Завдання для самоконтролю знань

1. Бюджетний менеджмент являє собою:

1. один з напрямків інвестиційного менеджменту, який спрямований на управління бюджетними ресурсами, що надходять з іноземних банків;

2. сукупність взаємопов’язаних дій, методів, прийомів, що спрямовані на управління процесом складання та розгляду бюджету;

3. один з напрямків фінансового менеджменту, який являє собою сукупність взаємопов’язаних дій, прийомів, методів, спрямованих на управління бюджетними ресурсами та відносинами, що виникають в процесі руху бюджетних потоків.

1. Який принцип побудови бюджетної системи України має на увазі, що розподіл видів видатків між державним та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближені надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача?

1. принцип справедливості та неупередженості;

2. принцип обґрунтованості;

3. принцип субсидіарності.

1. Який нормативний акт регламентує організацію бюджетного процесу в Україні?

1. Бюджетний кодекс;

2. Закон України «Про державний бюджет поточного року»;

3. Господарський кодекс.

1. Система управління бюджетом включає:

1. державні органи законодавчої і виконавчої влади, органи оперативного управління бюджетом, органи нефінансового профілю;

2. державні органи законодавчої і виконавчої влади, фінансові органи;

3. фінансові органи, фінансово-кредитні установи.

1. Який орган затверджує Державний бюджет ?

1. Кабінет міністрів України;

2. Верховна рада України;

3. Міністерство фінансів.

1. Предметом бюджетного менеджменту є:

1. бюджетний процес та управління ним;

2. бюджетні ресурси та бюджетні відносини;

3. бюджетний період та бюджетний процес.

1. Ведучим органом у виконанні державного бюджету є:

1. Міністерство економіки України;

2. Верховна рада України;

3. Кабінет міністрів України.

1. Функцію касового виконання бюджету покладено на:

1. Рахункову палату України;

2. Верховну раду України;

3. Державне казначейство України.

1. Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація України та Рахункова палата України відносяться до:

1. органів законодавчої та виконавчої влади;

2. органів законодавчої влади;

3. органів оперативного управління бюджетом.

1. До складових бюджетного менеджменту не відноситься:

1. бюджетне планування;

2. контроль за виконанням бюджету;

3. затвердження бюджету.

1. До органів нефінансового профілю, які пов’язані з бюджетом по лінії формування доходів не відносяться:

1. Державне казначейство;

2. органи Міністерства внутрішніх справ;

3. галузеві міністерства та відомства.

12. Об'єктом бюджетного менеджменту є:

1. державні фінансові органи;

2. бюджетні потоки;

3. органи державної влади і державного самоврядування.

13. Суб'єктом бюджетного менеджменту є:

1. державні фінансові органи;

2. бюджетні потоки;

3. органи державної влади і державного самоврядування.

ПИТАННЯ ДЛЯ СПІВБЕСІДИ

ТЕМА 2

СТРУКТУРА БЮДЖЕТУ ДЕРЖАВИ ЯК ОБ’ЄКТА УПРАВЛІННЯ

Зміст

2.1.Сутність та призначення бюджету.

2.2.Доходи бюджету.

2.3.Видатки бюджету.

2.4.Бюджетна класифікація.

2.5.Бюджетний дефіцит.

Основні терміни та визначення

Державний бюджет

Державні доходи

Державні видатки

Бюджетна класифікація

Бюджетний дефіцит

2.1 Сутність та призначення бюджету.

Бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів у ринкових умовах. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування доходної та видаткової частин бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку держави на відповідний рік. Державній бюджет є найбільш дієвим інструментом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках — пріоритетні напрями вкладень коштів.

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу та перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку в роздержавленні й демонополізації галузей господарства, забезпеченні соціального захисту населення.

Основні напрями бюджетної політики визначаються Верховною Радою України у спеціальній постанові — бюджетній резолюції.

З Державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крім, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватись частина доходів у вигляді відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які здійснюються на цій території, або дотацій і субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою України в законі про Державній бюджет України на відповідний рік за поданням Президента України з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій.

До проекту закону про Державній бюджет України Кабінет Міністрів України додає техніко-економічне обґрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетам Автономної Республіки Крім, областей, міст Києва та Севастополя.

Кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених законом про Державний бюджет України.

Держава впливає на розвиток економіки шляхом прямої участі чи завдяки посередницькому регулюванню. Основними формами прямої участі є: бюджетне фінансування конкретних загальнодержавних структуроутворюючих інвестиційних програм і кредитування за рахунок коштів бюджету.

Очевидно, що всі ці форми державного втручання в економіку матимуть найбільший успіх, якщо ґрунтуватимуться на постійному вивченні її відтворювального процесу. Сам відтворювальний процес має свої особливості, що потребують нових методів фінансування з бюджету.

Цілком справедливо, що на період трансформації економіки державі належатиме вирішальна роль у інвестуванні економіки. Провідні європейські країни — приклад того. Так, у загальній структурі державних інвестицій у Німеччині 2/3 становить фінансова допомога підприємствам, а решту — пільгове оподаткування. У Німеччині нараховується майже 10 тисяч програм, за якими реалізуються плани фінансової підтримки підприємств. Не існує практично галузей, які не отримували б державної допомоги. Дивує те, що сума субвенцій зростає швидше, ніж створення вартості в галузях, які їх отримують, ніж податкові надходження від федерації, земель, муніципалітетів.

