Глосодинія

Етіологія і патогенез. Існує дуже багато думок щодо поход­ження цього захворювання, природа його не встановлена. Найчас­тіше виникнення орофаціального больового синдрому пов'язують з патологією травного каналу.

Крім того, причинами глосодинії є порушення емоційного стану хворих унаслідок різноманітних стресових ситуацій, патологія ендокринної системи (клімактеричні розлади, цукровий діабет), судинні захворювання. Під впливом цих чинників формується патологічний аферентний потік імпульсів до кори великого мозку (переважно до післяцентральної звивини). Ураховуючи те, що зона іннервації обличчя займає дуже велику ділянку в після-центральній звивині і має тісні зв'язки з іншими частинами мозку, в корі утворюється вогнище патологічного збудження, що приз­водить до зниження порога больового сприйняття у ділянці іннер­вації трійчастого нерва, а оскільки максимальний потік імпульсації йде від верхньої третини ядра, то це сприймається хворими як біль в орофаціальній ділянці.

Клініка. Частіше хворіють жінки літнього або клімактеричного віку, а також особи з вираженими соціальними проблемами.

Характерними клінічними особливостями глосодинії є:

1. Виникнення парестетичного синдрому на язиці та слизовій оболонці порожнини рота — мукозна форма, а інколи й на шкірі обличчя — дерматомукозна форма. Парестезій описано понад 40 видів, але в більшості випадків хворі скаржаться на наявність постійного печіння, поколювання, неприємного присмаку в роті. Хворі збуджені і описують свої скарги дуже емоційно.

2. Патогномонічним симптомом глосодинії є припинення парестезій під час вживання їжі, тому хворі постійно щось їдять або жують жуйку.

3. На слизовій оболонці порожнини рота ніяких видимих змін не спостерігається.

4. У більшості хворих є ознаки порушення смакосприйняття та слиновиділення (можуть спостерігатись як гіпо-, так і гіперсалівація).

5. Загострення захворювання збігається із загостренням вісце­ ральної патології, стресовими станами, зниженням реактивності організму.

6. Під час об'єктивного обстеження на слизовій оболонці порожнини рота ніяких видимих змін не спостерігається. Під час дослідження нейростоматологічного статусу виявляють нерізко виражені ознаки бульбарного синдрому (зниження рефлексу глоткового та з м'якого піднебіння, обмеженість висування язика, можливі явища дизартрії).

Під час дослідження чутливої функції в ділянці іннервації гілок трійчастого нерва порушень чутливості не спостерігається, а тільки виявляється гіперестезія у внутрішній ділянці Зельдера, що відпо^ відає іннервації верхньої третини ядра спинномозкового шляху трійчастого нерва.

Діагностика. Для встановлення діагнозу «глосодинія» потрібно виключити симптоматичні глосити, які характеризуються змінами слизової оболонки порожнини рота (наліт, набряк, десквамації, виразки).

Симптоми глосодинії дуже подібні до симптомів невриту або невралгії язикового нерва, який у більшості випадків виявляється болем у половині язика, що посилюється під час жування, без змін смакосприйняття та слиновиділення. Крім того, для цього захворювання характерні порушення чутливості у вигляді гіпестезії на язику.

У разі виникнення парестезій у пацієнтів з протезованими металом зубами необхідно виключити наявність гальванізму, пов'язаного з виникненням струмів між різними металами (треба пам'ятати, що частіше такі процеси відбуваються у паяних конструкціях або за наявності протезів з різних металів).

Інколи причинами парестетичного синдрому можуть бути травмування слизової оболонки язика гострими краями зубів і пломб, але у такому разі не спостерігається характерних ознак глосодинії (припинення парестезій під час вживання їжі, а також бульбарного синдрому).

Інколи неприємний присмак у роті може бути одним із перших симптомів цукрового діабету, тому всім хворим потрібно визначати рівень глюкози в крові.

Лікування. У лікуванні глосодинії треба використовувати комп­лексний підхід. Разом із лікуванням соматичного захворювання (гастриту, виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, холецисто-панкреатиту, патологічного перебігу клімаксу тощо) використо­вують транквілізатори (тазепам по 30 — 90 мг на добу, феназепам по 0,75 — 1,5 мг на добу, ново-пасит по 1 столовій ложці 3 рази на день), антидепресанти (амітриптилін по 25 — 100 мг на добу). У разі використання антидепресантів необхідно пам'ятати, що вони можуть викликати ортостатичну гіпертензію та порушення серцевого ритму.

У разі вираженого парестетичного синдрому можна призначати фенібут по 1 таблетці на ніч.

З метою зменшення явищ гіпосалівації використовують калію йодид, бромгексин, полоскання рота етонієм, штучними та природ­ними сіаловими замісниками.

Для поліпшення мікроциркуляції використовують судинні засо­би (трентал, кавінтон, цинаризин).

Показане призначення вітамінів (тіамін, ціанокобаламін, аскорбінова кислота), вегетотропних препаратів (белоїд, бела­тамінал, платифілін), антигістаміпних препаратів (піпольфен, фенкарол).

Для гальмівного впливу на периферичні механізми викорис­товують місцеві знеболювальні суміші (анестезин-метацинова паста, розчин новокаїну, лідокаїну).

У комплексному лікуванні з успіхом використовують рефлексо-терапевтичні методи (голкорефлексотерапію, електронунктуру, в тому числі і внутрішньоротову, черезшкірну електронейро-стимуляцію). Із фізіотерапевтичних методів використовується ендоназальний електрофорез новокаїну, масаж, гальванізація верхніх шийних симпатичних вузлів. В останні роки доведено добрий анальгетичний ефект лазеропунктури.

Усім хворим на глосодинію потрібне лікування у психотерапевта.