0251552_38296_mankiv_gregori_n_makroekonomika

Конфлікт між інсайдерами і аутсайдерами в різних країнах розв'язують по-різному. У деяких країнах, таких як США, переговори про величину заробітної плати відбуваються на рівні фірми або підприємства. В інших країнах, таких як Швеція, переговори про величину заробітної плати відбуваються на національному рівні, а уряд при цьому нерідко відіграє провідну роль. Незважаючи на високий відсоток членства у трудових спілках, рівень безробіття у Швеції ніколи не був надто високим. Одне з можливих пояснень цього полягає в тому, що централізовані переговори про рівень заробітної плати і роль уряду в переговорному процесі зміцнюють позиції аутсайдерів, що утримують заробітки на рівні, близькому до рівноважного.

Таблиця 6-і Відсоток найманих працівників - членів трудових спілок

Джерело: Clara Chang and Constance Sorrentino, "Union Membership Statistics in 12 Countries", Monthly Labor Review (December 1991): 46-53.

ПРИКЛАД

Трудовий рух та безробіття в США й Канаді

У 1960-х роках в США й Канаді склалась однакова ситуація на ринках праці. Середній рівень безробіття в обох країнах був приблизно однаковий. У середині 1970-х років рівні безробіття розходяться. Упродовж минулого десятиліття рівень безробіття у Канаді приблизно на 2-3% переважав американський рівень.

Одне із можливих пояснень полягає в тому, що в цих країнах змінилася роль трудових спілок. У 1960-х роках в обох країнах приблизно 30% найманих працівників були членами спілок. Проте канадське законодавство більше сприяло розвиткові трудового руху, ніж американське. Відсоток працівників членів спілок у Канаді зростав, а у США — зменшувався. Можна припустити, що зміна ваги і значення трудових спілок впливала на динаміку реальної зарплати. В Канаді вона зросла приблизно на 30% стосовно реальної зарплати у США. Ці цифри показують, що спілки в Канаді підняли реальну зарплату понад її рівноважний рівень, що призвело до збільшення очікуваного безробіття.

Цю розбіжність у динаміці рівнів безробіття в обох країнах можна пояснити також легкістю отримання допомоги з безробіття в Канаді. Щедра допомога з безробіття не лише подовжує час пошуку роботи і збільшує фрикційне безробіття, а й посилює вплив трудових спілок на зайнятість. По-перше, допомога з безробіття сприяє тому, що безробітні готові довше чекати на вищеоплачувану роботу на фірмі, де є спілка, ніж погоджуватись на роботу з

низькою оплатою у неспілковій фірмі. По-друге, оскільки допомога з безробіття частково захитає доходи безробітних працівників, то спілки можуть енергійніше домагатись підвищення заробітної плати, незважаючи на зниження рівня зайнятості6.

Стимульована заробітна плата

Теорії стимульованої заробітної плати, окрім законів про мінімальну зарплату і трудових спілок, називають ще одну причину негнучкості заробітної плати. Ці теорії виходять з того, що висока платня підвищує продуктивність праці. Саме впливом зарплати на продуктивність праці можна пояснити неспроможність фірм знизити зарплату за умов надлишку пропозиції праці. Хоча зниження заробітної плати зменшує витрати фірми на оплату праці, вона також (якщо ці теорії правильні) знижує продуктивність праці і прибутки фірми.

Для пояснення впливу заробітної плати на продуктивність праці було запропоновано декілька теорій. Одна з них, застосовувана здебільшого до менш розвинених країн, твердить, що зарплата впливає на харчування робітників. Вищеоплачувані робітники мають змогу ліпше харчуватись, а здоровіші й сильніші працівники забезпечують вищу продуктивність. У бідній країні фірма може встановити зарплату вище рівноважного рівня для підтримання здоров'я своїх працівників. Проте ця обставина не має значення для роботодавців у багатих країнах, таких як США та більшість країн Західної Європи, де рівноважний рівень зарплати значно вищий за рівень, необхідний для підтримання доброго здоров'я.

Друга теорія стимульованої заробітної плати більше підходить для розвинених країн. Згідно з цією теорією, висока зарплата знижує плинність кадрів. Працівники звільняються з роботи з багатьох мотивів — зайняти ліпшу посаду в іншій фірмі, змінити професію, переїхати до іншого району країни. Чим більше фірма платить працівникові, тим більше в нього стимулів залишитись на фірмі. Встановлення фірмою високої платні знижує плинність кадрів, а отже, зменшує витрати на найм і навчання нових працівників.

