4.3 Фінансове прогнозування та планування.

Управління економікою неможливе без прогнозування і планування. Так, при розробці економічних програм або бюджету необхідно спрогнозувати вартісні показники для основних споживачів прогнозної інформації. Це потребує вирішення низки питань:

• визначення основних вартісних показників для заданого об'єкта управління;

• визначення обґрунтованих вимог до тривалості та періодичності прогнозів, а також до точності результатів;

• обґрунтування вимог і визначення обмежень на інформаційну базу;

• створення математичних методів прогнозування;

• обробка одержаної інформації;

• реалізація отриманої інформації.

Прогнозування має спиратися в основному лише на найзагальніші властивості прогнозованих показників і допускати проведення розрахунків щодо будь-якого моменту годині й будь-якого заданого періоду. На шкода, зміни в податковій політиці держави і зростання цін не дозволяють прогнозувати доходи місцевих бюджетів не тільки на перспективу, а й на найближчі рік або два. Лише за стабілізації економіки і фінансів можливе широке використання прогнозування при визначенні доходів та видатків як місцевих, так і державного бюджету.

Проте досягти збалансованості бюджету — це не означає повністю збалансувати всі грошові ресурси чи найбільш ефективно їх використати у фінансовому обігу. Для збалансування бюджету сьогодні потрібно поєднати державне управління і регулювання фінансів.

Отже, мета фінансового прогнозування — це, перш за все, оптимізація розподілу і використання сукупного суспільного продукту, та, як підсумок - підвищення ефективності виробництва.

Фінансове планування — це діяльність по формуванню й використанню цільових централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, які спрямовують на розширене відтворення та на задоволення насущних потреб держави. Централізована частина фінансових ресурсів у процесі планування видатків бюджету і фондів спрямовується насамперед на забезпечення соціально-культурної сфери, вирішення проблеми ліквідації монополізму у виробництві товарів для народу, на розвиток малого бізнесу і ринкових структур. При цьому при плануванні використання централізованої частини фінансових ресурсів в умовах глибокої економічної кризи необхідно дотримуватися найжорсткішого режиму економії коштів і вишукувати можливості скорочення дефіциту бюджету.

Вплив фінансового планування на економіку стає максимально ефективним за умови, що таке планування забезпечує відповідність грошових і матеріальних ресурсів. Планування доходів бюджету всіх рівнів (загальнодержавного, обласного, міського, районного, селищного, сільського) відбувається при складанні проекту бюджету. Планування бюджету покликане визначити суму коштів, яка повинна бути залучена до бюджету для фінансування розвитку народного господарства, соціально-культурної сфери, утримання армії, органів влади та управління.

У процесі планування доходів має бути забезпечене повне виявлення доходів по всіх джерелах їх створення. Плануючи бюджет, необхідно виходити з реалій сьогодення: підвищення цін; економічної кризи й інфляції; кризи платежів.

Основними завданнями фінансового планування є:

• визначення джерел і обсягів грошових ресурсів, необхідних для розширеного відтворення і їх розподіл між виробничими й невиробничими сферами;

• зосередження в руках держави централізованого фонду грошових коштів, необхідних для успішного виконання державних функцій;

• забезпечення необхідних пропорцій в розподілі і використанні грошових ресурсів;

• стимулювання найбільш ефективного використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, зниження собівартості продукції й виявлення внутрішньовиробничих резервів.

• Виконання цих завдань реалізується через:

• основний фінансовий план держави — Державній бюджет і бюджети усіх рівнів;

• кредитний і касовий план Національного банку і комерційних банків;

• баланси й звіти державних підприємств і організацій;

• фінансові плани асоціацій, фірм, кооперативів і т. п.;

• кошториси установ, які фінансуються із бюджету.

Формування фінансових планів і прогнозів базується на принципі наукової обґрунтованості і предметно-цільовому підході.

Наукова обґрунтованість планування передбачає економічну обґрунтованість фінансових показників, відображення реальних процесів економічного і соціального розвитку, збалансованість фінансових ресурсів.

Особливого значення принцип наукової обґрунтованості набуває в період суспільних трансформацій. У цих умовах конче необхідні такі методи і засоби складання фінансових планів, а також такі системи вартісних показників, які відображають реальні процеси економічного і соціального розвитку.

Предметно-цільовий підхід передбачає конкретноцільове призначення фінансування (заробітна платня, харчування, медикаменти, будівництво конкретних об'єктів або їх капітальний ремонт і т. п.).

При плануванні використовуються спеціальні методи, серед яких: метод коефіцієнтів, нормативний, балансовий.

Метод коефіцієнтів базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів щодо результатів певного проміжку годині: рік, квартал, місяць. Наприклад індексація заробітної плати провадиться із застосуванням коефіцієнтів, які визначаються статистичними органами за індексом підвищення цін.

Головнім недоліком методу коефіцієнтів є ті, що він не стимулює виявлення резервів і не сприяє впровадженню режиму економії коштів.

