5. Система соціального забезпечення в 1950-1991 рр.

У 1949 р. НКСЗ перейменовано на Міністерство соціального забезпечення,а з кінцем 50-х років починається новий етап розвит­ку соціального забезпечення в СРСР. У 1956 р. Верховна Рада СРСР приймає Закон про державні пенсії,за яким не тільки розширю­ється коло осіб, яким надається пенсія, а й у самостійну галузь ви­діляється законодавство про соціальне забезпечення. Ним покладе­но початок загальному державному пенсійному забезпеченню працюючих,яке було завершене прийняттям 1964 р. Закону про пенсії та грошову допомогу членам колгоспів (раніше вони були позбавлені цього). Розмір пенсій по старості для більшості колгосп­ників був дуже далекий від прожиткового мінімуму.

У 1961 р. змінюється положенняпро Міністерство соціально­го забезпечення, внаслідок чого його функції значно розширили­сяу порівнянні з положенням 1937 р. На Міністерство покладено виконання таких функцій: виплата пенсій; організація лікарсько- трудової експертизи; працевлаштування і фахове навчання інвалі­дів; матеріально-побутове обслуговування пенсіонерів, багатодіт­них і самотніх матерів; надання протезно-ортопедичної допомоги.

Найважливішою сфероюдіяльності соціального обслугову­вання населення було матеріальне забезпечення, яке здійснювалося утрьох основних напрямках:державне соціальне забезпечення, дер­жавне соціальне страхування, соціальне забезпечення колгоспників.Фінансуваннядержавного соціального забезпечення здійснювалося за рахунок союзного, республіканських та місцевих бюджетів (воно поширювалося на військовослужбовців, учнів та інші категорії гро­мадян). Фінансуваннядержавного соціального страхування забезпе­чувалося за рахунок страхових внесків підприємств, організацій і дотацій держави (воно поширювалося на робітників і службовців). Соціальне забезпечення колгоспного селянства здійснювалося за рахунок коштів колгоспів і дотацій з Державного бюджету.

На усіх громадян СРСР поширювалося безкоштовне медичне обслуговування,хоч було воно зовсім не однакової якості для усіх громадян. На рівні клінік Заходу медичні послуги і засоби отриму­вала безкоштовно лише партійна верхівка (так звана «Кремлівська» лікарня та деякі інші) та члени її родин. Розрядом нижче, але теж високого рівня послуги отримували безкоштовно партійні та держа­вні чиновники (зі своїми родинами) республіканського, обласного та районного (міського) рівнів. Крім цього, щороку вони отримува­ли спеціальні кошти на лікування (оздоровлення), а також путівки (безкоштовні) для себе і родини у найкращі здравниці СРСР. Рядові громадяни безкоштовно отримували ліжко в лікарні (по 5-10 хворих у палаті), скромне харчування, недорогі ліки і ординарне лікування. Дефіцитні (зазвичай імпортні) ліки треба було «діставати» за гроші, платити за увагу до себе медперсоналу, платити за операції кваліфі­кованим лікарям. Вартість путівок на санаторне лікування майже цілком оплачували профспілки, але отримати їх міг далеко не кож­ний і далеко не завжди. Особливо низькою була якість медичних послуг для сільського населення (найнижчий розряд).

У 1970-х роках декларувалися такі основні засади соціально­го забезпечення в СРСР:загальність соціального забезпечення; різноманітність видів обслуговування; забезпечення громадян різ­ними видами соціальної допомоги за рахунок державних і громад­ських коштів. Головним напрямкомдіяльності Міністерства соці­ального забезпечення на початку 80-х років стає соціальне забезпе­чення непрацевлаштованого населення.

Як і пророкувалося багатьма мислителями XX ст., більшовиць­ка модель політичного, економічного та соціального державного устрою виявилася нежиттєздатною, неконкурентоспроможною. Проіснувавши понад 70 років тільки за рахунок примусу, насильст­ва, винищення десятків мільйонів людей, вона врешті-решт розва­лилася. Утопічність ідеології, архаїчність політичної системи не дали змоги побудувати ефективну економіку. А неефективна еко­номіка неспроможна забезпечити високий рівень соціального захисту і соціальної допомогиусім, хто їх потребує. Саме тому капіталістичні країни Заходу набагато випередили «Країну Рад» за рівнем технологічного та економічного розвитку, а також за рівнем життя і соціального захисту населення.