Третя теорія стимульованої зарплати твердить, що середня якість персоналу фірми залежить від платні, яку він отримує. Якщо фірма знижує зарплату, то найкращі працівники перейдуть на роботу в інші фірми, а на цій фірмі залишаться гірші, в яких менше можливостей для альтернативного працевлаштування. Економісти розглядають цю можливість як приклад несприятливого вибору: люди з більшим обсягом інформації (у цьому випадку працівники, які знають свій потенціал і шанси для альтернативного працевлаштування) можуть поводитися так, що люди з меншим обсягом інформації (фірма) опиняються у невигідному становищі. Виплачуючи зарплату понад рівноважний рівень, фірма може уникнути несприятливого вибору, поліпшити середню якість свого персоналу, а отже, і підвищити продуктивність праці.

Четверта теорія стимульованої зарплати твердить, що висока оплата праці підвищує старанність працівників у роботі. Ця теорія виходить з того, що фірма не може ефективно контролювати трудові зусилля працівників і що самі працівники визначають рівень інтенсивності своєї праці. Робітники можуть працювати в поті чола свого, а можуть і "сач кувати". Економісти розглядають цю можливість як приклад моральною ризику — люди можуть поводитися у небажаний спосіб, коли їхню поведінку контролюють неповністю.

_________

6 Herbert G. Grubel Drifting Apart: Canadian and U.S.Labor Markets», Contemporary Policy Issues 6 (January 1988) 3955, також

в: Journal of Economic and Monetary Affairs 2 (Winter 1988): 59—75.

Хоча ці чотири теорії стимульованої зарплати дещо відрізняються між собою, вони єдині в тому, що фірма працює ефективніше, якщо вона платить своїм працівникам вищу заробітну плату. Фірма може виявити, що встановлення заробітної плати понад рівноважний рівень забезпечить їй вищі прибутки. Наслідком цього вищого за рівноважний рівня зарплати є нижчий коефіцієнт працевлаштування і більше очікуване безробіття7 .

ПРИКЛАД

П'ятидоларовий робочий день у Генрі Форда

У 1914 p. "Ford Motor Company" встановила зарплату 5 дол. за один день роботи. Оскільки в той час типова зарплата становила від 2 до 3 дол. за день, то зарплата у цій компанії перевищувала рівноважний рівень. Не дивно, що біля воріт компанії стояли довгі черги охочих отримати роботу і таку високу платню.

Що спонукало Форда до цього кроку? Пізніше Генрі Форд писав: "Ми встановили таку зарплату, щоб закласти під наше діло надійний фундамент. Ми працювали для майбутнього. Фірма з низькою зарплатою є завжди під загрозою... Встановлення п'яти доларового заробітку за 8-годинний робочий день було одним із найуспішніших наших заходів задля скорочення витрат виробництва'.

З позиції традиційної економічної теорії пояснення Форда видається дивним. Він твердив, що висока зарплата означає низькі витрати. Проте, можливо, Форд сформулював теорію стимулювання зарплати. Він, очевидно, використовував зарплату для підвищення продуктивності праці.

Досвід показує, що компанії було справді вигідно платити таку високу зарплату. Згідно зі звітом, написаним у той самий час, "високі зарплати у Форда дали змогу подолати інертність і спротив з боку робітників... Робітники є абсолютно слухняні, і є підстави для твердження, що з початку 1914 р. на заводах Форда простежувалося значне зниження витрат на оплату праці". Наприклад, прогули зменшились на 75%, що свідчить про значне зростання трудових зусиль робітників. Ален Невінз, історик, який вивчав ранній період діяльності "Ford Motor Company", писав: "Форд і його колеги відкрито заявили, що у багатьох випадках політика високої заробітної плати є добрим бізнесом. Вони мали на увазі, що добра платня підвищила дисциплінованість робітників, зросла їх відданість компанії та продуктивність праці"8.

6-4. Інші показники безробіття

Ми розглянули теорію, яка пояснює природний рівень безробіття. У процесі аналізу було встановлено, що стаціонарний рівень безробіття в економіці залежить від коефіцієнтів звільнення та працевлаштування. Водночас було проаналізовано

__________

7Детальніше про стимульовану зарплату див.: Janet Y el leu, "Efficiency Wage Models of Unemployment", American Economic Review Papers and Proceedings (May 1984): 200—205; and: Lawrence Katz, "Efficiency Wages: A Partial Evaluation," NBER Macroeconomics Annual (1986): 235-276.

