0251552_38296_mankiv_gregori_n_makroekonomika

Так само як величина попиту на хліб залежить від його ціни, так і величина попиту на гроші залежить від вартості нагромадження грошей. Отже, попит на реальні грошові залишки залежить і від рівня доходу, і від номінальної процентної ставки. Загальну функцію попиту на гроші можна записати так:

(М/Рd) = L(i, Y).

Попит на гроші позначимо буквою L, оскільки гроші є активом з найвищим рівнем ліквідності в економіці (активом, який найлегше використовувати для обслуговування операцій). З цього рівняння випливає, що попит на ліквідний актив у формі реальних грошових залишків є функцією доходу i номінальної процентної ставки. Чим вищий рівень доходу Y, тим більший попит на реальні грошові залишки. Чим вища номінальна процентна ставка і, тим менший попит на них.

Майбутні гроші і поточні ціни

Гроші, ціни і процентні ставки пов'язані тепер за кількома напрямами. На графіку 7-5 показано проаналізовані нами зв'язки. Згідно з кількісною теорією грошей, пропозиція грошей і попит на них визначають рівноважний рівень цін. За визначенням, зміни рівня цін є темпами інфляції. Інфляція, у свою чергу, впливає через ефект Фішера на номінальну процентну ставку. Проте тепер, оскільки номінальна процентна ставка є вартістю нагромадження грошей, вона чинить зворотний вплив на попит на гроші.

Розгляньмо, як врахування цього останнього зв'язку впливає на нашу теорію рівня цін. Передовсім прирівняємо пропозицію реальних грошових залишків М/Р до величини попиту L(і, Y):

М/Р = L(i, Y).

Далі скористаємось рівнянням Фішера, щоб записати номінальну процентну ставку як суму реальної процентної ставки і очікуваного темпу інфляції:

М/Р = L(r + πe, Y).

З цього рівняння випливає, що рівень реальних грошових залишків залежить від очікуваного темпу інфляції.

Останнє рівняння дає глибше, ніж кількісна теорія грошей, уявлення про те, що визначає рівень цін. Кількісна теорія цін говорить, що нинішня величина пропозиції грошей визначає поточний рівень цін. Цей висновок частково залишається правильним: якщо номінальна процентна ставка і рівень виробництва не змінюються, то зміна рівня цін пропорційна змінам пропозиції грошей. Водночас номінальна процентна ставка не є постійною; вона залежить від очікуваного темпу інфляції, який відповідно залежить від зростання пропозиції грошей. Присутність номінальної процентної ставки у функції попиту на гроші забезпечує додатковий канал, через який пропозиція грошей впливає на рівень цін.

Загальне рівняння попиту на гроші показує, що рівень цін залежить не лише від нинішнього рівня пропозиції грошей, а й від рівня пропозиції грошей, якого очікують у майбутньому. Щоб зрозуміти, чому це так, припустімо, що центральний банк повідомив про збільшення пропозиції грошей у майбутньому, але не змінюватиме ії нинішнього рівня. Таке повідомлення призведе до того, що населення очікуватиме вищих темпів зростання грошової маси і вищих темпів інфляції, Відповідно до ефекту Фішера, підвищення очікуваного темпу інфляції збільшить номі-

Графік 7-5. Взаємозв'язки між грішми, цінами і процентними ставками. На графіку показано взаємозв'язки між грішми, цінами і процентними ставками. Пропозиція грошей і попит на них визначають рівень цін. Зміни рівня цін визначають темп інфляції. Темп інфляції впливає на номінальну процентну ставку. Оскільки номінальна процентна ставка є вартістю нагромадження грошей, вона може впливати на попит на гроші. Базова кількісна теорія грошей не враховує цього останнього зв'язку (зображений жирною лінією).

нальну процентну ставку. Вища номінальна процентна ставка одразу зменшить попит на реальні грошові залишки. Оскільки кількість грошей не змінилася, то зменшення попиту на реальні грошові залишки призведе до зростання рівня цін. Отже, вищі очікувані темпи зростання грошової маси у майбутньому спричинять підвищення поточного рівня цін.

Вплив грошей на ціни досить складний. У додатку до цього розділу використано математичний апарат, щоб показати взаємозв'язок рівня цін з нинішньою і майбутньою кількістю грошей. На основі цього аналізу можна дійти висновку, що рівень цін залежить від зваженої середньої величини поточного рівня пропозиції грошей і рівня пропозиції грошей, який буде у майбутньому.

