slovnik_filosofiya

Погранична ситуація – поняття філософії екзистенціалізму, яке позначає звичайний стан людини, що вимагає від неї концентрування і напруження всіх сил і дозволяє досягти неможливого у звичайних обставинах.

Позитивізм – (франц. positivisme, від лат. positivus – позитивний) напрям в філософії і науці, що визнає справжніми знаннями ті, що базуються на досягненнях позитивних наук, а тому не потребують філософії.

Політеїзм (від грецьк. роlу — багато, theos — бог) — форма вірувань і культу, що полягають у поклонінні багатьом богам. Багатобожжя складається в умовах сформованих етносів, за відсутності стійких еконономічно-господарських зв'язків та централізованої державності.

Політика – сфера суспільної діяльності, в основі якої лежить захоплення, утримання і використання державної влади.

Поняття – думка, що відображає в узагальненій формі предмети і явища через виділення їх спільних і специфічних ознак.

Потойбічність — згідно з релігійне уявленнями це духовний, надчуттєвий, надприродний світ, що протистоїть чуттєво-сприйманому природному поцейбічному світу, який є похідним від нього. Згідно з релігійним вченнями в потойбічності перебувають всі боги, духи, в ній знаходиться рай і пекло, саме тому вони недоступні людському розумінню, в їх реальність слід лише вірити.

Православ’я – східно-візантійський напрям християнства, що оформився після розколу 1054 року.

Прагматизм – (від греч. pragma, род. п. pragmatos – справа, дія) напрям сучасної філософії, згідно з яким істинним вважається не те, що відповідає об’єктивній дійсності, а те, що дає практично корисні результати.

Праксеологія – (грец. Praktikos – дійовий) система знань і практичних рекомендацій з метою раціональної організації різноманітних видів діяльності людини та створення їх оптимальних моделей.

Практика – протилежний теорії спосіб освоєння дійсності з метою його предметного перетворення; переведення об’єктивного в площину суб’єктивного.

Праця – специфічно людський спосіб цілеспрямованого, опосередкованого предметними і духовними засобами перетворення зовнішнього світу з метою задоволення потреб.

Предмет – категорія, що позначає певну цілісність, виділену з множини об’єктів у процесі діяльності чи пізнання.

Принцип – основне первісне положення якої-небудь теорії, вчення тощо; внутрішнє переконання людини, погляд на стан речей.

Принцип верифікації – принцип встановлення істинності наукових тверджень за допомогою даних відчуттів.

Принцип фальсифікації – спосіб формування логічного критерію істинності, за яким універсальне твердження є істинним, якщо жодне інше твердження, яке з нього випливає, не є хибним.

Природа – весь навколишній світ у всій різноманітності форм; передує людині і є універсальною умовою її існування.

Проблема – складне теоретичне або практичне питання, що потребує поглибленого дослідження і вивчення.

Провіденціалізм — релігійно-філософська концепція історії як промислу Божого. Згідно з провіденціалізмом історія людства не має закономірного характеру, а наперед визначена Богом. У систематизованому вигляді ця концепція була викладена Августином Блаженним у праці «Про град Божий», де світова історія подана як реалізація Божого плану.

Прогноз – науково-обґрунтоване передбачення про можливий у майбутньому розвиток певних явищ і процесів.

Прогрес – напрям розвитку, що характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш організованого до до більш організованого, досконалого.

Пропаганда – діяльність, спрямована на поширення серед людей певних ідей, учень і формування в них відповідних світоглядних позицій.

Протестантизм – напрям християнства, що виник в надрах католицизму на початку XVI ст. в результаті Реформації; один з основних догматів – спасіння через особисту віру.

Протилежність – категорія, що відображає властивості, процеси, тенденції, які взаємно виключають одне одного.

Протиріччя – у формальній логіці – наявність (у міркуванні, тексті, теорії) двох висловлень, з яких одне – заперечення іншого.

Протяжність – одна з характеристик простору, що притаманна фізичним та механічним тілам і системам та їх взаємозв’язкам.

Психіка – спосіб відображення твариною або людиною зовнішнього світу через систему дій та образів.

Психоаналіз – загальна теорія і метод лікування нервових і психічних захворювань, що започатковані З.Фрейдом.

Псюхе – поняття давньогрецької філософії, в якому розвиваються уявлення про ідеально-духовні елементи реальності; душа.

