slovnik_filosofiya

Абсолют – (від лат. absolutus – безумовний, необмежений) вічна, незмінна, нескінченна духовна першооснова світу.

Абстракція – (від лат. abstractio – відволікання) виділення в мисленні окремих властивостей або відношень предмета як самостійних і відносно цілісних.

Автокефалія — самоврядування, тобто повна адміністративна незалежність помісних православних церков. Перші автокефальні церкви виникли у східних провінціях Римської імперії. У IV ст. з’явилися чотири автокефальні церкви: Антіохійська, Александрійська, Римська, Константинопольська, у V ст. — Єрусалимська. Нині офіційно існує 15 автокефальних православних церков.

Агіографія (від грецьк. hagios — святий grapho — пишу) — різновид церковної літератури, життєписи (житія) святих. Вони поширені майже у всіх релігіях. Зокрема, християнська агіографія при складанні житій святих широко використовувала античну міфологію, біблейські оповіді, народні перекази. У вітчизняному православ’ї всі житія зведені у збірники трьох типів: «Четьї-Мінеї» (найбільший), «Прологи» (короткі житія), «Патерики». В давньоруській літературі їх нараховується понад 150. На нових канонізованих церковних, державних чи культурних, діячів богослови складають нові житія.

Агностицизм – (від грец. – непізнаванний) у теорії пізнання позиція, згідно з якою частково або повністю заперечується можливість раціонального пізнання.

Адвентизм (від лaт. adventus — пришестя) — течія пізнього протестантизму, яка виникла в 30-х рр. 19 ст. у США. Його засновник У. Міллер пророкував друге пришестя Ісуса Христа між 1843 та 1844 р. Попри провал пророкування, вчення про близьке друге пришестя посідає особливе місце у догматиці адвентизму яка вперше була кодифікована 1845 на з'їзді в Олбані (США). Вважається, що друге пришестя буде супроводжуватися воскресінням праведників, після тисячолітнього царства Христа воскреснуть і неправедні. Адвентизм зберіг від баптизму водне хрещення дорослих й омовіння ніг. З ім’ям Е.Уайт пов’язані інші положення віровчення адвентизму: дотримання суботи («четверта заповідь»), заперечення безсмертя душі, раю та пекла, а також введення «санітарної реформи», складовою частиною якої є заборона вживати м’ясо «нечистих» тварин, каву, алкоголь тощо. Найчисленніша течія сучасного адвентизму — Церква адвентистів сьомого дня (АСД), яка налічує близько 5 млн. членів, веде широку місіонерську роботу, утримує лікарні, школи, сиротинці, будинки перестарілих. В Україні діє Уніонна конференція Церкви АСД (бл. 500 громад, понад 40 тис. членів) — складова частина Євро-Азійського дивізіону.

Аксіологія – (від грец. – цінність, вчення) вчення про цінності, філософська теорія загальнозначущих принципів, визначаючих направленість людської діяльності, мотивацію людської дії.

Алілуйя — буквально «хваліть», приспів у християнському богослужінні, що прославляє «Святу Трійцю». Запозичений з іудаїзму. У православних церквах проголошується тричі з доданням заключної фрази «Слава тобі, Господи»; у старообрядців — два рази з фразою «Слава тобі, Боже».

Амінь — буквально «Хай буде істинно, вірно», термін, що вживається наприкінці читання Євангелії, молитов, виголошення проповідей і апостольських послань. Вияв повної згоди молільників зі змістом молитви.

Аналіз – (від грец. analysis – розкладання) процес розчленування цілого на його скоадові частини, елементи.

Аналогія – (грец. analogia – відповідність, подібність) форма умовиводу, коли на підставі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про їхню подібність за іншими ознаками.

Анімізм (від лат. апіта — душа) — форма найдавніших вірувань, пов'язаних з уявленнями про існування в тілі людини її двійника — душі, від якої ніби залежить саме життя особи, її фізіологічний і психологічний стани. Зібрав матеріали й описав анімістичні вірування англійський етнолог і релігієзнавець Е.Тейлор у книзі «Первісна культура».

