46. Перешкоди на шляху планування. Плани, програми і прогнози в системі планування діяльності організації.
Барєри: 1)слабка інформ.щодо мети та наслід. страт. 2)мінливість зовнішнього середовища 3)незрозум.постановка цілей,мети 4)нездатність керівника приймати рішення.
Планирование-это процесс экономического обоснования рационального поведения субьекта хозяйствования для достижения своих целей. Методология планирования базируется на использовании программно-целевого подхода. Методология планирования- это совокупность методов, принцыпов о системе применяемых показателей , необходимых для выполнения плана. Основные принципы планирования : - все применяемые показатели нужно обосновать с учетом их практической и теоретической взаимозависимости. - принцип непрерывности – планирование россматривается как непрерывный процесс. - принцип гибкости – способность плана поменять свою непрерывность. - принцип точности - требует детализации планового показателя. - принцип участия. Методы планирования : - балансовый, - опытно-статестический, - экономно-математический, - нормативный. Показатель плана- выражена числом характеристика и свойства экон. обьекта. Прогнозирование — это метод, в котором используются как накопленный в прошлом опыт, так и текущие допущения насчет будущего с целью его определения. Если прогнозирование выполнено качественно, результатом станет картина будущего, которую вполне можно использовать как основу для планирования. В примере 8.3. охарактеризованы методы прогнозирования. Прогнозирование сегодня — специализированная область с подразделами. Существуют организации, занимающиеся только прогнозированием в конкретных сферах деятельности. Примечательным примером служит институт Гэллапа, специализирующийся на сборе и анализе информации, позволяющей прогнозировать предпочтения и результаты различных политических и социальных процессов. Многие фирмы и отделения крупных предприятий проводят хитроумный анализ рынка, стремясь спрогнозировать отношение потребителей к планируемым новым видам продукции. Программирование можно считать важным вспомогательным средством в принятии эффективных организационных решений. Определив, каким должно быть решение, руководство снижает вероятность ошибки. Этим также экономится время, поскольку подчиненным не приходится разрабатывать новую правильную процедуру всякий раз, когда возникает соответствующая ситуация. Неудивительно, что руководство часто программирует решения под ситуации, повторяющиеся с определенной регулярностью. Руководителю очень важно иметь уверенность в том, что процедура принятия решений в самом деле правильна и желательна. Очевидно, если запрограммированная процедура становится неверной и нежелательной, решения, принятые с ее помощью, будут неэффективными, а руководство утратит уважение своих работников и тех людей вне организации, на которых принимаемые решения сказываются. Более того, в высшей степени желательно сообщить об обоснованиях методологии принятия запрограммированных решений тем, кто этой методологией пользуется, нежели просто предложить ее для употребления.
47.Система стратегiчних, тактичних, оперативних планiв. Планирование - это процесс эк-го обоснования рац-ного поведения субъекта хозяйствования для достижения своих целей. Стратегии сокращения – нужда предприятия к перегруппировке сил после длительного периода роста или в связи с необходимостью повышения эффективности, когда наблюдаются экономические спады. Стратегические планы разрабатываются высшим руководством фирмы. Недостатки стратегического управления: мы не можем учитывать все ошибки, потому что разрабатывается на перспективу; не имеет четкого алгоритма составления и реализации плана; требует значительных ресурсов и времени; негативное последствие стратегических ошибок; должно быть дополнено механизмом реализации стратег. плана. На пути стратегического планирования возникают барьеры: не контролированное внешнее влияние и изменение в окружающей организации; слабая координация деятельности из-за намеченных мероприятий; низкая поставка цели; слабая информированность относительно конечной цели и последствий; недостаточный авторитет руководителя; квалификация персонала. Выделяют следующие модели стратегического планирования: модель страт. планирования, которая базируется и учитывает рыночные приемещества; модель, ориентирована на поддержку конкурентоспособности предприятия; модель, направлена на создание позитивного имиджа; модель, которая учитывает размеры предприятия. Оперативное планирование. Важнейшим элементом планирования деятельности организации является разработка и вьшолнение оперативных планов, имеют узкую сферу применения и короткий срок выполнения. Орг-ии разрабатывают различные типы оперативных планов. Выделяют 2 типа одноразового использования и 3 типа постоянных. План одноразового исп-ия деят-ти, кот, не будет исп-ся в будущем. Постоянный план - для деятельности, кот. повторяется на протяжении определенного периода времени (политика- определение общего курса действий, план. кот. отображает основные подходы орг. к проблемам и ситуациям; процедура- план, кот. опр. шаги , кот. необходимо осуществить в конкретных ситуациях; правила и инструкции- это план, кот. описывает как необходимо выполнить конкретные действия).Тактическое планирование – осуществляется на основе стратегического планирования и является ядром страт.планирования. Отличительные черты тактического планирования: носители идей планирования – менеджеры среднего и низшего уровня; задача планирования – обеспечение относительной надежности и относительного структурирования; горизонтальное планирование ( от 1 – 5 лет);глубина - детализация планирования; диапазон – ограниченный спектр альтернатив; основа – созданный потенциал; Тактическое планирование – принятие решений о том , как должны будут распределены ресурсы предприятия для достижения поставленных целей. Важным механизмом увязки стратегии является разработка планов и ориентиров и разработку тактики, политики, процедур, правил. Характеристика тактич.планов: тактику разрабатывают в развитии стратегии; в то время как стратегия практически всегда разрабатывается на высших уровнях, то тактика – на среднем уровне; в то время как результаты стратегии на могут быть обнаружены в течении нескольких лет , тактич.результаты проявляются результаты проявляются очень быстро и легко соотносятся с конкретными действиями.