П’ятидесятники — протестантська течія, що виникла на початку XX ст. у США. Основа віровчення виходить з біблійного міфа про «сходження святого Духа» на апостолів у 50-й день після воскресіння Ісуса Христа, внаслідок чого вони здобули дар пророцтва і почали проповідувати християнське віровчення на різних мовах серед різних народів. Основне місце у віровченні п’ятидесятників посідає проповідь другого пришестя Ісуса Христа і близького кінця світу. Із Трійці п’ятидесятники виділяють Святого Духа, вважаючи, що він може вселитися у кожного віруючого, який отримує так звані Божі дари. Для п'ятидесятників характерні містичні моління, віра в чудеса, зцілення і пророцтва. В Україні п'ятидесятники представлені різними течіями: християни віри євангельської, християни євангельської віри, п’ятидесятники, євангельські християни в дусі апостольському тощо.

Раціоналізм – філософський напрям, що вважає розум єдиним джерелом і критерієм пізнання.

Реалізм – у середньовічній філософії напрям, що ґрунтувався на визнанні того, що загальні поняття є реальними духовними сутностями і субстанціями речей.

Реальність – те, що існує насправді, поза свідомістю – об’єктивна реальність, а у свідомості – суб’єктивна реальність.

Регрес – перехід від вищих форм поступу до нижчих, рух назад, зміни на гірше.

Релігія – (від лат. religio – набожність, святиня, предмет культу) ірраціональна сторона духовного світу людини; специфічний тип світогляду; віра в існування надприродних сил (Бога).

Релятивізм – методологічний принцип, який полягає абсолютизації відносності й умовності змісту пізнання, а також моральних норм і принципів.

Рефлексія – (від лат. – обернення назад) спосіб мислення, що спрямований на осмислення і усвідомлення пізнавального акту й пізнання внутрішнього світу людини.

Реформація – соціально-політичний та релігійний рух XVI-XVII ст. в Європі, спрямований проти феодалізму та католицької церкви.

Речовина – один з видів матерії, що має просторову обмеженість, масу спокою і є предметом дослідження фізики, хімії тощо.

Риторика – ораторське мистецтво, наука про красномовство, що вивчає способи побудови мовлення з метою переконання слухачів й досягнення естетично-емоційного ефекту.

Ритуал – одна з форм символічних дій, що виражає зв’язок суб’єкта з системою соціальних відносин і цінностей.

Річ – окремий предмет об’єктивного світу, що має відносну відособленість та сталість.

Розвиток – незворотна, спрямована й закономірна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів, поступальна зміна явищ матеріального і духовного світу.

Розсудок – спосіб інтелектуальної діяльності відповідно до заданих схем і шаблонів, без проникнення у змістовну сутність поняття.

Розум – вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту.

Рух – спосіб існування матерії, невід’ємна властивість будь-яких її утворень, що охоплює собою всі зміни та процеси, які відбуваються у сфері природи і духу.

Сакралізація – введення у статус священного предметів, явищ, подій, людей тощо.

Сакральне (від лат. sacer — священний) — наділене божою благодаттю. Таким є релігійна віра, таїнства, церква, особи, зведені в священицький сан, речі і дії, що відносяться до релігійного культу. Сакральне, на відміну від мирського, є релігійно санкціонованим.

Сакральний – той, що відноситься до сакрального, священного.

Самосвідомість – усвідомлення людиною чи соціальною групою самої себе, свого місця і ролі в природі та свідомості; вища форма свідомості.

Сансара (санскр. — повторення народжень і смертей) — в індуїзмі і буддизмі уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу. Вважається, що залежно від своєї карми дана особа може народитись у сім'ї багатих торговців чи в сім'ї комах. Ведична «Падма Пурана» свідчить, що душа після незчисленних перевтілень у форми нерухомих істот, мікроорганізмів, пташиних тіл, водяних і суходільних тварин, нарешті, досягає людської форми, в якій їй дається можливість самореалізації (бхакгі-йоги) — остаточного звільнення з круговороту сансари. Еволюціонуючи в людській формі життя (від дикунів до більш цивілізованих духовно), після 400 тисяч життів душа може досягнути звільнення, повернувшись у духовний світ.

