- •1.Початок формування людської цивілізації на території України.
- •2. Скіфо-сарматська доба та античні міста-держави Північного Причорномор'я.
- •3.Східні слов'яни в і - IX ст. Основщ.Тсорії етногенезу слов'ян. Розселення і заняття, звичаї, вірування, побут східних слов'яі Еволюція суспільного устрою.
- •4. Передумови утворення та теорії походження Київської Русі.
- •5. Київська Русь у період становлення (др. Пол. IX - кінець X ст.Ст.).
- •6. Київська Русь у період розквіту (кінець X - пер. Пол. XI ст.Ст.).
- •7. Політичний та соціальний устрій. Економічний розвиток Київської Русі.
- •8. Харгктерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі. Хрещення Русі та його історичне значення.
- •9. Причини феодальної роздробленості Київської Русі.
- •10. Змагання українських князівств за політичне лідерство (др. Пол. XI - кінець 3(?-х рр.XIII ст.).
- •11.Галицьхо-Волинська держава - спадкоємниця Київської Русі.
- •12.Боротьба Русі - України проти монголо-татарської навали.
- •13.Украина - Русь під ігом Золотої Орди.
- •14. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського. Велике князівство Литовське як форма поліетнічної держави литовців, українців, білорусів
- •15.Польська експансія на українські землі наприкінці XIV - на початку XV ст.
- •16 Зближення Литви і Польщі. Крсвська унія 1385 р. Опозиція великого князя Вітовтг.
- •17. Українські землі у другій третині XV - XVI ст.: політичні та сошально-економічні процеси.
- •18. Люблінська унія: причини, хід подій, умови та наслідки.
- •19. Берестейська унія: причини, хід подій, умови та наслідки.
- •20.Українське козацтво: оцінка в історіографії; передумови виникнення та джерела формування.
- •21.Запорозька Січ: військовий та адміністративний устрій. Форму вання органів влади та управління.
- •22.Козацько-селянські повстання наприкінці хм - у першій третині XVII ст.
- •23.Діяльність гетьмана п. Конашевича - Сагайдачного.
- •24. Українське козацтво в системі міжнародних відносин.
- •25.. Причини, характер, рушійні сили, періодизація національно-визвольної війю;українського народу у другій половині XVII ст
- •26.Розгортання національно-визвольної війни під проводом б.Хмельницького.
- •27.Утворення Української козацької держави: військовий та адміністративний устрій, формування органів влади та у правління.
- •28. Громадянська війна та поділ козацької України на два геїьманства (вересень «657 - червень 1663 рр.). Гетьманство і. Виговського та ю. Хмельницького.
- •29. Гетьманування п. Тетері та і. Брюховецького.
- •30.Боротьба за возз'єднання Української держави. Гетьманство Петра Дорошенка.
- •32.Гетьман п. Орлик та перша Українська Конституція.
- •33.Колоніальна політика Московського царства (Російської імперії) щодо України у XVIII ст. Скасування Гетьманщини.
- •34. Запор! кжя у складі Російської держави. Лікві.Шия Запорозької Січі
- •36. Нова доба козацько-селянських війн: Гайдамаччина.
- •37.Поділи Речі Посполитої та їх наслідки для українських земель.
- •38) Російсько-турецькі війни XVIII ст. Та Україна
- •39). Заселення і економічне освоєння Півдня України. Заснування нових міст.
- •40.Адміністративний поділ та соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України в першій половині XIX
- •42. Українське національне відродження (кінець XVIII початок XX ст.): етапи та харатерні особливості.
- •43. Кирило-Мефодіївське товариство та його історичне значення.
- •44.Реформи освіченого абсолютизму в Австрійській імперії та їх наслідки для західноукраїнських земель.
- •45. Західноукраїнські землі в першій половині XIX ст. Соціально-економічний розвиток.Культурно-просвітницький рух.
- •46. Руська трійця та її історичне значення.
- •47. Революція 1848 р. Та західноукраїнські землі.
- •48. Реформи 1860-70-х рр. В Російській імперії та соціально-економічний розвиток українських земель другої половини XIX ст.
- •51.Західноукраїнські землі в другій половині XIX ст. Соціально-економічний розвиток. Культурно-просвітницький та політичний рух.
- •53.Піднесення українського національного руху під час першої російської революції.
- •54. Україна в роки Третьочервневої монархії (червень 1907 - липень 1914 рр.).Столипінська аграрна реформа.
- •55.Західноукраїнські землі на початку XX ст. Соціально-економічний розвиток.Культурно-просвітницький та політичний рух.
- •56. Українські землі в роки Першої світової війни. Національно-визвольний рух в умовах війни.
- •57. Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну.
- •58.Створення Центральної Ради та проголошення автономії України.
- •59. Проголошення унр. Війна Радянської Росії проти унр. Четвертий УніверсалЦентральної Ради.
- •60. Українська Держава часів гетьмана п. Скоропадського.
- •61.Західноукраїнська народна республіка. Окупація Північної Буковини, Бессарабії та акарпаття іноземними військами.