8Jeremy I. Bulow and Lawrence H. Summers," A Theory of Dual Labor Markets With Application to Industrial Policy, Discrimination, and Keynesian Unemployment", Journal of Labor Economics 4 (July 1986): 376—414; Daniel M. G. Raff and Lawrence H. Summers, "Did Henry Ford Pay Efficiency Wages?", Journal of Labor Economics 5 (October 1987, Part 2): S57-S86.

дві причини того, чому працевлаштування не відбувається миттєво. По-перше, внаслідок процесу пошуку роботи, що призводить до фрикційного безробіття. По-друге, через негнучку заробітну плату, яка веде до очікуваного безробіття. Негнучкість зарплати спричиняють, своєю чергою, закони про мінімальну зарплату, трудові спілки і стимульована зарплата.

Тепер звернімось до деяких додаткових даних, що характеризують безробіття. Вони допоможуть нам оцінити розглянуті вище теорії, а також заходи державної політики, спрямовані на зниження безробіття.

Тривалість безробіття

Припустімо, що якийсь індивід втратив роботу. Скільки часу він буде знаходитись без роботи? Відповідь на це запитання дуже важлива, бо вона вкаже і на причини безробіття і на потрібні заходи державної політики. З одного боку, якщо безробіття є короткостроковим, то можна припустити, що воно є фрикційним і його неможливо уникнути. Безробітним потрібний певний час, щоб знайти нову роботу, яка найбільш відповідає їхній кваліфікації та уподобанням. З іншого боку, тривале безробіття навряд чи можна пояснити тим, що процес пошуку роботи триває багато місяців. Тривале безробіття є, ймовірно, очікуваним безробіттям. Отже, дані про тривалість безробіття можуть вплинути на наше уявлення про його причини.

Відповідь на поставлене вище запитання не є простою. Дані показують, що для більшості людей період без роботи не є тривалим, проте є випадки затяжного безробіття. Розгляньмо дані за типовий 1974 р. Упродовж цього року рівень безробіття у США становив 5,6%. У цьому році 60% безробітних знайшли собі роботу упродовж одного місяця, а 69% від сукупної тривалості безробіття припадали на ті випадки, коли люди без роботи залишалися два місяці і більше9 .

Щоб зрозуміти, чому ці факти не суперечать один одному, розгляньмо такий приклад. Припустімо, що 10 людей безробітні упродовж певної частини даного року. З них 8 знаходять роботу протягом місяця, а двоє не мають роботи 12 місяців. Загалом ці люди не працювали 32 місяці. У цьому прикладі для більшості людей безробіття не є тривалим: для 8 чоловік із 10, або для 86%, безробіття триває не більше місяця. Більша частина сукупної тривалості безробіття зумовлена тривалим безробіттям: 24 місяці із 32 місяців, або 75%, припадає на двох працівників, кожен з яких не працював упродовж 12 місяців. З огляду на те, що є предметом аналізу, — окремі періоди перебування без роботи чи сукупна тривалість безробіття, — безробіття є короткостроковим або довгостроковим.

Дані про тривалість безробіття мають важливе значення для формування державної політики. Якщо уряд намагається істотно знизити природний рівень безробіття, то заходи політики повинні спрямовуватися на тривале безробіття, бо саме воно робить найбільший внесок у загальну тривалість безробіття. Такі заходи треба добре відпрацьовувати і точно спрямовувати, бо ті, хто тривалий час не має роботи, становлять невелику частину безробітних. Більшість людей, які втрачають роботу, досить швидко знаходять нову.

_________

9 Kim B. Clark and Lawrence H. Summers, "Labor Market Dynamics and Unemployment: A Reconsideration", Brookings Papers on Economic Activity (1979:1): 13-72.

Відмінності у рівнях безробіття серед різних демографічних груп

Рівень безробіття в різних групах населення помітно відрізняється. У таблиці 6-2 подано рівні безробіття для різних демографічних груп населення США за 1997 р., коли загальний рівень безробіття становив 4,9%.

Таблиця 6-2

Рівні безробіття серед різних демографічних груп: 1997р.

