1.6. Виробнича та загальна структура промислового підприємства. Чинники, що впливають на виробничу структуру промислового підприємства.

Кожне підприємство незалежно від форми власності, кількості працівників, обсягів реалізації продукції має свій внутрішній устрій — загальну, вироб­ничу та управлінську структури.

Загальна структура великого промислового підприємства пояснює основні принципи побудови підприємства та зв'язки його під­розділів. Її складовими є виробничі, організа­ційні та управлінські відділи, служби, цехи, дільниці тощо. Вона має відповіда­ти спеціалізації підприємства, забезпеченню вироб­ництва на основі раціонального розміщення взаємопов'язаних під­розділів, можливості розширення підприємства без порушення по­точної дії виробництва.

Апарат управління (структура управління). Впорядкована сукупність органів (підрозділів), які дозволяють управляти організацією та її взаємовідносинами. Зазвичай складається з директора, голов­ного інженера, головного енергетика, головного бухгалтера, заступ­ників з кадрових, соціальних і комерційних питань, головного еконо­міста, начальника виробництва.

Під виробничою структурою промислового підприємства слід розуміти сукупність підрозділів підприємства – цехів, дільниць, обслуговую­чих господарств і служб, які безпосередньо чи опосередковано беруть участь у виробничому процесі.

Виробнича структура промислового підприємства, залежно від напрямів його діяль­ності, може мати цехову, безцехову, корпусну чи комбіновану форму. Основними елементами виробничої структури підпри­ємства є місця праці, дільниці та цехи.

Місце праці. Первинна і воднораз неподільна в організаційно­му розумінні ланка виробничого процесу, яка обслуговується одним або кількома робітниками та призначена для виконання певної вироб­ничої операції або операції з обслуговування.

Дільниця. Виробничий підрозділ, що об'єднує кілька місць праці, які згруповані за певними ознаками, і здійснює частину загаль­ного виробничого процесу з виготовлення продукції або обслугову­вання процесу виробництва.

Цех. Основний виробничий підрозділ виробництва. Являє со­бою адміністративно відокремлену самостійну частину підприємства, де виконується певний комплекс робіт. Цех має свій менеджмент (начальник цеху, його заступник, економіст, основні та допо­міжні робітники), а також організаційно-технологічну структуру ви­робництва. Цехи за характером своєї діяльності поділяються на ос­новні, допоміжні та обслуговуючі.

Основні цехи виготовляють продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підприємства. Наприклад, для машинобудівних під­приємств до основних цехів належать: ливарні; кувально-пресові; кувально-штампувальні; механічні; термічні; цехи покриття; меха­носкладальні; складальні.

На середніх підприємствах з універсальними виробничими проце­сами використовується безцехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича дільниця, бригада чи сукупність відокремле­них місць праці, на яких виготовляється однотипна продукція.

Розрізняють три типи виробничої структури підприємства – предметну, технологічну та змішану:

• предметна структура передбачає побудову основних цехів під­приємства та їх дільниць за ознакою виготовлення кожним із них певного виробу або якоїсь його частини чи групи деталей. Цей тип переважно застосовується в цехах заводів багатосерійного та масово­го виробництва (наприклад, на автомобільних заводах створюють це­хи виготовлення кузовів, двигунів та ін.);

• технологічна структура характеризується чіткою технологічною відокремленістю цехів, як, наприклад, на машинобудівному заводі — ливарний, кувально-штампувальний, механічний, складальний тощо. Цей тип спрощує керівництво цехом або дільницею, дає змогу ма­неврувати розстановкою робітників тощо. Така структура характерна для підприємств, що виробляють різноманітну продукцію.

• змішана (предметно-технологічна) структура характеризуєть­ся наявністю на одному й тому ж підприємстві основних цехів, які організовано як за предметним, так і за технологічним принципами. Прикладом може бути організація на машинобудівному заводі масо­вого виробництва заготівельних цехів (ливарні, кувальні, пресові тощо) за технологічним принципом, а механоскладальних – за пред­метним.

До основних напрямів удосконалення виробничої структури під­приємств належать вибір раціонального розміру підприємства, пра­вильний вибір принципу побудови цехів та дільниць, скорочення пи­томої ваги допоміжних та обслуговуючих виробництв, раціональне планування підприємства, забезпечення пропорційності всіх його підроз­ділів.

Паралельно з великими підприємствами в Україні – державі, що будує ринкову модель життєдіяльності суспільства, діють підпри­ємства малого бізнесу. Сектор малого бізнесу є органічною складо­вою ринкової системи господарювання, оскільки тут об'єктивно існу­ють умови сприяння для його розвитку: регіональна диференціація ринку; необхідність певного спеціалізованого ремесла; зручність обс­луговування; важливість персонального обслуговування клієнтів; циклічність попиту тощо.

Малий бізнес – це відносно самостійна форма організації госпо­дарської діяльності з власними закономірностями розвитку. Головна особливість малого бізнесу полягає в тому, що він об'єктивно, за сво­єю природою, не може бути рівноправним конкурентом великих то­варовиробників. Водночас мале підприємство не можна розглядати як зменшену мо­дель великої компанії. І хоча економічна природа будь-якого підпри­ємства залишається незмінною, проте зменшення останнього в розмі­рах тягне за собою якісні зміни в характері його функціонування.

Прикладами малого підприємства є магазин, сільськогосподарська ферма, майстерня з ремонту автомобілів, брокерська та страхова ком­панії, туристичне агентство, громадські організації, приватний підприємець тощо.

Загальна структура малих підприємств доволі проста. Часом всі управлінські функції здійснює виключно керівник підприємства. Розширен­ня підприємницької діяльності спричиняє необхідність розширення управлінсько-виробничої структури. Відповідно закономірною є поява:

• бухгалтера, який буде першим заступником директора (президента, голови правління) з ведення економічно-бухгалтерського обліку та планування виробничої діяльності;

• помічників та заступників, які організовуватимуть, координуватимуть різні галузі діяльності виробництва, виконуватимуть маркетингові дослідження (якість та своєчасність виготовлення продукції; добір кадрів, їх ква­ліфікаційну перепідготовку; утримання приміщень; визначення ме­ханізму матеріально-технічного постачання, технологій виготовлен­ня та продажу продукції; пошуку партнерів та споживачів; укладення договорів, вивчення наявності та стану конкурентів; проведення рек­ламних та виставкових заходів тощо);

• керівників виробничих підрозділів і робітники, які безпосередньо виконуватимуть роботи згідно зі спеціалізацією підприємства.

Найпоширеніший спосіб відображення взаємозв'язків працівни­ків малого підприємства, його структури, – перевернуте "дерево", вершина якого — це перший керівник, що здійснює загальне керівництво, забезпечує звітність та зв'язок з керівними органами, впроваджує в життя су­часні принципи мотивації праці, складає посадові інструкції та інші, а павутиння коріння відтворює зв'язки з помічниками та іншими працівниками.