0251552_38296_mankiv_gregori_n_makroekonomika

ЧастинаІІ

Економіка у довгостроковому періоді

Макроекономічні змінні, розглянуті у розділі 2 (ВВП, рівні інфляції та безробіття), дають економістам змогу зіставляти функціонування економіки в різні роки і в різних країнах. Однак визначення макроекономічних показників — лише перший крок. Другий і важливіший крок — це пояснення результатів функціонування економіки та виявлення шляхів їх поліпшення. Для цього нам потрібно побудувати економічні моделі, які допоможуть зрозуміти поведінку національної економіки, взаємозв'язки між змінними та вплив політики держави на економіку. Побудова цих моделей є основним завданням цієї книжки.

Уцій частині книжки ми дослідимо класичну модель економіки. Основним припущенням класичних моделей є те, що ціни гнучкі. Більшість економістів вважає, що це припущення описує поведінку економіки у довгостроковому періоді.

Урозділі З відтворено основну класичну модель, яка є фундаментом для багатьох моделей у подальших розділах. Ця модель виявляє, скільки продукції виробляє економіка, хто отримує дохід від виробництва і як економічні ресурси розподіляються серед альтернативних напрямів використання.

Урозділі З припускаємо, що капітал, праця і технологія є незмінними, а в розділах 4, 5 та 6 це припущення відкидаємо. У розділі 4 розвинуто модель економічного зростання, за допомогою якої можна аналізувати довгостроковий період, упродовж якого обсяг капіталу в економіці може змінитися. У розділі 5 в моделі економічного зростання враховано науково-технічний прогрес. У розділі 6 аналізується ринок праці і чинники природного рівня безробіття.

Другу частину книги завершують розділи 7 і 8. У розділі 7 з'ясовано класичну теорію грошей та інфляції, а у розділі 8 розвинуто класичну модель, яка описує відкриту економіку з її експортноімпортними операціями та кредитними відносинами на світових фінансових ринках.

Розділ 3

Національний дохід: походження і розподіл

Великий дохід — це найкращий рецепт щастя, про який я будь-коли чула.

Джейн Остен

Найважливішою економічною змінною є валовий внутрішній продукт (ВВП). Як нам уже відомо, ВВП вимірює як сукупний обсяг виробництва товарів і послуг країни, так і її сукупний дохід. Щоб оцінити важливість ВВП як показника, достатньо глянути на міжнародну статистику: країни з високим подушним ВВП порівняно з бідними мають всього більше від ліпшого дитячого харчування до більшої кількості телевізорів на одну сім'ю. Великий ВВП ще не гарантує, що всі громадяни країни щасливі, але він справді є найкращим рецептом для щастя, який макроекономіка може запропонувати.

У цьому розділі з'ясуємо чотири групи запитань, що стосуються джерел використання ВВП:

•Скільки продукції виготовляють фірми країни? Що визначає сукупний дохід країни?

•Хто отримує дохід від виробництва? Скільки йде на компенсацію робітникам, а скільки — на компенсацію власникам капіталу?

•Хто купує продукцію країни? Скільки купують домогосподарства для споживання, скільки — домогосподарства і фірми для інвестування і скільки — держава для суспільних потреб?

•Що зрівноважує попит на товари і послуги з їх пропозицією? Що забезпечує те, що сума споживання, інвестицій та державних закупівель дорівнює рівню виробництва?

Для відповіді на ці запитання нам потрібно розглянути взаємодію різних частин економіки.

Почнемо із схеми кругопотоку. У розділі 2 ми простежили кругопотік грошей у гіпотетичній економіці, що виробляла один продукт — хліб — за допомогою лише одного ресурсу — праці. Графік 3-1 точніше відображає функціонування реальної економіки. На ньому показано зв'язки між економічними агентами — домогосподарствами, фірмами та державою — і як гроші циркулюють між різними ринками в економіці.