7-6. Суспільні втрати від інфляції

В аналізі причин і наслідків інфляції майже нічого не говорилося про соціальні проблеми, спричинені інфляцією. Розгляньмо тепер ці проблеми.

Погляд нефахівця і відповідь з позиції класичної теорії

Якщо запитати пересічну людину, чому інфляція є суспільною проблемою, вона, мабуть, відповість, що інфляція робить її біднішою. "Кожного року моє начальство підвищує мені платню, але зростання цін пожирає частину цього підвищення". У цій відповіді неявно припускають, що за відсутності інфляції працівник отримав би таке саме підвищення заробітної плати і мав би змогу купити більше благ.

Така скарга на інфляцію є поширеною помилкою, Із розділів 3, 4, 5 відомо, що підвищення купівельної спроможності праці відбувається внаслідок нагромадження капіталу і науково-технічного прогресу. Зокрема, реальна заробітна плата не залежить від того, скільки грошей надрукує уряд. Якщо уряд знизить теми інфляції уповільнивши темпи зростання грошової маси, реальна заробітна плата працівників не зростатиме швидше. Навпаки, за нижчих темпів інфляції підвищення цін фірмами на свої товари не буде значним і, як наслідок, зростання заробітної плати працівників також буде незначним.

Згідно з класичною теорією грошей, зміна загального рівня цін нагадує зміну одиниць вимірювання. Ми немовби починаємо вимірювати віддаль не в метрах, а в дециметрах: числа побільшали, але насправді нічого не змінилося. Уявімо собі, що завтра вранці ми прокинулися і виявили: усі параметри економіки, які виражаємо у грошових одиницях, збільшилися у десять разів. Ціна всього, що купуємо, зросла у десять разів. Але водночас у стільки ж разів збільшилися і заробітна плата, і сума заощаджень. Що змінилося? Усі параметри матимуть додатковий нуль, але нічого більше не сталося. Економічний добробут залежить від відносних цін, а не від загального рівня цін.

Чому ж тоді постійне зростання рівня цін є суспільною проблемою? Річ у тім, що втрати від інфляції не є очевидними. До того ж серед економістів немає згоди щодо величини втрат суспільства від інфляції. Дивуючи нефахівців, деякі економісти твердять, що втрати від інфляції є незначними, принаймні за помірних темпів інфляції, які простежуються у більшості країн протягом останніх років8 .

ПРИКЛАД

Що кажуть про інфляцію економісти і широка громадськість

Як уже зазначалося, нефахівці і фахівці-економісти мають різні погляди на втрати від інфляції. Економіст Роберт Шілер задокументував цю відмінність у поглядах, опитавши дві групи людей. Результати опитування вражають, бо показують, наскільки знання аналітичної економії змінюють оцінку людьми наслідків інфляції.

Одне із запитань стосувалося того, чи твердження "інфляція завдає шкоди моїй купівельній спроможності і робить мене біднішим" є "найсерйознішим звинуваченням інфляції'. 77% респондентів із загальної групи погодились із цим твердженням, а з групи економістів — лише 12%. Ще одне запитання стосувалося оцінки такого твердження: "Коли я чую прогнози про зростання вартості навчання у коледжі чи вартості життя упродовж наступних десятиліть у стільки-то разів, я відчуваю тривогу; прогнози щодо зростання рівня цін змушують мене хвилюватися: чи зростатимуть мої доходи тим самим темпом, що й ціни?" 66% опитаних із загальної групи повністю погодились із цим твердженням, тоді як з-поміж економістів погодилися з ним лише 5%.

Респондентів просили також зважити важливість інфляції як політичної проблеми: "Чи згодні ви з тим, що недопущення високої інфляції є одним із важливих національних пріоритетів, таким як боротьба із вживанням наркотиків чи підвищення якості середньої освіти?" З таким твердженням погодилося 52% нефахівців і лише 18% економістів. Очевидно, що інфляція хвилює широкий загал значно більше, ніж економістів.

_______

8 Див., наприклад, розділ 2 в: Alan Blinder, Hard Heads, Soft Hearts: Tough-Minded Economics for a lust Society (Reading, MA: Addison Wesley, 1987).

