- •З.С. Люльчак, н.І. Хтей
- •Економіка та управління підприємством
- •Конспект лекцій
- •Для студентів Інституту енергетики і систем керування
- •Тема 1 підприємство як суб’єкт господарювання
- •Поняття підприємства та його ознаки
- •1.2. Основні законодавчі акти та інші документи, що регулюють діяльність підприємств в Україні. Заходи державного регулювання діяльності підприємств
- •Середовище функціонування підприємства, функції та мета його існування
- •Підприємство
- •Класифікація підприємств за різними ознаками
- •1.5. Господарські товариства та об’єднання підприємств
- •1.6. Виробнича та загальна структура промислового підприємства. Чинники, що впливають на виробничу структуру промислового підприємства.
- •Тема 2 основні фонди підприємства
- •2.1. Економічна суть виробничих фондів, класифікація і структура основних фондів промислового підприємства
- •2.1. Методи обліку і оцінювання основних виробничих фондів
- •2.3. Фізичний та моральний знос
- •2.4. Амортизація основних виробничих фондів
- •2.5. Методи нарахування амортизаційних відрахувань
- •2.6. Виробнича потужність промислового підприємства
- •Тема 3 оборотні кошти підприємства
- •3.1. Економічна суть, матеріальний склад і структура оборотних фондів та оборотних коштів промислового підприємства
- •3.2. Джерела формування оборотних коштів підприємства
- •Кругообіг оборотних коштів
- •Нормування та облік оборотних коштів
- •3.5. Визначення та сутність показників використання оборотних коштів підприємства. Напрямки ефективного використання оборотних коштів
- •Тема 4 персонал підприємства
- •Структура та склад персоналу промислового підприємства
- •4.2. Набір персоналу підприємства та юридичні взаємовідносини між підприємством і його працівниками
- •4.3. Баланс робочого часу працівників
- •Поняття нормування праці, його зміст і завдання
- •4.5. Продуктивність праці
- •4.6. Поняття, види та принципи оплати праці
- •4.7. Форми й системи заробітної платні
- •4.8. Системи надбавок, доплат та премій працівникам
- •4.9. Фонд оплати праці на підприємстві
- •Тема 5 фінансові та нематеріальні ресурси промислового підприємства
- •5.1. Поняття фінансових ресурсів промислового підприємства, джерела їх формування
- •5.2. Внутрішнє й зовнішнє фінансування промислового підприємства
- •Поняття і склад нематеріальних ресурсів підприємства. Правовий захист нематеріальних ресурсів
- •1.4. Оцінка й амортизація нематеріальних ресурсів
- •Тема 6 собівартість продукції промислового підприємства
- •6.1. Поняття та види собівартості продукції підприємства
- •6.2. Класифікація поточних витрат підприємства
- •6.3. Складання кошторису витрат
- •6.4. Методи калькулювання виробничої собівартості продукції підприємства
- •6.5. Особливості розрахунку собівартості продукції за окремими статтями
- •6.6. Чинники зниження собівартості продукції промислового підприємства та управління витратами
- •Тема 7 управління виробничо-господарською діяльністю підприємства
- •7.1. Сутність і значення планування. Принципи та види планів підприємства
- •Сутність стратегічного планування на підприємстві
- •Формування стратегії розвитку підприємства. Базові стратегії підприємства
- •7.4. Тактичне планування на підприємстві
- •Бізнес-план підприємства, його значення і зміст
- •Організаційні структури управління підприємством
- •7.7. Контролювання виробничо-господарської діяльності: попередній, поточний та завершальний види контролю
- •. Регулювання виробничо-господарської діяльності як механізм усунення відхилень і недоліків
- •7.9. Оренда та лізинг у діяльності підприємства
- •Тема 8 управління інвестиційною діяльністю підприємства
- •8.1. Сутність та значення управління інвестиційною діяльністю підприємства
- •8.2. Поняття інвестицій, їх види та структура
- •Оцінювання економічної ефективності інвестицій
- •Інноваційні процеси, їх види та особливості
- •Тема 9 маркетингова діяльність промислового підприємства
- •9.1. Поняття і сутність маркетингу
- •9.2. Модель маркетингової діяльності підприємства
- •Сегментування ринку, вибір цільових ринкових сегментів, позиціювання товару
- •Комплекс маркетингу підприємства
- •Маркетингова збутова політика (політика розподілу)
- •Життєвий цикл виробу, його етапи та стадії
- •9.6. Маркетингові стратегії на різних етапах життєвого циклу виробу
- •9.7. Оцінювання якості та рівня конкурентоспроможності виробу
- •Тема 10 фінансово-економічні результати діяльності підприємства
- •10.1. Суть та основні завдання фінансової діяльності та фінансових відносин підприємства
- •10.2. Дохід підприємства
- •10.3. Економічна суть прибутку підприємства
- •10.4. Звітність підприємства
- •10.5 Показники рентабельності підприємства та методи їх розрахунку, оцінювання фінансово-економічного стану підприємства
- •Тема 11 зовнішньоекономічна діяльність підприємства
- •11.1 Місце зовнішньоекономічної діяльності підприємства у системі міжнародних економічних відносин
- •11.2 Зовнішня торгівля
- •11.3 Зовнішні фінансово-валютні операції
- •11.4 Спільне підприємництво та іноземне інвестування
- •11.5 Зовнішнє передавання технологій
- •Тема 12 управління ризиками на підприємстві
- •12.1 Поняття та види ризиків
- •12.2 Ризик-менеджмент на підприємстві
- •12.3 Страхування як форма трансферу ризиків
- •Навчальне видання
- •Економіка і управління підприємством конспект лекцій для студентів Інституту енергетики та систем керування
12.3 Страхування як форма трансферу ризиків
Страхування. Двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності. Основна мета страхування полягає у захисті майнових інтересів фізичних та юридичних осіб.