Свідки Єгови – протестантська течія, що виникла в США наприкінці XIX ст. і була зареєстрована як «Товариство дослідників Біблії» у 1884 р. Основним у віровченні є догмат про друге пришестя Ісуса Христа і встановлення царства Божого на Землі. Всесвітня історія зображується як боротьба Бога Єгови і Сатани за панування над світом. Перемогу здобуде Єгова через всесвітню війну Армагеддон, яка знищить «злу систему речей» і встановить Царство Боже. У проповідницькій діяльності свідки Єгови акцентують увагу на глобальних проблемах сучасності, гострота яких асоціюється з наближенням кінця світу. Віровчення свідків Єгови характеризується певною специфікою. Визначаючи християнський догмат про спокутну жертву Ісуса Христа, вони відкидають догмат про Святу Трійцю, заперечують безсмертність душі, існування пекла, чистилища, раю, не визнають християнських традиційних обрядів і культу. Керівний центр свідків Єгови знаходиться в Брукліні (США), в різних країнах світу діє 118 філій. В Україні єговістські громади з’явились на початку XX ст.

Свідомість – вищий рівень психічної свідомості людини як соціальної істоти; цілеспрямоване й творче відображення об’єктів дійсності у формі образів і понять.

Світ – все те, що нас оточує.

Світогляд – сукупність поглядів, оцінок, норм, визначень, уявлень про світ та людину і місце людини в світі.

Свобода – здатність діяти відповідно до своїх інтересів та цілей, що ґрунтується на виборі можливих форм, способів і напрямів діяльності.

Свобода волі – філософсько-етична, релігійна проблема зумовленості (детермінованості) чи самовизначення людської волі (життя).

Свобода совісті – спосіб морального самовизначення людини у ставленні до явищ суспільного життя.

Священик — у християнстві сан служителя культу, який має право самостійно здійснювати богослужіння і таїнства (крім священства). Офіційна церковна назва — ієрей, пресвітер.

Секта релігійна (від. лат. sektа — вчення, напрям) — в буддизмі, ісламі, іудаїзмі, християнстві та інших релігіях загальна назва різних течій та об'єднань віруючих, які склалися як опозиція до пануючого в тій чи іншій країні релігійному напряму. Для секти  притаманне специфічне витлумачення традиційних догматів пануючого або найбільш поширеного віровчення, відмова від частини традиційних обрядів, проповідь винятковості своєї релігійної доктрини, «істинного шляху спасіння». Секта релігійна — історично необхідна сходинка в існуванні й розвитку всякої релігії, супутник усіх пануючих релігій, форма протесту проти тих порядків, які використовують ортодоксальні релігії в своїх цілях. Нарешті, секта релігійна є відображенням занепаду або кризових станів традиційних релігій.

Секуляризація – процес звільнення від впливу релігії різноманітних сфер життя суспільства і людини.

Сенсуалізм – (від лат. sensus – сприйняття, почуття) напрям у теорії пізнання, що визначає відчуття основною формою і джерелом знань.

Септуагінта (лат. - сімдесят) — переклад Старого Завіту грецькою мовою у 3—2 ст. до н.е. для потреб єврейської діаспори. За легендою, здійснений за 72 дні 72 старійшинами на чолі з Аристеєм, які з цією метою приїхали з Єрусалиму до Александрії на запрошення єгипетського царя Птолемея II Філадельфа. Септуагінта містить бл. 10 книг і окремих текстів, яких не було у давньоєврейських текстах і які не належать до канонічних книг сучасного іудаїзму. Це так звані апокрифи. Вони вважаються неканонічними, але входять до складу православних і католицьких видань Біблії.

Символ – форма виразу духовного змісту за допомогою матеріальних предметів та образів, що виступають як знаки цього змісту.

Синкретизм – злитність, нерозчленованість, що характеризує первісний стан чогось.

Синод — дорадчий орган при папі римському і патріархах православної церкви. До його складу входять представники вищої церковної ієрархії. За певних умов синод може бути вищим органом церковної влади.

Синтез – (від грец. synthesis – з’єднання) метод дослідження будь-якого явища у його єдності та взаємозв’язку частин; узагальнення, зведення до єдиного цілого даних, здобутих аналізом.

Синтоїзм – національна релігія Японії.

Система – (від греч. sysntema – ціле, складене з частин; з’єднання) сукупність елементів, що перебувають у взаємних зв’язках спів порядкування та координації та складають певну цілісність.

Сім’я – соціальне об’єднання, члени якого пов’язані шлюбними взаєминами, спільністю побуту, взаємодопомогою та моральною відповідальністю.

