Синдроми ураження лицевого нерва невропатія лицевого нерва

За частотою ураження серед черепних нервів невропатія лице­вого нерва посідає друге місце після невралгії трійчастого нерва.

Уперше в літературі захворювання було описано у 1836 р. Белом і тому в літературі інколи зустрічається під назвою «параліч Бела».

Етіологія та патогенез. За етіологічним принципом невропатії лицевого нерва поділяють на:

1) ідіопатичні, що розвиваються після переохолодження та мають сезонний характер;

2. інфекційно-алергічні, що розвиваються на тлі інфекційних захворювань (тонзиліт, паротит, пневмонія);

3. ішемічні, що розвиваються внаслідок порушення кровообігу в нервовому стовбурі (у разі колагенозу, діабетичної ангіопатії, артеріальної гіпертензії, васкуліту);

4. отогенні (мезотимпаніт, отит, мастоїдит);

5. травматичні (у разі переломів піраміди скроневої кістки, травм нерва під час оперативних втручань на обличчі, під час проведення анестезій);

6. спадкові (автосомно-домінантний тип успадкування з низькою пенетрантністю гена).

Незважаючи на велику кількість можливих етіологічних чинни­ків, патогенез завжди однаковий. Під впливом одного з етіоло­гічних чинників виникає порушення кровообігу в судинах нерва. Внаслідок цього виникає гіпоксія оболон та нервового стовбура з розвитком набряку і защемлення нерва у вузькому лицевому каналі. У нормі нерв займає тільки 75 % обсягу каналу, але у деяких людей існує природжена вузькість каналу лицевого нерва. Усі ці чинники і призводять до порушення функції нерва з розвит­ком прозопарезу. У зв'язку з тим що лицевий нерв проходить у каналі разом з проміжним нервом, у клінічній картині наявні ознаки ураження проміжного нерва.

Клінічна картина невропатії лицевого нерва значно залежить від рівня ураження.

Центральний парез лицевого нерва. Як відомо з анатомічних особливостей, кірково-ядерний шлях лицевого нерва робить до верхньої половини (або верхнього окремого ядра) частковий перехрест, а до нижньої половини ядра (або нижнього окремого ядра) — повний перехрест, тому в разі однобічного ураження кірково-ядерного шляху виникає порушення іннервації мімічних м'язів лише тих, які іннервуються нижнім ядром лице­вого нерва на боці, протилежному від ураження (мімічні м'язи, розташовані нижче від кута ока). У такому разі хворі не можуть симетрично надути щоки, усміхнутися, задути «свічку», в стані спокою кут рота трохи опущений.

Ядерне ураження. У таких випадках у хворих спосте­рігаються ознаки альтернувальних синдромів (парез лицевого нерва на боці ураження та геміпарез на протилежному боці), що пов'язано із втягненням у патологічний процес розташова­ного поряд з ядром пірамідного шляху. У разі такого рівня ураження інколи зустрічаються посмикування мімічних м'язів на боці ураження, що пов'язане із подразненням тіл ще живих нейронів.

Ураження корінця лицевого нерва в ділянці виходу його з мозкового стовбура. У таких випадках у хворих разом з парезом мімічних м'язів виявляються ознаки ураження вестибулокохлеарного нерва (зниження слуху, запаморочення).

Ураження лицевого нерва в каналі до відход-ження n.petrosus major. Разом з прозопарезом виявляються ознаки ураження проміжного нерва (ксерофтальмія, гіперакузія,ксеростомія, порушення смакосприйняття).

Після відходження n.petrosus major. Клінічна картина має ті ж симптоми, крім ксерофтальмії, замість неї внаслідок подразнення n.lacrimalis виникає сльозотеча.

Після відходження n. stapedius. У хворих не спо­стерігаються ознаки ксерофтальмії та гіперакузії, але разом з прозопарезом є ксеростомія, сльозотеча та порушення смако-сприйняття.

