Відповіді на ситуаційні задачі

57. Розчинність білка зменшиться, він може випасти в осад.

58. Якщо біуретова реакція стає негативною, то це свідчить про повний гідроліз білка.

59. При нагріванні спостерігається денатурація білка.

60. При зміні рН в структурі молекули білка руйнуються водневі та йонні зв’язки.

61. Якщо загальний вміст амінокислот у досліджуваній крові дорівнює 65 ммоль/л (норма – 21,4 ммоль/л), то це може свідчити про наявність цукрового діабету з кетоацидозом, ексудативного діатезу, тяжких уражень печінки тощо.

62. При додаванні натрію хлориду до розчину білка буде спостерігатися його висолювання, а при додаванні аргентуму нітрату – денатурація.

63. Для очищення білка від низькомолекулярних домішок використовують діаліз або гель-фільтрацію.

64. Якщо помістити білок у розчин, рН якого нижче від ізоелектричної точки, то він набуде позитивного заряду. Переважає катіонна форма амінокислот (молекули амінокислот заряджені позитивно).

65. Якщо помістити білок в розчин, рН якого вище від ізоелектричної точки, то він стане негативно зарядженим. Переважає аніонна форма амінокислот (молекули амінокислот заряджені негативно).

66. Якщо ізоелектричній точці білка відповідає рН 5,5, то це свідчить про наявність у ньому кислих амінокислот.

67. Якщо загальний вміст білка у крові людини становить 50 г/л, то це свідчить про стан, який називають гіпопротеїнемією. Він може спостерігатися при дефіциті білків у їжі, голодуванні, кахексії, гальмуванні синтезу білків у печінці та при інших станах.

68. Стан, при якому вміст альбумінів у плазмі крові становить 20 г/л, називають гіпоальбумінемією. Він може спостерігатися при кишкових синдромах втрати білка, хворобі Крона, захворюваннях печінки, сепсисі, травмах, кровотечах та при інших станах і призводити до зниження онкотичного тиску й появи набряків.

69. Якщо в досліджуваній сечі спостерігають позитивну реакцію із сульфосаліциловою кислотою, то це свідчить про наявність у сечі білка, що може виникати при кахексіях, інфекційних захворюваннях та злоякісних новоутвореннях, нефритах тощо. Такий стан може призвести до гіпопротеїнемії, зниження онкотичного тиску і появи набряків.

70. Якщо реакція зі сульфосаліциловою кислотою дає позитивний результат у перших двох порціях, а у третій – негативний, то це свідчить про захворювання сечових шляхів.

71. Протеїнурія може призвести до гіпопротеїнемії та зміни співвідношення між окремими фракціями білків.

72. Якщо загальний вміст білка у крові становить 95 г/л, то це стан, який називають гіперпротеїнемією. Спостерігається при втраті води організмом, гепатитах, хронічних запальних станах, колагенозах, лімфолейкозі, ендотеліомах тощо.

73. У 227 г (1 моль) пептиду міститься 42 г (3 атоми) азоту

у х г ----------------------------- 5 г

х = 27г трипептиду

74. Визначаємо вміст альбумінів у сироватці крові:

74,2 г білків становить 100%

х г ----------------------------- 56%

х = 41,6 г альбумінів

Обчислюємо вміст глобулінів: 74,2 г – 41,6 г = 32,6 г

Визначаємо тепер білковий коефіцієнт (БК):

41,6

БК = ------- = 1,28

32,6

Білковий коефіцієнт – це відношення вмісту альбумінів до вмісту глобулінів у сироватці крові. У здорової людини він становить 1,5 – 2,0. При підвищенні вмісту глобулінів коефіцієнт зменшується, а при підвищенні вмісту альбумінів - зростає; при зниженні вмісту альбумінів – зменшується.

Гіперальбумінемію спостерігають при хронічних запальних захворюваннях (ревматоїдний артрит, колагенози, бронхоектази, цироз печінки) і хворобах, які супроводжуються дегідратацією (пронос, блювота, цукровий діабет).

Гіпоальбумінемія виникає при великих втратах білків, що пов’язані з кровотечами, з порушенням синтезу альбумінів і підвищенням інтенсивності їх розпаду, при нефритах, нефрозах, іноді у вагітних. Вміст глобулінів може збільшуватися за рахунок утворення патологічних білків.

Гіпер-г-глобулінемія спостерігається при синтезі антитіл за дії якоїсь інфекції.

Гіпо-г-глобулінемії можуть бути вродженими або зумовленими різноманітними захворюваннями, які супроводжуються виснаженням імунної системи. До таких захворювань належать злоякісні пухлини, хронічні запальні процеси, алергії тощо.

75. Молекулярну масу глутатіону обчислюємо за пропорцією:

у 100 г глутатіону міститься 10,42 г сірки

у х г ------------------------32 г сірки

х = 307 г глутатіону

Глутатіон може перебувати в організмі в окисненій та відновленій формах. Він захищає організм від токсичної дії різноманітних ендогенних пероксидів. Окрім цього, глутатіон виявляє детоксикаційну, коензимну функції, виявляє радіопротекторну дію.

76. Обчислюємо загальну кількість Фосфору, що виводиться із сечею за добу:

20 мг Фосфору припадає на 1 кг маси тіла

х мг --------------------------- 8 кг

х = 160 мг Фосфору

0. Обчислюємо кількість Фосфору, що надійшов в організм із їжею:

160 мг Фосфору становить 50 %

х мг ------------------------ 100 %

х = 320 мг Фосфору

У молекулі казеїногену міститься 1% Фосфору (фосфатної кислоти). Знаходимо кількість казеїногену молока, що розщепився в організмі:

320 мг Фосфору становить 1 %

х мг ---------------------------100 %

х = 32000 мг або 32 г Фосфору

Фосфопротеїни містять фосфат, який необхідний для виконання клітиною біологічних функцій. Ці білки є цінним джерелом енергетичного і пластичного матеріалу під час ембріогенезу і постнатального росту та розвитку організму. Крім цього, багато основних ензимів, що регулюють процеси внутрішньоклітинного обміну, також існують як у фосфорильованій, так і в дефосфорильованій формі, що відображає їхню активність.

77. Молекулярну масу серину визначаємо за пропорцією:

у 100 г серину міститься 13,3 г азоту

у х г ---------------------- 14 г

х = 105 г серину

Серин бере участь у синтезі фосфопротеїнів, а також фосфоліпідів.

Література

1. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – С. 18 – 40.

2. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Вінниця: Нова книга, 2009. – С. 34 – 59.

3. Гонський Я.І., Максимчук Т.П., Калинський М.І. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002.– С. 15 – 65.

4. Біологічна хімія /Вороніна Л.М., Десенко В.Ф., Мадієвська Н.М. та ін. Харків: Основа, 2000.– С. 7 – 80.

5. Практикум з біологічної хімії / За ред. проф. О.Я. Склярова. – К.: Здоров’я, 2002. – С. 27 – 46.

6. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1990. – С. 16 – 76.

7. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1998. – С. 19 – 95.

8. Биологическая химия с упражнениями и задачами: учебник/ под ред. чл.-корр. РАМН С.Е.Северина – М.: ГЕОТАР-Медиа, 2011. – С. 16 – 24, 39 – 54.