Скептицизм – філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання світу.

Смерть – природне і закономірне (неприродне і випадкове) завершення життя будь-якого організму біологічному, соціальному, культурному, історичному планах.

Смисл – особливий зміст, яким людина наділяє основні прояви своєї життєдіяльності, явища та процеси світу і надає їм певного значення в системі культури.

Совість – категорія етики, що позначає моральне почуття, в якому виявляється самооцінка особою її дій і вчинків у системі усталених моральних норм.

Софістика – спосіб міркувань (альтернатива діалектики), що ґрунтується на навмисному порушенні законів логіки й оголошенні хибних умовиводів істинними.

Соціалізація – процес становлення особистості на основі засвоєння нею елементів культури та соціальних цінностей.

Соціалізм – соціально-утопічне вчення про суспільство соціальної рівності та справедливості, яке ґрунтується на суспільній власності.

Соціоантропогенез – взаємозумовлений цілісний історичний процес виникнення і формування суспільства та морфологічного становлення людини.

Спіритизм – віра у існування потойбічного світу духів та душ, можливість спілкування з ними за допомогою спеціальних ритуалів.

Спіритуалізм – філософські погляди, згідно з якими дух є першоосновою дійсності, що як безтілесна субстанція існує поза матерією та незалежно від неї.

Споглядання – емпіричний ступінь пізнання, в основі якого лежить безпосереднє чуттєве відображення об’єкта.

Спостереження – свідоме й цілеспрямоване сприйняття, зумовлене завданнями пізнання та діяльності.

Стоїцизм – течія елліністичної філософії, що розробляла поняття міцної і розумної основи морального життя; завдання людини – звільнитись від пристрастей і жити, підкорившись розуму.

Структуралізм – напрям у філософії та пізнанні ХХ ст.., пов'язаний із виявленням структури, тобто сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різних перетворень і змін.

Суб’єкт – носій предметно-практичної і духовної діяльності, джерело активності й творчості, спрямованих на об’єкт.

Суб’єктивний ідеалізм – ідеалістичний напрям філософії, представники якого вважають, що основою всіх явищ є людська свідомість, а зовнішній світ існує у свідомості суб’єкта.

Сублімація – психічний процес перетворення і перенесення енергії інстинктів у сферу соціальної діяльності та культурної творчості.

Субстанція – незмінна основа всього існуючого, протилежна всьому мінливому і випадковому; матерія, природа.

Субстрат – загальна основа різноманітних явищ, основа спільності або подібності однорідних явищ.

Судження – форма думки, в якій стверджується або заперечується щось стосовно предметів чи явищ.

Суна (араб. — звичай, зразок) — святий переказ ісламу, викладений у формі висловів Мухаммеда та оповідей (хадисів) його діянь людьми, які близько знали пророка. Хадиси передавалися усно, у VIII—ХІ ст. були записані. Від терміну суна походить назва одного з напрямів ісламу — сунізму. Для сунітів хадиси є основою всієї релігійної та громадянської діяльності мусульманина.

Суспільні відносини – взаємини, що складаються між людьми в процесі їхнього економічного, соціального, політичного духовного життя і діяльності.

Суспільство – протилежна природі частина матеріального світу; система зв’язків і відносин між людьми, що складаються в процесі їхньої життєдіяльності.

Сутність – філософська категорія, що виражає головне, основне, визначальне в предметі й пізнається на рівні теоретичного мислення.

Схоластика – (від греч. scholastikos – шкільний, учений) етап Середньовічної філософії, що відзначався поєднанням догматичних тверджень з раціональною, логічною проблематикою.

Сцієнтизм – світоглядна позиція, згідно якої наукові знання являють собою найвищу культурну вартість і достатню умову орієнтації людини в світі.

Табу – категорична заборона певних дій, що ґрунтуються на глибокій вірі в неминучу кару за порушення цієї заборони.

Таїнства — у християнстві культові обряди, через які, згідно з церковним віровченням, віруючим передається благодать Божа як необхідна умова для спасіння. Католики та православні визнають сім таїнств: причастя, хрещення, миропомазання, священство, сповідь, соборування і шлюб. Більшість протестантських течій визнають лише хрещення (водне) і причастя (хлібопереломлення), що вважаються символічними обрядовими діями і містичного значення не мають. Офіційно таїнства були затверджені на Ліонському соборі в 1279 р. і визнані католицькою церквою, дещо пізніше вони були включені до православного культу як обов’язкові.

