8 Варіант

Вищим відділом ЦНС є кора великого мозку (кора великих півкуль). Вона забезпечує досконалу організацію поведінки людини і тварин на основі придбаних в онтогенезі функцій.

МОРФОФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ:

-багатошаровість розташування нейронів;

-залежність рівня активності від впливу підкіркових структур;

-наявність представництва всіх функцій нижележачих структур ЦНС;

-цитоархітектонічний розподіл на поля;

-реципрокний функціональний взаємозв'язок збудливих і гальмівних станів;

-здатність до іррадіації збудження і гальмування;

-наявність специфічної електричної активності.

Кора великого мозку (КВМ) ділиться на стародавню, стару і нову

стародавня кора разом з іншими функціями забезпечує нюх і відповідну взаємодію систем мозку;

стара кора включає поясну звивину і гіппокамп;

нова кора особливо розвинута у людини (товщина від 1,5 до 4,5 мм – максимальна в передній центральній звивині.

Загальна площа 2200 см2, число нейронів перевищує 10 млрд.

Нейронний склад, розподіл нейронів в різних областях різні, що дозволило виділити 53 ЦИТОАРХІТЕКТОНІЧНИХ ПОЛЯ.

Кіркові поля мають екранний принцип функціонування. Принцип полягає в тому, що рецептор проектує свій сигнал не на один нейрон, а на полі нейронів. Сигнал фокусується на безлічі нейронів – це забезпечує повний аналіз сигналу. Один аксон розподіляє дію на 5000 тисяч нейронів.

В корі вхідні і вихідні елементи разом із зірчастими клітинами утворюють так звані КОЛОНКИ – функціональні одиниці кори, організовані у вертикальному напрямі. Діаметр колонки 500 мкм. Збудження в одній з колонок призводить до гальмування сусідніх. При повторному збудженні КОЛОНКИ група активних нейронів, що беруть участь у збудженому стані зменшується.

В КВМ виділяють СЕНСОРНІ, МОТОРНІ і АСОЦІАТИВНІ області.

Розрізняють три рухові зони: первинну провідникову зону, премоторну зону і додаткову провідникову ділянку.

В прецентральній закрутці знаходиться первинна провідникова зона, яка має топічну організацію і забезпечує здійснення точних рухів. Локалізація рухових крапок (тобто місць кори великих півкуль, роздратування яких викликає скорочення певних м'язів) така: вище за всі розміщені рухові точки ніг; під ними знаходяться рухові точки м'язів тулуба, нижче їх рук. Найбільшу площу займає представництво м'язів кисті рук, більш малу губ, мови і якнайменшу тулуба і ніг. Так, як низхідні рухові шляхи перехрещуються, роздратування вказаних ділянок викликає скорочення м'язів протилежної сторони тіла.

Попереду первинної провідникової зони розміщена премоторна зона кори. Для неї не характерна топічна організація. Електричне роздратування окремих ділянок викликає рухи тулуба убік, протилежну подразненій півкулі. Ці рухи носять координований характер і супроводяться скороченням значної кількості м'язів.

Додаткова провідникова ділянка розміщена на медіальній поверхні півкуль і ніби є продовженням первинної провідникової зони. Подразнення її різних ділянок показує, що в цій зоні представлено м'язи всіх частин тіла. При стимулюванні додаткової провідникової ділянки спостерігається зміна пози, яка супроводиться двосторонніми рухами ніг і тулуба.

В кожній півкулі є дві зони соматичної (шкірної і суглобово-м'язової) і вісцеральної чутливості, які умовно називаються першою і другою соматосенсорнимизонами кори.

Перша соматосенсорна зона кори розміщена в постцентральній звивині. Для неї характерна топічна організація. Найбільшу площу займає кіркове представництво рецепторів кисті рук, голосового апарату і обличчя, якнайменшу представництво тулуба, стегна і гомілки протилежної сторони тіла.

Друга соматосенсорна зона знаходиться під роландовою (центральною) борозною і розповсюджується на верхній край сильвіевої (бічної) борозни. Тут також характерна соматотопічна проекція тіла, проте менш чітка, ніж в першій соматосенсорній зоні.