Антагонізм – непримиренні протиріччя, що супроводжуються найгострішою боротьбою.

Антиномія – (грец. antinomia – протиріччя в законі) поєднання двох взаємовиключних суджень, кожне з яких відзначається логічною доказовістю.

Антропогенез – процес виділення людини з природного стану під впливом суспільного життя, діяльності та пізнання.

Антропологія – наука, що вивчає походження людини й еволюцію фізичної організації людини та її рас.

Антропоморфізм – (від грец. morphe – форма, вид) наділення тварин, рослин і явищ неживої природи людськими властивостями; властиве багатьом релігіям уявлення про божество в людській подобі.

Апокрифи – книги релігійного змісту, що не збігались з офіційним віровченням, оголошувалися Церквою неправдивими, заборонялися і зберігались таємно.

Апологетика – розділ християнської теології, завданням якого є обґрунтування і захист християнського віровчення; період з І по IV ст. в християнській історії, протягом якого захищали християнську віру від язичництва.

Апорія – (грец. aporia, букв. – безвихідність) в логіці суперечність у міркуваннях, що з погляду логічних законів здається нездоланною; парадокс.

Апостеріорі – в гносеології знання, що набувається через досвід.

Апостоли ( від грецьк. ароstolоs — посланець) — мандрівні проповідники у первісному християнстві, які поширювали його ідеї у давніх громадах, а також серед нехристиян. Пізніше церква стала називати апостолами переважно тільки 12 найближчих учнів Ісуса Христа, які, згідно з новозвітними текстами, були обрані ним самим для поширення його вчення. Це — Симон (Петро), Андрій, Варфоломій, Іоан, Матфей, Симон Зилот (за ін. версією — Симон Кананіт), Фаддей (або Іуда, син Якова), Филип, Фома, Яків — син Алфея, Яків — син Заведея і брат Іоана, Іуда Іскаріот, що зрадив Ісуса. До апостолів відносять і Павла, хоча він не був безпосередню учнем Христа. Крім зазначених, церковні автори іменують апостолами також інших 70 учнів Христа, яких він посилав проповідувати про наближення «Царства Божого» (Лк 10:1-9). Серед цих «апостолів з 70-ти» виділяють євангелістів Луку і Марка, автора одного з новозавітних соборних послань Якова.

Апріорі – в гносеології знання, що наявні в свідомості й передують досвіду.

Аргумент – підстава, доказ, що наводяться для обгрунтування істинності думки.

Архат (санскр. арахат — досл. достойний) — згідно з буддистським вченням: 1) епітет Будди; 2) в традиції хінаяни людина, яка шляхом перевтілень досягла найвищого рівня духовного розвитку — нірвани; 3) праведник, святий. Архатами вважались головні учні Шак'ямуні — Ананда, Маудгальяна, Шаріпутра та інші буддисти наступних поколінь. У традиції хінаяни їх нараховується 16, а в махаяні — 18. В хінаяні архати більш популярні, в махаяні стан архату не вважається кінцевою межею розвитку особистості, і тому архати повинні продовжувати свій шлях як бодхисатви.

Аскетизм – моральний принцип, за яким людина шляхом самозречення й відмови від земних благ прагне досягти релігійного чи морального ідеалу.

Атеїзм – (франц. atheisme, від грец. atheos – безбожний) історично різноманітні форми заперечення релігійних уявлень та культу і твердження самоцінності буття світу і людини. Знаходив вираження у вільнодумстві, вільнодумстві й ін. Сучасний атеїзм розглядає релігію як ілюзорна свідомість.

Атман – у давньоіндійській філософії частина світової душі, основа всіх речей, людська душа.