Страхування виконує такі специфічні функції:
ризиковану, що полягає у переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором. Чим вища ймовірність та розмір ризику, тим вища і платня за його утримання, обчислена на підставі страхових тарифів. Відображає процес купівлі-продажу страхової послуги;
створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування є можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальнику стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. Тому страховик створює систему страхових резервів також і для відповідного покриття можливих масштабних збитків, що можуть припасти на окремі роки наступних періодів;
заощадження коштів, оскільки населенню вигідніше заощаджувати кошти у страховій системі аніж у банках;
превентивну, яка враховує, що усі учасники страхування, тобто як страховики так і страхувальники зацікавлені зменшити наслідки страхових подій та вдаються до правової та фінансової превенції. Правова превенція враховує передбачені чинним законодавством або договором страхування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частково позбавляється страхових відшкодувань. Фінансова превенція полягає у тому, що частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних заходів, наприклад спорудження й оснащення технікою пожежних депо, придбання медикаментів й утримання служб, що займаються боротьбою з інфекційними захворюваннями сільськогосподарських тварин, фінансування заходів із запобігання дорожньо-транспортних пригодам.
Основними принципами страхування є наступні:
конкурентність, тобто гарантування державою усім страхувальникам і страховикам вільного вибору видів страхування та рівних можливостей у здійсненні діяльності; водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхування. Застосовується повною мірою для добровільного страхування;
страховий ризик – ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування;
страховий інтерес, який випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Кожний індивідуальний або асоційований власник будинку, автомашини, а тим більш складного виробничо-технічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо. У свою чергу організації, які беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибуток. Ідеться про загальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестиційної діяльності;
максимальна сумлінність передбачає, що надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування. На практиці особливо важливо, щоб цього принципу додержував страхувальник. Адже саме він володіє найповнішою інформацією про властивості, зокрема дефекти, майна, про стан здоров'я чи інші особливості об'єкта страхування. Страховики збирають необхідні їм істотні відомості, пропонуючи страхувальникам заповнити спеціальні формуляри – заяви на страхування, де наведено багато запитань, які стосуються предмета страхування та його власника. Часто практикується й усне опитування бажаючих придбати страховий поліс. Страховик залишає за собою право відмовити в укладенні страхової угоди, якщо страхувальник не надасть усіх істотних відомостей;
страхові відшкодування не повинні приносити страхувальникові прибутку. Щоб уникнути спроб скористатися страхуванням зі спекулятивною метою страховики додержують принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування. Велике значення надається скороченню термінів розгляду претензій страхувальників, у чому останні дуже зацікавлені й часто саме з огляду на такі терміни вибирають страхову організацію. Страхові відшкодування можуть здійснюватися в одній із чотирьох форм: 1) перерахуванням належних коштів на рахунок страхувальника (застрахованого) або вигодонабувача; 2) оплатою витрат на ремонт пошкодженого страхового об'єкта; 3) відновленням об'єкта; 4) заміною знищеного, пошкодженого або викраденого предмета на новий відповідник. В Україні переважає найпростіша форма відшкодування – кошти перераховують на рахунок страхувальника або видають йому чек па отримання готівки. Цей принцип повною мірою поширюється тільки на ризикові види страхування. Накопичувальне страхування за своєю ідеєю передбачає можливість отримання застрахованим (вигодонабувачем) крім сплачених внесків, частини інвестиційного прибутку;
франшиза – визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням. Підприємства, щоб забезпечити самострахування дрібних (а іноді й середніх) ризиків, створюють власні фонди ризику (резервні фонди). З огляду на наявність такого фонду страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням узяти ризик на страхування частково. Застосовувати франшизу зацікавлені й страховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає більш заінтересованим вжити превентивних заходів, щоб зберегти здоров'я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми особами;
суброгація враховує, що відшкодування страховиком страхувальникові (застрахованому) завданих збитків не означає уникнення відповідальності справжніх їх винуватців. Адже це перешкоджало б насамперед боротьбі зі злочинністю, тягло б за собою значне подорожчання страхових послуг. Суброгація – це переданий страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми;
контрибуція – це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків;
співстрахування і перестрахування враховує, що страховик може брати на своє утримання обмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються наявністю в компанії страхових фондів. Згідно із Законом України «Про страхування» страховик може укласти страховий договір на суму, що не перевищує 10% сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. Такі обмеження диктуються інтересами додержання достатньої платоспроможності страховика. Суперечність між розміром запропонованого страхувальником ризику і фінансовими можливостями страховика взяти його на страхування вирішується з допомогою співстрахування і перестрахування. Співстрахування – це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. При цьому в договорі мають міститись умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою може бути доручено представництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але залишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частки. Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу об'єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформлення страхування і виплати відшкодування. Перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика або професіонального перестраховика. Страховик, який уклав договір на перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
диверсифікація має істотне значення всередині окресленої щойно діяльності. Ідеться про територіальне та галузеве розосередження взятих на страхування ризиків. Чим воно відчутніші, тим імовірність одночасного настання страхових подій, що можуть мати критичні наслідки для страховика, менша. Законодавством багатьох країн світу обмежено можливості диверсифікації, тобто поширення активності страхових товариств за рамки основного бізнесу. Закон України «Про страхування» передбачає, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням ними.
