slovnik_filosofiya

Ілюзія – омана, хибне, спотворене відображення дійсності й побудовані на цьому нездійсненні мрії та бажання.

Імператив – наказ, втілення, настіння вимога; внутрішній закон.

Індивід – конкретний представник людського роду.

Індивідуалізація – виділення однієї особи за її характерними властивостями.

Індивідуалізм – ознака світогляду та життєва позиція, згідно з якими індивід протистоїть іншим людям та суспільству.

Індивідуум – окрема людина, особа.

Індуїзм – сукупність релігійних вірувань, релігійно-соціальна система Індії, світоглядними засадами якої є стародавні індійські священні тексти «Веди».

Індукція – логічна операція, форма умовиводу, в якому на основі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Індульгенція — папська грамота, що давала віруючим відпущення скоєних і не скоєних гріхів. Католицькі богослови обґрунтовували необхідність індульгенції тим, що церква володіє запасом (скарбничкою) добрих справ, зроблених Ісусом Христом, Богородицею та святими. Це дає змогу покривати гріхи інших людей. Торгівля індульгенціями викликала обурення в усіх прошарках суспільства, вимога її припинення була одним з головних гасел Реформації.

Інквізиція – судово-поліційна організація у католицькій церкві, заснована у ХІІІ ст. для боротьби з єретиками.

Інстинкт – сукупність поведінкових актів організму, спрямованих на збереження життєвих функцій будь-якої істоти і виду в цілому; чуття, несвідоме спонукання до чого-небудь.

Інтелект – розум, здатність до мислення, особливо до вищих його форм.

Інтуїтивізм – філософський принцип, згідно з яким інтуїція виступає як єдино вірогідний вид і спосіб пізнання.

Інтуїція – здогад, проникливість, які ґрунтуються на попередньому досвіді; у філософії – безпосереднє осягнення істини без наукового досвіду й логічних умовиводів.

Іпостась — богословське поняття, що розкриває сутність кожної з трьох осіб християнської Трійці — Бога-отця, Бога-сина, Бога-Святого Духа.

Ірраціоналізм – філософське вчення згідно з яким розумові як основному видові пізнання протиставляються інстинкт, віра, інтуїція.

Ірреальне – нереальне, те, що існує в уяві, мисленні, а не в дійсності.

Іслам (з араб. - покірність) – релігія, заснована пророком Мухаммедом в VII ст. Священна книга – Коран.

Істина – адекватне відтворення в пізнанні об’єктивної дійсності, відповідність пізнавальних образів об’єктові; твердження, що відповідає уявленню про належне.

Історичний матеріалізм – складова частина філософії марксизму, що вивчає загальні закони розвитку суспільства.

Йога – давньоіндійське релігійно-філософське вчення про самопізнання, що досягається методами фізичного і морального тренування.

Каббала — теософське релігійно-містичне вчення, поширене серед прихильників іудаїзму. Каббала являла собою особливий спосіб символічного тлумачення священних текстів, при цьому словам та числам надавалося містичне значення. Крім того, каббала — різновид практичної магії, метою якої є вплив на надприродне за допомогою зосередженого споглядання і розгадки таємних імен Бога, виконання різних молитов і вербальних формул, розшифровки літерних і цифрових комбінацій. Особливий вплив мала на послідовників християнства та ісламу.

Кальвінізм – протестантська християнська течія, заснована Ж.Кальвіном.

Канон – основне положення, правило, норма; догмат, церковне правило.

Кардинал — вищий духовний сан у католицькій церкві. Право посвячення у кардинальський сан належить лише папі римському. Кардинал — найближчий радник папи. Після смерті понтифіка вони обирають із свого середовища нового папу. Основною відзнакою кардинала є червона мантія.

Карма — поняття, яким у брахманізмі, буддизмі та індуїзмі називають своєрідну містичну силу або автоматично діючий «закон відплати», згідно з яким поведінка людини в реальному житті зумовлює її нинішню долю і посмертний стан душі. Остання зазнає багато перевтілень. За праведне життя людина може досягти мокші, тобто спасіння чи повного звільнення від страждань.

Каста – в Індії та у деяких країнах Сходу – замкнена суспільна група людей, об’єднаних певним родом занять, звичаями та законами; станове або інше залежне суспільне угруповання, що зберігає свої привілеї та відокремленість.

Категоричний імператив (досл. внутрішній закон) – категорія філософії І.Канта, що позначає належну поведінку, відповідно до свободи волі й загальних вимог.

