Невралгія окремих гілок трійчастого нерва

Крім наведеної вище невралгії трійчастого нерва дуже часто зустрічаються невралгії окремих дрібних його гілок.

Невралгія носовійкового нерва (синдром Чарліна; мал. 128). Найчастіше захворювання виникає внаслідок ураження прино-сових пазух, у молодому віці.

Клініка та діагностика. Невралгія носовійкового нерва, або синдром Чарліна (описаний у 1931 p.), має такі клінічні прояви: біль виникає вночі, локалізується в ділянці очного яблука, брови та половини носа, супроводжується вираженою сльозотечею, набуханням слизової оболонки порожнини носа на боці ураження, можуть виявлятися зміни у передньому відділі ока.

Діагностика. На відміну від типової невралгії трійчастого нерва у разі невралгії носовійкового нерва на шкірі обличчя ніколи не виявляються тригерні ділянки, біль триває довше, ніж за умови невралгії трійчастого нерва, практично завжди є чіткий зв'язок з етіологічними чинниками.

Під час нападу об'єктивно виявляється нейротонічна реакція зіниці па боці ураження, під час пальпації внутрішнього кута ока виникає біль.

Диференціальною ознакою є зникання болю після змазування переднього відділу носової порожнини 5 % розчином дикаїну або лідокаїну з додаванням 5 крапель 0,1 % розчину адреналіну (або мезатону, ефедрину, нафтизину).

Лікування. Ураховуючи зв'язок цього захворювання з пато­логією нриносових пазух, під час загострення ефективним є призначення антибіотиків та сульфаніламідних препаратів. Призначають також вегетотроіші препарати: белоїд, белатамінал. Добрий терапевтичний ефект спостерігається у разі уведення ціанокобаламіну (по 1000 мг внутрішньом'язово щоденно протя­гом 10 днів).

Якщо є виражений больовий синдром, призначають складний порошок (дибазол 0,005 г, тіамін 0,005 г, нікотинова кислота 0,03 г, аскорбінова кислота 0,3 г, глутамінова кислота 0,3 г, спазмолітип 0,1 г). Приймають по 1 порошку 2 рази на день або по 2 порошки разом на ніч.

Серед фізіотерапевтичних процедур найефективніші діади­намічні струми, фонофорез новокаїну на ділянку надбрів'я.

Невралгія вушно-скроневого нерва (синдром Фрей). Цс захворювання вперше було описано L.Frey у 1923 р. під назвою «синдром аурикулотемпорального нерва».

ЕтіологіяЧастіше це захворювання починається після пере­несених запальних захворювань привушної слинної залози (паро­тит, актиномікоз тощо) або за наявності різних травм привушної ділянки (в тому числі і післяопераційних).

Клініка. Основними проявами невралгії вушно-скроневого нерва є пароксизмальиий больовий синдром з ознаками вегета­тивної дисфункції під час вживання твердої, кислої, гострої їжі, а інколи навіть під час згадування про неї, а також у разі дії емоційних та фізичних чинників (тютюнопаління, переохолод­ження або перегрівання організму, стресові стани, функціональні розлади нервової системи).

Біль пекучого, ниючого, розривного характеру локалізується в ділянці скроні, вуха, скронево-нижиьощелепного суглоба, інколи іррадіює у нижню щелепу.

Під час больового нападу яскраво виражені вегетативні реакції: гіперемія шкіри навколо вуха та з'явлення крапель поту в ділянці іннервації вушно-скроневого нерва. Характерним є також підви­щення слиновиділення.

Діагностика. Основними діагностичними моментами є наявність стереотипних нападів з яскравими вегетативними проявами.

Для встановлення діагнозу потрібно обов'язково провести диференціальну діагностику з конкрементозним сіалоаденітом, за наявності якого біль також провокується вживанням їжі. Але для цього захворювання характерне зниження слиновиділення та значне збудження хворого (під час нападу він дуже активний, шукає положення, за якого біль зникне). Характерні ознаки подразнення вивідної протоки слинної залози (гіперемія її сосочка під час огляду).

Також виникають складнощі під час диференціації больового синдрому від невралгії нижньощелепного нерва, больової дис­функції скронево-нижньощелепного суглоба. Але для цих захво­рювань не характерне вегетативне забарвлення нападу.

Лікування. Під час нападу призначають холінолітики (атропін,''' платифілін), знеболювальні препарати (седалгін, темпалгін), транквілізатори (діазепам, реланіум). У деяких випадках ефек­тивне введення аміназину з димедролом.

Для лікування використовують вітаміни групи В, лідазу (по 64 ОД підшкірно 15 — 20 разів).

Серед фізіотерапевтичних процедур пропонують проведення діадинамічних струмів, електрофорез калію йодиду або лідази на ділянку привушної слинної залози.