48. Стратегічне планування в менеджменті. Мета та загальна характеристика. Стратегічне планування — це одній з основних функцій стратегічного управління і являє собою процес прийняття управлінських рішень щодо стратегічного передбачення (формування стратегій), розподілу ресурсів, адаптації організації до зовнішнього середовища, внутрішньої організації. По суті, це процес створення і практичної реалізації генеральної програми дій підприємства. При цьому найголовнішими завданнями є такі:
— визначення цілей і напрямів діяльності фірми;
— координація різноманітних напрямів діяльності;
— оцінка сильних і слабких сторін фірми, можливостей і загроз з боку ринку;
— визначення альтернативних варіантів реалізації напрямів діяльності;
— створення умов для ефективного розподілу продукції;
— оцінка маркетингової діяльності.
Отже, предметом стратегічного планування є вирішення питань про те, які продукти (стратегічні простори) повинні бути освоєні фірмою та в який спосіб це можна зробити.
Процес стратегічного планування має низку відмітних особливостей.
По-перше, його метою є забезпечення передумов ефективної діяльності фірми на тривалий період (15—20 років).
По-друге, носіями ідей стратегічного планування є вищі рівні управління фірмою.
По-третє, стратегічним планам іманентний глобальний підхід до вирішення маркетингових проблем, відсутність деталізації та структуризації.
По-четверте, сферою стратегічного планування є широкий спектр альтернатив, які випливають з можливих змін у навколишньому середовищі.
Модель стратегічного планування маркетингу дає змогу виділити п'ять основних етапів:
Аналіз середовища підприємства.
Визначення місії та цілей.
Вибір стратегії.
Виконання стратегії.
Оцінка і контроль виконання стратегії.
49.Процес формування стратегічногоплану.Основні етапи. Існує досить багато визначень стратегічного плану, які допомагають розкривати його особливості: уявлення керівника про майбутній стан об’єкта управління та шляхи досягнення цього майбутнього стану, закріплене в документах певної форми; підприємницький план, який спрямовує підприємство на правильний шлях у потрібний час; інструмент реалізації концепції цілеспрямованої поведінки, що дає змогу пов’язати в єдиний процес дії різних зацікавлених груп та осіб.
Стратегическое планирование предусматривает установление миссии, целей организации, анализ среды организации, оценку стратегических альтернатив, выбор стратегии. Стратегия - комплексный план действий направленный на выполнение миссии и целей организации. Миссия – основной вид деятельности, которым будет заниматься организация. Этапы стратегического планирования: 1. информационное обеспечении страт планирования вкл в себя: сбор, подбор и анализ определенной инф-и необходимой для разработки и организации данной стратегии. 2.Установление миссии и целей организации. Миссия детализирует статус предприятия, направления, ориентиры для опред. стратегий и целей на разных уровнях управления. Миссия реализ. с помощью формирования целей. Цели: - долгосрочные (от 5 лет); - среднесрочные ( от 1 – 5 лет); - краткосрочные (до 1 года). 3. Выбор методов анализа, факторов среды организации. 4. Оценка факторов внутренней среды. 5. оценка факторов внеш среды. Внешняя среда изучается с помощью PEST анализа, внутренняя среда с помощью SWOT и SNW анализа. Устанавливаются слабые и сильные стороны предприятия. 6. Прогнозирование. Методы прогнозирования: 1) формальные: - количественные ( метод экстраполяции – распространение выводов полученных из наблюдения над одной частью явления на другую; барометричный метод базируется на предусмотрении будущего исходя из событий которые происходят сейчас; математические методы – связь между определенными величинами). - качественные ( метод индивидуальной оценки, рационализм, коллективные экспер. оценки: метод мозговой атаки, опрос покупателей, оценки жюри). 2) неформальные: - прогнозирование которое базируется на вербальной инф-и; - прогнозирование, которое базируется на письменной инф-и; - прогнозирование, которое базируется на промышленном шпионаже. 7. Осуществление расчетов, обоснований, проектных разработок состоит в установлении важных и наиболее важных показателей: эк-кие, соц-е, технологические, с помощью которых можно проследить тенденцию. 8. Формирование вариантов стратегии (стратегических альтернатив). 9. Оценка стратегии состоящая в установлении ее соответствия с миссией.