Неприязнь людей до інфляції почасти пояснюють психологічні чинники. Шілер попросив опитуваних оцінити таке твердження: "Я думаю, що якби моя платня зростала, я відчував би більше задоволення від своєї роботи, навіть якби ціни зростали тим самим темпом, що й моя платня". 49% респондентів із загальної групи повністю або частково погодились із цим твердженням, тоді як з групи економістів — лише 8%. Чи означають результати цих опитувань, що нефахівці помиляються, а економісти мають рацію щодо втрат від інфляції? Необов'язково. Проте економісти мають перевагу: вони глибоко обґрунтовують свою позицію з цього питання. Розгляньмо тепер деякі можливі втрати від інфляції 9.

Втрати від передбаченої інфляції

Розгляньмо спершу випадок передбачуваної інфляції. Припустімо, що кожного місяця рівень цін зростає на 1%. Якими будуть втрати суспільства за усталеного і передбачуваного річного темпу інфляції у 12%?

Перший вид втрат - це втрати, зумовлені спотворювальним впливом інфляційного податку на кількість грошей, яку нагромаджує населення. Як уже зазначалось, вищі темпи інфляції підвищують номінальну процентну ставку, що зменшує відтак реальні грошові залишки. Якщо люди в середньому нагромаджуватимуть меншу кількість грошей, їм доведеться частіше відвідувати банк і вилучати гроші — наприклад, двічі на тиждень вилучати по 50 дол., замість 100 дол. раз на тиждень. Незручність, пов'язану зі зменшенням кількості грошей, що перебувають на руках, образно називають "витратами зношених черевиків", оскільки із частішим відвідуванням банків взуття швидше зношується.

Другий вид втрат від інфляції зумовлений тим, що високі темпи інфляції змушують фірми частіше змінювати ціни. Зміна цін нерідко передбачає значні витрати: наприклад, це може потребувати передрукування і поширення нових каталогів. Ці втрати від інфляції називають витратами меню, оскільки чим вищі темпи інфляції, тим частіше ресторанам доводиться друкувати нові меню.

Третій вид втрат від інфляції виникає внаслідок того, що фірми, зустрівшись із витратами меню, не поспішають змінювати ціни; отже, чим вищі темпи інфляції, тим нестабільніші відносні ціни. Наприклад, припустімо, що у січні кожного року фірма друкує новий каталог. Якби не було інфляції, то ціни фірми стосовно загального рівня цін були б постійними упродовж усього року. Проте якщо інфляція становить 1 % на місяць, то за період від початку до кінця року відносні ціни фірми впадуть на 12%. Обсяг продажу товарів, зазначених у каталозі фірми, буде здебільшого низьким на початку року (коли ціни відносно високі) і значним наприкінці року (коли ціни відносно низькі). Отже, посилення нестабільності відносних цін внаслідок інфляції знижує ефективність розподілу ресурсів на мікроекономічному рівні.

Четвертий вид втрат від інфляції пов'язаний із податковим законодавством. Багато статей податкового кодексу не враховують наслідків інфляції. Інфляція може нерідко призвести до непередбачених змін податкових зобов'язань окремих осіб.

Один з прикладів неспроможності податкового законодавства враховувати інфляцію пов'язаний із оподаткуванням доходів від зростання вартості активів. Припустімо, що, купивши сьогодні декілька акцій, ви продаєте їх через рік за тою самою реальною

________

9 Robert J.Schiller, "Why Do People Dislike Inflation?" in Chrictina D.Romer and David H.Romer, eds., Re-ducing Inflation: Motivation and Strategy (Chicago: University of Chicago Press, 1997).

ціною. Логічно припустити, що уряд не оподатковуватиме цю ділову операцію, оскільки ви не отримали реального доходу на ці інвестиції. Справді, за відсутності інфляції ви 6 не сплачували податку. Проте припустімо, що темп інфляції становив 12% і ви заплатили за акцію 100 дол. Щоб у наступному році отримати ту саму реальну ціну акції, вам доведеться продати її за 112 дол. У цьому разі, згідно з податковим кодексом, який не бере до уваги інфляцію, ви заробили 12 дол. на кожній акції. Уряд оподатковуватиме ці 12 дол. на кожну акцію як дохід від зростання вартості активів. Проблема, звісно, полягає у тому, що податкове законодавство виходить із номінального, а не реального приросту величини вартості капіталу. У цьому прикладі, як і у багатьох інших випадках, інфляція спотворює принципи оподаткування.

