11. Містобудівні новації в історичному середовищі

У даний час можна виділити два головні напрями впровадження нових архітектурних форм в історичне архітектурне середовище.

Перший напрям можна назвати історико-емоційним. Його прихильники дотримуються необхідності збереження або відтворення певного комплексного стану забудови з вибраного історичного періоду. Йдеться про реконструкцію втрачених історичних форм і об'єктів, а також цілісних містобудівних комплексів (до історичних ділянок міст включно).

Відтворення втрачених містобудівних комплексів набуло масового характеру після Другої світової війни як волевиявлення народів у затвердженні перемоги над загарбниками і як символ незламності матеріальних свідоцтв національної культури.

Це історичні центри Варшави і Гданська, палацові ансамблі Павловська, Петродворця і Царського Села, ратуші в Берліні і Лейпцигу, собори в Кельні і Ковентрі, Оперний театр у Дрездені, церкви в Чернігові і Тернополі.

Другий напрям можна назвати раціональним. Його прихильники вважають, що історичні центри не можна повністю закрити для нової забудови. Вона повинна проникати на вільні території або займати місце будівель, які не представляють цінності з погляду архітектури, потворні і підлягають зносу. проблема поєднання нового із старим виникає також на стику історичних центрів і нових районів.

Слід відкинути спроби сліпого наслідування колишнім архітектурним формам, які були повторювані в XIX ст. і в окремих випадках зустрічалися до шістдесятих років минулого сторіччя (приклади ми можемо спостерігати і в деяких містах України – в центрах Києва, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя).

Будівлі наших днів повинні бути абсолютно сучасними; всякий інший підхід був би неприродним і шкідливим як для нової, так і для старої архітектури. Зараз цей погляд є пануючим. Проте поняття сучасності архітектури в цьому випадку також пройшло свій еволюційний шлях розвитку – від крайніх точок зору, які вимагають повної свободи творчості і безкомпромісного використання рішень, що відповідають нинішнім критеріям незалежно від місця розміщення спроектованих об'єктів, через тенденції постмодернізму, що пропагували довільне змішення архітектурних форм різних епох і стилів, до розуміння необхідності адекватності рішень конкретному оточенню. Подібній адаптації до конкретних умов можна вимагати від кожної нової споруди, що будується в історичному центрі або в безпосередній близькості від нього, особливо якщо йдеться про меморіальний комплекс великої цінності.

Використання контрастів може бути виправдано в комплексах будівель, які є різнорідними. Проте контраст як засіб посилення виразності архітектурної композиції повинен підкреслювати специфічні риси комплексу, сприяти підвищенню його достоїнств, а не їх зниженню, що відбувалося в 60-х роках ХХ сторіччя (у тому числі і в СРСР) у зв'язку з індустріалізацією будівельних процесів і типізацією забудови.

Характерними прикладами подібного підходу стали Новий Арбат в Москві, житловий комплекс Барбікан в Лондоні, висотні будівлі Монпарнаса в Парижі, башта Веласька в Мілані, житлово-торгівельний комплекс Східна стіна у Варшаві.

Найбільш негативними були наслідки таких рішень для малих історичних міст України.

Зважаючи на сучасний стан історичних населених пунктів в Україні, можна сформулювати ряд рекомендацій щодо впровадження містобудівних новацій в історичне середовище поселень, заснованих на аналізі конкретної ситуації в області збереження історико-культурної спадщини.

Ситуація перша – зберігся цілісний історико-архітектурний містобудівний комплекс високої художньої цінності. В цьому випадку історична планувальна структура території підлягає безумовному збереженню. Тут можливо застосування тільки окремих нових архітектурних форм-доповнень, супідрядних історичному просторовому масштабу і архітектурним прийомам. Наприклад, міста Бахчисарай, Кам'янець-Подільський, Луцьк, Львів, Одеса, Полтава, Бережани, Чернівці, Чернігів, Ужгород.

Ситуація друга - історико-архітектурний містобудівний комплекс зберігся частково (переважно планувальна структура і порівняно невелика кількість пам'ятників). У даному випадку історичні містобудівні форми також підлягають збереженню як основа сформованої просторової композиції комплексу. В той же час, існує можливість досягнення відносної рівноваги між історичними і новими архітектурними формами в просторі історичного середовища міста за рахунок дотримання традиційного масштабу, ритміки і пластики архітектурних форм (Дніпропетровськ, Житомир, Ізмаїл, Івано-Франківськ, Миколаїв, Харків, Херсон, Тернопіль, Біла Церква, Умань, Ялта).

Ситуація третя – історичний комплекс не зберігся як цілісність, але збереглися окремі пам'ятники в новому просторовому оточенні. У цьому випадку існують об'єктивні передумови для впровадження нових містобудівних форм на колишніх історичних територіях поселення і нових архітектурних форм і просторового масштабу в забудові (Вінниця, Донецьк, Рівно, Кіровоград, Ковель, Суми, Черкаси).