Зорова зона розміщена в потиличних частинках обох півкуль, в кожну півкулю проектуються однойменні половини сітківок (ліві половини в праву півкулю, а праві – в ліву). Розрізняють первинну зорову зону, пошкодження якої веде до сліпоти, і вторинну. Вторинна зорова зона має відношення до таких функцій, як зорова увага і регуляція рухів очей.

Слухова зона знаходиться в ділянці верхньої і середньої скроневих закруток, в даний час добре вивчена первинна слухова зона. Для неї описано топічнепредставництво кортієвого органу, тобто його проектування на кору.

Смакова зона розміщена в нижній частині постцентральної закрутки.

Нюхова зона локалізована в передній частинці грушоподібної частинки. Це єдина зона, яка одержує аферентну інформацію в обхід ядер таламуса.

Ядра таламуса за функціональним значенням класифікують: напроекційні, асоціативні і неспецифічні.

Проекційні ядра (перемикаючі ядра, таламічне реле) розділяють на: моторні, сенсорні і лімбічні. Ця класифікація відображає характер їх аферентних зв`язків (в них закінчуються аксони нейронів висхідних аферентних систем), їх приналежність до відповідних систем мозку і вказує на напрямок еферентних волокон в одноіменні ділянки нової кори.

Головні проекційні ядра розташовані уладньолатеральному відділі ядер таламуса (латеральне заєнє і латеральне дорзальне ядра). Слід підкреслити, що на проекційних ядрах таламуса перед входом в кору синаптично переключаються всі аферентні провідні шляхи.

Асоціативні ядра розташовані переважно у передній частині таламуса. До них надходять аферентні волокна від стовбурових і таламічних структур, інформація від яких проектується в асоціативні ділянки кори. До асоціативних ядер належатьлатеральне ядро, яке передає імпульси в скроневу частку кори;медіодорзальне, яке знаходиться у зв`язку з корою лобних часток, лімбічною системою і гіпоталамусом.

Неспецифічні ядра таламуса - це система ядер, яка характеризується значним розгалуженням їх аферентних волокон і дифузним розподілом проекцій по всій поверхні нової кори, створюючи на неї малоспецифічний вплив. До них належатьсерединні ядра, інтраламінарні ядра і переднє вентральне ядро латеральної групи. Неспецифічні ядра створюють полегшуючий вплив на коркові нейрони, підвищують їх збудливість і здатність ефективно відровідати на імпульси від проекційних ядер, забезпечують швидку і короткотривалу активацію кори. Неспецифічні ядра таламуса мають обширні зв`язки з проекційними і асоціативними ядрами.

7 Варіант

Принцип домінанти сформульований О.О. Ухтомським. Він полягає в тому, що в ЦНС завжди є домінанта - ділянка підвищеної збудливості нервових центрів. Вона характеризується властивостями: підвищеною збудливістю, стійкістю збудження, здатністю до сумування збудження (притягує до себе збудження з інших ділянок ЦНС), інерцією (більш або менш тривало зберігається). Домінантна ділянка збудження, яка виникла в одному центрі, викликає за індукцією гальмування в сусідніх центрах ЦНС, змінюючи і підпорядковуючи їх роботу. Наприклад, якщо голодному песику дати їжу і одночасно подразнювати лапу електричним струмом, то рефлекс відсмикування лапи не буде спостерігатися, а песик буде їсти з ще більшою інтенсивністю. Голодні діти не можуть сприймати навчальний матеріал на уроці. Намагання вчителя створити інші домінанти лише посилюють почуття голоду.

Домінанти можуть бути екзогенного і ендогенного походження. Екзогенна домінанта виникає під впливом факторів навколишнього середовища. Наприклад, коли дитина читає цікаву книгу, то сторонні шуми (музика по радіо) не заважають їй. Ендогенна домінанта виникає під впливом факторів внутрішнього середовища. Наприклад, при зменшенні концентрації поживних речовин в крові, відбувається збудження харчового центру, виникає харчова домінанта в ЦНС.

У процесі нервової діяльності одна домінанта змінює іншу. Наприклад, при повному сечовому міхурі виникає домінанта у відповідному центрі і відбувається рефлекторна реакція випорожнення сечового міхура. Якщо в цей момент будуть надходити імпульси від будь-яких рецепторів, то вони лише будуть підтримувати збудження даної домінанти. По закінченню реакції домінанта зникає і виникає нова, пов’язана з іншою, необхідною організму діяльністю. Виникнення в ЦНС сильнішої домінанти загальмовує раніше викликану домінанту за принципом негативної індукції. Чим молодша дитина, тим менш стійка домінанта і тим легше вона гальмується.

