8. Сучасна концепція культурної спадщини

Важливим міжнародним документом, що визначає принципи відношення до культурної спадщини 8.9, є Міжнародна Хартія консервації і реставрації пам'ятників і пам'ятних місць, відома як Венеціанська Хартія 1964 р. У всьому світі цей документ визначає будь-які види діяльності, пов’язані з культурною спадщиною.

Положення Венеціанської Хартії були розвинені в прийнятій у 1972 році ЮНЕСКО Конвенції про охорону світової культурної і природної спадщини. Лейтмотивом цієї конвенції є охорона місць «виняткової універсальної цінності». Складений Список світової спадщини, до якого увійшли місця (міста і інші архітектурно-містобудівні комплекси), що заслуговують на спеціальну охорону.

Об’єкти, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним з пріоритетних завдань органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Якщо до недавнього часу вважалося доцільним збереження окремих особливо цінних об'єктів історії, то тепер ясно, що цього недостатньо. Величезні руйнування двох світових війн першої половини ХХ століття і глобальний розвиток високих технологій його другої половини показали світовій спільноті, як тісно наше життя пов'язане з навколишнім середовищем. Просторові умови цього середовища складають основу розуміння суті культурної спадщини. Тільки цілісна історична просторово-планувальна структура в масштабах кварталу, вулиці, площі, центру міста зможе дати уявлення майбутнім поколінням про його історію. При цьому важливо відновити не тільки будівлі і споруди, але і цілісне середовище, навколишній ландшафт, створений людиною.

У поняття культурної спадщини входять: об'єкт культурної спадщини 8.10, нерухомий об'єкт культурної спадщини 8.11, рухомі предмети, пов'язані з нерухомими об'єктами культурної спадщини 8.12, визначна пам'ятка 8.13.

Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» прийнята наступна класифікація об'єктів культурної спадщини.

За типологічними ознаками об'єкти культурної спадщини поділяються на:

- споруди (витвори) 8.14;

- комплекси (ансамблі) 8.15;

- видатні місця 8.16

За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на

- археологічні об’єкти культурної спадщини 8.17

- історичні об’єкти культурної спадщини 8.18

- об'єкти монументального мистецтва 8.19

- об'єкти архітектури і містобудування 8.20

- об'єкти садово-паркового мистецтва 8.21

- ландшафтні об’єкти 8.22

- об'єкти науки і техніки 8.23

Об'єкт спадщини (будівля, комплекс, місце) можна охарактеризувати за допомогою конкретних критеріїв, тобто його можна подати як ціле, яке складається з сукупності елементів, утворюючих єдність і цілісність.

За час свого існування оригінальний об'єкт може бути частково пошкоджений, частково змінений або навіть зруйнований, що веде до втрати цілісності і єдності. З іншого боку, кожен об'єкт з часом може стати частиною іншої цілісності. Такі трансформації часто відбувалися з історичними територіями, оскільки окремі пам'ятники і будівлі є переважно частиною великих комплексів.

Отже, кожна історична територія повинна розглядатися як цілісність, рівновага якої і особливості залежать від з'єднання складових цієї території, причому людська діяльність трактується рівнозначно з будівлями і спорудами, просторовою організацією об'єктів і їх оточенням.

Історичні території необхідно розглядати не тільки з погляду їх містобудівної або архітектурної структури. Тут також необхідно визначати цінності, пов'язані з суспільним і економічним контекстом людської діяльності.

У 80-х роках розповсюдилося розуміння взаємозалежності між антропогенним і природним середовищем. У багатьох країнах проблема охорони ландшафтів стала однією з найзначніших у процесі суспільного розвитку. Це має відношення не тільки до територій традиційного розвитку, але і до нових виробничих територій, на яких стрімке економічне освоєння призвело до порушення екологічної рівноваги і елементів традиційної культури.

У розвитку будь-якого об'єкту історико-культурної спадщини можна виділити три фази: перша – час створення об'єкту; друга – з часу створення до наших днів; третя – сприйняття об'єкту в сьогочасній суспільній свідомості.

Об'єкт культурної спадщини, відображаючи час його створення і існування до наших днів, привносить свої особливості і оригінальність в сучасне життя.