1. Перші кроки у формуванні системи соціального забезпечення у колишньому срср

У створеній російськими більшовиками державі досить швидко відбувалось ототожнення суспільства і держави,практично країна позбавлялася громадянського суспільства, і, як наслідок цього, у системі допомоги і захисту починає домінувати держава. Громадсь­кі організації існували лише номінально, не брали участі у даній діяльності. Такий підхід призвів до того, що суспільна опіка, яка охоплює різні сфери людської діяльності, практично зводилася ли­ше до проблем соціального забезпечення.Відбувалося звуження парадигми допомоги, багато видів соціального патронажу, що ви­никли еволюційним шляхом, у суспільній практиці втрачалося.

Відмовившись від засади благодійності,більшовицька партія проголошує про перехід до комуністичного забезпечення,за якого кожен інвалід і нужденний, кожен непрацездатний - дорослий чи неповнолітній - може сподіватися, що держава не дасть йому поме­рти від голоду, прийде йому на допомогу. Таким чином, держава знову стає суб'єктом допомоги,причому церкву як партнера бу­ло усунуто,вона вже не бере участі у даній діяльності, як це було до 1917 р.

Деклароване соціальне забезпечення, однак, було невіддільним від Марксової теорії класової боротьбиі поширювалося лише на «своїх», тобто відданих радянській владі, покірливих. Тому, прого­лошені високогуманітарні засади, прийняті закони стосовно соціаль­ного захисту не зашкодили виморити голодом (1921-1923 рр., 1932- 1933 рр., 1946-1947 рр.) понад 10 млн. українських селян, попередньо

Масовий терор голодом з метою досягнення певних політичних цілей {установ­лення радянської влади, колективізація сільського господарства) і покірливості населення - «винахід» В. Ульянова (Леніна), «творчо» розвинутий И. Джугашвілі (Сталіним). Практикувався радянською владою, головним чином проти українсь­ких селян, що чинили збройний опір більшовицькій окупації 1918 р., піднімаїи ма­сові повстання проти російської окупаційної влади протягом 1919-1921 рр., не хотіли вступати в колгоспи 1929-1930 рр.

силою позбавлених будь-якого продовольства, за достатньої кількос­ті вироблених у самій Україні харчових продуктів (лише з урожаю 1922 р. експорт хліба з України становив 13,5 млн. пудів; під час го­лодомору 1932-1933 рр. вилучене в українців збіжжя московський уряд продавав за кордоном саме у той час, коли в Україні гинули від голоду по 25 тис. людей щодоби і у першу чергу старих і дітей, а 1946-1947 рр. українське продовольство вивозилося до щойно утво­рених Москвою країн «народної демократії»). До українських селян (а вони становили 86% українського народу на поч. XX ст.) застосо­вувалися класовий підхід - у 20-і і 30-і роки вони трактувалися як «класово ворожий і націоналістичний елемент»,а у 40-і - як «зра­дники»- за те, що перебували в німецькій окупації.

Соціалістичний «гуманізм» не заважав також позбавляти засобів до існування, даху над головою, вислати у спеціальні концтабори чи на спеціальні поселення (на північ і схід Росії, у пустелі Казахстану) 400 тис. розкуркулених селянських родин (з них 200 тис. українсь­ких), мільйон жінок, вдів і дітей «ворогів народу», ні в чому невин­них (як і самі «вороги народу»). Усяка благодійність чи просто гу­манне ставлення до репресованих (навіть колишніх) та їхніх родин не тільки не заохочувалися владою, а й жорстоко каралися,а допомога зарубіжної громадськості голодуючим українцям (у тому числі гали­цької громадськості 1932-1933 рр.) відкидалася.

Створена після жовтневого перевороту нова структура, спочат­ку Міністерство,а пізніше Народний комісаріат державної опіки (НКДО)провадить скасування чинних органів допомогиз пере­розподілом коштів і майна на потреби держави. Так, вже 19 листо­пада 1917 р. скасовано благодійні установи і товариства допомоги інвалідам, а до кінця січня 1918 р. було зламано всю попередню систему опіки. Замість скасованих відомств у НКДО утворювалися відділи,які мали курирувати проблеми соціальної допомоги певній категорії нужденних: відділ з охорони материнства та дитинства, відділ опіки неповнолітніх та інші. Рішенням НКДО відділи соціа­льної підтримки утворюються і в інших державних установах та організаціях.Наприклад, через скасування губернських та повіто-

Концентраційні табори для мирного населення власної країни вперше у світі засто­совано, починаючи з 1918 р„ радянським урядом на чолі з В. Ульяновим (Леніним).

вих військових присутствій утворюються пенсійні відділи для покалічених на війні при місцевих радах. Утворюються і самостійні виконавчі комітети для допомоги і підтримки певної категорії нуж­денних, наприклад комітет «Союзу скалічених вояків». Йому пере­дано майно і капітал на суму понад 100 млн. крб., у січні 1918 р. дозволено провести всеросійську лотерею на суму 14,5 млн. крб.

До березня 1918 р. поступово формуються основні напрямки діяльностіу сфері державного соціального забезпечення: видаван­ня пайків родинам фронтовиків, надання сховища для скалічених на війні і призначення їм пенсій; курирування навчальних закладів державної опіки.

Дуже гострою на той час була проблема фінансового та ма­теріального забезпеченнясоціальних заходів, тому НКДО дово­диться вдаватися до широкого кола заходів - від цільового перероз­поділу матеріальних засобів, організації благодійницьких лотерей до введення податку на публічні видовища і розваги.