Талмуд — збірка релігійних трактатів, у яких викладено ідеологічні, релігійно-етичні і філософські засади іудаїзму феодальної епохи. Як усна традиція Талмуд виник в II—І ст. до н.е., його письмове оформлення тривало з III до V ст. н.е. В Талмуді викладено основні догмати іудаїзму, система релігійних обрядів, що містить 248 настанов і 365 заборон, релігійно-етичні норми, міфи та історичні перекази. Формування Талмуду пов’язане з діяльністю соферім (книжників), які очолювали синагоги і започаткували пояснення Тори (закону) відповідно до вимог життя євреїв у діаспорі. В 210 р. глава школи танаїв (законовчителів) Єгуда Ганасі зібрав великий матеріал пояснень і оформив їх у збірку книг під назвою Мішна (пояснення вчення). Мішна містить 63 трактати, що утворюють 6 розділів. Згодом Мішна стала об’єктом подальшого коментування, оскільки життя євреїв у діаспорі призводило до асиміляції, втрати мови, звичаїв і релігії. Внаслідок цього створюється Гемара (завершення пояснень), яка ввела нові релігійно-правові вимоги щодо життя євреїв у діаспорі. Мішна і Гемара утворили книгу Талмуд, де викладено вчення. Існує два варіанти тексту Талмуду — Вавилонський, створений у діаспорі, і Єрусалимський, створений в Палестині. Талмуд — визначна історико-культурна і літературна пам’ятка, важливе джерело соціально-економічної історії і культури єврейського народу.

Творчість – процес діяльності, в результаті якого породжується щось нове в матеріальній і духовній сферах.

Теза – визначальне істотне твердження в певній концепції, теорії; твердження, що потребує доказу, аргументації.

Теїзм – релігійно-філософське вчення, що ґрунтується на розумінні Бога як нескінченної особи, що створила світ і визначає процеси та події в ньому.

Телеологія – вчення, що пояснює закономірний зв'язок явищ природи не об’єктивними причинами, а метою, наперед визначеною волею Бога.

Теогонія – сукупність міфів про походження богів в політеїстичних релігіях; праця Гесіода.

Теократія – форма державного правління, за якої політична влада належить представникам духовенства.

Теологія (від грецьк. theos— Бог, і logos — вчення) — система обґрунтування і захисту релігійних учень про Бога, сукупність вироблених тією чи інших релігією доказів істинності догматики, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства і віруючих, боговстановленності віровчення і церкви. Включає в себе також ряд дисциплін, пов’язаних з богослужбовою практикою.

Теорія – (від греч. theoria – розгляд, дослідження) система вірогідних наукових знань про якусь сукупність об’єктів, яка описує, пояснює й передбачає явища певної предметної галузі.

Теорія відносності – фізична теорія, з якої випливає філософський висновок про простір-час як неподільну форму існування матерії.

Теорія пізнання (гносеологія, епістемологія) – розділ філософії, що вивчає проблеми природи пізнання, його закономірностей та можливостей, відношення знання до реальності тощо.

Теорія цінностей (аксіологія) – філософське вчення про природу цінностей, їх місце і взаємозв’язки в реальності та структурі ціннісного світу людини.

Термін – слово або словосполучення, що виражає якесь поняття певної галузі науки, техніки мистецтва, суспільного життя тощо.

Томізм – напрям схоластичної філософії і теології католицизму, започаткований Томою Аквінським.

Тора, П’ятикнижжя Мойсея, (давньоєврейське — вчення, закон) — назва перших книг Старого Завіту: Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня. У сакралізованій формі описує походження світу та людства; виникнення єврейського народу, і встановлення його священного союзу (завіту) з Богом: історію поселення євреїв у «обітованій землі» — Палестині та їхні взаємини з іншими народами; становлення давньоєврейської релігії — культу Єгови. Іудейська та християнська традиції приписують авторство П’ятикнижжя Мойсея пророкові Мойсеєві. За даними біблеїстики, цей текст має в основі кілька давньоєврейських писемних джерел: так звані «Яхвіст» та «Елохіст» (10—9 ст. до н.е.), «Второзаконня» (7 ст. до н.е.), «Жрецький кодекс» (6—5 ст. до н.е.). Редагування та компоновка П’ятикнижжя Мойсеєвого тривали у Вавилонському полоні і в перші десятиліття після нього (6—5 ст. до н.е.). За біблійним переказом, іудейський священик Ездра оприлюднив та витлумачив народові П’ятикнижжя Мойсея, перебуваючи в Єрусалимі у 20-й рік правління персидського царя Артаксеркса (445 чи 444 до н.е.). Канон П’ятикнижжя Мойсея став важливим чинником утвердження в Палестині серед. 1 тис. до н.е. послідовно монотеїстичного культу Єгови та теократичної влади священиків Єрусалимського храму. П’ятикнижжя Мойсея є джерелом релігійної та моральної традиції як для іудаїзму, так і для християнства.