Погляньмо на потік грошей з позицій економічних агентів. Домогосподарства отримують дохід і використовують його для сплати податків державі, для купівлі товарів і послуг і для заощадження через фінансові ринки. Фірми одержують виторг від продажу товарів і послуг і використовують його для оплати факторів виробництва. І домогосподарства, і фірми для купівлі інвестиційних благ, таких як житло, підприємства та устаткування, позичають на фінансових ринках. Держава отримує надходження від оподаткування і використовує їх для оплати державних закупівель. Якщо держава витрачає більше за свої доходи, то вона на фінансових ринках бере позики для покриття дефіциту бюджету.

Графік 3-1. Кругопотік грошей в економіці. Цей графік є реалістичнішою версією схеми кругопотоку із розділу 2. Кожний темний прямокутник репрезентує економічного агента — домогосподарства, фірми і державу. Кожний світліший прямокутник репрезентує тип ринку — ринки товарів і послуг, ринки факторів виробництва і фінансові ринки. Стрілками показано потоки грошей між економічними агентами через ринки трьох типів.

У цьому розділі для пояснення економічних взаємозв'язків, зображених на графіку 3-1, ми розглянемо основну класичну модель економіки. Почнемо наш аналіз із фірм і поглянемо, що визначає обсяг їх виробництва (а отже, обсяг національного доходу). Відтак проаналізуємо, як ринки факторів розподіляють цей дохід між домогосподарствами. Далі дослідимо, яку частину цього доходу домогосподарства споживають, а яку заощаджують. Поряд із попитом домогосподарств на товари і послуги у сфері споживання проаналізуємо попит, що виникає внаслідок інвестицій та державних закупівель. Нарешті, завершуючи повне коло, з'ясуємо, як попит на товари і послуги (сума споживання, інвестицій і державних закупівель) і пропозиція товарів і послуг (обсяг виробництва) зрівноважують одне одного.

3-1. Що визначає обсяг виробництва товарів і послуг

Обсяг виробництва товарів і послуг в економіці — ВВП — залежить від двох чинників: (1) кількості факторів виробництва, або ресурсів, і (2) здатності економіки перетворювати ресурси в товари і послуги, тобто виробничої функції. Розгляньмо кожен із них.

Фактори виробництва

Фактори виробництва — це ресурси, які використовують для виробництва товарів і послуг. Двома найважливішими факторами виробництва є капітал і праця. Капітал — це знаряддя, які використовують працівники: кран для будівельника, калькулятор для бухгалтера, персональний комп'ютер для автора цієї книжки. Праця — це час, який люди присвячують роботі. Ми використаємо символ К для позначення капіталу і символ L для позначення праці.

У цьому розділі ми приймемо кількість факторів виробництва як дану. Інакше кажучи, ми припускаємо, що економіка володіє незмінною кількістю капіталу і незмінною кількістю праці. Запишемо це так:

К = К.

L = L.

Риска над цими змінними означає, що їхнє значення зафіксовано на деякому рівні. У розділі 4 побачимо, що відбувається в економіці, коли з перебігом часу кількість факторів змінюється. Поки що для простоти аналізу припустімо, що кількості праці і капіталу є незмінними.

Припустімо також, що фактори виробництва повністю використовуються, тобто немає бездіяльних ресурсів. Знов-таки у реальній економіці частина робочої сили не має роботи, а частина капіталу простоює. У розділі б ми дослідимо причини безробіття, але поки що припустімо, що капітал і працю використовують повністю.

Виробнича функція

Наявна виробнича технологія визначає, який обсяг продукції виробляють за даних кількостей праці і капіталу. Економісти виражають наявну технологію, використовуючи виробничу функцію. Позначивши обсяг продукції символом У, виробничу

функцію можна записати так:

Y = F(K,L).

З цього рівняння випливає, що обсяг продукції є функцією кількості капіталу і кількості праці.

Виробнича функція відображає наявну технологію, за допомогою якої ресурси перетворюються в товари і послуги. Якщо хто-небудь придумає ліпший спосіб виробництва певного блага, то результатом буде збільшення кількості блага, яку отримують з попередньої кількості праці і капіталу. Отже, науково-технічний прогрес змінює виробничу функцію.