Нормативній метод ґрунтується на використанні прогресивних норм і нормативів, при цьому враховуються особливості галузей виробничої і невиробничої сфер, а також відповідні зміни в попередньому періоді.

Цей метод дає можливість об'єктивно оцінити потреби галузей у фінансових ресурсах, створити реальні умови зацікавленості і відповідальності в ефективному використанні фінансових ресурсів. Зазначимо, що в умовах ринкової економіки цей метод має особливе значення, саме нормативний метод планування фінансових ресурсів дозволяє передбачити стратегічні споживи у фінансових ресурсах.

Проте нормативний метод планування не є панацеєю, його ефективність залежить від:

• узгодженості методик визначення норм і нормативів на всіх рівнях у різні роки;

• комплексності планування по всіх розділах, параграфах і статтях бюджетної класифікації й по галузях народного господарства;

• своєчасного коригування норм і нормативів (наприклад, при лібералізації цін), обґрунтованості методів їх розрахунку;

• ефективності формування й використання норм і нормативів.

Поряд з нормативним методом важливе значення має балансовий метод, який допомагає збалансувати джерела ресурсів із запланованими видатками, встановити взаємозв'язок виробничих і фінансових показників, створювати фінансові резерви.

Для української економіки найбільш оптимальним є поєднання нормативного і балансового методів.

Практично вся система фінансованого планування будується за балансовим методом. Кожен фінансовий план складається у вигляді балансу доходів і видатків. Тобто пропорції визначаються через зіставлення і ув'язки потреб у фінансових ресурсах із джерелами їх формування. При цьому обов'язковою умовою є збалансування фінансових резервів.

Так, основний фінансовий план держави — Державній бюджет — має дохідну частину, або джерела формування (податки, збори й інші надходження) і видаткову частину, або направлення коштів (фінансування державних капітальних вкладень, народного господарства, соціально-культурної сфери і т. п.).

Виконання фінансових прогнозів — обов'язкова умова роботи усіх підприємств і установ. Виконання таких прогнозів значно залежить від рівня організації виробництва і управління.

Незважаючи на самостійність окремих фінансових планів і рухів фінансових ресурсів на різних рівнях господарювання, всі вони взаємозв'язані, бо є узагальненнями різних сторін створення, розподілу і використання частини вартості сукупного внутрішнього продукту.

Головне завдання фінансового планування полягає в забезпеченні оптимального співвідношення між централізованими і децентралізованими фондами грошових коштів. Сучасна економіка потребує удосконалення й розвитку фінансового планування на всіх рівнях, посилення ініціативи і відповідальності усіх одиниць державного фінансового апарату в складанні і виконанні фінансових планів, що суперечить висновкам окремих науковців про відмирання інституту планування. Відмова від планування неможлива також в зв'язку з необхідністю приборкання інфляції.

Розбудова фінансової системи з різними її одиницями обумовлює існування спеціального державного апарату — фінансово-кредитних установ, які покликані запроваджувати в життя фінансово-кредитну політику держави.

Фінансову систему необхідно відрізняти від фінансових установ, які організовують фінансові відносини. Фінансова система — це сукупність таких грошових відносин, де утворюють і використовують грошові фонди.

Фінансові установи займаються акумуляцією грошових фондів (державна податкова адміністрація й її органи) і їх розподілом, активно впливають на процес утворення фондів — бюджетів усіх рівнів.

Фінансове планування охоплює важливі сторони функціонування держави, підприємства, людини, забезпечує необхідний попередній контроль за формуванням і використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, створює умови для зміцнення державних фінансів. Ефективне фінансове планування можливо лише при плануванні усіх фінансових потоків, процесів і державних відносин.

Фінансове планування необхідно для створення умов, які забезпечують платоспроможність і фінансову незалежність держави. Ринок пред’являє жорсткі вимоги до якості фінансового планування, посилюється роль соціальної складової і тому необхідно постійно вишукувати кошти для створення соціально орієнтованої країни.

Фінансове планування дозволяє вирішити наступні основні завдання:

• забезпечити фінансовими ресурсами і коштами державні програми розвитку;

• встановлення раціональних фінансових відносин з підприємствами, установами, організаціями, громадянами;

• виявлення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка реалістичності його використання;

• забезпечення реальної збалансованості державних видатків і доходів, які плануються на певних принципах;

• здійснення контролю за цільовим використанням державних коштів, фінансовим положенням і платоспроможністю країни.

Основними при проведенні фінансового планування є стратегічні цілі і завдання держави, її фінансові можливості на планований період. Загальні принципи в здійсненні фінансового планування – чіткість, послідовність, зрозумілість, повнота, точність, гнучкість.

Фінансовий план – це центральний об’єднуючий план. Він передбачає оцінку усіх сфер функціонування держави.

Розробка фінансового плану починається з розрахунків показників доходної, потім видаткової частин. В процесі співставлення доходів і видатків слід перевіряти взаємозв’язок планованих сум видатків з джерелами покриття їх відповідними доходами.

Фінансове планування передбачає проведення різних аналітичних і обчислювальних операцій. Розрахунок планових показників можна здійснити за допомогою різних методів.