50. Сутність та значення інформації Інформація – нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені користувачем, як корисні. Згідно з-ну України «Про інформацію» №2658-ХІІ від 2.10.1992р. виділяють наступні основні види інформації: 1)статистична інформ; 2)офіційна, документальна державна інформація, яка дає кількісну характеристику явищам, подіям, які відбуваються в суспільному житті країни і підлягають систематизованій відкритій публікації; 3) масова інформація – поширена публічна друкарська і аудіо-візуальна інформ; 4)інформа держ органів місцевого самоуправління; 5) інформ, яка створ в процесі поточної діяльності судової, законодавчої влади, органів місцевого і регіонального самоврядування; 6) правова інформ-сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про с-му права, джерела, про правопорядок, правопорушення, про боротьбу з ними та їх профілактика. Джерела інформ: Конституція України, норми і принципи міжнародного права, законодавчі та підзаконні акти акти України; 7)про особу – сукупність документів або публічних даних про особу: національність, сімейний стан, дата народження, місце народження. Стан здоров’я; 8) інформ довідково-енциклопедичного характеру – документовані систематизовані відомості про суспільство, про життя, про природне середовище; 9) соціологічна інформ – документовані або публічні відомості окремих громадян про відношення до суспільного життя в Україні.
Згідно з-ну України «Про інформацію» основні принципи, на яких базується інформаційні відносини: 1) кожна людина має право на отримання інформації; 2) відвертість, доступність, свобода вибору інформації; 3) об’єктивність, вірогідність інформації; 4) законність отримання, розповсюдження, використання і забеспечення інф.
51. Класифікація інформації. Носії інформації. Інформація – нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені користувачем, як корисні. Інформацію, що використовується в управлінні, класифікують за різними ознаками: 1) за формою відображення: - візуальна (графіки, таблиці, табло і т. д.); - аудіоінформація (сприймається на слух завдяки звукозапису), аудіовізуальна (поєднує інформацію у формі зображення і звуку); 2) за формою подання: - цифрова; - буквенна; - кодована; 3) за порядком виникнення: - первинна; - похідна; 4) за характером носіїв інформації: - документована; - недокументована; 5) за призначенням: - директивна (розпорядча); - звітна; - довідково-нормативна; 6) за напрямом руху: - вхідна; - вихідна; 7) за стабільністю: - умовно-змінна; - умовно-постійна; 8) за способом відображення:- текстова (алфавітна, алфавітно-цифрова);- графічна (креслення, діаграми, схеми, графіки); 9) за способом обробки: - що піддається механізованій обробці; - що не піддається механізованій обробці.
Залежно від функції, яку виконує інформація в управлінському циклі, вона буває розпорядчою, зворотного зв'язку, запам'ятовуючою та ін.
У процесі управлінської діяльності використовують науково-технічну, адміністративно-правову, метеорологічну, агробіологічну та інші види інформації. Наукову інформацію, в свою чергу, поділяють на економічну, соціально-політичну, ідеологічну та ін. Найбільшу питому вагу у загальній кількості інформації мають економічні дані.
Інформацію, яку використовують у народному господарстві, поділяють на відомчу (інформація підприємств, об’єднань, організацій, міністерств і відомств) і народногосподарську (інформація районних, обласних і центральних загальнодержавних органів управління).
За призначенням інформацію ділять на планову, обліково-бухгалтерську, звітну, статистичну, виробничо-оперативну, розпорядчу, довідкову, нормативну; за способом передачі — на ту, що передається усно, поштою, телефоном, телетайпом, факсом; за періодичністю - на систематизовану (змінну, добову, декадну, квартальну і т. п.) і ймовірну, обумовлену зовнішніми і внутрішніми виробничими подіями (вихід з ладу техніки, затримка з поставкою пального, насіння і т. п.)
Крім того, інформація може ділитись на достовірну і недостовірну, достатню, недостатню і надлишкову, активну і пасивну, цифрову, алфавітно-цифрову і алфавітну.
За місцем виникнення розрізняють зовнішню інформацію, що надходить від вищестоящих органів, а також підприємств, організацій і установ, які підтримують з об'єктом управління господарські зв'язки, і внутрішню — що виникає на підприємстві (в об'єднанні). Так, на основі планового завдання приймаються управлінські рішення, які потім відображують у матеріально-технічній підготовці виробництва, техніко-економічному і оперативному плануванні, оперативному управлінні технологічними і економічними процесами, обліку і контролі за фінансовою діяльністю підприємства, звіті, аналізі результатів виробничо-господарської діяльності тощо.
За характером носіїв інформація поділяється на документизовану і недокументизовану
Основним носієм інформації є документ.
Згідно закону України «Про інформацію» документ – це передбачена законом матеріальна фома отримання, використання, розповсюдження інформації на папері, кіно, фото, відео плівці та іншому носію. Класифікація документів: 1) за змістом: адміністративна інформ, планово-економічна інформ, зовнішньо-економічна інформ; 2) за складністю: проста інорм, складна інформ; 3)за призначенням: індивідуальна, планова; 4) за етапами використання: первиннна, вторинна; 5) яке місце займає в менеджменті: службово-інформаційна, розпорядна.