Категорія – (грец. – вислів, вираз) універсальна форма мислення, в якій відображено загальні закони, властивості й відношення природних і духовних явищ.

Катехізис (повчання) — книга, що містить короткий популярний виклад основ християнського віровчення і моралі, викладених у формі запитань і відповідей. Він побудований, як правило, на основі Символу віри, заповідей Божих, молитов; іноді включає літургійні пісні та ілюстрації на біблійні сюжети; використовується для початкової релігійної освіти. Катехізис буває католицьким, православним, протестантським.

Католицизм – один з основних напрямів у християнстві. Главою католицизму виступає Папа Римський.

Каузальність – принцип пізнання і пояснення, згідно з яким усі явища і процеси розглядаються з позицій визнання причино-наслідкових зв’язків.

Квієтизм – релігійно-етичне вчення, що полягає у проповіді містично-споглядального, пасивного ставлення до дійсності.

Квінтесенція – найголовніше, найбільш суттєве.

Клерикалізм – релігійно-політичний напрям, метою якого є активна участь церкви в суспільно-політичному житті держави.

Конкретний – реальний, точний, предметно визначений.

Контрреформація – церковно-політичний рух у Європі XV-XVI ст., спрямований проти Реформації.

Конформізм – пристосуванство, пасивне сприйняття існуючого стану справ, панівних думок тощо.

Конфуціанство – філософсько-етичне вчення давньокитайського мислителя Конфуція; державна релігія Китаю.

Концепція – узагальнена система поглядів на предмети і явища та їх тлумачення, основна ідея будь-якої теорії.

Коран (від араб, «аль куран» — те, що читають) — основна священна книга мусульман. Згідно з віровченням ісламу Коран існує вічно, оригінал зберігається в Аллаха, який частинами у формі віщих снів передав Мухаммеду через ангела Джебраїла. Коран — найбільший твір арабської прози VII ст., ділиться на 114 сур (розділів), кожна з них розподіляється на аяти (фрази) різної величини (від 286 до 3 аят). Коран був переданий пророку спочатку в Мецці, а потім у Медині. При житті Мухаммеда Коран існував в усній формі, а після його смерті оформлений як рукописна книга, що вважається основою віровчення. Містить релігійні настанови, повчання, правила, заборони, накази культового, юридичного і господарського характеру, вимоги морально-етичної поведінки. Для розуміння та інтерпретації Корану необхідно було створити традицію тафеїра (схоластичне тлумачення тексту) і доповнити іншими віросповідними книгами: Суною та Шаріатом. Коран є цінною історико-культурною пам'яткою середньовічної епохи історії арабів.

Космогонія – розділ астрономії, що вивчає походження і розвиток небесних тіл.

Космологія – у натурфілософії філософське вчення про світ, його виникнення та будову.

Космополітизм – ідеологія, що проповідує відмову від національного суверенітету, національних традицій і культури, заперечує патріотизм; вчення, яке вважає кожну людину громадянином всесвіту.

Космос – Всесвіт, структурно організований і впорядкований світ як ціле.

Культ релігійний (від лат. сиltus — догляд, поклоніння) — система релігійних дій, предметів і символів, протягом певного часу етноконфесійно зорієнтовуваних, апробовуваних у релігійні практиці і при потребі змінюваних. Пов'язаний з релігійними уявленнями віруючих і спрямований на задоволення релігійних потреб, суб'єктів культової діяльності. У деяких конфесіях культ релігійний, завдяки високому розвитку церковного мистецтва, може задовольняти й естетичні потреби віруючих.

Культура – (від лат. cultura – оброблення, виховання, утворення, розвиток, шанування) сукупність матеріальних і духовних цінностей, основним змістом яких є вищі досягнення людини і суспільства та їх творче втілення в результатах діяльності.

Ламаїзм – один з різновидів буддизму, що виник в VII-XIV ст. на основі махаяни та тантризму; розповсюджений в Тибеті, на чолі стоїть Далайлама.

Лікей – давньогрецька філософська школа, заснована Аристотелем в 335 р. до н.е.

Літургія (чи обідня) — найголовніше християнське богослужіння, що проводиться архієреєм або священиком. У православ’ї літургія має три частини: проскомідію; літургію оголошених; літургію вірних; у католицизмі — дві частини, змінено також порядок читання Святого Письма, склад молитов тощо. Обов’язковим елементом літургії є таїнство причастя (євхаристія). На думку богословів літургія сприяє духовному відродженню, єднає віруючих з Богом.

