Модуль 3. Філософія релігії.

Тема: «Філософії релігії, релігієзнавство. Основні релігієзнавчі концепції»

Форма заняття: самостійне вивчення.

Мета заняття: ознайомити студентів з предметом релігієзнавства, виявити зміст, структуру та призначення релігієзнавства. Розкрити причини виникнення релігії, її психологічні та гносеологічні аспекти, структуру та рівні, функції релігії, співвідношення з іншими формами суспільної свідомості.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

1. Предмет релігієзнавства і його завдання:

• предмет вивчення філософії релігії: сутність та значення;

• релігієзнавство; основне завдання науки про релігію;

• основні розділи релігієзнавства, їх взаємозв’язок і відмінності;

• порівняльна характеристика богослов'я і релігієзнавства, їх спільність і відмінність.

2. Основні релігієзнавчі концепції та їх загальна характеристика:

• характеристика та аналіз релігієзнавчих концепцій: матеріалістична, об’єктивно-ідеалістична, суб’єктивно-ідеалістична, натуралістична, соціологічна.

3. Поняття, сутність, походження і визначення релігії:

• етимологія слова «релігія»;

• основні структурні елементи релігії;

• функції релігії.

4. Обґрунтування ідеї Бога, докази його буття:

• онтологічний доказ буття Бога (Ансельм Кентерберійський);

• космологічне доведення буття Бога (Фома Аквінський);

• теологічний доказ буття Бога (Платон);

• моральний доказ Бога (Імануїл Кант);

• ірраціоналістичний доказ буття Бога (Карл Барт).

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПОЗААУДИТОРНОЇ РОБОТИ

Завдання 1. З допомогою словника дайте визначення поняттям: релігієзнавство, релігія, релігійна свідомість, культ, богослов’я, Бог.

Завдання 2. Законспектувати уривки з праці Гегеля «Філософія права» і обґрунтувати відповіді на запитання:

• в чому ви вбачаєте філософський зміст релігії?

• що становить основний атрибут релігії?

• в чому ви вбачаєте філософський зміст держави?

• в чому філософське розуміння протилежності держави і релігії?

«Релігія має своїм змістом абсолютну істину і тим самим до царини релігії належать вищі переконання. В якості споглядання, почуття, уявлюваного пізнання, що має своїм предметом Бога як необмежену основу і причину, від якої все залежить, релігія містить у собі вимогу, щоб усе осягалося в такому аспекті і знаходило в ньому своє підтвердження, виправдання, достовірність.

Однак оскільки релігія, якщо вона істинна, не спрямована негативно і полемічно проти держави, а, навпаки, визнає і стверджує її, вона має для себе свій стан і вираження. Її культ полягає у діях і вченні: для цього у неї є спроба у володіннях і власності, а також у індивідах, які присвячують себе служінню общині. Тим самим між державою і церковною общиною виникає певне відношення. Визначення цього відношення просте. За логікою речей держава виконує свій обов'язок щодо общин, усіма засобами сприяючи їй і надаючи їй захист у здійсненні її релігійної мети.

Релігія має своїм загальним предметом істинне, але має його як даний зміст, пізнаний у своїх основних визначеннях не за посередництвом мислення і понять; також і відношення індивіду до цього предмету є зобов'язанням, що ґрунтується на авторитеті, а свідчення власного духу і серця, в чому міститься момент свободи, є віра і почуття.

Саме філософське розуміння пізнає, що держава і церква є протилежними одне одному не за змістом істини і розумності, а за відмінністю форми. Тому якщо церква переходить до навчання (існували і існують церкви, які обмежуються культом; інші, в яких він являє собою головне, а навчання і більш освічена свідомість – лише дещо другорядне) і її навчання розповсюджується на об'єктивні основоположення, на думки про моральне і розумне, то в цьому своєму вияві вона безпосередньо переходить в царину держави. У порівнянні з її вірою і її авторитетом в царині морального права, законів, установ, у порівнянні із її суб'єктивним переконанням держава виступає як знаюча: згідно із її принципом, зміст суттєво не залишається у формі почуття і віри, а належить певній думці.

Суттєвою приналежністю завершеної держави є свідомість мислення, тому держава знає, що вона хоче і знає, як це мислене. Так як знання має своє місце в державі, то наука також має його тут, а не в церкві. Держава є розвиненим духом і висуває свої моменти при світлі свідомості: завдяки тому, що те, що міститься в ідеї, виступає назовні, в предметність, держава являє себе як конечне, як царину світського, між тим, як релігія являє себе як царину безконечного.

Держава може мати потребу в релігії, у вірі. Але суттєва відмінність держави від релігії зберігається і полягає в тому, що її (держави) вимоги мають правового обов'язку і що душевний стан, за якого ця вимога буде виконаною, державі є байдужою. Сферою релігії, навпаки, є внутрішня налаштованість внутрішнього життя. Наступна відмінність, що пов'язана з попередніми, полягає в тому, що зміст релігії є і залишається таємницею, і його ґрунтом тим самим є душа, почуття і уявлення. На цьому ґрунті все має форму суб'єктивності; держава навпаки, здійснює себе і надає своїм визначенням міцного наявного буття.

(Гегель. Философия права. – М., 1990. – С. 294-307.)