До недокументизованої інформації відносять: 1)графіки – спосіб зображення виробничо-господарської діяльності підприємств. Елементи – графічний образ та легенда. 2) оперо грама відображає порядок руху сировини та деталей; 3) оргсхема – організ. структура управління підприємством; 4) хронограми – відображу порядок руху у часі; 5) топограми – відображу явища в просторі. Виділяють маршрутні схеми руху предметів праці по робочих місцях, палнування робочих місць та робочих ділянок, маршрут руху багатоверстатника.
52.Комунікаційний процес. Форми комунікацій в організаціях. Комунікаційний процес — це обмін інформацією між двома або більшою кількістю людей. Основні функції комунікаційного процесу полягають у досягненні соціальної спільноти при збереженні індивідуальності кожного її елемента. В окремих актах комунікацій реалізуються управлінська, інформативна, емотивна (така, що викликає емоції) і фактична (пов’язана з установленням контактів) функції.
У своїй основі процес комунікації становить процес руху інформації в ланцюгу «відправник — канал — одержувач», реального або потенційного зв’язку у формі діалогу, а також впливу на керований об’єкт, який досягається в результаті обміну повідомленнями.
У процесі обміну інформацією можна виділити вісім базових елементів:
1. Відправник — передавач, що генерує ідеї або збирає інформацію та передає її. Ним може бути індивід або група людей, які разом працюють. Джерелом також може бути громадський інститут або організація, хоча і в цьому випадку джерелом повідомлення буде певна особа, на яку покладається обов’язок щодо підготовки та передачі інформації.
При обміні інформацією відправник і одержувач проходять декілька взаємопов’язаних етапів: 1) зародження ідеї; 2) кодування і вибір каналу; 3) декодування.
Обмін інформацією розпочинається з формування ідеї чи відбору інформації. Відправник вирішує, яку значну ідею чи повідомлення варто зробити предметом обміну.
2. Кодування — це процес перетворення ідей у символи, зображення, малюнки, форми, звуки, мову тощо. Тобто перш ніж передавати ідею, відправник повинен за допомогою символів закодувати їх, використовуючи для цього слова, інтонації, жести (мову тіла), і надати ідеї гарну «обгортку». Таке кодування перетворює ідею у повідомлення.
3. Повідомлення — сукупність символів, власне інформація, що закодована за допомогою символів і передається одержувачу. Саме заради цього і здійснюється акт комунікації. Багато повідомлень передається у формі символів мови. Проте символом можуть бути і невербальні, наприклад графічні, зображення, жести, міміка та інші рухи тіла.
4. Канали передачі — засоби, за допомогою яких сигнал спрямовується від передавача до приймача. Канали поділяються на засоби масової інформації і міжособові канали.
Відправник повинен вибирати канал: передача мови і письмових матеріалів, електронні засоби зв’язку, включаючи комп’ютерні мережі, електронна пошта, відеострічки та відеоконференції. Можна розіслати пам’ятні записки, провести попередні збори невеликих груп для забезпечення розуміння повідомлення й залучення до проблеми.
Передавач (відправник) може не обмежуватись одним каналом, а використовувати кілька.
5. Декодування — процес, за допомогою якого приймач повідомлення перетворює одержані символи на конкретну інформацію та інтерпретує її значення. Якщо не потрібно реакції на ідеї, то процес обміну інформацією на цьому закінчується.
6. Приймач — цільова аудиторія або особа, якій призначається інформація і яка її інтерпретує.
7. Відгук — сутність реакції одержувача повідомлення після ознайомлення з його змістом. Можна спостерігати три основні типи результатів комунікації: а) зміни в знаннях одержувача; б) зміна постанов одержувача; в) зміни поведінки одержувача повідомлення.
З точки зору керівника обмін інформацією варто вважати ефективним, якщо одержувач продемонстрував розуміння ідеї, здійснюючи дії, на які чекав від нього відправник.
8. Зворотний зв’язок — частина відгуку одержувача, що надходить передавачу. Він розглядається як сигнал, спрямований одержувачем інформації відправнику повідомлення, як підтвердження факту одержання повідомлення, що міститься в ньому.
Зворотний зв’язок виконує такі основні функції:а) протистоїть тому, що робить соціально-економічна система, коли вона виходить за встановлені обмеження; б) компенсує дії зовнішніх і внутрішніх факторів, підтримує стан стійкої рівноваги системи; в) синтезує зовнішні та внутрішні руйнування, які прагнуть вивести систему зі стану стійкої рівноваги; г) розробляє управлінські рішення для цілеспрямованого впливу на об’єкт управління. Зворотний зв’язок помітно підвищує шанси на ефективний обмін інформацією, дозволяє сторонам позбавитися шуму.
Мовою теорії передачі інформації шумом називають те, що створює зміст. Це може бути мова (у вербальному (усному) і невербальному оформленні), різне сприйняття, різниця в організаційному статусі між керівником і підлеглими. Зменшення шуму може досягатися багатьма способами. Одним з них є збільшення надмірності, тобто повторення повідомлення або якоїсь його частини.
Процес обміну інформацією в організаціях умовно можна розділити на дві категорії: планована, або формальна, передача інформації і непланована, або неформальна, передача інформації. В кожній організації існує певна офіціальна структура, з допомогою якої відомості передаються за призначенням. Але ця офіціальна їх передача доповнюється великою кількістю інформації, передача якої відбувається від бажання і навіть нетерпіння працівників поділитися нею один з одним навіть тоді, коли це офіційно не дозволено або навіть заборонено.