П'ятий вид втрат від інфляції полягає у тому, що у світі із нестабільним рівнем цін життя людини ускладнюється. Гроші є "лінійкою", якою ми вимірюємо економічні операції. За наявності інфляції довжина самої лінійки змінюється. Припустімо, що Конгрес США ухвалив закон, згідно з яким ярд дорівнюватиме 36 дюймам у 1997 р., 35 дюймам у 1998 р., 34 дюймам у 1999 р. і т. д. Хоча такий закон і не призвів би до невизначеності, він спричинив би безліч незручностей. Якщо б хтось вимірював відстань у ярдах, доводилося б уточнювати: в ярдах якого року - 1997-го, 1998-го чи якогось іншого року? Для порівнювання відстаней, виміряних у різні роки, довелося б ураховувати "інфляцію". Так само, коли вартість грошової одиниці безперервно змінюється, вона не може виконувати функцію міри вартості.

Зміни рівня цін ускладнюють планування сімейних доходів і видатків. Одне з важливих рішень, яке ухвалюють усі домогосподарства, полягає в тому, що отриманий ними дохід потрібно у певному співвідношенні розподілити між поточним споживанням та заощадженням. Частина доходу, яку заощадили та інвестували за незмінної номінальної процентної ставки, приноситиме відповідну величину доходу у майбутньому. Проте реальна вартість цих заощаджень (а вона визначатиме життєвий рівень пенсіонера) залежить від рівня цін у майбутньому. Рішення про рівень заощадження було б значно простішим, якби люди могли сподіватися, що рівень цін через ЗО років не відрізнятиметься від поточного.

Втрати від непередбаченої інфляції

Наслідки непередбаченої інфляції згубніші для суспільства, ніж будь-які наслідки усталеної, передбаченої інфляції: вона довільно перерозподіляє багатство між різними групами і класами людей. Механізм цього перерозподілу можна простежити на прикладі довгострокової позики. У кредитній угоді зазвичай обумовлюю номінальну процентну ставку, яку встановлюють на підставі очікуваного на момент укладання угоди темпу інфляції. Якщо фактичний темп інфляції відрізнятиметься від очікуваного, то реальний рівень доходу ex post, який отримає кредитор, не збігатиметься з рівнем, передбаченим обома сторонами угоди в момент її укладання. З одного боку, якщо фактичний темп інфляції перевищив очікуваний, то виграє дебітор, а кредитор втрачає: позичальник повертає позику знеціненими грішми. З іншого боку, якщо фактичний майбутній темп інфляції буде нижчим від очікуваного то виграє кредитор, а боржник втрачає: вартість поверненої суми грошей більша, ніж передбачали обидві сторони кредитної операції.

Розгляньмо приклад із іпотечним кредитом, який отримала певна особа у 1960 р. У той час позика під заставу на 30 років надавалася приблизно під 6% річних. Ця ставка

ґрунтувалася на низьких темпах очікуваної інфляції за попереднє десятиліття середній темп інфляції становив лише 2,5%. Кредитор, ймовірно, сподівався отримати реальний дохід приблизно в розмірі 3,5% річних, а позичальник погоджувався платити цей реальний процент. Однак упродовж строку дії позики темпи інфляції в середньому дорівнювали 5%, тож реальний дохід ex post — тільки 1%. Внаслідок непередбаченої інфляції відбувся перерозподіл реального майна кредитора на користь дебітора.

Непередбачена інфляція завдає шкоди й людям, які отримують фіксовані пенсії. Коли працівник виходить на пенсію (або й раніше), фірма часто укладає з ним угоду про фіксований розмір пенсії. Оскільки пенсії є не що інше як повернення відкладеної зарплати, то працівник фактично надає фірмі позику, надає послуги своєї праці у трудовому віці, але повністю не отримує свого заробітку. Як і будь-який інший позикодавець, працівник втрачає, якщо фактичний майбутній темп інфляції вищий від очікуваного. Фірма, як і будь-який інший позичальник, зазнає збитків, якщо темп інфляції нижчий від очікуваного.