Багатьом виробничим функціям притаманна властивість, яку називають постійною віддачею від масштабу. Виробнича функція має постійну віддачу від масштабу якщо збільшення всіх факторів виробництва на певний відсоток спричиняє приріст обсягу продукції на той самий відсоток. Якщо виробнича функція мас постійну віддачу від масштабу, то обсяг продукції зросте на 10%, якщо кількості капіталу і праці також збільшилися на 10%. Математично виробнича функція мас постійну віддачу від масштабу, якщо:

zY = F(zK, zL)

для будь-якого додатного значення Z. Це рівняння показує, що обсяг продукції зросте на деяке число г, коли помножити і кількість капіталу, і кількість праці на це число. У наступному підрозділі ми побачимо, що припущення про постійну віддачу від масштабу має важливі наслідки для розподілу доходу, отриманого у виробництві.

Як приклад виробничої функції візьмімо випікання хліба. Кухня і устаткування в ній — це капітал пекаря, працівники, найняті ним для випікання хліба, — праця, а випечені хлібини — обсяг продукції. Виробнича функція пекарні показує, що кількість випеченого хліба залежить від кількості одиниць устаткування та кількості працівників. За постійної віддачі подвоєння кількості устаткування та працівників подвоїть і кількість випеченого хліба.

Пропозиція товарів і послуг

Тепер нам відомо, що фактори виробництва і виробнича функція, разом узяті, визначають пропозицію товарів і послуг, яка дорівнює обсягові продукції, виробленої економікою. Математично це можна записати так:

Y = F( K,L )

=Y

Уцьому розділі обсяг продукції сталий (на рівні, позначеному як Y), оскільки ми припустили, що кількості праці та капіталу і технологія є незмінними. У розділах 4 і 5 ми, аналізуючи економічне зростання, дослідимо, як збільшення капіталу і праці та вдосконалення технології виробництва збільшує обсяг продукції економіки.

3-2. Розподіл національного доходу

між факторами виробництва

Як нам уже відомо з розділу 2, загальний обсяг продукції економіки дорівнює загальній величині доходу в ній. Оскільки фактори виробництва і виробнича функція визначають загальний обсяг товарів і послуг, вони обумовлюють також і величину національного доходу. Схема кругопотоку на графіку 3-1 показує, що національний дохід надходить від фірм до домогосподарств через ринки факторів виробництва.

У цьому параграфі ми проаналізуємо, як функціонують ринки факторів виробництва. Економісти тривалий час вивчали ринки факторів виробництва, щоб зрозуміти природу розподілу доходу. (Наприклад, Карл Маркс, відомий економіст XIX ст., упродовж кількох десятиліть намагався виявити джерела доходів капіталу і праці. Політична філософія комунізму ґрунтувалася на теорії Маркса, яка нині дискредитувала себе.) Тут ми з'ясуємо сучасну теорію розподілу національного доходу між факторами виробництва. Цю теорію, відому як неокласична теорія розподілу, поділяють нині більшість економістів.

Ціни факторів виробництва

Розподіл національного доходу визначають ціни факторів виробництва. Ціна фактора виробництва

— це кількість грошей, заплачена за одиницю фактора виробництва: заробітна плата найманих працівників і рента власників капіталу. Як показано на графіку 3-2, ціна кожного фактора виробництва є оплатою послуг цього фактора; ціну фактора, у свою чергу, визначають попит і пропозиція цього фактора. Оскільки ми припустили, що кількість факторів виробництва в економіці незмінна, крива пропозиції фактора на графіку 3-2 є вертикальною лінією. Точка перетину спадної кривої попиту на фактор виробництва із вертикальною кривою пропозиції визначає рівноважну ціну цього фактора виробництва.

Для розуміння механізму формування цін на фактори виробництва і розподілу доходу нам потрібно дослідити попит на фактори виробництва. Попит на фактори виробництва виявляють тисячі фірм, що використовують капітал і працю. Тому розгляньмо проблеми, з якими стикається типова фірма, коли вона ухвалює рішення про те, скільки того чи того фактора використовувати.

