Ганглюніт крилошднебінного вузла (синдром сладера)

Серед вегетативних гангліонітів синдром Сладера зустрічається найчастіше.

Крилопіднебінний вузол має три основні гілки:

1. соматичну (чутливу) — від другої гілки трійчастого нерва;

2. симпатичну — зі сплетення внутрішньої сонної артерії;

3. парасимпатичну — від лицевого нерва.

Крім того, вузол має тісні зв'язки із війковим та вушним вузлами.

Етіологія. Причинами гангліоніту крилопіднебінного вузла можуть бути хронічні запальні процеси зубощелепної системи, параназальних синусів, крилопіднебінної ямки, скронево-нижньо­щелепного суглоба.

Клініка. Захворювання характеризується пароксизмальним пекучим, розривним болем високої інтенсивності, який локалі­зується у половині обличчя, а інколи віддає у шию, потилицю або в однойменну половину тіла (гемітип). Поширення болю практично ніколи не обмежується локалізацією самого вузла (мал. 129).

Характерною ознакою захворювання є вегетативне забарвлення нападу, яке в літературі описується терміном «вегетативна буря». Це клінічно проявляється почервонінням та набряком обличчя, сльозо- та слинотечею, ринореєю з відповідної половини носа, місцевим підвищенням температури. Слини інколи буває так багато, що вона майже витікає з рота і хворі змушені постійно міняти рушники.

Крім того, для невралгії крилопіднєбінного вузла, як і для всіх вегетативних гангліонітів, характерне нічне виникнення болю. Тривалість нападів може бути різною — від кількох хвилин до кількох діб.

Захворювання може тривати роками, загострення спосте­рігаються весною та восени, під час зміни погодних умов, стресів, у разі зниження імунітету.

Діагностика. Невралгія крилопіднєбінного вузла дуже подібна до невралгії окремих гілок трійчастого нерва. Однак для синдрому Сладера характерні нічний біль, який не вкладається в ділянку' іннервації гілок трійчастого нерва і має виражений вегетативний характер (пекучий, розривний, сверблячий), відсутність тригер­них ділянок. Але інколи буває важко відрізнити ці два захво­рювання, тому головною диференціальною ознакою, що свідчить про втягнення в патологічний процес крилопіднєбінного вузла, є яскрава вегетативна реакція під час больового нападу.

Лікування гангліоніту крилопіднєбінного вузла дуже складне й іноді триває роками. Для купірування больового нападу застосовують змазування слизової оболонки порожнини носа 3 — 5 % розчином кокаїну. З метою знеболювання використовують гангліоблокатори (ганглерон, бензогексоній, пентамін) під конт­ролем AT. Використовують нейролептики (аміназин), транкві­лізатори (рєланіум — по 2 мл внутрішньом'язово 2 рази на день, фєназепам — по 1 таблетці 2 рази на день), десенсибілізувальні препарати (димедрол — по 1 мл внутрішньом'язово 2 рази на день, супрастин, тавегіл — по 2 мл внутрішньом'язово). Для знеболювання можна використовувати складний порошок (склад описаний вище). Для зменшення парасимпатичної іннервації приймають холінолітики (белоїд, беласпон — по 1 таблетці 3 рази на день, спазмолітин — по 0,1 г 2 рази на день, метацин — по 0,002-0,005 г 2-3 рази на день).

Серед фізіопроцедур добрий ефект дають фонофорез новокаїну та гідрокортизону на ділянку крилопіднєбінного вузла, ендона-зальний електрофорез 2 % новокаїну, УВЧ-терапія.

У разі вираженого больового синдрому та резистентності до консервативних методів лікування використовують новокаїнові блокади крилопіднебінної ямки, рентгенотерапію.