Атрибут – (від латин. – наділяю) необхідна, істотна, невід’ємна властивість предмета чи явища, напр.: рух – атрибут матерії

Баптизм (від грецьк. Baptizo — занурювати, хрестити у воді) — протестантський напрямок, що виник внаслідок розвитку пуританізму. Баптисти найбільш послідовні в проведенні в життя протестантських принципів, вимогливі щодо поглядів і поведінки своїх послідовників. Хрещення в баптизмі проводиться не над дітьми, а над дорослими. Членами Церкви вважаються «заново народжені» дорослі, які свідомо прийняли водне хрещення. Єдиним джерелом віровчення є Біблія (насамперед її Новий Завіт). Послідовники баптизму не визнають святих, мощей, ікон, чернецтва, церковних таїнств. Вони визнають лише так звані дванадесяті християнські свята. Специфічними святами баптизму є день жнив і день єдності. Обряд водного хрещення і причащання (хлібопереломлення) баптисти розглядають як символічні акти. Церква баптизму — це самоуправна община «видимих святих», що не визнає залежності від світської влади. Общинами керують виборні пресвітери.

Біогенез – одна з теорій виникнення життя на Землі, згідно з якою зародки живих істот були занесені на Землю з інших небесних тіл (теорія панспермії).

Біосфера – єдність земної кори, гідросфери та атмосфери, населених живими організмами.

Благодать (від грецьк. сharismа — дар) — за релігійними уявленнями, особлива властивість і сила Всевишнього, яка проявляється щодо людини як дар. Поняття зустрічається в багатьох релігіях, але сприймається неоднозначно. В конфуціанстві благодать розуміється як індивідуальний прояв Дао. В індійській філософії постає як безособова духовна сила. Більш конкретно про благодать мовиться в Біблії. Вже для іудеїв благодать — це милість і благовоління Завіту, який Бог уклав з народом Ізраїлю. За ранньохристиянськими поглядами, благодать постає як невичерпна божественна милість та сила, яку Бог дарує віруючим в Ісуса Христа як Сина Божого, що можливе через сходження Святого Духу. Вона виконує промисел Бога щодо спасіння людини. У православ'ї і католицизмі вважається можливим як опосередковане набуття віруючим благодаті через представників церковної ієрархії (в церковних таїнствах), так і безпосереднє отримання її (в індивідуальній молитві). У протестантизмі визнається можливість лише отримання благодаті безпосередньо.

Бог – у релігії надприродна істота як творець і прамислитель; об’єкт релігійної віри і поклоніння.

Богослов’я – теорія релігії, система знань, спрямована на теоретичне обгрунтування, тлумачення та виправдання релігійних вчень та догматів.

Брахман – в індійській філософії – безособовий божественний абсолют, який лежить в основі всіх речей; жрець, представник вищої касти в Індії.

Буддизм – одна з трьох світових релігій, виникла в середині першого тисячоліття до н.е. Засновник – Сідхартха Гаутама (Будда).

Буття – категорія філософії, в якій відображено спільну всім речам властивість бути; існування, що передує всім можливим його формам

Ватикан — центр католицизму, папська міні-держава, розташована на території Риму (площа 44 га), офіційна резиденція (з 1870 р.) римських пап. Має всі атрибути держави: уряд в особі курії, прапор, герб, пошту, телеграф, телецентр, армію, тюрму, валюту, банк «Святого Духа», дипломатичні відносини з 100 країнами світу. Ватиканська держава була утворена в 1929 р., її глава — папа римський. Уряд (курію) очолює статс-секретар, він же міністр закордонних справ. При папі існує дорадчий орган — Синод, який вирішує церковні справи. Ватикан має у різних країнах широку мережу університетів, академій, коледжів і семінарій, а також монастирів, політичних партій, профспілкових організацій, спортивних товариств. Ватикан керує діяльністю помісних католицьких церков і монастирів у різних країнах світу.

Веди – найдавніші пам’ятки індійської літератури, священні тексти брахманізму.