Джерело: U. S. Department of Labor

З таблиці видно, що рівень безробіття серед молодих працівників значно вищий, ніж серед старших вікових груп. Для пояснення цієї відмінності згадаймо модель природного рівня безробіття. Згідно з цією моделлю, існують дві можливі причини високого рівня безробіття: низький коефіцієнт працевлаштування і високий коефіцієнт звільнення з роботи. Економісти, які вивчали дані про перехід індивідів із стану зайнятості у стан безробіття і навпаки, виявили, що для груп з високим рівнем безробіття характерний і високий коефіцієнт звільнення з роботи Менші відмінності між групами простежуються щодо коефіцієнта працевлаштування. Наприклад, ймовірність того, що білий чоловік втратить роботу, учетверо вища для підлітка, ніж для чоловіка середнього віку; для безробітного ймовірність знаходження роботи вже не так тісно пов'язана з його віком.

Ці висновки допомагають пояснити вищі рівні безробіття серед молодих працівників. Молоді працівники .тільки вийшли на ринок праці і вони Ще не впевнені у правильності вибору професії. Для них, можливо, найкраще попрацювати в молоді роки на різних роботах, перш ніж зробити остаточний вибір - пов'язати себе з певним видом діяльності. Якщо це так, то можна прогнозувати вищий коефіцієнт звільнення з роботи і вищий рівень фрикційного безробіття для цієї вікової групи.

З таблиці 6-2 видно також, що рівні безробіття серед чорного населення значно вищі, ніж серед білого. Це явище поки що мало вивчене. Дані про переміщення індивідів між зайнятістю та безробіттям показують, що вищий рівень безробіття серед негритянського населення, особливо підлітків, зумовлений як вищим коефіцієнтом звільнень, так і нижчим коефіцієнтом працевлаштування. Обмежений доступ до неформальних джерел інформації про вакансії і дискримінація з боку роботодавців є можливими причинами низького коефіцієнта працевлаштування для небілого населення США.

Динаміка рівня безробіття у США

Упродовж останньої половини століття природний рівень безробіття у США не був стабільним. Якщо повернутись до графіка 6-1, можна побачити, що середній рівень

молодь, що вперше шукає робоче місце, або ті, хто вже працював, але з певних причин тимчасово вийшов з робочої сили. Крім того, не всі безробітні знаходять місце роботи: значна частина безробітних просто залишає ринок праці

Входження і вихід з робочої сили ускладнює тлумачення статистичних даних. З одного боку, окремі особи, які називають себе безробітними, просто наполегливо не шукають роботи, і, можливо, їх не варто враховувати у складі робочої сили. їхнє "безробіття", мабуть, не є соціальною проблемою. З іншого боку, окремі особи справді хочуть працювати, але після невдалих намагань знайти роботу втратили надію і припинили пошуки. Цю групу "зневірених працівників" розглядають як таку, що вибула із робочої сили і не враховують у статистиці безробіття. Хоч нам невідома чисельність групи зневірених працівників, її наявність може стати складною соціальною проблемою.

Зростання рівня безробіття в європейських країнах

Наш аналіз безробіття ґрунтується здебільшого на статистиці США. Проте одне важливе питання виникає у зв'язку з динамікою рівня безробіття в європейських країнах за останні два десятиліття. На графіку 6-4 показано середній рівень безробіття в країнах, що входять до Європейського Союзу, — Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція. Як видно з графіка, рівень безробіття в цих країнах істотно зріс: з менш як 3% у 1960-х роках до понад 10% в останні роки.

Яка причина зростання рівня безробіття в європейських країнах? Ніхто не може дати точної відповіді, але розвинуто досить переконливу теорію. Багато економістів вважають, що причину європейського безробіття потрібно шукати у щедрих виплатах безробітним працівникам, а також у падінні попиту на працю некваліфікованих працівників порівняно з кваліфікованими, що зумовлено науково-технічним прогресом.

Більшість країн Західної Європи мають щедрі програми для безробітних. Ці програми мають різні назви: "соціальне страхування", "держава загального добробуту" або просто "допомога з безробіття". В окремих європейських країнах безробітні можуть отримувати допомогу тривалий час, тоді як у США цей період часу досить короткий. Дослідження показали, що країни зі щедрішими виплатами з безробіття мають здебільшого вищі рівні безробіття. У цьому розумінні ті, хто живе на допомогу з безробіття, є справді поза робочою силою: за наявних можливостей зайнятості їх більше приваблює відсутність роботи, ніж її отримання. Проте державна статистика враховує цих людей як безробітних.