Вирівнювання ризиків за допомогою страхового механізму має ту перевагу, що воно здійснюється не лише в часі, а й у просторі, тобто серед суб'єктів певного середовища. Проте вирівнювання можна застосувати лише щодо певної категорії ризиків. Це, як правило, чисті ризики, які відповідають таким критеріям:
1) критерію цілковитої випадковості. Це означає, що подія, яка є причиною збитків, має бути надзвичайною, а розмір збитку – непередбачуваним;
2) критерію однозначності. Вимога однозначності полягає в тому, що попри випадковість події між нею та кінцевим результатом (збитками) має простежуватися явний причинно - наслідковий зв'язок. Отже, завжди потрібна впевненість у тому, що обсяг коштів на покриття збитків у разі настання даної випадкової події відомий цілком точно;
3) критерію оцінюваності у грошових одиницях. Оскільки страхування базується на формуванні грошових фондів, то потреби, які стосуються обслуговування ризиків, повинні мати вартісну, грошову оцінку;
4) критерію незалежності. Незалежність ризиків полягає в тому, що вони не повинні бути кимось навмисне викликаними, а також не повинні легко кумулюватися під впливом інших ризиків;
5) критерію розміру. Найбільш страхувальними як щодо обсягу збитків, так і щодо ймовірності їх настання є середні ризики.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Александрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник . К.: ЦУЛ, 2002. 208 с. 2. Володькіна М.В. Економіка промислового підприємства: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 196 с. 3. Гаркавенко С.С. Маркетинг: Підручник. К.: Лібра, 2004. 712 с. 4. Господарський кодекс України – К.: Видавничий дім «Скіф», 2007. – 184 с. 5. Економіка підприємства: Навчальний посібник / Н.М. Бондар, В.Є. Воротін, О.А. Гаєвський та ін. К.: МАУП, 2006. 352 с. 6. Економіка підприємства: Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного К.: КНЕУ, 2001. 630 с. 7. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. Фінансово-економічний словник. Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2005. 714 с. 8. Крайник О.П., Барвінська Є.С. Економіка підприємства: Навчальний посібник. Львів: Національний університет «Львівська політехніка», Інтелект-Захід, 2005. 296 с. 9. Крикавський Є. Логістика. Для економістів: Підручник. Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2004. 448 с. 10. Кузьмін О.Є. Сучасний менеджмент: Навчально-прикладний посібник . Львів: «Центр Європи», 1995. 176 с. 11. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. К.: «Академвидав», 2003. 416 с. 12. Кулішов В.В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навчальний посібник. К.: Ніка-Центр «Ельга», 2004. 216 с. 13. Маркетинг: Підручник / В. Руделіус, О.М. Азарян, О.А. Виноградов та ін.- К.: Навчально-методичний центр «Консорціум із удосконалення менеджмент освіти в Україні», 2005. 422 с. 14. Мороз Л.А., Чухрай Н.І. Маркетинг: Підручник. Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, “Інтелект-Захід”, 2002. 244с. 15. Окландер М.А. Логістика: Навчальний посібник . К.: Зовнішня торгівля, 2005. 234 с. 16. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навчальний посібник. К.: Вікар, 2006. 219 с. 17. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2006. 356 с. 18. Страхування: Підручник/ Керівник авт. колективу і наук. ред. С.С. Осадець. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К .: КНЕУ, 2002. 599 с. 19. Фінансовий менеджмент: Підручник / за ред. В.М. Шелудько. К.: Знання, 2006. 439 с. 20. Чухрай Н., Патора Р. Товарна інноваційна політика: управління інноваціями на підприємстві: Підручник. К.: КОНДОР, 2006. 398 с. |