5. Особливості соціальної опіки в Україні

За свідченнями істориків, кожен з представників відомих українських родин- чи то урядовців, чи комерсантів - мав за честь щось добре зробити для «братів», які були знедолені, потре­бували допомоги. У Києві було створене Товариство сприяння початковій освіті,організовувалися богодільні для старезних,що не мали родини і засобів до існування (ці будинки виглядали, як справжні палаци). У них багато самотніх і немічних знаходили на схилку літ притулок, харчування, підтримку. Кожна етноконфесій- на громадав Києві тих часів мала заклади соціальної опіки, в яких надавали нужденним медичну допомогу. У дореволюційному «Ка- лендарі-довіднику Києва» майже на 50 сторінкахлише перелічу­ються благодійні заклади міста - настільки розгалуженою була ме­режа таких установ.Ось назви лише кількох з них: губернське опікунство дитячих притулків, опікунство дітей військових чинів, ліга захисту дитинства, товариства надання допомоги бідним, боро­тьби зі сухотами, денних притулків для дітей робітничого класу. Безкоштовні школи, лікарні, притулки, богодільні, нічліжки допо­магали мільйонам злиденних уникати фізичної смерті, їх заснуван­ня і утримання було справою честі для наших предків.

Стрімкий розвиток промисловості в Наддніпрянській Україні 60-80-х років XIX ст. спричинив прискорене формування україн­ської буржуазії.В її лави вливалася щодалі більша кількість під­приємливих селян і міщан.Розвиваючи виробництво й торгівлю вони швидко багатіли і ставали одними з найбагатших людей Укра­їни та Російської імперії. Серед них - Яхненки, Симиренки, Тере- щенки, Харитоненки, Рутченки, Євген Чекаленко та ін. Причому саме ця частина буржуазії була найчутливішою до національних і соціальних проблемукраїнського суспільства і жваво відгукувала­ся на них своєю благодійністю. Особливу вагу в царині соціальної допомоги нужденним мала діяльність родин Терещенків, Т. Ханен- ка, Т. Гладинюка, М. Дегтярьова, С. Могилевцева, Л. Бродського.

Наприклад, під час перебування Миколи Артемовича Тереще- нка на посаді старшого бургомістра м. Глухова (1851-1860 рр.) на кошти родини Терещенків тут побудовано лікарню для неімущих, притулок, бібліотеку, чоловічу гімназію, жіноче ремісниче училище і будинок працелюбності. Переїхавши 1874 р. до Києва, М. Тереще- нко понад 25 років трудився на благо Києва. У 1878 р. отримав звання статського радника (цивільний чин 5-го класу, найнижчий - 14 клас у табелі про ранги) і був прийнятий на службудо відом­ства імператорського людинолюбного товариства. Задля суспільно­го добра на кошти членів цієї родини у Києві були зведені нічліжні та пологовий притулки, жіноча торгівельна школа, Маріїнський дитячий притулок та інші заклади. Наприкінці XIX ст. у Києві було 12 нічліжок на 1280 місць, тисяча з яких - у двох безкоштовних нічліжних будинках Миколи та Федора Терещенків (інші приватні притулки брали по 5 коп. за ніч). У нічліжному притулку турбува­лися й про працевлаштуваннятих, хто не мав коштів на прожит­тя. З цією метою при ньому 1891 р. було відкрито ткацьку майс­терню,де виробляли мішковину.

Завдяки зусиллям Г.М. Гелеловича, промисловців і фінансистів Ізраїля Бродського та його синів Лазаря та Лева, Ф.Д. Василевсько- го та багатьох інших виникали великі дитячі санаторії в Євпаторії, лікувальні установи на одеських лиманах, протитуберкульозні сана­торії в Криму та під Києвом. На кошти Лазаря Бродського був ство- рсний Бактеріологічний інститут Товариства боротьбиз інфек­ційними хворобами,який відіграв видатну роль у захисті населен­ня від епідемій. В основному на гроші Лева Бродського у Києві по­будовані лікарня надання допомоги хворим дітям та лікарня для хронічно хворих дітей.

Суттєво змінився також у другій половині XIX ст. соціальний склад інтелігенціїза рахунок значної кількості вихідців з так званих різночинців, що відповідним чином позначилося на соціальній позиції інтелігенції. Саме вона, а не уряд, як це було раніше, продукує нові ідеї та орієнтації суспільства, часто-густо вирішує в цей період найактуа­льніші і «непідйомні», здавалося б, проблеми. До таких належало, на­приклад, утримання хворих, які приїхали до Києва на лікування, але не могли бути госпіталізовані через брак вільних місць, а також влашту­вання тих, хто виписався з лікарні, але ще не мав можливості працюва­ти. Завідувач відділу лікарні (пізніше професор Київського університе­ту) Т.Г. Яновський, наприклад, на власні кошти орендував будинок поруч з нею і влаштував у ньому щось подібне до реабілітаційного відділення. Тут не тільки надавали притулок згаданим категоріям лю­дей, а й по можливості шукали їм роботу та житло.