Цілеспрямована державна підтримка нужденних як засіб прове­дення державної соціальної політики починає здійснюватися з квіт­ня 1918 р.,коли утворюється Наркомат соціального забезпечення (НКСЗ).Цей орган визначив нову стратегію соціальної допомоги, виходячи із завдань побудови соціалістичного суспільства більшови­цького зразка. Відтак починає формуватися класовий підхіду на­данні різних видів допомоги. Згідно з положенням про соціальне забезпечення трудящих, право на отримання допомоги з боку держа­ви мали лише особи, «джерелами існування яких є власна праця, без експлуатації чужої». Нове законодавство встановлювало основні види соціального забезпечення,на які могло розраховувати трудове населення: медична допомога, видача допомоги і пенсій (у зв'язку зі старістю, втратою працездатності, вагітністю, народженням дітей).

Поступово формується і адміністративна системарадянсько­го соціального забезпечення. Значну роль у цьому відіграв І з'їзд комісарів соціального забезпечення (червень 1918 р.). З'їзд визна­чив організаційну структуру управління соціальним забезпеченням, його центральних, губернських та повітових органів. Зроблено спробу розмежувати повноваження НКСЗ з іншими комісаріатами.

Державна установа.

На середину 1918 р. НКСЗ розвиває свою діяльність у таких на­прямках:охорона матері і немовляти; робота у дитячих будинках; діяльність із забезпечення неповнолітніх, звинувачених у протипра­вних діях; роздавання продовольчих пайків; забезпечення скаліче­них вояків: медична допомога.

Діяльність у сфері соцзабезу у цей період, у тому числі видача різного роду допомоги, здійснювалася різними відомствами:Ко­місаріатом праці (видавав допомогу безробітним), Біржею праці, Комісаріатом землеробства тощо, що призводило до дублювання певних функцій. Тому у 1920 р. робиться розмежування функцій та повноважень різних відомств. До функцій Наркомату праці відне­сено «установлення загальних норм пенсій і допомоги». До Нарко­мату охорони здоров'я відійшли всі лікувальні установи, що раніше належали до НКСЗ.

Нова економічна політика (неп), введена в дію на початку 1920-х років, суттєво змінює стратегію соціального забезпечення.Основ­ними напрямками діяльності НКСЗ у той період були: забезпечення селянства та осіб «самостійної праці» в порядку обов'язкової взаємо­допомоги;кооперація інвалідів; соціальне страхування робітників; державне забезпечення родин червоноармійців у містах. Разом з цим, органам НКСЗ доручалися наступні види робіт:надання «допомоги жертвам контрреволюції», боротьба з жебрацтвом і проституцією, допомога під час стихійних лих, опіка та піклування.

Допомогу «жертвам контрреволюції»розпочато з 1918 р., ко­ли при губернських та повітових відділах НКСЗ утворюються спеці­альні відділи.До цієї категорії населення належали постраждалі радянські службовці, політичні амністовані, політичні емігранти, політичні біженці, а також сім'ї зазначених осіб, їм згідно з постано­вою уряду надавалася допомога у вигляді забезпечення роботою, одягом, житлом, направлення дітей до притулків, медичної допомоги, грошової допомоги, пенсій. Про розміри допомоги «жертвам контр­революції» (про допомогу жертвам революції ЧК, Червоної армії - мови, зрозуміло, не було) свідчать такі дані: у 1920 р. (рік найгострі- шого товарного дефіциту) між ними було розподілено: 4,8 млн. ар­шинів тканин, 800 пудів вати, 3 тис. гросів¹ниток, 270 штук трико­тажних виробів, 10 тис. пар взуття, 3,5 тис. пудів мила. Крім того, їм виплачено грошової допомоги на суму 9 млрд. крб.

Діяльність, спрямовану на ліквідацію різних проявів соціальної патології - жебрацтва, проституції, - НКСЗ здійснює разом з Нар­коматом охорони здоров'я,бо проституція, викликана значною мірою масовим безробіттям, спричинила спалах інфекційних захво­рювань. Розглядаючи проституцію і бродяжництво (бурлакування) як пережиток капіталізму(так вони кваліфікувалися весь час за існування СРСР, хоч країна була надійно ізольована від капіталіс­тичних країн), НКСЗ як головний напрямок боротьбиз ними за­стосовує трудову допомогу. Вона практикується як у лікувально- виховних, так і в трудових закладах.

Як засіб боротьби проти професійного жебрацтватрудова до­помога надається, починаючи з 1919 р. У спеціальних розподільни­ках жебраків залежно від працездатності розподіляли по різних типах закладів. Старі та каліки спрямовувалися до сховищ, діти - до дитя­чих будинків, безробітні - до відділів розподілу робочої сили, а «да­рмоїди» (рос. «тунеядцьі») - до спеціальних трудових комун. Проте зростання кількості жебраків не припинялося, бо органи соціальної допомоги не спроможні були дати ради такій величезній на той час кількості нужденних. До того ж мізерний розмір соціальної допомоги навіть тим, хто її отримував, змушував людей займатися жебрацтвом.

За існуючими даними, 1926 р. потребували пенсійного забез­печення 1,375 млн. осіб,з них 225 тис. осіб, що постраждали під час Першої світової і 250 тис. - Громадянської воєн (і лише 130 тис. осіб - сім'ї загиблих на війні). Окрім цього, налічувалося 1,2 млн. безробітних(1924 р.), більшу частину з яких становили селяни. Значну питому вагу серед безробітних становили працездатні інва­ліди. Протягом усіх 20-х років не зменшувалася, а навіть зростала кількість безпритульних дітей.Навіть у Москві та Московській губернії ця кількість зросла від 6790 у 1924-1925 рр. до 7477 дітей у 1927-1928 рр.