При формальній передачі інформації адміністративні інструкції звичайно обумовлюють, хто кому може писати, хто кому повинен доповідати і в яких випадках, хто видає інформацію, яка інформація повинна бути зібрана і на якому етапі, що конкретно необхідно зробити та ін.
Розвинена система неформальної передачі інформації, яка доповнює формальну, часто дає можливість організації скоріше ніж за офіційною процедурою пристосуватися до зміни умов, а також виконувати свої завдання більш оперативно. При цьому співробітники можуть досягти повноти розуміння, що було б неможливо за наявності лише формальної системи.
Від розміру в основному залежить, наскільки можливо покладатися на неформальну систему передачі інформації. На формальну передачу інформації великі організації повинні покладатися в більшій мірі, ніж малі. Діяльність великих організацій не може залежати від того розуміння інформації, яке складається в результаті безпосередніх особистих взаємовідносин співробітників.
53. Використаня інформаційних технологій в управлінні організацією Информационные технологии (ИТ) - совокупность методов и программно-технических средств, объединенных в технологическую цепочку, обеспечивающую сбор, обработку, хранение, распределение и отображение информации с целью снижения трудоемкости процессов использования информационных ресурсов, а так же повышения их надежности и оперативности.
Информационные технологии в сфере экономики управления - это комплекс методов переработки разрозненных исходных данных в надежную и оперативную информацию механизма принятия решений с помощью аппаратных и программных средств с целью достижения оптимальных рыночных параметров объекта управления.
По сути, под информационной технологией на практике понимается технологическое применение компьютеров и других технических средств обработки и передачи информации. Как и всякая технология, информационная технология включает в свой состав определенные комплексы материальных средств (носители информации, технические средства ее измерения, передачи, обработки и т.п.), способы их взаимодействия, а так же определенные методы организации работы с информацией.
Информационная система (ИС) - упорядоченная совокупность документированной информации и информационных технологий. Проектирование и эксплуатация информационных систем обеспечиваются
следующими средствами: программными (программы для компьютеров, различного назначения); техническими (аппаратные средства, вычислительной техники и связи, обеспечивающие размещение и обработку информационных ресурсов на персональных компьютерах, в локальной сети, в региональной сети, в сети международного информационного обмена); лингвистическими (словари, классификаторы, тезаурусы); правовыми (положения, уставы, должностные инструкции); организационными (инструкции, методики, схемы, описания и другая эксплуатационная документация); кадровыми (квалифицированными специалистами отдела информационных технологий, привлекаемые специалисты).
Все виды информационных систем и сетей, технологии и средств их обеспечения составляют специальную отрасль экономической деятельности, развитие которой определяется государственной научно-технической и промышленной политикой информатизации. Жизненный цикл автоматизированной информационной системы можно сформулировать из 4 этапов: разработка (техническое задание, технический проект, рабочая документация), ввода в эксплуатацию (предэксплуатационное накопление данных, испытание информационных технологий, сертификация, установка на объекте), эксплуатации (эксплуатационное накопление данных и ситуационное изменение данных, использование на объекте, услуги заказчикам), списания.
В качестве основного классификационного признака автоматизированных информационных систем (АИС) целесообразно рассматривать особенности автоматизируемой профессиональной деятельности - процесса переработки входной информации для получения требуемой выходной информации, в котором АИС выступает в качестве инструмента должностного лица или группы должностных лиц, участвующих в управлении организационной системы.
В соответствии с предложенным классификационным признаком можно выделить следующие АИС: 1) автоматизированные системы управления (АСУ); 2) системы поддержки принятия решений (СППР); 3) автоматизированные информационно-вычислительные системы (АИВС);
автоматизированные системы обучения (АСО); 4) автоматизированные информационно справочные системы (АИСС).
Автоматизированная система управления представляет собой автоматизированную систему, предназначенную для автоматизации всех или большинства задач управления, решаемых коллективным органом управления (министерством, дирекцией, правлением, службой, группой управления и т.д.). В зависимости от объекта управления различают АСУ персоналом (АСУП) и АСУ техническими средствами (АСУТС).
Системы поддержки принятия решений - это интерактивные компьютерные ИС, в которых используются различные модели принятия решений и специализированные базы данных, обеспечивающие деятельность ответственных за принятия решений сотрудников. Программное обеспечение таких систем позволяет пользователям определенным образом ставить ряд вопросов типа "что, если", получая в интерактивном режиме соответствующие рассматриваемой ситуации варианты действий.
