Небесні світила

Первісна людина рано зрозуміла, що сонце було головним двигуном і джерелом усього життя на землі, – воно давало тепло і світло, а без сонця на землю приходить ніч та зима, а з ними і смерть.

Людина і природа усім своїм життям залежала від сонця: без нього нема на землі життя. Ось чому в усіх народів сонце з найдавнішого часу обожнюється, пізніше перетворюється на окремого бога.

СОНЦЕ – то тепло і світло, а його проміння вогненні, цебто, вогонь походить від сонця. Вогонь, вірили, був виявом сонячного бога землі, послом неба на землю. У деяких народів вогонь став окремим, ясно означеним богом, але в нас він таким не став, хоч стародавні пам’ятки часто звуть його Сварожичем, цебто, сином бога Неба Сварога.

Не вільно плювати на вогонь, бо він Святий, а то на язиці висипле «вогник». При вогні не прийнято говорити непристойного, бо вогонь Святий. Не прийнято вимітати піч нечистим віником. Запалюючи вогонь у печі, господиня хрестить його і ставить горщик води, – жертва вогню. Як засвітять лампу, хрестяться всі.

ЗЕМЛЯ – наша мати, вона родить нам усе, що потрібне для життя, тому й шанування й обожнювання її (наприклад, у греків Гея) пішло з дуже давнього часу.

Земля здавна має епітети шани: Божа, праведна, Свята. Наші єретики, так звані стригольники (стрижі), в ХІУ ст. навчали, щоб люди каялися Святій землі, а не священикові. Земля буває найвірнішим свідком, тому в Україні ще й тепер при найвищій клятві, на доказ правди, їдять землю або цілують її: земля Свята, і не подарує тому, хто не дотримає слова.

ВОДА – як окрема стихія, плодюча й родюча, вода була, як море, озеро, річка, копанка, джерело, криничка, колодязь і т. ін., – у нас це звалося «дунаєм», бо «дунай» – вода взагалі (dhuni, don). У «Слові о полку Ігоревім» слово дунай – це річка взагалі, вода: «На дунай Ярославнин голос слишится», «Дівиці поють на дунаї»

ВІТЕР – звертав на себе завжди велику увагу, особливо людей приморських, впливав на життя людини, чому й постало в нас окреме божество, – Стрибог, бог вітру.

Релігійна термінологія

Слово БОГ формою зосталося в нас незмінним, і не було замінено новим грецьким theos. Слово бог було в нашій мові з дуже давнього часу, а дісталося до нас десь із південного Сходу, із персько-іранського світу.

Володимирові боги

У всій розлогій Руській Державі за історичного часу головні боги були однакові, як у Києві, так і по всіх інших містах: у Ростові, Новгороді, Володимирі та ін. Боги ці ввійшли і в прадержавне життя, і, наприклад, у разі потреби у Києві присягали Перунові. «Володимирові боги» мали ціль політичного об’єднання племен Русі. Це були виключно княжо-дружинні військові боги, а на чолі їх стояв божок Перун. Перше Перун не був богом повселюдним, але, ставши самовладцем, князь Володимир вивів своїх богів із укриття і поставив їх у Києві на холмі, «вне Двора Теремного». На чолі цих богів був Перун як головний Володимирів бог, і його він оточив іншими богами подібних народів: як князь стоїть на чолі всіх племен, так і його бог має бути головним богом для всіх підвладних племен. Під 980р. Початковий Літопис розповідає, що князь Київський Володимир, почавши княжити, поставив у Києві на холмі поза своєю палатою ідоли богів: «Перуна і Хорса, Даждьбога і Стрибога, Симарегла і Мокоші», – це вже Київський Олімп.

Сварог

У науці остаточно не встановлено, чи слов’яни мали розуміння Єдиного Бога, бо всі свідчення говорять про них як про многобожників.

Можливо, що на початку єдиним головним богом був у нас Сварог, бог Неба. Він був основою всього, це прабог, владика світу. Сварог – бог сонця і вогню, і вже від нього пішли всі інші боги, Сварожичі. Даждьбог, бог сонця, був його сином. Сам Сварог спочиває, світом правлять його діти, Сварожичі. Слово “Сварог” зв’язують з індійським svar, svarga – небо, сонце, сонячне, світло (правда, В. Ягич виводив його від слов’янського “варити” ).

У науковій літературі Сварог – це бог вогню, тому він опікун ковальства і ковалів, а також опікун ремесла, шлюбу і родинного щастя. У грецькій міфології йому відповідні боги Гефест і Прометей.

Щодо ковальства, то в християнстві покровителем ковальства замість Сварога, стали Святі Кузьма і Дем’ян (пам’ять 1-14 листопада).

Перун

В Х ст. у нашій українській міфології перше місце займає вже не Сварог, а Перун, відомий і іншим слов’янським народам, а також литовцям (у них Perkunas). Перун – головний бог грому і блискавки, володар Неба. Він творча сила, що оживляє все, податель дощу. Пізніше це бог-воїн, покровитель війська. Військо, на доказ вірності договору, клянеться завжди Перуном у Києві. День Перуна – четвер.

Даждьбог

Богом сонця у нас був Даждьбог, син Сварогів, син Неба. Походження назви Даждьбог – своє, народне; це слово складне, зложене з приказкового способу даждь цебто дай, і бог, багатство, разом – податель добра, багатства, бог – подавець, дарівник.

Друга назва для бога сонця була Хорс. Назва бога походить від кореня “хоро”, що означає коло, солярний знак сонця. Богу сонця Хорсу присвячені два великі свята язичників. Це день літнього і зимового сонцестояння.

Велес чи Волос

Одним з важливіших богів був у нас і бог Велес, “скотій бог”, цебто, бог достатку, як пояснює його наш Початковий Літопис. Слово “скот” в давнину означало взагалі багатство, гроші при міновій торгівлі, тому Велес – це бог багатства і всякого достатку, торгівлі, опікун купців, ніби латинський Меркурій.

Стрибог

Стрибог був богом вітру.

Мокоша

Богиня серед головних богів, якій Володимир поставив у Києві ідола для прилюдних жертвоприношень. “Ма” означає мати, кош – кошик. Богиня – мати хорошого врожаю. Атрибутом її є ріг достатку. В Україні Мокоша вважалася ще й покровителькою пологів та породіль.

Лада й Ладо

Зате ясніша друга богиня нашого Олімпу Лада, яка відома і в чоловічій формі Лад або Ладо. Це були боги вірного подружжя, боги любові і веселощів, богиня щастя і весни. Слово “лада” означає вірна дружина, любка, полюбовниця, а “лад” чи “ладо” – вірний чоловік.

Лель – Полель

Лель – Полель, син Лади – дохристиянський бог любові взагалі і бог побрання.

Ярило

З дуже давнього часу відомий і бог Ярило, бог любові і пристрасті, сили та хоробрості. Божка цього звичайно вважають богом літнього розцвіту творчих сил природи, весінньої плодючості.

Купайло

Широко знаний був і божок Купайло, що в літі мав гучне Свято. Це був бог плодючості, земних плодів, радості, згоди та любові, чому він і в’яжеться з Ярилом.