Проблеми конкурентної фірми

Найпростіше припущення, яке можна зробити стосовно типової фірми, це те, що вона конкурентна. Конкурентна фірма є малою порівняно із ринками, на яких вона продає і купує, отже, вона не впливає на ціни на цих ринках. Наприклад, наша фірма виробляє певне благо і продає його за ринковою ціною. Оскільки багато фірм виробляє це благо, наша фірма може як завгодно збільшити обсяг продажу, не спричиняючи при цьому падіння ціни, або вона взагалі може припинити продаж, а

Графік 3-2. Як встановлюється ціна фактора виробництва. Ціна будь-якого фактора виробництва залежить від пропозиції і помиту на послуги цього фактора. Оскільки ми припустили, що пропозиція фактора є незмінною, крива пропозиції є вертикальною. Крива попиту с спадною. У точці перетину кривих попиту і пропозиції досягаються рівноважна ціна фактора виробництва.

ціна на ринку не зросте. Наша фірма так само не може вплинути на рівень заробітної плати працівників, яких вона наймає, бо багато інших місцевих фірм також наймає працівників. У фірми немає підстав встановлювати зарплату вище від ринкової. Проте якби вона намагалася платити менше, її працівники перейшли б до інших фірм. Отже, конкурентна фірма приймає як дані ціни на свою продукцію та на використовувані ресурси.

Для виробництва свого продукту фірма потребує двох факторів виробництва — капіталу і праці. Як і для всієї економіки, подамо виробничу технологію фірми через виробничу функцію:

Y = F(K,L)

де Y — кількість вироблених одиниць продукції (обсяг продукції фірми), K — кількість використовуваних машин (обсяг капіталу) і L — кількість відпрацьованих працівниками фірми годин (маса праці). Фірма виробляє більше продукції, якщо використовує більше машин або її працівники довше працюють.

Фірма продає свою продукцію за ціною Р, платить працівникам заробітну плату W орендує капітал за ціною R. Завважте, що коли мова йде про оренду фірмами капіталу, ми припускаємо, що домогосподарствам належить весь капітал в економіці. У нашому аналізі виходимо з того, щодомогосподарства віддають свій капітал в оренду, так само, як вони продають свою працю. Фірма отримує обидва фактори виробництва від домогосподарств, що ними володіють .

Метою фірми є максимізація прибутку. Прибуток — це різниця між виторгом і витратами, тобто те, що залишається власникам фірми після відшкодування витрат виробництва. Виторг дорівнює Р х Y, добуткові ціни продажу товару Р та кількості одиниць виготовленого фірмою товару Y. Витрати складаються з витрат на оплату праці і витрат на капітал. Витрати на оплату праці дорівнюють W х L, тобто добуткові заробітної плати W та кількості праці L. Витрати на капітал дорівнюють R х К, тобто добуткові позичкової ціни капіталу R та кількості капіталу K. Отже, можна записати:

прибуток = виторг — витрати на працю — витрати на капітал =

= РY - WL - RK.

Щоб зрозуміти, як прибуток залежить від факторів виробництва, використаймо виробничу функцію Y = F(К,L). Підставимо її замість Y і отримаємо:

прибуток = PF (K,L) – WL – RK.

Це рівняння показує, що прибуток залежить від ціни продукту Р, цін факторів виробництва W і R, а також від кількості факторів виробництва L і К. Конкурентна фірма приймає ціни на свою продукцію і фактори виробництва як дані і вибирає такі кількості праці і капіталу які максимізують її прибуток.

___________

1Це спрощення. У реальній дійсності власність на капітал є опосередкованою, бо фірми володіють капіталом, а домогосподарства володіють фірмами Цс означає, що фірми виконують в економіці дві функції володіють капіталом і виробляють продукцію. Щоб зрозуміти, як формуються доходи на фактори виробництва, ми припусктп мі і. що фірми виконують лише одну функцію — виготовляють продукцію, а капітал безпосередньо належить домогосподарствам

Попит фірми на фактори виробництва

Нам уже відомо, що фірма найматиме працю і орендуватиме капітал у кількостях, які максимізують прибуток. Проте якими є ці кількості, що максимізують прибуток? Для відповіді на запитання розгляньмо спочатку кількість праці, а відтак кількість капіталу.

Граничний продукт праці. Чим більше праці використовує фірма, тим більше продукції вона виробляє. Граничний продукт праці (МРL) — додаткова кількість продукції, яку фірма отримує від застосування додаткової одиниці праці, а кількість капіталу не змінюється. Можна виразити це визначення, використовуючи виробничу функцію:

MPL = F(K,L + 1) – F(K,L).