Искусственный интеллект (ИИ) - это информационная технология, конечная цель которой состоит в создании компьютера, умеющего думать, видеть, слушать и чувствовать подобно человеческому существу. Наибольшее организационное воздействие ИИ оказывает в области экспертных систем. Экспертная система (ЭС) пытается копировать мыслительные процессы, свойственные в ходе процесса принятия решений профессионалам и менеджерам. ЭС разрабатывается посредством кодирования знаний специалиста из области правил принятия решений, которые записываются в компьютерную программу, моделирующую определенную стратегию решения задач. ЭС имеют значительное сходство с системами поддержки принятии решений. По существу, обе они
обеспечивают высокий уровень, поддержки занятых решением рабочих задач пользователям. Однако ЭС применяются, как правило, для работы с повторяющимися проблемами в узких сферах деятельности и предлагают рекомендации, тогда как системы поддержки решений используются в решении уникальных, имеющих сложную природу проблем.
54 Система комунікацій як основний інструмент сучасного менеджера. Інформація має велике значення для внутрішнього управління фірмою і її зовнішніх контактів, і особливо для ухвалення рішень вона є обмеженим і дорогим ресурсом виробничої активності фірми. У системах з розподілом праці особи не володіють однаковою інформацією і тому необхідний її обмін або комунікації.
Комунікація – це обмін інформацією між двома або більше особами, рівнями, організаціями.
Комунікації поділяються на: Зовнішні. Організації користуються різноманітними засобами комунікації: із споживачам вони спілкуються за допомогою реклами, виставок-ярмарок, презентацій та інших програм просування товарів і послуг на ринок. При спілкуванні з громадськістю першочергова увага приділяється створенню певного іміджу чи образу організації.
При спілкуванні із державними органами готуються річні письмові звіти, документація за певний період часу з інформацією про фінансову діяльність та маркетингові розміщення виробництва.
Внутрішні. При спілкуванні із внутрішнім середовищем організацією підтримуються зв’язки з профспілками, усіма відділами та службами своєї структури. Внутрішні комунікації поділяються на: Міжрівневі комунікації. Комунікації по низхідній. Комунікації по висхідній. Комунікації між підрозділами (горизонтальні комунікації). Комунікації типу «керівник-підлеглий». Неформальні комунікації.
Міжрівневі комунікації передбачають передачу інформації з рівня на рівень у межах вертикальної комунікації. Обмін інформацією між керівниками інституційного, управлінського та технічного рівнів управління організацією може здійснюватися у вигляді наказів, положень, розпоряджень, посадових інструкцій, звітів, що стосуються життєдіяльності організації та її ефективного функціонування.
До комунікацій по висхідній і низхідній належать повідомлення про поточні завдання, зміни у цільових програмах, рекомендаційні процедури, правила тощо. Такі комунікації передбачають інструкції, пояснювальні записки, інструкції, поточні звіти окремих відділів і т.д.
Комунікація по горизонталі передбачає обмін інформацією між структурними підрозділами з приводу організації та оптимізації виробничого процесу
Комунікація типу «керівник-підлеглий» є різновидом обміну інформацією по вертикалі. Вона є основною частиною комунікативної діяльності керівника.
Ці комунікації пов’язані з поясненням завдань, обговорення проблем підвищення ефективності роботи, одержання різних пропозицій. Такі комунікації дозволяють керівникові підвищити ефективність та результативність дій групи.
Канал неформальної комунікації можна назвати каналом поширення чуток.
Чутками вважаються неточні повідомлення, що надходять від неформального джерела. Інформація по цих каналах передається набагато швидше, ніж по каналах формального повідомлення.
В обміні інформацією між двома або більше особами обидві сторони відіграють активну роль. При цьому обмін інформацією відбувається, коли одна сторона пропонує інформацію, а інша сприймає. Основна мета комунікаційного процесу – забезпечити сприяння швидкій передачі інформації.
В обміні інформацією існує 4 базових елементи: 1. Відправник (сторона, яка пропонує певну інформацією) 2. Повідомлення (власне інформація, закодована за допомогою символів) 3. Канал (спосіб, шлях передачі повідомлення) 4. Одержувач (сторона, яка приймає інформацію)
При обміні інформацією відправник і одержувач проходять декілька взаємопов’язаних етапів:
1)Зародження ідеї. Обмін інформації починається з формулювання ідеї відправником або відбору інформації. При цьому відправник вирішує, яку значиму ідею або повідомлення слід зробити предметом обміну.
2)Кодування та вибір каналу. Перш ніж передавати ідею відправник має за допомогою символів закодувати її, використавши для цього слова, інтонацію, жести, графіку, письмовий текст тощо. Таке кодування перетворює ідею на повідомлення.
3)Передача інформації. На цьому етапі відбувається передача інформації обраним каналом.
4)Декодування – переведення символів відправника у думки одержувача.
5)Зворотній зв’язок – реакція одержувача на почуте, побачене, прочитане.
55 Основні види та форми спілкування менеджерів. Деловое общение — это самый массовый вид социального общения. Оно представляет сферу коммерческих и административно-правовых отношений, экономико-правовых и дипломатических отношений. Специфика делового общения заключается в том, что столкновение, взаимодействие экономических интересов и социальное регулирование осуществляются в правовых рамках. Чаще всего люди вступают в деловые отношения, чтобы юридически оформить взаимодействия в той или иной сфере. Идеальным результатом взаимодействия и правового оформления отношений становятся партнерские отношения, построенные на основах взаимного уважения и доверия.