Верифікація – (від лат. verus – щирий і facio – роблю) спосіб встановлення істини шляхом відповідності чи не відповідності відчуттям.

Відносна істина – неповні, неточні, приблизні знання про об’єкт.

Відродження – соціальний та духовний рух у Європі XIV-XVI ст., спрямований на відродження античної культури, проти культури Середньовіччя.

Відчуження – перетворення сутнісних ознак і якостей речі, предмету культури, людини, соціальної інституції в самостійне і протилежне їм утворення.

Відчуття – психічний процес, результатом якого є відображення окремих властивостей предметів і явищ безпосередньо за допомогою органів чуття.

Волюнтаризм – (від лат. voluntas – воля) напрям філософії, що визнає волю першоосновою і творцем всього існуючого; здійснення влади й управління суб’єктивно-вольовими методами.

Воля – здатність людини підкорювати свої бажання, пристрасті й діяльність свідомо визначеній меті.

Вроджені ідеї – поняття теорії пізнання, що означають ідеї, споконвічно властивому людському мисленню і не залежні від досвіду (аксіоми математики і логіки, моральні цінності, вихідні філософські принципи).

Всесвіт – Весь навколишній світ, нескінченний у просторі і часі, різноманітний у формах і проявах.

Вульгата (від лат. vulgatae — звичайна, народна) — латинський переклад Біблії, виконаний у 384 — 405 Єронімом Блаженним з єврейського та грецького манускриптів. У VIII столітті текст Вульгати був перевірений радником Карла Великого абатом Алкуїном. Вульгата була канонізована Тридентським собором 1546, а наприкінці століття (1589, 1592) за Папи Сикста V та Климента VIII прийнята Римо-католицькою церквою як офіційний текст Біблії.

Гедонізм – філософсько-етичне вчення, згідно з яким найвищим благом і метою людського життя є насолода.

Генезис – поняття, що відображає виникнення, походження і закономірний розвиток явищ.

Герменевтика – (від грец. hermeneutikos – тлумачущий) один з напрямів філософії, основним методом якого є витлумачення текстів.

Гілозоїзм – (від грец. hyle – матерія і zoe – життя) філософське навчання про загальну натхненність матерії, наявність свідомості у всієї матерії.

Гіпотеза – (грец. hypothesis – підстава, припущення) науково-обґрунтоване припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ, вимагає перевірки досвідом або підтвердження фактами для того, щоб стати достовірною науковою теорією.

Глобальний – такий, що поширюється на всю земну кулю; всесвітній; всебічний, повний; загальний, універсальний.

Гносеологія – (від грец. – знання і вчення) теорія пізнання; філософська наука, яка вивчає процес та способи пізнання.

Гуманізм – (латн. – людяний) система поглядів, згідно з якими вищою цінністю проголошується людина та її право на свободу, щастя й розвиток і прояв свої здібностей; ідейний напрям культури і філософії епохи Відродження.

Дао – одне з найважливіших понять китайської філософії, центральне поняття даосизму; означає невидимий всюдисущий закон природи, людського суспільства, поведінки і мислення окремого індивіда, невіддільний від матеріального світу і такий, що ним керує; це закономірний шлях виникнення, розвитку і зникнення всіх речей і одночасно матеріальна праоснова їх існування.

Даосизм – один з напрямів давньокитайської філософії, що ґрунтується на визнанні дао. Засновник – Лао Цзи.

Дедукція – логічний метод, за яким на основі загального істинного твердження виводиться нове істинне твердження, що стосується окремих предметів та їх сукупностей.

Деїзм (від лат. deis — Бог) – релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог виступає першопричиною і першопоштовхом світу, але не втручається в розвиток природи і суспільства. Деїзм виник в 17 ст. в Англії. Апелюючи до розуму, деїсти виступали проти існуючих форм релігії, доводили, що всі вони не мають істини, ґрунтуються на обрядах, нав’язаних духовенством віруючим. Деїсти проголошували принцип свободи совісті.