Логіка – наука про закони, форми, прийоми та засоби мислення, спрямовані на пізнання та досягнення істини; розумність, внутрішня закономірність, правильність, послідовність.

Логос – термін давньогрецької філософії, що вживався у значеннях «слово», «смисл», «порядок», «закон», «розум» і розумівся як об’єктивна закономірність.

Локаята – матеріалістична школа в давній та середньовічній індійській філософії, згідно з якою основу світу складають вогонь, вода, земля і повітря.

Людина – вищий ступінь космічно-органічного життя, суб’єкт суспільно-історичної діяльності та культури.

Лютеранство – один з напрямів раннього протестантизму, фундатором якого був німецький теолог М.Лютер.

Магія (від грецьк. таgеіа — чаклунство) — віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне — фетишів, духів і т.п. шляхом чаклунського дійства. Сплав релігійної свідомості і дії, перевернутий практично-духовний спосіб оволодіння світом за допомогою заклинань, жертвопринесень, обрядів, табу, ритуальних піснеспівів тощо. В цьому відношенні магія — зародкова форма релігійного культу. Відповідно до змісту ранніх релігійних уявлень магія була фетишистською, тотемістичною, анімістичною та демоністичною; у комплексі «чуттєво-надчуттєвого» освоєння природи — контактною, в демоністичному комплексі — символічною; у функціональному відношенні — мисливською, лікувальною, любовною, лиходійною і т.п. Елементи первісної магії у трансформованому вигляді збереглися в усіх сучасних релігіях. У середні віки чаклунство було поширене у вигляді чорної (за допомогою пекельних сил) і білої (за допомогою небесних сил) магії.

Макрокосм, макрокосмос – світ, що нас оточує; Всесвіт.

Мальтузіанство – соціологічна доктрина англійського економіста Р.Мальтуса, згідно з якою населення зростає в геометричній прогресії, а засоби існування – в арифметичній.

Маніхейство – релігійно-філософське вчення, характерним для якого є визнання одвічних принципів: добра і зла, світла і темряви.

Мантри (санскр.) — вірші з ведичних текстів, які використовуються як заклинання і чарівні формули. Під мантрами розуміються ті частини Вед, які не належать до «Брахманів» або їх коментарів.

Масонство – релігійно-етичний рух у форсі протесту проти соціальної несправедливості; виник в Англії на поч. XVIII ст.

Матеріалізм – (від лат. materialis – речовинний) філософський напрям, який вважає, що світ за своєю природою матеріальний, що матерія існує сама по собі, поза й незалежно від свідомості, що матерія, буття є первинним, а свідомість, мислення – вторинним, похідним, а світ і його закономірності пізнавані.

Матерія – (лат. – речовина) спільна нестворювана і незнищенна основа всіх речей, їх змін і форм, що здійснюється самочинно поза людською свідомістю.

Махаяна (від санскр., досл. велика колісниця) — течія в буддизмі, яка дістала поширення в Тибеті, Монголії і країнах Далекого Сходу (Китай, Японія, Корея і В'єтнам). Всі концепції махаяни вже існували в ранньому буддизмі. Від хінаяни махаяна відрізняється більшою релігійністю. Якщо метою хінаяни є досягнення особистого спасіння, то мета махаяни — досягнення стану бодхисатви, відмова від особистого спасіння заради допомоги всім живим істотам, щоб привести їх до визволення. В махаяні по-новому розглядається концепція Будди; реальний Шак’ямуні — це тільки втілення вічного світового принципу, знаряддя цього принципу. Кожна жива істота має природу Будди. Кількість Будд безмежна, але існує їх внутрішня єдність — Трікая. В махаяні створено пантеон бодхисатв.

Медитація – самозаглиблення, споглядання роздум

Мекка — головне священне місто мусульман у Хиджазі, стародавньому центрі торгівлі, де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Він оголосив старе святилище Мекки Каабу головною святинею ісламу й заповів усім мусульманам здійснювати паломництво туди (хаджж). Нині Мекка є центром всесвітнього ісламського руху.

Метафізика – (від грец. – за і природа) вчення про перші сутності, вищі основи всього сущого, що недоступні досвідному знанню, а відкриваються лише розумові або інтуїції.