Ці приклади засвідчують негативні наслідки мінливих темпів інфляції. Нестабільний темп інфляції означає, що зростає роль невизначеності у формуванні сподівань учасників ринкового процесу. Через те, що люди здебільшого не схильні до ризику і не люблять невизначеності, — непередбачуваність, пов'язана з мінливістю темпів інфляції, завдає шкоди майже усім.

Оскільки негативні наслідки непередбаченої інфляції відомі, то може видатись дивним, що у ділових угодах і контрактах переважають номінальні величини. Можна було б очікувати, що позичальники і позикодавці, намагаючись захистити себе від невизначеності, підписуватимуть угоди, в яких обумовлюватимуть реальні величини, тобто індексуватимуть цс за тим або іншим показником рівня цін. У країнах із високими і мінливими темпами інфляції індексація набула значного поширення. Іноді вона здійснюється за допомогою підписання угод і контрактів у стабільнішій іноземній валюті. У країнах із помірною інфляцією, як-от США, індексація менш поширена. Проте навіть у США деякі довгострокові зобов'язання індексуються. Наприклад, виплати людям похилого віку за програмами соціального забезпечення коригуються щороку відповідно до змін індексу споживчих цін. У 1997 р. федеральний уряд США вперше випустив облігації, які індексуватимуть на величину інфляції.

І, нарешті, говорячи про втрати від інфляції, важливо пам'ятати про широко Задокументований, але мало враховуваний факт: висока інфляція є мінливою інфляцією. Темпи інфляції різко змінюються з року в рік в країнах із високими середніми темпами інфляції. Це означає, що коли країна вирішила проводити стимулювальну монетарну політику з використанням емісії грошей, їй, мабуть, доведеться змиритися з частими змінами темпів інфляції. Як уже зазначалося, різкі зміни темпів інфляції збільшують невизначеність і для позикодавців, і для позичальників, наражаючи їх на небезпеку довільного і потенційно значного перерозподілу багатства.

ПРИКЛАД

Біметалічні системи, вибори 1896 р. і чарівник країни Оз

Перерозподіл багатства, який спричиняють непередбачувані зміни рівня цін, часто стає джерелом політичній збурень, про шо свідчить рух за "свободу срібла' наприкінці XIX століття. Від 1880-го до 18% р. рівень цін у США знизився на 23%. Така дефляція була вигідна пози-

кодавцям — банкірам Північного Сходу, але завдавала шкоди позичальникам, передусім фермерам Півдня і Заходу. Одне з рішень, яке пропонувалося для розв'язання цієї проблеми, по. лягало у тому, щоб замінити золотий стандарт біметалічним, за якого монети можна карбувати як із золота, так і зі срібла. Перехід до біметалічного стандарту збільшив би пропозицію грошей і зупинив дефляцію.

Проблема срібла переважала в ході президентських виборів 1896 р. Вільям МакКінлі, кандидат від республіканської партії, виступав за збереження золотого стандарту. Вільям Дженінгс Браєн, кандидат від демократичної партії, підтримував біметалічний стандарт. У своїй відомій промові Браєн сказав: "Вам не вдасться накинути на чоло праці цей терновий вінець, вам не вдасться розіп'ята людство на золотому хресті". У цьому немає нічого дивного, бо МакКінлі був кандидатом консервативного східного істеблішменту, а Браєн — кандидатом південних і західних популістів.

Полеміка щодо срібла найпам'ятніше відображена у книжці для дітей "Чарівник країни" 0з Цю книжку написав журналіст Л.Франк Баум із Середнього Заходу одразу після виборів 1896 р. В ній розповідається про маленьку дівчинку Дороті, яка загубилася у дивній країні далеко від своєї домівки у Канзасі. Дороті (уособлення традиційних американських цінностей) знаходить трьох нових друзів: опудало (фермер), залізного дроворуба (робітник) і лева, рев якого переважає його могутність (Вільям Дженінґс Браєн). Учотирьох їм вдається пройти по небезпечній дорозі, вимощеній золотими зливками, сподіваючись знайти Чарівника, який допоможе Дороті повернутись додому. Зрештою, їм вдається дістатися в Оз (Вашингтон), де всі дивляться на світ крізь зелені окуляри (гроші), Чарівник (Вільям МакКінлі) намагається робити все для всіх, але є просто шахраєм. Дороті спроможна розв'язати проблему свого повернення тоді, коли вона дізнається про чарівну силу своїх срібних черевичків .