Другой специфической особенностью делового общения является его регламентированность, т. е. подчиненность установленным правилам и ограничениям.
Владение общением, средствами вербальной и невербальной коммуникации необходимо для каждого делового человека. От этого умения зависят не только эффективность взаимодействия с другими людьми, конструктивность принимаемых решений, но и карьера специалиста, его профессиональный имидж.
Специалистами по общению подсчитано, что современный деловой человек за день произносит примерно 30 тысяч слов или более 3 тысяч слов в час. Речевое сообщение, как правило, сопровождается несловесным, помогающим осмыслить речевой текст.
Деловое общение представляет собой процесс взаимодействия деловых партнеров, направленный на организацию и оптимизацию того или иного вида предметной деятельности: производственной, научной и т д.
Выделяют несколько основных видов делового общения:
познавательное общение подразумевает освоение новой информации и применение ее в практической деятельности, внедрение инноваций, саморазвитие :
а) этот вид общения стоит использовать, если вы хотите: передать информацию и расширить информационный фонд друг друга;
б) при этом вам необходимо задействовать: познавательные возможности партнеров по общению, их интеллектуальные способности и установки на общение;
в) вы можете этого достигнуть с помощью следующих форм коммуникативных процессов воздействия:
отчет о деятельности;
сообщение о результатах деятельности;
информация о принципах понимания или путях решения проблемы;
общение по результатам изученных первоисточников информации;
информационно-аналитическое выступление;
г) при этом вам необходимо помнить о следующих технологических особенностях организации коммуникативного действия:
концентрация внимания на предмете информирования;
рационализация изложения материала;
логически безупречная аргументация;
доказательность всех выдвигаемых положений;
подробная характеристика причинно-следственных и условно-следственных взаимосвязей.
Убеждающее общение используется для привлечения партнера на свою позицию, переориентацию целей;
а) этот вид общения стоит использовать, если вы хотите: вызвать у партнера по общению определенные чувства и сформировать определенные ориентации и установки;
б) при этом вам необходимо задействовать: опору на восприимчивость партнера, его эмоциональную культуру;
в) вы можете этого достигнуть с помощью следующих форм коммуникативных процессов 1)воздействия: 2)торжественная речь; 3)поздравление; 4)напутствие; 5)комплимент;
г) при этом вам необходимо помнить о следующих технологических особенностях организации коммуникативного действия: опора на эмоциональный настрой партнера; учет контраргументации и критической позиции одного партнера по отношению к другому; эмоциональное отношение к предмету общения.
Экспрессивное общение ставит своей целью изменение настроя партнера, провоцирование необходимых чувств: сострадания, сопереживания, вовлечения в конкретные акции и действия;
а) используйте ее, если вы хотите: передать чувства, переживания, сформировать общий психоэмоциональный настрой и на его основе побудить партнера к тем или иным формам социального действия (чаще всего массового);
б) при этом вам необходимо задействовать: опору на эмоциональную сферу партнера с целью изменения соотношения активности и реактивности в сторону стимулирующего влияния эмоций на волю, широкое использование средств художественно-эстетического воздействия и опора на механизм социально-психологического выражения;
в) вы можете этого достигнуть с помощью следующих форм коммуникативных процессов воздействия: рассказ о собственных переживаниях и чувствах, связанных с предметом общения; мотивированный призыв; анализ возможных последствий;
г) при этом вам необходимо помнить о следующих технологических особенностях организации коммуникативного действия: краткость изложения; ситуативная обусловленность; яркость жестикулирования; демонстративный характер поз; интонирование голосом; аффектация и акцентуация; фасциации при помощи художественного подкрепления.
Суггестивное общение необходимо при оказании внушающего воздействия для изменения мотиваций, ценностных ориентаций, поведения и отношения;
а) используйте ее, если вы хотите: оказать внушающее воздействие для изменения мотивации ценностных ориентации и установок личности;
б) при этом вам необходимо задействовать: некритичность отношения одного партнера к другому, слабый уровень контрсуггестии, внушаемость партнера, взявшего коммуникативную роль воспринимающего;
в) вы можете этого достигнуть с помощью следующих форм коммуникативных процессов воздействия: - внушение через мотивационную сферу сознания; - внушение через идентификацию; - внушение через ссылки на авторитет; - внушение через персонификацию; - внушение через предупреждение;
г) при этом вам необходимо помнить о следующих технологических особенностях организации коммуникативного действия: - опора на суггестивные потенциалы партнера по общению; - постоянное разъяснение внушаемых установок; - формирование аттракции как необходимого компонента в суггестивном общении; - интонационная стимуляция внушаемой информации; - дистанционное управление эмоциональным напряжением и т. д.
Манипулятивное общение - это форма межличностного общения, при которой воздействие на партнера по общению с целью достижения своих намерений осуществляется скрыто. Как и императив, манипуляция предполагает объектное восприятие партнера по общению, стремление добиться контроля над поведением и мыслями другого человека. Сферой "разрешенной манипуляции" является бизнес и деловые отношения вообще. Символом такого типа общения стала концепция общения развитая Дейлом Корнеги и его последователями. Широко распространен манипулятивный стиль общению и в области пропаганды.