На сьогодні державне кредитування в країнах Європи здійснюється в трьох формах — пряме кредитування, "вторинне" і спеціальне. Пряме кредитування здійснюється адміністративними відомствами, чиї операції включаються до державного бюджету. "Вторинне" кредитування здійснюється за рахунок коштів, зібраних для задоволення сукупних потреб і переданих установам, що перебувають у власності чину. Спеціальне кредитування надається державними фінансовими інститутами, що спеціально створені для сприяння в досягненні програмних цілей. Перші два види витрат включаються до державного бюджету. Операції третього типу до бюджету не включаються, однак аналітичні звіти про такі операції останніми роками включаються до бюджетної документації. Наприклад, у Великобританії існує Національний фонд (єдиний великий фонд за винятком Консолідованого бюджетного фонду), що включає всі операції з надання кредитів, а також обслуговування державного боргу.

На розмір державного кредитування та його обсяги впливають різні фактори, що в кінцевому підсумку визначають міру ліквідності витрачених державою коштів. Державні позики надаються різним галузям економіки на значно м'якших умовах, ніж це робиться комерційними установами.

Зарубіжними економістами досліджується мультиплікативний ефект державних кредитних ресурсів. Він є дещо нижчим, ніж у прямих витрат. Як кредити, такі прямі видатки повинні фінансуватися за рахунок податків чи запозичених коштів. Однак, на практиці досить важко виміряти початковий і подальший ефект операцій із суто кредитування. Тому останніми роками деякі розвинуті країни додають кредити до видатків із тим, аби можна було оцінити загальний вплив бюджету на економіку.

Окрім цього, здійснюється розрахунок елемента дотації, який завжди є в урядових програмах кредитування. У цих розрахунках беруться до уваги такі засади:

а) відсоток, що стягується за ставкою, яка нижча за ринкову;

б) витрати з управління програмами;

в) імовірні у майбутньому збитки в результаті неплатежів.

Існують різні методи розрахунку дотації як явної, так і прихованої. Нині основна увага приділяється поки що лише явній дотації. У США елемент дотації дорівнює різниці між виплаченою позичальником і необхідною для перестрахування його позики сумою. Чин зобов'язаний надавати відомості про списані позики, а також про позики, за якими велика ймовірність непогашення. Всі ці положення закладені в Закон про реформу в кредитування 1990 р. у США. Використання методу нарахувань у бухгалтерських операціях, пов'язаних із програмами державного кредитування, дає змогу визначити точні витрати чину — витрати поточні і витрати, що здійснюються протягом декількох років. Відомості ж про касове виконання бюджету не дають повної інформації про кінцеві витрати чину.

Не безпідставним є висновок про те, що погашення державних кредитів треба розглядати в загальному макроекономічному контексті. Це може призвести в майбутньому до переглядання всієї структури вторинного кредитування інших рівнів державного управління.

Використання бюджету як інструмента регулювання розвитку економіки в Україні має свої особливості, зумовлені трансформаційним характером економіки. Сутність цих особливостей полягає в тому, що бюджету належить провідне місце в системі регулювання економіки держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макроекономічної рівноваги.

Переважну кількість витрат, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки, на впровадження нових технологій повинна надавати держава, тому що ці витрати не дуже привабливі для банківського кредитування і залучення іноземних інвестицій. Однак, треба враховувати, що значні кошти на вказані цілі можуть бути мобілізовані через проведення ефективної амортизаційної політики та через податкову систему.

Для здійснення програм ринкової економіки потрібні заходи, спрямовані як на стабілізацію, так і на структурну перебудову. Перші з них є деяким поєднанням бюджетно-податкової, грошової та валютної політик. У бюджетно-податковій сфері перебудова структури видатків часто буває однією зі складових комплексу впроваджуваних заходів. Скорочення видатків, як правило, поєднується з падінням рівня інфляції за відповідної грошової політики і, якщо підлягає скороченню споживання, а не капіталовкладення, то вищі внутрішні заощадження повинні призвести до збільшення капіталовкладень і забезпечити зростання.

Окрім того, інші заходи щодо стабілізації й структурної перебудови економіки також впливають на рівень і склад видатків. Так, зміни процентних ставок впливають на обслуговування внутрішнього боргу; зовнішній борг і витрати на імпорт залежать від обмінного курсу; індексовані й близькі до індексованих видатки (пенсії, заробітна платня, витрати на закупівлю товарів та послуг) залежать від рівня інфляції, а попит на певні програми (охорона здоров'я, освіта) пов'язаний із рівнем доходів. Водночас зміна процентних ставок та обмінного курсу, інфляція та зростання доходів впливають на доходи держави. Безпосередній вплив інших макроекономічних показників на видатки й дефіцит бюджету визначити важко, тому скорочення видатків у даний час може легко обернутися їхнім збільшенням у майбутньому та призвести до більшого дефіциту. Цей зворотний зв'язок ще більше ускладнює аналіз заходів економічної політики.

Разом з державним кредитом і державними інвестиціями іншим важливим напрямком удосконалення регулюючої ролі бюджету є регулювання соціальних процесів у державі. З переходом до активно дієвих соціальних орієнтирів економічних реформ він має ґрунтуватися на певних принципах (рис.2.1.):

Принципи соціального регулювання

Рис. 2.1. Принципи бюджетного соціального регулювання

Роль бюджету в регулюванні соціальних процесів у державі в кінцевому підсумку зводиться до того, як і кому служитимуть результати фінансової стабілізації — реальному поглибленню майнової диференціації населення чи більшою мірою формуванню рівномірного розподілу доходів, становленню середнього класу, який є запорукою стабільності в державі.