1.3.2 Попереднє вивчення та оцінка рукопису

Прийнятий у видавництво рукопис розглядає головний редактор і передає в редакцію, що займається даною тематикою. Фахівці видавництва (редактор, завідувач редакцією, головний редактор) при першому перегляді або вибірковому читанні рукопису приходять до загального висновку: чи відповідає даний рукопис тематиці та творчим планам видавництва взагалі. Якщо висновки негативного характеру, то рукопис повертають автору з аргументованим відмовленням у письмовому вигляді. У випадку позитивного оцінювання на даному етапі рукопис попадає в план редакційної підготовки.

План редакційної підготовки являє собою перелік усіх видавничих рукописів, що знаходяться в «портфелі видавництва» (набір рукописів, наявний у видавництві), і планованих до випуску за попередніми оцінками фахівців. План редакційної підготовки за кількістю вхідних до нього видань перевищує план випуску літератури в півтора-два рази. Причини, за якими книги або інша видавнича продукція будуть виключені з плану випуску на подальших етапах процесу різні, наприклад: негативні оцінки фахівців при більш глибокому вивченні рукопису, низький літературний рівень, що вимагає переробки твору щодо мови і стилю, кон'юнктурна або комерційна недоцільність випуску видання.

1.3.3 Резензування рукописів

Рукописи, що пройшли редакційну підготовку та включені до плану редакційної підготовки видавництва, піддають більш глибокому, ретельному оцінюванні, що є загальним висновком про видання продукції. Для цього рукописи піддають резензуванню.

Рецензія – це текст, що містить критичну оцінку твору та призначений як для публікації (після виходу твору), так й для внутрішнього користування – з метою вирішення питання про його видання.

У видавництві розрізняють рецензії:

– внутрішні,

– зовнішні.

Внутрішню рецензію пише ведучий редактор, який до цього часу призначений і якому призначене вести справу даного рукопису до випуску твору. Суть внутрішньої рецензії, що являє собою відзив ведучого редактора, складається: видавати твір чи ні. Якщо видавати, то при яких умовах: доробки автором тексту, запрошення відповідального редактора, передачі рукопису на зовнішнє резензування та ін. Кожна з цих умов може існувати окремо та всі одночасно. Редактор у своєму відзиві пише про значення теми, способи її реалізації в тексті або ілюстраціях, про мову, стиль, композицію та часто пропонує провести резензування за межами видавництва силами авторитетного фахівця (або декількох фахівців), відомих у даній вузькій області знань. Крім того, рецензія може містити інформацію не про всю роботу, а про її найбільш специфічну частину.

Зовнішню рецензію пише рецензент, який належить до іншої творчої школи, до інших поглядів, ніж автор, при високому професійному рівні обох. Рецензент у встановлений видавництвом термін і відповідно до вимог видавництва, викладеними в пам'ятці рецензенту або в аркуші до нього, висилає рецензію, яка містить всебічний аналіз авторського добутку, що стосується, головним чином, спеціальної частини тексту.

Кожна рецензія повинна містити один із трьох стандартних висновків:

– можна видавати в наданому вигляді (після всіх редакційно-видавничих процесів);

– не можна видавати;

– можна видавати, але з умовою доробки рукопису з урахуванням зауважень рецензентів і видавництва.

Остання оцінка – найпоширеніша. У цьому випадку автору пропонують внести відповідні зміни та доповнення (за умови згоди автора) і привести свою аргументацію зауважень, з якими не згодний.

Працівники видавництва при будь-якому відзиві аналізують зовнішню рецензію та приймають рішення (воно не обов'язково відповідає висновку рецензента). Якщо рукопис на підставі резензування відхиляють, то його повертають автору з текстом рецензії і мотивацією видавництва. Якщо рукопис залишають в портфелі видавництва та виносять рішення працювати над ним далі, то він попадає до наступного етапу.