1.4. Моделювання управлінського рішення

В сучасному розумінні метою управління є пошук та фіксація того

мінімуму інформації про об’єкт, який забезпечить можливість чіткої і однозначної реалізації управлінського рішення. При цьому бажано знайти найкраще (оптимальне) рішення. Критеріями оптимальності найчастіше виступають час, вартість, надійність, певні технічні та економічні показники, функціональні можливості .

Задачу управління можна вирішити значно ефективніше, якщо підготовка рішення супроводжується системним підходом та моделюванням. Тоді процес прийняття рішення можна розглядати як його моделювання з компонентами, що наведені на рис. 1.2.

Автоматизоване моделювання

управлінського рішення

Створення

відповідної

моделі

Вибір мето-дів і крите-рію пошуку

Оцінка задачі та опис дій на основі вибраних моделей, методів, крітерію

Формалізація дій для засто-сування ПК

Рис. 1.2.. Процес автоматизованогомоделюванняуправлінського рішення.

На відміну від все ще існуючих в практиці методів “спроб і помилок” та “на інтуїції” модель дозволяє:

1. одержати чіткі кількісні оцінки очикуваних результатів;

2. привести складні (іноді й протилежні) фактори до логічно послідовної схеми;

3. виявити альтернативні варіанти рішення;

4. одержати обгрунтовані висновки.

В загальному випадку розрізняють фізичні та математичні моделі,

причому останні діляться на аналітичні (відповідність процесу певному математичному опису принаймі до першої похідної), алгоритмичні (сукупність формальних математичних дій, націлених на рішення задачі), імітаційні (формальна відповідність аналізованого процесу певному математичному опису), семантичні (набір математизованих правил та ознак, які задані в словесній формі). Окрему групу складають графічні моделі (наприклад, організаційно-управлінська структура підприємства). Так як модель є деякою ідеалізацією реального процесу, то говорять про універсальність, адекватність і економічність моделі.

Універсальність моделі полягає в її спроможності охопити основні властивості реального процесу в широких межах зміни його параметрів, адекватність полягає в здатності моделі відобразити основні властивості процесу з погрішністю не вище заданої, економічність моделі характеризується витратами обчислювальних ресурсів, а також складом та рівнем підготовки спеціалістів, потрібних для роботи з моделлю.

Найбільше застосування в менеджменті знайшли математичні моделі (алгоритмичні та імітаційні).

Не треба забувати, що в багатьох випадках при моделюванні реальних процесів оптимальне рішення для вибраної моделі може не існувати, або його пошук є більш складним процесом, ніж передбачалось на початку дослідження. Тоді потрібно послідовно змінювати: саму модель; початкові умови та обмеження моделі; критерій оптимізації.

1.5. Інформаційні системи та вимоги до іт-менеджерів

Приймаючи до уваги суттєве значення ІС як одного з інструментів керівництва при розробці управлінського рішення в конкурентних умовах, можна сформулювати вимоги до ІТ-менеджерів (працівників, які безпосередньо мають справу з ІС і відповідають за надійність ІТ): добре володіти не тільки технічними, а й предметними знаннями, зокрема можливостями ІС; вміти створювати висококласну команду обслуговування ІС у відділі інформаційних технологій; швидко реагувати на ринкові зміни і побажання керівництва; неперервно розвивати якості загального менеджера (ініціативність, лідерство, здатність до стратегічного планування); розуміти загальноекономічні питання компанії; вміти оцінювати отримані за допомогою ІС результати та брати на себе відповідальність за їх достовірність і своєчасне подання.

Для керівництва принципово існують три варіанти рішень стосовно розвитку ІС: нічого не робити з системою (на сьогодні вона відповідає своєму призначенню); ІС треба вдосконалити; потрібна нова інформаційна система. Задача ІТ-менеджера – своєчасно інформувати керівництво про стан ІС і внести свої пропозиції, виходячи з можливостей компанії.

Оскільки в сучасних умовах роль ІТ-менеджерів дуже велика, фахівцями сформульовані чотири ідеальні моделі директорів інформаційних служб:

1) це керівник певного рангу, який любить свою роботу, має досвід у сфері ІТ та управління персоналом, здатний до ділової активності (в умовах України модель найбільш бажана, але найменш імовірна);

2) це дві фізичні особи. Одна займається технічними, виробничими та інфраструктурними питаннями, інша – стратегічними та інформаційними проблемами (для України модель найбільш імовірна, але на сьогодні складна);

3) це «технар», високласний спеціаліст у сфері ІТ, який практично сам займається підтримкою, розвитком та обслуговуванням ІС (на сьогодні в Україні така модель найбільш поширена);

4) це керівник-універсал, менеджер за освітою, який має надійних помічників за кількома напрямками (реалізована тільки у великих компаніях).