Хоч республіканці перемогли на виборах 1896 р. і США зберегли золотий стандарт, прихильники вільного обігу срібла зрештою отримали те, чого прагнули, — інфляцію. Приблизно в один час із виборами було відкрито поклади золота на Алясці, в Австралії та у Південній Африці. До того ж застосування солі ціанистої кислоти у технологічному процесі, пов'язаному із видобутком золота, збільшило вихід золота із руди. Такий розвиток подій призвів до збільшення пропозиції грошей і зростання цін. Від 1896 р. до 1910 р. рівень цін зріс на 35%.

7-7. Гіперінфляція

Гіперінфляцію часто визначають як інфляцію, темпи якої перевищують 50% на місяць, що більше, ніж 1% за день. Цей темп інфляції, зберігаючись декілька місяців, призводить до дуже значного зростання рівня цін. Темпи інфляції 50% на місяць означають, що ціни зростають більш ніж у 100 разів упродовж року і більш ніж у 2 000 000 разів протягом трьох років. Тепер розгляньмо втрати від такої небувало високої інфляції та її причини.

Втрати від гіперінфляції

Хоча між економістами точиться гостра полеміка з приводу величини втрат від помірної інфляції, ніхто із них не заперечує того, що гіперінфляція збирає з суспільства високу данину. Про ці втрати мова йшла вище. За небувало високих темпів інфляції втрати від неї внаслідок своїх масштабів стають очевидніші.

__________

10 У кінофільмі, відзнятому через 40 років, більшу частину алегорій приховано, бо срібні черевички замінили на рубінові.

Більше інформації див. у: Henry М Littlefield, "The Wizard of Oz: Parable on Populism", American Quarterly 16 (Spring 1964): 47-58, і Hugh Rockoff, "The Wizard of Oz as a Monetary Alle* gory" Journal of Political Economy 98 (August 1990): 739-760.

замовляли відразу два бокали пива. Хоч другий бокал, нагріваючись, втрачав свою споживчу цінність, усе ж цінність пива як напою зменшувалася повільніше, ніж вартість грошей у гаманцях відвідувачів.

Гіперінфляція спотворює і функціонування податкової системи, але в дещо інший спосіб, ніж за помірної інфляції. Більшість податкових систем побудовано так, що існує певний лаг між часом оподаткування і часом фактичної сплати податку. Наприклад, у США платники податків зобов'язані сплачувати встановлений прибутковий податок що три місяці. Ця коротка можливість затримки із сплатою податку не має істотного значення за низької інфляції. І навпаки, за гіперінфляції навіть незначне зволікання зі сплатою податків значно знижує реальні податкові надходження. Поки уряд отримає належні йому кошти, вартість грошей помітно знизиться. З розвитком гіперінфляції реальні податкові надходження держави істотно зменшуються.

Нарешті, не можна забувати про незручність життя за гіперінфляції. Коли однаково важко нести і гроші в бакалійну крамницю, і куплений додому товар, грошова система функціонує не кращим чином. Уряд намагається розв'язати цю проблему, збільшуючи кількість нулів на паперових банкнотах, але йому часто не вдається впоратися з вибухом рівня цін.

Зрештою, втрати від гіперінфляції стають нестерпними: гроші не можуть виконувати свої функції як засобу нагромадження, міри вартості і засобу обміну. Поширюється бартер і стабільніші неофіційні гроші — цигарки або долари США, — що витісняють офіційні гроші.

ПРИКЛАД

Життя у Болівії під час гіперінфляції

Стаття з "Watt Street Journal" показує, яким було життя у Болівії за гіперінфляції 1985 р 11. На яких втратах від гіперінфляції наголошує стаття?

Ненадійне песо — за умов шаленої інфляції болівійці намагаються здобути стабільну валюту

Ла-Пас, Болівія. Отримавши свою місячну зарплату вчителя у розмірі 25 млн. песо, Едґар Міранда не може втрачати ні хвилини. Песо втрачає вартість щогодини. Отож, поки дружина мчить на ринок для закупівлі місячного запасу рису та локшини, він обмінює решту песо на долари на чорному ринку.