Перший член правої частини рівняння — це обсяг продукції, виготовленої за К одиниць капіталу і L + 1 одиниць праці; другий член - обсяг продукції за К одиниць капіталу і Lодиниць праці. З цього рівняння видно, що граничний продукт праці є різницею між обсягом продукції, виготовленої за L+1 одиниць праці, і обсягом продукції, виготовленої лише за L одиниць праці.

Більшості виробничих функцій притаманна властивість спадного граничного продукту: за сталої величини капіталу граничний продукт праці зменшується в мі-

Графік 3-3. Виробнича функція. Ця крива показує, як обсяг продукції залежить від кількості затраченої праці за незмінної величини капіталу. Граничний продукт праці МРІ е приростом обсягу продукції від застосування додаткової одиниці праці. В міру збільшеній одиниць праці виробнича функція стає пологішою, вказуючи пл спадання граничного продукту.

ру збільшення кількості праці. Повернімось до прикладу із пекарнею. Якщо пекар наймає більше працівників, то випікає більше хлібин. MPL — це кількість додатково випечених хлібин кожною додатковою одиницею праці. Однак із кожною наступною залученою одиницею праці MPL знижується, бо кількість капіталу залишається незмінною. Робітники є менш продуктивними, коли в приміщенні стає тісно, і випікають щоразу меншу додаткову кількість хлібин. Інакше кажучи, за незмінної площі кухні кожен додатковий робітник додає дедалі меншу кількість хлібин до обсягу виробництва пекарні.

На графіку 3-3 зображено виробничу функцію. Вона показує, що відбувається з обсягом продукції, коли капітал є незмінним і змінюється кількість праці. З цього графіка видно, що граничний продукт праці є нахилом виробничої функції. В міру того як кількість праці зростає, виробнича функція стає пологішою, що означає спадання граничного продукту.

Від граничного продукту праці до попиту на працю. Коли конкурентна фірма, яка максимізує прибуток, вирішує, наймати чи не наймати додаткову одиницю праці, вона передусім думає про те, як це вплине на її прибуток. Фірма зіставляє додатковий виторг від додаткового обсягу продукції, яку забезпечує додаткова одиниця праці з додатковими витратами оплатою цієї одиниці праці. Приріст виторгу залежить від двох змінних: граничного продукту праці і ціни одиниці продукції. Оскільки додаткова одиниця праці виробляє MPL одиниць продукції, а кожну одиницю продукції продають за Р, додатковий виторг становить Р х MPL. Додаткові витрати на наймання додаткової одиниці праці дорівнюють заробітній платі W. Тому зміна прибутку від залучення додаткової одиниці праці становить:

прибуток = виторг — витрати =

=(Р х MPL)- W.

Символ (читається дельта) позначає приріст змінної.

Тепер можна відповісти на запитання, поставлене на початку цього розділу: скільки праці використовуватиме фірма? Керівник фірми знає, що доки додатковий виторг Р х MPL перевищує заробітну плату W, додаткова одиниця праці збільшує прибуток. Отже, керівництво фірми найматиме працівників доти, доки наступна одиниця уже не перестане приносити прибутку, тобто доти, доки MPL не зменшиться до величини, за якої додатковий виторг дорівнює заробітній платі. Попит фірми на працю визначається рівністю:

Р х M PL -W.

Це можна записати так:

MPL - W/P.

W/P — це реальна заробітна плата, плата за працю, виражена в одиницях виробленої продукції, а не в грошах. Для максимізації прибутку фірма наймає працівників до точки, в якій граничний продукт праці дорівнює реальній зарплаті.

Для прикладу знову візьмімо пекарню Припустімо, що ціна хлібини Р дорівнює 2 дол., а зарплата W дорівнює 20 дол. за годину. Реальна заробітна плата W/P становить 10 хлібин за годину. У цьому прикладі фірма найматиме працівників доти, доки наймання чергового працівника додаватиме до продукції пекарні не менше 10 хлібин за годину. Коли M PL впаде до 10 хлібин за годину або менше, наймання додаткових працівників не збільшуватиме прибуток фірми.