Деміург – у давньогрецькій ідеалістичній філософії (Платон) – божество як творець світу; творча сила, творець.

Деномінація (лат. dепотіпаtio — досл. «зміна імені») — один із типів релігійних організацій, що постає як проміжна ланка між сектою і церквою і перебуває в стадії становлення. Як правило, деномінація формується на основі секти. Тому часто деномінацію визначають як «секту», яка перебуває на одному з вищих етапів свого розвитку, в якій склалися чітка організаційна структура і більш широкі зв'язки з суспільством. Для деномінації є характерними сприйняття різнопланових організаційних, культових принципів, відкритість для взаємодії з інших релігійними об'єднаннями, державними органами.

Детермінізм – (від. лат. – визначати) визнання загальної закономірності й причинної зумовленості всіх явищ природи і суспільства.

Дефініція – логічне визначення змісту певного поняття.

Джайнізм – релігія, в основі якої лежить культ Джіни – боголюдини; поширена у Шрі Ланка та Індії

Джихад (араб.) — зусилля в справі поширення ісламу. Спочатку джихад розглядали як газават (від араб, «набіг» — війна за віру). Боротьба за віру визначається настановами Мухаммеда: не єднатися з язичниками і приводити їх до віри словом, «мудрістю і напучуванням»; вести з ворогами ісламу захисну війну; нападати на невірних завжди і всюди, за винятком «священних» місяців. Розрізняють великий і малий джихад: «великий» — духовне самовдосконалення, «малий» — війна проти невірних. Тим, хто гине у боротьбі за віру під джихаду час обіцяно райське життя.

Діалектика – (від грец. dialektike (techne) – мистецтво вести бесіду, суперечку) наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, внутрішнім джерелом яких є єдність та боротьба протилежностей; складність та багатоманітність форм, суперечливість розвитку.

Діалектичний метод – філософський метод, який полягає у визнанні загального зв’язку і розвитку явищ, джерелом яких є суперечності.

Дійсність – все те, що має реальне, наявне буття.

Догма – положення, що приймається на віру як незаперечна, вічна істина для всіх часів та історичних епох.

Догмат – в теології положення релігійного віровчення, що затверджені вищою церковною інстанцією і визнаються як вищі, абсолютні й незаперечні істини.

Догматизм – мислення застиглими, незмінними формулами, що спирається на догми; філософський напрям ХХ ст.

Дуалізм – (від лат. dualis – двоїстий) принцип світоглядно-філософського пояснення сутності світу, що визнає два незалежних начала в його основі – дух і матерію, ідеальне і матеріальне.

Дух – нетілесне начало; здатність людини або групи людей до діяльності на основі свідомості та волі.

Душа – синонім терміна психіка; сукупність психічних і моральних якостей людини.

Дхарма (санскр.), дхамма (палі) — надзвичайно важливий термін не лише буддизму, а всієї індійської філософії. Можна виділити 5 груп основних значень терміна: 1) доктрина, вчення; в буддизмі — вчення Будди; 2) правило; правильна поведінка, справедливість, закон; 3) умова, причина; 4) феноменальне; дхарма як наслідок; світ — це прояв закону; 5) вища реальність — спалахи психо-фізичної енергії.

Евдемонізм – поняття, що ним визначається моральний принцип, за яким людина прагне до щастя.

Еволюція – одна з форм руху, розвитку у природі й суспільстві – безперервна, поступова кількісна зміна, на відміну від революції – докорінної зміни, переходу з одного якісного стану в інший.

Евристика – наука про творче мислення людини, психічні процеси розв’язання будь-яких завдань.

Езотеричний – той, що містить глибинний, внутрішній, таємний, прихований смисл.

Ейдос – у давньогрецькій філософії вид, образ і прообраз речі; ідея.

Екзистенціалізм – (від пізньолат. exsistentia – існування) філософський напрям, за яким реальним є лише існування людини та її переживання, внутрішнє буття.