Метод – (від грец. - шлях до чогось, дослідження) спосіб побудови та обґрунтування системи філософського знання; сукупність прийомів та операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності

Методологія науки – вчення про методи досягнення істини в науковому пізнанні та зведення знань у єдину систему.

Механіцизм – однобічний метод пізнання, що ґрунтується на визнанні механічного руху як єдиного способу існування і змін.

Мислення – вища форма цілеспрямованого й узагальненого пізнання суб’єктом істотних зв’язків і відносин між предметами та явищами, а також у творенні нових ідей і програмуванні дій.

Міра – філософсько-діалектична категорія, яка виражає єдність кількісних та якісних характеристик об’єкта; межа, порушення якої призводить до зміни об’єкта.

Міркування – послідовне викладення суджень або умовиводів.

Містицизм – релігійно-філософський світогляд, в основі якого лежить віра в можливість надчуттєвого спілкування надприродними, таємними сутностями.

Міф – історично перша форма світоглядного відображення світу, що ґрунтується на оповідях і переказах та характеризується синкретичною єдністю художньо-образного, морального та пізнавального і практичного освоєння дійсності.

Міфологія – спосіб духовно-практичного освоєння світу на первісній стадії суспільного розвитку, форма суспільного самоусвідомлення через сукупність міфів; вчення про міфи.

Мова – найважливіший засіб людського спілкування; будь-яка знакова система.

Моделювання – спосіб дослідження об’єктів пізнання шляхом вивчення їх моделей.

Можливість – філософсько-діалектична категорія, що виражає імовірну тенденцію виникнення предмета.

Мокша – спасіння, повне звільнення від страждань.

Монада – у деяких філософських системах найпростіша неподільна замкнена єдність, першооснова.

Монізм – (від грец. monos – один, єдиний) філософське вчення, що за першооснову вчення бере один першопочаток – або матерію, або ідею.

Монотеїзм (від грецьк. топоs — єдиний, theos — Бог) — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу. Єдинобожжя складається у загалом сформованих етносів, за більш-менш розвинутих економіко-господарських зв'язків та централізованої державності. З монотеїстичними релігіями пов'язані формування і розвиток богословської думки, релігійної філософії та етики.

Мораль – система поглядів і уявлень, сукупність норм і правил, які визначають поведінку людей, їхні обов’язки стосовно суспільства і одне одного.

Моральна свідомість – форма суспільної свідомості, що грунтується на усталеній системі моральних норм, оцінок і принципів та відображає моральні відносини.

Мормони — Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, що виникла у США в 1830 р. Нині існує майже у 150 країнах світу.

Нагірна проповідь — за Євангеліями, проповідь Христа на горі перед апостолами. Нагорна проповідь це — стислий виклад соціальних і моральних принципів первісного християнства; розкриття істотної відмінності Нового Завіту від Старого; переосмислення моральності на засадах любові — центральної для християнського віровчення категорії, зміст якої поєднує сферу онтології, гносеології, етики й естетики. В Нагорній проповіді підноситься значимість в суспільстві тих, хто духовно великий, хто вирізняється блаженством. Це, передусім, — «вбогі духом», «засмучені», «голодні та спраглі правди», «милостиві», «чисті серцем», «миротворці», «вигнані за правду» тощо. Зміст Нагорної проповідь є своєрідним пошуком гуманістичного розв'язання проблем людини.

Натуралізм – погляд на світ, згідно з яким природа виступає як єдиний універсальний принцип пояснення, в т.ч. соціальних та моральних явищ.

Натурфілософія – філософія природи, система умоглядних тлумачень природи, що розглядається в її цілісності.

Наука – сфера інтелектуальної діяльності людини, функцією і завданням якої є вироблення і теоретична систематизація знань, що в своїй сукупності складають наукову картину світу.

Наукова картина світу – узагальнена цілісна система уявлень про властивості й закономірності природи і світу в цілому, що є синтезом природничонаукових та суспільно-історичних понять і принципів.

Науково-технічний прогрес – цілісний взаємозумовлений поступ науки і техніки, що ґрунтується на широкому пізнанні та застосуванні зовнішніх сил і закономірностей природи.

Нація – (від лат. natio – плем’я, народ), історична спільність людей, що складається в процесі формування спільності їхньої території, економічних зв’язків, літературної мови, етнічних особливостей культури і характеру.

Небуття – поняття, що означає заперечення буття, його відсутність, тотожне поняттю «ніщо».

