6. Програмне забезпечення іс

6.1. Загальні положення

Розглянути всі існуючі види програмного забезпечення (ПЗ) в дисципліні ІСвМ неможливо, однак можна класифікувати і коротко описати найбільш відомі види, необхідні для розробки і функціонування управлінських ІС.

Під програмним забезпеченням ІС розуміється сукупність програмних і документальних засобів для створення й експлуатації систем обробки даних за допомогою обчислювальної техніки. У залежності від виконуваних функцій усе ПЗ можна розділити на 2 великі групи: системне і прикладне.

Системне ПЗ організує обчислювальний процес відповідно до виконуваної програми, забезпечує зручний діалог користувача з ЕОМ, дозволяє створити і забезпечити зручне робоче середовище для прикладних програм. Цей вид ПЗ тісно зв'язаний з апаратним забезпеченням ПК. Основними складовими системного ПЗ є операційні системи та сервісні програми. Крім цих складових до системного ПЗ можуть входити мови програмування.

Прикладне ПЗ (іноді пакет прикладних програм – ППП) призначено для рішення конкретних задач користувача і складається з пакетів загального призначення, методо- і проблемно-орієнтованих пакетів, а також пакетів для організації обчислювальних процесів у мережах.

Структурна схема основних видів ПЗ зображена на рис. 6.1.

ПЗ

Системне

Прикладне

Операційні

системи

Сервісне

ПЗ

Пакети

загального

призначення

Методо- та

проблемно-

орієнтовані

пакети

Пакети для

організації

роботи

в мережі

Рис. 6.1. Структурна схема програмного забезпечення ІС.

6.2. Системне програмне забезпечення

Основу системного ПЗ складають операційні системи (ОС). Ці системи забезпечують такі основні функції: зручний діалог користувача з ПК і автоматизацію вводу-виводу інформації; завантаження в ОЗП потрібної програми й відслідковування ходу її виконання; управління ресурсами ПК і аналіз збійних ситуацій.

За виконуємими функціями ОС можна умовно розбити на 3 групи: однозадачні (один користувач – одна задача); багатозадачні (колективне використання однієї ЕОМ); багатокористувацькі (кожний користувач має доступ до усіх відкритих ресурсів мережі).

Найбільше поширеною системою першої групи є DOS. Різкої межі між ОС другої і третьої груп немає. Цілий ряд систем (наприклад UNIX, OS/2, Windows NT, інші) в залежності від використовуємих додатків до систем і призначення ПК можуть виступати і як багатозадачні, і як багатокористувацькі, і як обидва види одночасно. Навіть DOS із відповідними додатками (наприклад, Novell) дозволяє реалізувати локальну мережу для багатьох користувачів.

Незважаючи на своє старіння, в Україні операційна система DOS продовжує функціонувати. У першу чергу це пояснюється її доступністю та простотою в експлуатації навіть для операторів без комп’ютерної підготовки, великою кількістю програмних розробок, а також в деяких випадках більш дешевими програмними продуктами (якщо порівнювати з аналогічними Windows-програмами). Що стосується нових розробок, особливо зв’язаних з графічним відображенням інформації, роботою з різноманітними базами даних та роботою в глобальних мережах, вони, як правило, виконуються в більш пристосованій та доцільній для таких задач системі Windows. На сьогодні це найбільш популярна операційна система масового користування, яка має зручний графічний інтерфейс, доступний операторам невисокої комп’ютерної підготовки.

Для експлуатації інформаційних систем підприємств, де на перших місцях повинні бути не стільки зручність, скільки висока надійність роботи системи при порівняно невисоких витратах на її підтримку (особливо в мережевому варіанті), доцільно звернути увагу на інші операційні системи, зокрема UNIX. На сьогодні існує багато версій UNIX та юніксоподібних систем від різних виробників: Solaris, IRIX, AIX, SCO, FreeBSD, але найбільшою популярністю зараз користується вільно розповсюджуєма операційна система Linux, спеціально розробленая для ПК на платформі Intel. Безсумнівною перевагою такої системи є її повний багатокористувацький та багатозадачний характер роботи, дуже висока надійність роботи в мережі, підтримка Internet-протоколу TCP/IP, можливість безпосередньої роботи з файлами MS DOS, можливість откомпілювати практично без труднощів переважну більшість UNIX-програм, а також підтримка національних та стандартних клавіатур динамічно завантажуємими драйверами. До недоліків можна віднести широку номенклатуру додатків до ядра ОС, вибір та практична реалізація яких потребує наявності відповідного спеціаліста.

Робити багатоуніверсальну ОС неефективно для розробника та незручно для користувача. Розширити можливості ОС можна за допомогою додаткового спеціалізованого програмного забезпечення - так званих сервісних програм. За функціональними можливостями це ПЗ ділиться на види, що:

- поліпшують користувальний інтерфейс і здійснюють “нестандартне”

підключення наявних пристроїв;

- захищають дані від руйнації і несанкціонованого доступу, а також

здійснюють архівацію/розархівацію;

- прискорюють обмін даними між диском і ОЗП, а також стискують

пам'ять на жорсткому диску;

- тестують основні пристрої ПК і перевіряють наявність вірусу в пам'яті.

По виду інтерфейсу користувача сервісне ПЗ існує у вигляді оболонок, утилит і автономних програм.