Екзистенція – основна категорія екзистенціалізму, яка означає внутрішнє буття людини, як ірраціональне, неповторне, непізнаване.

Еклектика – (від грец. eklektikos – що вибирає) механічне поєднання різнорідних, часто протилежних принципів, поглядів, теорій, стилів; еклектик довільно вибирає з різних систем ті несумісні положення, які йому хотілося б зберегти або обґрунтувати.

Експеримент – (від лат. experimentum – проба, досвід) науковий дослід, спостереження за досліджуваним явищем в штучно встановлених умовах.

Еманація – у філософії та теології поняття, що означає витікання, випромінювання всієї різноманітності світу з єдиного, вищого начала (Бога).

Емпіризм – напрям у теорії пізнання, що надає перевагу чуттєвому досвіду перед теоретичними дослідженнями та узагальненнями.

Енцикліка – письмове звернення папи римського до всіх католиків або до віруючих якоїсь однієї країни з релігійними або політичними настановами.

Епікуреїзм – моральне вчення, що виходить із етичних ідей давньогрецького філософа Епікура, за яким найвищі моральні чесноти досягаються у стані блаженства.

Епістемологія – те саме, що й теорія пізнання.

Еристика – мистецтво вести спір, полеміку.

Естетика – філософська наука про закономірності художнього освоєння дійсності, , про природу мистецтва та його соціальну роль.

Естетична свідомість – форма суспільної свідомості, через яку здійснюється художнє освоєння дійсності, відображаються і виражаються естетичні почуття, оцінки, смаки тощо.

Есхатологія – релігійне вчення про кінцеву долю світу і людства.

Етика – наука про суть, походження і розвиток моралі; сукупність принципів і норм поведінки, узвичаєних у певному суспільному середовищі або професійній групі.

Євангелія (від грецьк. euagelion — блага вість, благовістування ) — ранньохристиянські твори, які оповідають про життя Ісуса Христа, розкривають зміст його вчення. Вірогідно, що спочатку були записані «речення Ісуса» (логії), які містили в собі окремі висловлювання, що приписували засновнику нової релігії. На їх основі пізніше створено більш розгорнуті оповіді про спокутувальну смерть і воскресіння Ісуса, що дістали назву Євангелія. Авторство Євангелія приписують або учням Ісуса — апостолам, або ближнім учням цих учнів. Оскільки кожна християнська громада, а їх у первісному християнстві було багато, прагнула створити свою оповідь про життя Ісуса Христа, то з 2-ї половини 1 ст. й до 4 ст. було написано багато Євагеліїв. Нині відомо їх понад 30. Окрім чотирьох, які ввійшли в канонічний текст Нового Завіту — Євангелія від Матфея, від Марка, від Луки, від Іоана — були ще Євангелія від Петра, Андрія, Филипа та ін. Так у християнських письменників згадується арамейська версія Євангелія від Матфея. Вчення гностиків відображають Євангелія Фоми, Филипа та Істини. Перші три канонічні Євангелія близькі за змістом. Місця, які зустрічаються лише в одному і не мають паралелей в інших Євангеліях, становлять лише половину тексту Євангелія від Луки, третину — Євангеліє від Матфея і всього десяту частину Євангеліє від Марка. Певно, що ці Євангелія мали спільні усні й письмові джерела; їх прийнято називати синоптичними (від грецької — сумісний огляд). Найменше і водночас найраніше за часом написання — Євангелія від Марка. В ньому відсутнє описання непорочного зачаття Діви Марії й чудесного народження Ісуса. Євангелія від Іоана відрізняється від синоптичних за змістом і стилем. Написане воно під впливом ідей Філона Олександрійського і гностиків. В Єгипті було знайдено фрагмент Євангелія від Іоана на папірусі, що відноситься до першої третини 2 ст. В Євангелії від Матфея багато іудео-християнства. В Євангелії від Луки відчувається дух християн-неіудеїв, різка критика багатих. Оскільки ні в «Одкровенні Іоана», ні в Апостольських Посланнях не цитуються Євангелія, це свідчить про те, що вони були невідомим їх авторам. Вперше говорять про Євангелія Іриней і Татіан близько 180 р. н.е. Давні папірусні фрагменти Євангелія відносять до другої чверті 2 ст. Написання Євангелія відповідало назрілій потребі нової релігії в розгорнутому поданні її віровчення. Тривалий час в літературі доводилося, що євангвангельські  оповіді не є відображенням реальних подій, які мали місце в першій третині 1 ст. Джерелом для Євангелія вважалися міфи давніх релігій про вмираючих і воскресаючих богів — Осіріса, Таммуза, Адоніса та ветхозавітні пророцтва. Проте останнім часом домінуючою стає точка зору історичної школи, яка доводить, що в змісті новозавітних Євангеліїв знайшло відображення в містифікованій формі життя реальної особи, яка відіграла свого часу помітну роль в історії єврейського народу. Затвердження чотирьох Євангеліїв як канонічних відбулося лише в 325 на Нікейському церковному соборі. Якщо раніше церква, визнаючи богонатхненність канонічних Євангеліїв, решту оголошувала хибними,  то нині вона вважає і їх корисними для читання християнином.