Неокантіанство – напрям у філософі ХІХ-ХХ ст., що ставив за мету повернення до вихідних принципів теорії пізнання та етики Канта.

Неоплатонізм – напрям у філософії, згідно з яким творцем світу є надчуттєве «Єдине», яке шляхом еманації (випромінювання) виділяє з себе світовий розум, світову душу, природу; засновником вважається Плотін.

Неопозитивізм – напрям в філософії ХХ ст., сучасний позитивізм, основними проблемами якого є роль знаково-символічних засобів науки, природи і функції математизації і формалізації знання тощо.

Неореалізм – течія в англо-американській філософії ХХ ст., одним із вихідних принципів гносеології якої є визнання здорового глузду як способу пізнання об’єкта, що безпосередньо входить у свідомість.

Неотомізм – філософська школа в католицизмі, що ґрунтується на вченні Томи Аквінського: природу і суспільство проголошує продуктом божественного творення, наполягає на гармонії віри і розуму.

Несвідоме – термін психології для позначення сфери психічної діяльності, яка не бере участь у свідомому ставленні людей до світу та проявляється через інтуїцію, мимовільний спогад, гіпнотичний стан, сновидіння тощо.

Нігілізм – світоглядно-філософська позиція, що ґрунтується на запереченні культурних цінностей, релігійних і моральних норм, історичного минулого.

Нірвана (санскр., досл. згасання ) — термін буддизму, який означає відсутність павутини бажань (вана), з'єднуючої одне життя з іншим. Перехід в стан нірвани частіше за все порівнюється з полум'ям, поступово згасаючим з нестачею палива: пристрасті (лобха), ненависті (доса), омани (моха). Буддистські тексти не дають визначення нірвани. Вона зображується як протилежне всьому, що може бути. Нірвана водночас є психологічним станом закінченості внутрішнього буття перед лицем буття зовнішнього, станом абсолютної відсутності бажань.

Ніцшеанство – філософська течія, в основі якої лежить вчення Ф.Ніцше «про переоцінку всіх цінностей» європейської духовної культури і звернення до ірраціоналізму та суб’єктивізму.

Новий Завіт — частина Біблії, яку, як Святе Письмо, вшановують лише християни. Книги Нового Завіту написані грецькою мовою. Назва їх походить з уявлень про те, що Бог через свого сина Ісуса Христа уклав з людьми новий договір (завіт). Християнське богослов'я авторами Новий Завіту вважає учнів Ісуса і їх наступників. Новий Завіт складається з 27 книг. Послідовність канонічного розміщення їх в Біблії не відображає послідовності в часі їх написання. Першою за часом появи книгою є Одкровення Івана (друга пол. 68 — поч. 69 рр.), в якому говориться про близький «кінець світу», «страшний суд». Послання апостолів (їх в Новому Завіті 21, 14 з них приписують апостолу Павлу) були написані наприкінці 90-х рр. І ст. і на поч. ІІ ст. Це швидше всього те листування, яке вели між собою ранньохристиянскі громади. В них розкриваються питання віровчення й побуту громад. Наявні в каноні чотири Євангелія (від Матвія, Марка, Луки, Івана) були написані на поч. ІІ ст. Основною їх тематикою є описання життя, чудес і вчення засновника християнства Боголюдини Ісуса Христа. Діяння апостолів — книга, яка оповідає про поширення християнства серед іудеїв і язичників, написана у другій пол. ІІ ст. Основна ідея всіх книг Нового Завіту — оповідь про втілення в людському образі Сина Божого, який з'явився на землі для спокути первородного гріха. Новозавітний канон встановлювався поступово, в обстановці гострої боротьби між різними християнськими громадами. Остаточно він був затверджений на Лаодикейському соборі (364). Книги Нового Завіту склали основу для становлення християнської догматики і церковних канонів, формування християнського культу.

Номіналізм – напрям у середньовічній схоластичній філософії, що визнавав первинними одиничні речі, а загальні поняття – їх «іменами».

Ноосфера – оболонка Землі, що охоплює розумову діяльність людини.

Ноумен – у філософії Платона, канта та середньовічній схоластиці термін, який означає те, що пізнається розумом, на противагу даному в чуттях.

Нус – одне з основних понять античної філософії, що означало поєднання всіх можливих актів свідомості й мислення, яким підпорядковані космос і людина; світова думка, розум.

Об’єкт – предмет, що є частиною зовнішнього матеріального світу; предмет пізнання та діяльності людини.