Містер Міранда діє згідно з Першим правилом виживання за умов неконтрольованої інфляції. Болівія демонструє, як нестримна інфляція підриває економіку країни. Ціни зростають настільки швидко, що цифри зростання перебувають майже за межами розуміння. Наприклад, упродовж шести місяців ціни зростали з швидкістю 38 000% за рік. Натомість, згідно з офіційною статистикою, інфляція минулого року становила 2000%, а цього року, згідно з прогнозами, ціни зростуть на 8000%. Правда, за іншими оцінками, ці цифри істотно занижені. У будь-якому разі Болівія затьмарила два інші приклади високої інфляції — Ізраїль (370%) та Аргентину (1100%).

Нескладно уявити, що станеться із зарплатнею 38-річного пана Міранди, якщо він не обміняє швидко її на долари. Того дня, коли він одержав заробітну плату у 25 млн.

________

11 Передрук з дозволу Wall Street Journal © August 13, 1985, page 1, Dow Jones & Company, Inc. All Rights Reserved Worldwide.

песо, долар коштував 500 000 песо. Отже, він отримав би за неї 50 до і Через кілька днів курс становив уже 900 000 песо за долар, і його заробітна плата зменшилася до 27 дол.

"Ми живемо тільки сьогоднішнім днем і обмінюємо кожен песо на долари, — каже Роналд Маклін, менеджер золотодобувної компанії. — Ми стали короткозорими".

Прагнення вижити за будь-яку ціну. Чиновники не дадуть без хабаря навіть анкету. Правники, бухгалтери, перукарі і навіть повії кинули роботу і стали міняйлами на вулицях. Робітники страйкують і крадуть у господарів. Власники незаконно вивозять продукцію за кордон, беруть фальшиві кредити, ухиляються від сплати податків — роблять усе, щоб отримати долари для спекуляції.

Видобуток олова на державних копальнях зменшився минулого року з 18 000 до 12 000 тонн. Шахтарі підвищують собі "зарплату", виносячи під час обідньої перерви найкращу руду у посуді з-під обіду, і контрабандою переправляють її до сусіднього Перу. Не маючи великих олов'яних копалень, Перу сьогодні експортує близько 4000 тонн олова за рік.

"Ми нічого не виробляємо. Ми всі спекулюємо валютою, — каже продавець устаткування для важкої промисловості у Ла-Пасі. — Люди вже не відрізняють добро від зла. Ми стали аморальним суспільством..."

Ні для кого не секрет, що практично всі долари на чорному ринку зароблені завдяки нелегальній

торгівлі кокаїном із США. Наркоторгівці заробляють, за оцінками, мільярд доларів на рік...

Однак країна страждає від інфляції значною мірою внаслідок того, що доходи уряду покривають тільки 15% його видатків, і дефіцит бюджету зріс до майже 25% річного обсягу виробництва. Податки надходять у державний бюджет із запізненням і неповністю внаслідок поширення корупції і розкрадання.

Причини гіперінфляції

Чому розвивається гіперінфляція, і як вона припиняється? Відповідь на це запитання можна дати на різних рівнях.

Найочевидніша відповідь полягає у тому, що гіперінфляцію спричиняє надмірне зростання пропозиції грошей. Коли центральний банк країни друкує гроші, рівень цін зростає. Коли кількість грошей в економіці швидко зростає, розвивається гіперінфляція. Для її усунення центральний банк повинен просто зменшити темпи зростання грошової маси.

Проте ця відповідь неповна, оскільки залишає відкритим питання про те, чому центральні банки країн, економіка яких зазнає гіперінфляції, друкують стільки грошей. Для відповіді на це глибше запитання нам потрібно від аналізу монетарної політики перейти до фіскальної. Гіперінфляція починається здебільшого тоді, коли податкові надходження уряду недостатні для оплати його видатків. Хоч уряд міг би віддати перевагу фінансуванню дефіциту бюджету за допомогою запозичень, йому можуть і не надати позику, бо позикодавці розглядатимуть уряд як надто ризикованого клієнта. Для покриття дефіциту бюджету уряд використовує єдиний механізм, який є у його розпорядженні, — друкарський верстат. Результатом стає швидке зростання грошової маси і гіперінфляція.

З розвитком гіперінфляції фіскальні проблеми ще більше загострюються. Реальні податкові надходження зі зростанням темпів інфляції зменшуються, бо податкові платежі надходять повільно. Уряд змушений дедалі більше покладатися на сеньйораж. Швидке зростання кількості грошей спричиняє гіперінфляцію, яка збіль-