Євгеніка – напрям у генетиці, завданням якого є покращення спадкових якостей майбутніх поколінь.

Єзуїти – члени католицького чернечого ордену, які не гребували ніякими засобами для досягнення своєї мети.

Єпархія — церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом). Єпархії поділяють на «благочинні округи», їх очолюють благочинні (старші священики), вони об’єднують кілька парафій.

Єпископ – вищий духовний сан у християнській церкві.

Єресь — релігійне вчення, що суперечить офіційно прийнятій доктрині, відступ від основних принципів віровчення і культу.

Жень – гуманність, людяність, основний принцип філософії конфуціанства.

Життя – сутнісна ознака процесів органічного світу та людського існування, що пов’язана зі здатністю до цілеспрямованого відтворення й саморегуляції.

Загальне – всеохопна категорія для означення визначеної множини предметів, явищ і процесів, що принципово тотожні в своїй основі.

Закон – істотний, сталий, повторюваний, спільний зв’язок між предметами і явищами.

Зло – поняття етики, яким позначається морально-негативне в суспільних явищах, вчинках і мотивах діяльності людини.

Зміст – внутрішній зв’язок елементів і процесів організованої певним чином системи матеріальних і духовних явищ.

Знання – форма засвоєння результатів пізнання, для якої характерне визнання їх істинності.

Ігумен — настоятель православного монастиря. У великих монастирях має сан архімандрита.

Ідеал – вища досконалість, взірець, мета, до яких у своїй діяльності прагне людина чи соціальна група.

Ідеалізм – (франц. idealisme, від грец. idea ідея) філософський напрям, який вважає ідею, свідомість, дух первинними, а природу, буття, матерію їх похідними.

Ідентифікація – уподібнення, встановлення тотожності об’єктів за певними ознаками.

Ідеологія – система поглядів та ідей, у яких усвідомлюються та оцінюються проблеми суспільного життя, а також цілі соціальної діяльності.

Ідея – поняття, уявлення, що відбиває у свідомості людини дійсність і виражає водночас її ставлення до навколишнього світу.

Ієрарх — представник вищого християнського духовенства: папа, патріарх, кардинал, єпископ, архієпископ.

Ікона (зображення, образ) — живописне зображення богів, святих, різних надприродних істот, яке служить предметом релігійного поклоніння і вшанування. Іконошанування поширене в католицизмі, православ’ї, буддизмі, ламаїзмі та інших релігіях. Первісне християнство не знало ікон. В іконопоклонінні помітні ознаки фетишистських і магічних вірувань.