Поступово до благодійного руху залучалися усі суспільні прошарки населення.На зміну релігійним настановам як ідео­логії благодійності приходить почуття суспільно- громадянського обов'язку.Прикладом можуть бути пожертвуван­ня у 1858-1861 рр. значних коштів дворянством Київської губернії на користь осіб, що поверталися із заслання, а також бідних студен­тів Київського університету ім. святого Володимира та вихованців київських навчальних закладів. Поміщики України, зокрема Київсь­кої губернії, зверталися з листами, в яких пропонували вступити доТовариства допомоги бідниму Києві. Використовувалася практи­ка відрахування 10% зборуз поміщицьких маєтків для благодій­них закладів у Києві (десятина!).

У 1878 р. у Києві було засновано громаду сестер милосердя Товариства Червоного Хреста, названу згодом Маріїнською (на честь імператриці Марії Федорівни), яка стала однією з авторитет­них лікувальних організацій міста. Вона існувала на кошти благо­дійних пожертв приватних осіб, відкриваючи безкоштовні лікарні для неімущих хворих.

Дослідники відзначають, що важливим аспектом благодійної діяльності цього періоду було всіляке заохочення і підтримка з боку місцевої влади.Тим, хто допомагав щорічними грошовими внесками, надавалося звання почесного опікуна або блюстителя. Вони мали право бути нагородженими державними орденами. Існував чіткий порядок, що визначав, за які благодійні офірування і з якою періодичністю можна було висувати офіродавця до певного сану чи ордена. Крім того, благодійність давала підстави для отри­мання певного службового чину і навіть дворянства (приклад цього - брати Терещенки).На працюючих у благодійних товарис­твах поширювалися права державних службовців.

Серед селянстварух за самодопомогу вилився у створення кооперативів. Спочатку кооперативні крамниці, склади та кредитові спілки фінансувало товариство «Просвіта». Згодом організацію спеціалізованих кооперативів очолив Василь Нагірний, який протя­гом 10 років вивчав досвід швейцарських кооперативів. Створений ним 1883 р. споживчий кооператив «Народна торгівля» займався продажем продуктів, оминаючи посередників і передаючи заоща­джені гроші селянам. Найчисельнішими серед кооперативів були кредитові спілки, які надавали десятивідсоткові позички своїм чле­нам, витісняючи лихварів. У 1904 р. було організовано Центральну спілку українських кооперативів, що мала близько 550 філій, пере­важно кредитових спілок, і 180 тис. членів. Важливим явищем у справі соціальної допомоги стала страхова компанія «Дністер», що з'явилася 1895 у Львові.

Якщо до XIX ст. функції соціальних служб виконували релігійні формування, благодійні організації під патронатом високопоставле­них осіб, то наприкінці цього століття безпосередню участь у вирі­шенні соціальних потреб почали брати політичні партії(Революцій­на українська партія, Всеукраїнська загальна організація), масові громадські організації.При цьому вони, як правило, не декларували відверто своїх політичних завдань (здобуття національних прав, полі­тичної свободи, соціальної справедливості), а займалися поліпшен­ням життя населення. На рубежі століть досить відомим у Києві було Товариство захисту жінок, яке об'єднувало інтелігенток різних наці­ональностей (філія петербурзького, яке входило до складу одноімен- ної інтернаціональної організації з центром у Лондоні). Товариство розгорнуло широку діяльність самодопомоги для жінок міста. Нада­вало допомогу бідним жінкам, перш за все молодим, з метою захисту від проституції. За його сприяння було відкрито гуртожиток для ро­бітниць, дешеву їдальню, бюро праці та бюро безкоштовної правової служби.

У Галичині відомою жіночою організацією був «Клуб руси­нок» у Львові. Він організував дешеву кухню для робітників і сту­дентів міста, гуртожиток для молодих жінок, мережу дитсадків, жіночий кооператив «Праця». Робота клубу і кооперативу слугувала за модель для жіночих організацій в інших містах Галичини: Бере­жанах, Коломиї, Самборі, Городницях.

У розвитку суспільної допомоги в Україні значну роль відігра­ла розпочата ще з другої половини XVII ст. певна переорієнтація науки на дослідження соціальної проблематики: суспільства, люди­ни, системи соціальних відносин, механізмів їх удосконалення й регулювання тощо.