Немає також сумніву в тому, що попит на працю некваліфікованих працівників знизився порівняно з попитом на кваліфіковану складну працю. Ця зміна в попиті, очевидно, відбулася внаслідок змін у техніці й технології: наприклад, поширення комп'ютерів збільшило попит на працівників, які можуть їх використовувати, і зменшило попит на працівників, що цією технікою не володіють. У США така зміна попиту позначилася не стільки на безробітті, скільки на заробітній платі: упродовж двох останніх десятиліть заробітна плата некваліфікованих працівників істотно знизилася стосовно заробітної плати кваліфікованих працівників.

Графік 6-4. Рівень безробіття в Європейському Союзі. На графіку показано динаміку рівня безробіття в

15 країнах, що входять до Європейського Союзу. З графіка видно, що за останні два десятиліття рівень безробіття у цих країнах істотно зріс.

Тим часом у західноєвропейських країнах держава для некваліфікованих працівників створює альтернативу роботі за низьку зарплату. Якщо зарплата низькокваліфікованих працівників знижується, значна їх частина розглядає допомогу з безробіття як кращий альтернативний вибір. Відтак рівень безробіття підвищується.

Такий діагноз високого рівня безробіття в Європі не передбачає легких засобів для подолання цієї недуги. Зменшення величини державних виплат безробітним спонукало б їх відмовлятися від допомоги з безробіття і заповнювати робочі місця з низькою платнею. Однак цей захід посилив би економічну нерівність, згладжувати яку покликала держава загального добробуту.

6-5. Висновок

Безробіття є марнотратством ресурсів. Безробітні мали б зробити свій внесок у збільшення національного доходу, але не можуть реалізувати себе як працівники. Ті, хто шукає роботу, яка відповідає їх кваліфікації, радіють, коли и знаходять. її, хто чекає робочих місць на фірмах із зарплатою, що перевищує рівноважну, радіють, коли там відкривається вакансія.

На жаль, легкого способу зменшити фрикційне та очікуване безробіття немає Уряд не може зробити так, щоб процес пошуку роботи відбувався миттєво і заробітна плата наближалася до рівноважного рівня. "Нульове" безробіття є недосяжною метою в ринковій економіці.

Однак державна політика не безплідна у боротьбі за зниження рівня безробіття. Програми професійної підготовки на робочих місцях, система страхування безробіття, мінімальна заробітна плата і закони, що регулюють укладення колективних договорів, часто є темами для політичних дискусій. Заходи, які здійснює держава, вагомо впливають на природний рівень безробіття в економіці.

Підсумки

1.Природний рівень безробіття — це стаціонарний рівень безробіття. Він залежить від коефіцієнта звільнень з роботи і коефіцієнта працевлаштування.

2.Оскільки для пошуку роботи, що найбільше відповідає кваліфікації та уподобанням працівника, необхідний час, фрикційне безробіття неминуче. Різні заходи держави, як-от допомога з безробіття, змінюють рівень фрикційного безробіття.

3.Очікуване безробіття виникає тоді, коли реальна заробітна плата перевищує рівень, за якого пропозиція і попит на працю зрівноважуються. Законодавство про мінімальну заробітну плату є одним із чинників негнучкості заробітної плати. Другим чинником є трудові спілки й загроза їх виникнення. Нарешті, теорії стимульованої заробітної плати припускають, що внаслідок різних причин фірма може підтримувати заробітну плату своїх працівників на високому рівні, незважаючи на надлишок пропозиції праці.

4.Висновок про те, чи безробіття є короткостроковим чи довгостроковим, залежить від інтерпретації даних. Для більшості безробітних період без роботи є нетривалим. Найбільший внесок у загальну тривалість безробіття робить невелика кількість працівників, які тривалий час не мають роботи.

5.Рівні безробіття істотно відрізняються між різними демографічними групами. Зокрема, рівень безробіття серед молодих працівників значно вищий, ніж серед старших. Це зумовлюється здебільшого різницею в їх коефіцієнтах звільнення, а не різницею в коефіцієнтах працевлаштування.

6.З 1950-х до 1970-х років природний рівень безробіття у США зростав, а в 1990-х роках почав знижуватися. Для пояснення динаміки природного рівня безробіття запропоновано кілька аргументів, включаючи зміни демографічного складу робочої сили і структурні зрушення в економіці.

7.До третини загальної кількості безробітних у США припадає на працівників, які недавно вийшли на ринок праці, включаючи як тих, хто вперше шукає роботи, так і тих, хто повернувся на ринок праці після певної перерви. Процес входження в робочу силу і вихід з неї ускладнюють тлумачення даних про рівень безробіття.

ОСНОВНІ поняття