На думку О.О. Ухтомського, принцип домінанти є фізіологічною основою акту уваги і предметного мислення. Цікава і емоційна розповідь, таблиця, дослід сприяють створенню домінантних відношень під час процесу навчання, що відіграє важливу роль в процесі засвоєння знань.

5-варіант

1.Роль структур довгастого мозку в регуляції м’язевого тонусу.

Довгастий мозок входить до складу заднього мозку основними функціями якого в регуляції рухових функцій є:1)аналіз сенсорної інформації що надходить в ядра заднього мозку від рецепторів шкіри та м’язів голови,і еферентна іннервація скелетних м’язів голови.2)аналіз сенсорної інформації що надходить від вестибулярних рецепторів,пропріорецепторів м’язів шиї,тулуба,кінцівок та рефлекторна регуляція тонусу м’язів тіла(рефлекси пози).3)провідникова функція-проходження нервових імпульсів що йдуть у вищі відділи ЦНС та від них до скелетних м’язів.

Надзвичайно важливу роль відіграє довгастий мозок у підтриманні пози антигравітації(забезпечується тонусом м’язів) та перерозподілі тонусу при зміні положення голови.Центрами регуляції у довгастому мозку є рухові ядра ретикулярної формації довгастого мозку.За участю цих центрів реалізуються тонічні рефлекси пози які поділяються на вестибулярні статичні та шийні.Вестибулярні статичні рефлекси мають декілька різновидів:1)при підніманні голови підвищується тонус м’язів-екстензорів передніх кінцівок і зменшується тонус м’язів задніх кінцівок;2)при нахилянні голови-протилежний ефект;3)при нахилянні голови вбік збільшується тонус м’язів-екстензорів з того боку куди нахилена голова.Ці рефлекси забезпечують перерозподіл тонусу м’язів при зміні положення голови,чим самим забезпечують підтримання рівноваги.Шийні тонічні рефлекси починаються із пропріорецепторів м’язів шиї.Імпульси надходять до рухових центрів довгастого мозку а звідти до мотонейронів спинного мозку.Ці рефлекси впливають не лише на м’язи кінцівок а й на очні м’язи.Відхилення голови супроводжується рухом очних яблук у протилежному напрямку.

Ретикулчрна формація довгастого мозку збуджує альфа- та гама-мотонейрони флексорів та гальмує мотонейрони екстензорів.

2.Базальні ганглії їх фізіологічне значення.Роль дофаміну у функції базальних гангліїв.

Базальні ганглії розташовані в глибині великого мозку між лобними частками і проміжним мозком.До них належить хвостате ядро,шкаралупа і бліда куля.З цими стуктурами функціонально пов’язані субталамічне ядро та чорна речовина.Розрізняють два види циркуляції збудження в базальних гангліях-цикл шкаралупи і цикл хвостатого ядра.Цикл шкаралупи разом з моторними зонами кори великого мозку забезпечують складні рухи: письмо,рухи рук хірурга.Цикл розпочинається в премоторних і додаткових моторних зонах кори великого мозку,поширюється у напрямку шкаралупи до внутрішньої частини блідої кулі потім до таламусу і знов до кори великого мозку.В разі пошкодження шкаралупи відбувається спонтанне тремтіння різних частин тіла як у стані спокою так і при виконанні рухів.Цикл хвостатого ядра полягає у тому що хвостате ядро отримує імпульси від асоціативних зон кори великого мозку,ці імпульси йдуть до шкаралупи,блідої кулі,таламусу і досягають рухових зон кори головного мозку.роль цього циклу-синтез сенсорних впливів і інформації,що зберігається в пам’яті,бере участь у регуляції швидкості і величини виконуваних рухів.Передавання імпульсів у медіаторах відбувається за участю медіаторів.Нейрони що зв’язують чорну речовину з хвостатим ядром і шкаралупою виділяють дофамін-який є гальмівним медіатором.Його недостатня кількість призводить до виникнення хвороби Паркінсона.

6-варіант