Тотемізм (від індіанськ. «от-отем» — його рід) — форма найдавніших вірувань, пов’язаних з уявленнями про надприродні кровні зв’язки даного роду чи племені з певним видом рослин чи тварин.

Тотожність – рівність предметів або думок, збіг усіх їхніх властивостей, що дає змогу розглядати їх як один і той самий предмет або думку.

Традиція – відносно стійкі утворення соціальної та культурної спадщини, що передаються і зберігаються від покоління до покоління.

Трансцендентальний – поняття, що виражає загальні надчуттєві (трансцендентні) форми буття, які пізнаються до будь-якого досвіду, апріорно (простір, час, причиновість).

Трансцендентний – той, що лежить поза межами свідомості й пізнання, поза звичайним світом.

Тріада – єдність, утворювана трьома частинами; три стадії (теза, антитеза, синтез), що в ідеалістичній філософії Гегеля характеризують діалектичний розвиток.

Трійця — 1) християнський догмат, згідно з яким єдиний Бог одночасно існує у трьох особах (або іпостасях) Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого. Як елемент загальнохристиянського Символу вірі був прийнятий другим Вселенським собором (Константинопольським) в 381р.н.е. Церква оголошує даний догмат «великою таємницею», «незбагненною вічною істиною», що має засвідчити його неземне походження. На вироблення християнського догмату про Трійцю, крім язичницьких уявлень, вплинули також деякі ідеї античних релігійно-філософських систем (ідея логоса-слова у філософії Філона Олександрійського, вчення неоплатоніків про еманацію Єдиного та ін.). В цілому догмат про Трійцю — продукт компромісу між успадкованою від іудаїзму вірою в єдиного Бога і ще поширеними серед маси християн, недавніх язичників Римської імперії, елементами багатобожних культів. Не всі християнської конфесії визнають положення традиційного християнства про нероздільну, єдиносущу Трійцю. З приводу цього існують постійні дискусії в богословській літературі. 2) одне з найбільших християнських свят, яке відзначається на 50-й день після Пасхи і тому ще називається П’ятидесятницею. В православ'ї належить до двунадесятих свят. У його основі лежить взята з книги «Діяння св. апостолів» розповідь про сходження Святого Духа на апостолів в 50-й день після воскресіння Христа, внаслідок чого вони «почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Діян 2:4). Християнська традиція трактує даний сюжет як повеління Христа нести християнство «всім народам і язикам». На Русі свято Трійця злилося з популярним народним святом семиком, поглинувши ряд старовинних обрядів слов’ян, які шанували дух рослинності. З 1990 Трійця є офіційним святковим днем на території України.

Узагальнення – логічна дія, в процесі якої здійснюється перехід від одиничного до загального, або від менш загального до більш загального.

Умовивід – спосіб логічного зв’язку висловлювань (суджень), за допомогою якого з наявних тверджень (засновків) можна одержати нове твердження.

Уніати – прихильники та віруючі греко-католицької церкви. Що утворилась в XVI-XVII ст.. і поєднує елементи католицизму та православ’я.

Універсалії – термін схоластичної філософії для позначення загальних понять.

Універсальний – різнобічний, всеохоплюючий, виконуючий різноманітні функції.

Універсум – Всесвіт, світ як ціле в єдності всіх його об’єктів, проявів та властивостей.

Унітарний – об’єднаний, єдиний, який становить єдине ціле; спрямований на об’єднання, єдність.

Уніфікація – приведення до єдиної форми чи системи.

Упанішади («сидіти поруч», «сидіти біля ніг вчителя») – загальна назва релігійно-філософських творів, що коментують Веди, найдавніші пам’ятки індійської літератури.