18.Якісні прояви епід. Процесу

Епідеміологічний процес – це складне соціально-біологічне явище, яке виникає внаслідок взаємодії макро- та мікроорганізму на популяційному рівні, що проявляється специфічними інфекційними станами серед людей та забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду.

1)наявність інфекції (перелік нозоформ); 2) розподілення хворих, носіїв, померлих на території; 3) розподілення серед міського та сільського населення, за віковими, професійними групами, за статтю, в етнічних групах з урахуванням національних особливостей.

19.Багаторічна та річна динаміка захворюваності.

Захворюваність – поширення хвороб серед сукупного населення та в окремих його групах, яке виражається в інтенсивних (на 1тис., 10 тис., 100 тис., населення) і екстенсивних показниках

( питома вага однієї хвороби серед всіх).

В багаторічній динаміці захворюваності виділяють:

1) тенденцію до росту або зниження захворюваності (основний напрямок змін інтенсивності епідемічного процесу) – постійні рівномірні зміни активності факторів ризику – лінійні зображення на графіку.

2)періодичність і циклічність – коли періодично відбуваються зміни активності факторів ризику (природний імунітет, зміна вірулентності збудника).

3)неоднорідні зміни активності факторів ризику:

- епізодичні підйоми захворюваності;

- розподіл по групах населення : по віку, по професії, серед дітей (організовані, неорганізовані); по заходах (групи, де проводились щеплення і де ні).

В річній динаміці виділяють міжсезонну, міжепідемічну захворюваність і фонову, яка реєструється цілий рік, сезонні підйоми, коли відбувається активізація факторів ризику.

20.Прояви епід процесу в річній динаміці захворюваності та причини, що їх обумовлюють.

Захворюваність – поширення хвороб серед сукупного населення та в окремих його групах, яке виражається в інтенсивних (на 1тис., 10 тис., 100 тис., населення) і екстенсивних показниках

( питома вага однієї хвороби серед всіх). В річній динаміці виділяють міжсезонну, міжепідемічну захворюваність і фонову, яка реєструється цілий рік, сезонні підйоми, коли відбувається активізація факторів ризику. У випадку з харчовими інфекціями, підйом спостерігається в літньо-осінню сезонність, коли активуються фактори передачі- люди багато їдять фруктів та овочів, у зв’язку з теплою погодою швидше псуються продукти. В осінньо-зимові місяці зростає рівень захворюваності на захворювання, що передаються повітряно-краплинним шляхом. Оскільки люди менше часу проводять на свіжому повітрі і більше в закритих колективах, в транспорті, тощо.

21.Значення соціального та природнього чинників в розвитку епідемічного процесу Природні умови – розмноження гризунів, переносників сприяють розповсюдженню і виживанню збудника як біологічного виду Змiни бiологiчних властивостей рiзних видiв мiкроорганiзмiв, генетично зумовлена мiнливiсть їх реалiзусться за умови змiни умов iснування. Зрозумiло, що в суспiльствi цi змiни умов iснування визначаються соцiальними чинниками. Широке використання антибiотикiв у сiльському господарствi та медицинi, эростання культури населения, яке забезпечус ускладневня умов для їх поширення — все це призводить до формування популядiй мiкробiв iз новими властивостями. Цi вiдмiнностi виявляються у зростаннi резистентностi до антибактерiальних препаратiв, до антропогенних чинникiв забруднення навколишнього середовища (ооверхневоактивних речовин, пестицидiв, дезiнфектантiв тощо), у звиженнi ступеня патогенностi, шо загалом забезпечує такiй погiуляцiє перевагу щодо поширевня порiвняно з iншими популяцiями виду. В практицi такi змiни можна виявити, бо вони вiдбиваюгься на егiологiчнiй структурi захворювань та на особливостях епiдемiчного процесу. Вiдтак епiдемiчний процес деяких iнфекцiйних хвороб з однаковим (наприклад, фекально-оральним) механiзмом передачi эбудника i в однакових соцiально-економiчних умовах має рiзний перебiг. Так, при загальнiй тенденцiї до эменшення поширення кишкових хвороб захворюванiсть на деякi з них (черевний тиф) знижується, на iншi (зоонознi сальмонельози) збiльшується. Те ж саме вiдзначасться при рiзних видах шигельозу. Це, безумовно, великою мiрою повязане з бiологiчними властивостями збудника. Образно кажучи, якщо механізм передачi зумовлює загальнi параметри поширення («стратегiчнi» явища) епiдемiчного процесу, то бiологiчнi властивостi эбудника визначають його дегалi («тактичнi» змiни). Таким чином, роль бiологiчних властивостей збудника в епiдемiчному процесi пiдпорядкована регулюючому впливу механiзму передачi, активнiсть якого визначасться соцiальними умовами. Полiошення санiтарно-комунальних умов житгя, збiльшення можливостей для виявлення та iзоляцiї хворих (джерел эбудника), удосконалення щеплень, лiкувально-профiлактичної допомоги населенню та iншi подiбнi соцiальнообумовленi дiї призводять до звиження захворюваностi. Роль эбудника тут виявляється як другорядна детермiнанта, яка пов’язана з його патогеннiстю та здатнiстю до адаптацiї у нових умовах. Соцiальнi умови, впливаючи на активнiсть механiзму передачi, на всю епiдемiологiчну трiаду, з одного боку, спрямованi на пригнiчення чи припинення епiдсмiчного процесу, з iншого призводять до формуваиня популяцiй збудникiв, якi мають селективнi переваги над iншими популяцiями i намагаються вижити в екстремальних умовах. У цьому полягає суть регулюючого впливу соцiальних чинникiв та пов’язаної з ними активностi механiзму передачi на епiдемiчний процес та бiологiчнi властивостi збудникiв. Що бiльше ускладнюється можливiсть зараження, то довше популяцiя эбудника повинна жити в навколишньому середовищi, а з цим пов’язапi змiпи його бiологiчних властивостей, особливостей метаболiзму, эменшення специфiчностi эбудника, а також його вiрулентностi. Популяції, якi не здатнi до адаптивних змiн, пиреченi на загибель.