Об’єктивний – такий, що існує поза свідомістю та незалежний від неї.

Об’єктивізм – світоглядна позиція, що в пізнанні соціально-політичних явищ ґрунтується на безсторонності та відсутності їх оцінок.

Об’єктивна істина – в теорії пізнання такий зміст людських знань, який не залежить від волі та бажань суб’єкта.

Об’єктивна діалектика – розвиток буття, об’єкта, об’єктивного миру (діалектика природи).

Суб’єктивна діалектика – розвиток пізнання, мислення (діалектика духу).

Одиничне – поняття, яким фіксуються окремі речі, явища і події, що визначаються просторово-часовими межами та індивідуальними якостями.11

Онтологія – (від грец. – істотне) розділ філософії, що вивчає фундаментальні принципи та найзагальніші сутнісні характеристики буття.

Опредметнення та розпредметнення – філософські категорії, в яких відображено суперечливу природу діяльності людини, коли її здібності переходять у предмет, а властивості предмета стають надбанням людини.

Ортодоксальний – той, хто неухильно сповідує певне вчення, напрям, систему поглядів; той, хто суворо дотримується якогось вчення у його первісному чи загальноприйнятому вигляді.

Остромирове Євангеліє — найдавніша датована пам'ятка слов’янської  писемності в давньоруській редакції. Остромирове Євангеліє переписане в 1056—1057 в Києві дияконом Григорієм з давньоболгарського оригіналу для новгородського посадника Остромира. Складається з 294 аркушів пергаменту, є важливим джерелом для вивчення давньоруської мови Зберігається в Санкт-Петербурзі в бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна.

Оцінка – вираження ставлення (через схвалення чи осуд) до явищ соціальної дійсності та вчинків людей.

Панісламізм – релігійно-політична течія в ісламі, що проповідує єдність і солідарність усіх мусульман, незалежно від соціальної, національної, расової відмінностей на основі їх рівності перед Аллахом.

Панпсихізм – уявлення про всезагальну одушевленість природи

Пантеїзм (від грецьк. рап — все, theos — бог) — філософське вчення, яке розглядає Бога не як надприродну особу, трансцендентне начало, а як абсолют, злитий з природою.

Пантеон (від грецьк. рапthеіоп — досл. всі боги) — первісне «храм усіх богів» в античних релігіях. З часом термін «пантеон» став означати сукупність богів будь-якої релігії. У Київській Русі пантеон язичницьких богів створив у 80-х рр. 10 ст. князь Володимир Великий — так зване «шестибожжя Володимира». Пантеоном називають також монументальну споруду або місце, де поховані видатні політичні, військові, культурні  діячі.

Парадигма – теорія або модель постанови проблем, що виступає як зразок у розв’язанні послідовних завдань в процесі наукового дослідження.

Парадокс – думка, судження, що різко розходиться зі звичним, загальноусталеним, таке, що (іноді лише на перший погляд) суперечить здоровому глуздові; несподіване явище, що не відповідає звичним уявленням.

Патристика – термін, яким позначають період християнської історії та філософії, що охоплює IV-VIII ст., і полягає в обґрунтуванні християнських догматів.

Патріарх – глава православної церкви.

Пересопницьке Євангеліє — рукописний переклад чотирьох Євангелій «из языка болгарскаго на мову рускую». Створено в 1556—1561 в Пересопницькому Пречистенському монастирі (нині — Рівненська обл.). Переклад здійснив архімандрит Григорій, переписав уставним письмом чернець Михайло. Пересопницьке Євангеліє було власністю монастиря, а згодом — гетьмана І.Мазепи, Переяславського собору та ін. Видатна пам'ятка світової та української культури. Зберігається у Центр, наук, бібліотеці НАН України.

Персоналізм – один із напрямів сучасної філософії, що визнає людську особистість (персону) первісною творчою реальністю, а Бога – верховною творчою особистістю.

Перцепція – сприйняття, безпосереднє відображення дійсності у органах чуття.

Пізнання – процес цілеспрямованого активного відображення явищ зовнішнього світу і внутрішнього життя; процес нагромадження знань; гносеологія.

Платонізм – напрям в античній філософії, що ґрунтується на вченні Платона, згідно з яким буття тотожне ідеям і визначається ними.

Платонічний – духовний, нематеріальний, естетичний.

Плюралізм – філософський принцип, згідно з яким існує множинність засад чи основ буття; визнання співіснування та рівноцінності ідейно-світоглядних позицій.