Ураження нерва у разі виходу з каналу. У таких випадках у хворих спостерігається тільки прозопарез, частіше разом із сльозотечею.

Більшість невропатій лицевого нерва мають сприятливий прогноз, але в деяких випадках функція мімічних м'язів не відновлюється, крім того, інколи спостерігається підвищення їх тонусу з розвитком контрактур та синкінезій.

Треба пам'ятати, що рецидивуюча невропатія лицевого нерва може бути клінічною ознакою синдрому Россолімо — Мель-керссона — Розенталя і в зв'язку з цим має особливості у лікуванні. Велику допомогу щодо прогнозу відновлення функції нерва надає електроміографічне дослідження.

Діагностика. Під час діагностики досліджують функції лице­вого нерва. Звертають увагу на симетричність повікових щілин, положення брів, рівномірність лобових та носогубних складок, розміщення кутів рота; фібрилярні та фасцикулярні посмикування мімічних м'язів, виділення сльози та слини.

Під час рухів досліджують функцію мімічних м'язів. З цією метою хворому пропонують: зморщити лоб; насупити брови; міцно заплющити очі; вискалити зуби; надути щоки; витягнути губи у трубочку; засвистіти; задути «свічку».

Також досліджують відчуття смаку до солодкого та кислого (на кожному боці язика окремо).

Лікування. У зв'язку з тим що в патогенезі невропатії лицевого нерва основне місце належить розвитку судинних порушень та набряку нервового стовбура, основним у гостру стадію захворювання є поліпшення мікроциркуляції та патогенетичне ліку­вання. З цією метою призначають протизапальні та антибак­теріальні препарати (нестероїдні протизапальні в середніх дозах, уросульфан по 5 мл внутрішньовенно щоденно, курс 7 — 10 разів), вазоактивні препарати (нікотинова кислота — по 1 мл щоденно внутрішньом'язово, трентал — по 5 мл внутрішньовенно кра­пельно, декстрани (реополіглюкін) — по 200 мл внутрішньовенно крапельно), сечогінні препарати (фуросемід — по 40 мг внутрішньом'язово протягом 3 днів з 4-денною перервою, еуфіліну 2,4 % розчину 5 мл внутрішньовенно щодобово).

Якщо функція нерва значно порушена, то можна застосовувати глюкокортикоїдпу терапію. Преднізолон призначають за 5-денною схемою, починаючи з ЗО —60 мг на добу (через кожні 5 днів доза зменшується на 5 мг). Усю дозу потрібно прийняти вранці, обов'язковий прийом препаратів калію (панангін, аспаркам). Усім хворим призначають вітамінотерапію.

У гострий період захворювання (перші 12—14 днів) не можна використовувати препарати, які поліпшують нервову провідність (антихолінестеразні засоби — прозерин, галантамін). Це пов'язано з тим, що якщо не зменшити набряк та здавлювання нерва, вживання препаратів, що поліпшують проходження нервового імпульсу, може призвести до розвитку контрактур і синкінезій.

Велику увагу слід приділяти захисту слизових оболонок (зака­пувати око сульфацил-натрієм у разі лагофтальму, полоскати порожнину рота у разі ксеростомії).

З 15-го дня можна призначати фізіопроцедури (озокерит, гря­зьові аплікації на здоровий та паретичний бік, голкорефлексо­терапію, міотонічні процедури).

Якщо виникає необхідність, можна призначати засоби, що діють на тканинний обмін (неробол по 2 мл 1 раз на тиждень). Для поліпшення нервової провідності призначають антихолінестеразні препарати (прозерин — по 1 мл внутрішньом'язово щоденно, галантамін, дибазол у порошку — по 0,02 г 2 рази на день).

У відновний період хворі повинні займатися міогімнастикою, спрямованою на виконання мімічних рухів. Гімнастику проводять перед дзеркалом, якщо необхідно, — за допомогою рук.