Следует отметить, что владение и использование средств манипулятивного воздействия на других людей в деловой сфере как правило заканчивается для человека переносом таких навыков и в остальные сферы взаимоотношений. Сильнее всего разрушаются от манипуляции отношения, построенные на любви, дружбе и взаимной привязанности.
При манипулятивном общении партнер воспринимается не как целостная уникальная личность, а как носитель определенных, "нужных" манипулятору свойств и качеств. Однако, человек, выбравший в * качестве основного именно этот тип отношения с другими, в итоге часто сам становится жертвой собственных манипуляций.
Ритуальное общение приводит к формированию чувства патриотизма и национальной гордости, сохранению традиций и закрепление новых ритуалов.
а) используйте ее, если вы хотите: закрепить и поддерживать нормы отношений, обеспечить психорегуляцию социальной психики в больших и малых группах;
б) при этом вам необходимо задействовать: художественно оформленную среду, канонизацию действий и концентрацию внимания на алгоритме их исполнения, церемониальный характер взаимодействия и его ориентация на бинарное воздействие (на воспринимающих и исполняющих ритуал одновременно);
в) вы можете этого достигнуть с помощью следующих форм коммуникативных процессов воздействия: ритуальные акты; церемонии; обряды; обрядовые комплексы;
г) при этом вам необходимо помнить о следующих технологических особенностях организации коммуникативного действия: - опора на национальные и территориально-профессиональные традиции и нормы общения; - предварительное заключение конвенции о порядке ритуала; - концентрация внимания на самоценности ритуальных действий; - театрализация коммуникативного поведения.
III. Формы делового общения. Деловая беседа - система целесообразно подобранных мыслей и слов, посредством которых один или несколько собеседников хотят оказать определенное влияние на другого собеседника или на группу собеседников в целях изменения существующей деловой ситуации, то есть с целью создания новой деловой ситуации или нового делового отношения.
Беседа является благоприятной и часто единственной возможностью убедить собеседника в обоснованности вашей позиции с тем, чтобы он согласился ней.
Основным фазам деловой беседы соответствуют пять принципов ее проведения: 1. Привлечь внимание собеседника (начало беседы). 2. Пробудить в собеседнике заинтересованность (передача информации). 3. Детально обосновать свои доводы (аргументация). 4. Устранить сомнения собеседника. 5. Преобразовать интересы собеседника в решения (принятие решения).
Презентация (от лат. Praesentatio) - общественное представление чего-либо нового, недавно появившегося, созданного, например: книги, журнала, кинофильма, телепрограммы, организации.
Поскольку существует много видов презентаций, их цели могут быть самыми разными. Основной целью является создание необходимого мнения у аудитории о фирме, марке товара, проекте и т.п.
От того, как подготовлена презентация, может зависеть успех коммерческого проекта, возможные контракты и в конечном итоге, прибыль.
Шаги по подготовке презентации следующие: 1) Анализ состава, цели, характера и состояния аудитории. 2) Планирование и развитие вступления, основной части и заключения для длинной формальной презентации. 3) Выбор, разработка вариантов использования демонстрационно-наглядных материалов.
Деловое совещание - элемент управленческой деятельности руководителя; наиболее распространенная форма управления, позволяющая:
- использовать коллективный разум, знания и опыт специалистов для решения сложных проблем;
- организовать обмен информацией между отдельными работниками и структурными подразделениями;
- оперативно доводить конкретные задачи до непосредственных исполнителей.
Деловые совещания различаются: - по масштабам привлечения участников: федеральные, республиканские, отраслевые, региональные, городские, районные, внутренние;
- по месту проведения: местные, выездные;
- по периодичности проведения: регулярные, постоянно действующие;
- по количеству участников: в узком составе (до 5 человек), в расширенном составе (25-30 человек);
- по стабильности состава участников.
Переговоры – неотъемлемая часть нашей повседневной жизни. Ведение переговоров сопровождает любую совместную деятельность. Целью переговоров обычно является достижение договоренности об участии сторон в деятельности, результаты которой будут использованы для обоюдной выгоды. Деловые переговоры ведутся в рамках сферы ведения бизнеса участников и имеют более узкую задачу – достичь договоренности о взаимовыгодном обмене ресурсов, совместном инвестировании ресурсов, распределении прибыли, полученной от совместной деятельности.
В деловых переговорах часто стороны имеют прямо противоположные цели, в этом случае задачей каждого из собеседников является завершение переговоров договоренностью, служащей его интересам. Проявлять твердость в главном, будучи гибким, обсуждая второстепенные вопросы – пожалуй, основная задача переговоров. Уступить в малозначимом и настоять на основном, пойти на компромисс в одном вопросе в обмен на уступку в другом: очень похоже на игру в шахматы, да ведь переговоры и есть игра, в которой побеждает наиболее подготовленный и искусный.
Искусство ведения деловых переговоров состоит в том, чтобы показать своему визави путь к решению его задачи через совершение действий, выгодных Вам. Это требует глубоких знаний в области коммуникации, компетентности в применении техник делового общения, умения управлять своим эмоциональным состоянием.