Незважаючи на задекларовані державні гарантії допомоги і підтримки соціально незахищеного населення, рівень соціальної допомоги у багатьох випадках (особливо колгоспникам, інвалідам, багатодітним родинам, сиротам) залишався суто символічним. «Контрреволюціонери», «вороги народу», колишні підпільники ОУН. вояки УПА, дисиденти позбавлялися допомоги взагалі. І хоч масового голоду в СРСР після 1947 р. вже не виникало, значна час­тина населення злидарювала, постійно перебуваючи у напівголод­ному стані, не отримуючи належної медичної допомоги, допомоги у здобутті бажаної освіти дітьми.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. У чому сутність проголошеної більшовиками після жовтневого пере­вороту 1917 р. нової парадигми соціальної допомоги, і як відбувалося її впровадження?

2. Як відбувалося створення більшовицькою владою нових органів систе­ми соціальної допомоги, які були функції та структура Наркомату державної опіки і Наркомату соціального забезпечення?

3. Яка допомога надавалася «жертвам контрреволюції», і яких заходів вживалося щодо ліквідації проявів соціальної патології (жебрацтва, проституції тощо) у Радянській державі 20-х років XX ст. ?

4. У чому сутність селянської громадської взаємодопомоги, впровадже­ної радянською владою у 20-х роках XX ст., чому вона мала обов 'язковий характер?

5. Які були причини і наслідки голодомору в Україні 1921-1923 рр. ?

6. Наведіть порівняльну характеристику соціальної політики радянської влади стосовно голодуючих у Росії та в Україні в 1921-1923 рр.

7. Чому і як московський уряд перешкоджав надходженню соціальної допомоги голодуючим в Україні зарубіжних благодійних організацій, хто допоміг прорвати московську блокаду?

8. Охарактеризуйте масштаби і значення допомоги голодуючим України зарубіжними благодійними організаціями у 1922-1923 рр.

9. Як відбувалися розкуркулення й голодомор в Україні та на Кубані в 30-х роках XX ст., які мали масштаби та наслідки?

10. Як боролася радянська влада з безпритульністю дітей, і як здійснюва­лося соціальне забезпечення інвалідів у 20-30-і роки?

11. Як відбувалося зародження і розвиток пенсійного забезпечення інвалі­дів у 20-30-і роки?

12. Які зміни мали місце у соціачьному забезпеченні в зв 'язку із введенням нових конституцій СРСР (1936р.) та УРСР (1937р.) і нового поло­ження про Наркомат соціального забезпечення?

13. Дайте загальну оцінку соціальної політики радянської влади в 20-30-і роки.

14. Чим була характерна соціальна робота в СРСР під час Другої світової війни і діяльність українських допомогових організацій?

15. У чому полягали об'єктивні і суб'єктивні причини голодомору в Україні 1946-1947рр.?

16. Який був механізм реалізації запланованого голодомору в Україні 1946- 1947рр.?

17. Охарактеризуйте перебіг і наслідки голодомору 1946-1947рр., наве­діть дані про вивезення продовольства з України під час голодомору.

18. У чому полягала зарубіжна допомога голодуючим в Україні, які були її масштаби? Яку роль відіграло населення Західної України в зменшенні смертності в Україні від голодомору?

19. Як розширювалася і трансформувалася система соціального забезпе­чення в СРСР у 1950-1991 рр. ?

20. Дайте загальну оцінку радянської системи соціального захисту за ста­ном на початок 90-х років XX ст.

Рекомендована література

1. Бабкин В.А. Советская система социального обеспечения. - М., 1971.

2. Попович Г. Соціальна робота в Україні і за рубежем. - Ужгород, 2000.

3. Социальное обеспечение в СССР. - М., 1986.

4. Фирсов М.В. История социальной работьі в России. - М., 1999.

5. Ханкин А.Д., Шарапов М.Е. и др. Трудовое устройство, профессио- нальное обучение и бьітовое обслуживание инвалидов. - М., 1968.

Розділ IX. Соціальна робота у незалежній

Україні