб для молоді (УДЦССМ), обласні, міські та районні центри соціальних служб для молоді.

Міністерство освітиопікується школами-інтернатами для ді- тей-сиріт, а також спеціалізованими школами-інтернатами для дітей з різними видами захворювань і дітей, які мають складнощі у на­вчанні; а Міністерство внутрішніх справмає у своєму складі спе­ціалізовані приймальники-розподільники для неповнолітніх, кімна­ти тимчасового перебування та притулки для неповнолітніх, служби у справах неповнолітніх, підпорядковані районним, міським держа­вним адміністраціям. З'явилися за останній час і недержавні приту­лки. За станом на 1.06.1998 р., в Україні було 68 притулків усіх ти­пів, а також 21 кімната тимчасового перебування дітей.

Слід зазначити, що в широкому розумінні до соціальних слід віднести і всі установи та заклади Міністерства охорони здоров'я, Міністерства освіти, виховно-трудові колонії Міністерства внутрі­шніх справ, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій таусправах захисту населення від наслідків Чорнобильської катас­трофи,оскільки їхня діяльність спрямована на розв'язання соціаль­них проблем населення і фінансується за рахунок держави. Щопра­вда, це не стосується значного тепер вже контингенту студентів і учнів державних навчальних закладів і клієнтів державних медич­них закладів, що самі оплачують надані їм послуги.

Функції створеної в Україні системи соціального захисту мож­на було б згрупувати (за О. Івановою та Т. Семигіною) так.

1. Система соціального страхування

• пенсії (фінансується з Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування);

• допомога безробітним (фінансується з Фонду зайнятості);

• система короткотермінових грошових допомог під час хвороби, при народженні дитини (фінансується з Фонду соціального страхування та Пенсійного фонду);

• допомога у разі нещасного випадку на виробництві.

2. Універсальні системи