- •62.Унр за доби Директорії. Боротьба за владу в Україні в 1919. Проголошення усрр (урср). Запровадження політики "воєнного комунізму ". Боротьба проти Денікіншини
- •63. Встановлення радянського режиму в Україні у 1920 рр.
- •64. Радянсько-польська війна та Україна.
- •65.Усрр на початку- 20-х років Міжнародне і внутрішнє становище.-неп. Створення срср.
- •66.Соціально-економічні перетворення в радянській Україні. Індустріалізація. Колективізація.
- •67.Голодомор 1932 - 1933 рр. В Україні та його наслідки.
- •68.Процес формування тоталітарного режиму в срср.
- •69.Національно-культурне будівництво. Політика коренізації. «Розстріляне відродження».
- •70.Західноукраїнські землі у 20 - 30-ті роки у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.
- •71. Українське питання в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни. Пакт Молотова - Ріббентропа. Входження західноукраїнських земель до складу срср. Радянізація.
- •73.Окупаційний режим в Україні (1941 - 1944 рр.). Політичні та економічнії плани нацистів щодо України та методи їх реалізації.
- •74.Рух опору проти німецько-фашистського режиму на території України. Радянський партизанський рух. Збройна боротьба формувань оун - упа.
- •75.Звільнення України від німсцько-фашистських окупантів. Завершення Другої світової війни. Внесок Українського народу в перемогу над фашизмом.
- •76.Україна в повоєнне десятиріччя (1945 - 1955 рр.). Повоєнні адміністративно-територіальні зміни. Зовнішньополітична діяльність урср.
- •79.Суспільно-політичне життя в Україні (1956 - 1985 рр.). Хрущовська "відлига". Шістдесятники. Наростання кризи в суспільно-політичному житті. Дисидентський рух.
- •80.Головні чинники, що зумовили процес перебудови; проведення економічних та політичних реформ в срср.
74.Рух опору проти німецько-фашистського режиму на території України. Радянський партизанський рух. Збройна боротьба формувань оун - упа.
Нацистський окупаційний режим і його репресивний характер породили рух опору в Україні. У ньому чітко виділились два крила: комуністичне і націоналістичне. Однак поширення його відбулось не одразу.
Воєнна доктрина Радянського Союзу, яка передбачала тільки наступальні дії, вважала партизанську війну недоцільною. Але з початком війни ситуація змінилася. Організація боротьби в тилу ворога була покладена на місцеві партійні органи, які мали, діяти в тісному контакті з військовими та НКВС. Але ця робота велась поспішно, некваліфіковано. Тому вже в перші тижні окупації сотні непідготовлених до партизанської та підпільної боротьби груп були виявлені і розгромлені німцями або, не маючи зв'язку з керівництвом та будучи деморалізовані поразками Червоної армії, просто розходились по домівках. Не сприяла розгортанню радянського партизанського руху на початковому етапі і відсутність належної підтримки населення через дії самих партизанських і диверсійних груп, які за наказом командування проводили в тилу німців тактику випаленої землі, завдаючи цим шкоду не тільки німцям, але й кинутим напризволяще місцевим жителям, позбавляючи їх всіх засобів існування. В такому разі місцеве населення часто само допомагало німцям у боротьбі з партизанами. Внаслідок цих причин з 3500 підпільних, партизанських і диверсійних груп, що були організовані в Україні, до червня 1942 р. залишилося тільки 22.
Але в міру того, як набирав сили «новий порядок», встановлений окупантами, ситуація змінювалась. Терористичний німецький режим сам підштовхував українців до опору. Часто базою для створення партизанських загонів ставали радянські військові частини, що опинялися в оточенні, які згуртовували навколо себе місцевих жителів. 1942 р. почався процес об'єднання окремих партизанських загонів у з'єднання, які були очолені С. Ковпаком, О. Федоровим, О. Сабуровим, М. Наумовим. Головним чином ці з'єднання базувались у лісовій смузі Лівобережної України (Сумщина, Чернігівщина). Території, підконтрольні партизанам, дедалі збільшувалися. Часто вони самі переходили до наступальних дій, здійснюючи рейди на Правобережну і Західну України.
Радянський партизанський рух в Україні керувався з Москви. 1942 р. були створені Центральний штаб партизанського руху на чолі з П. Пономаренком та Український штаб партизанського руху, очолений Т. Строкачем.
Радянські партизани активізували свою діяльність 1943 р. У період Курської битви ними була проведена операція «Рейкова війна» — підрив ешелонів і залізничних мостів, що значно ускладнило німцям доставку підкріплень на фронт. Період найбільшого піднесення партизанського руху припав на початок 1944 р., коли радянські партизанські загони почали діяти на Правобережжі і Західній Україні. В українських містах діяло комуністичне і комсомольське підпілля. Підпільники і партизани знищували колабораціоністів та представників німецької окупаційної влади.
Інакше відбувалося становлення націоналістичного руху опору. ОУН намагалась зіграти у радянсько-німецькій війні роль третьої сили. Після смерті Є. Коновальця 1938 р. в ОУН відбувся розкол на радикальне крило, очолюване С. Бандерою (ОУН(б)), та помірковане на чолі з А. Мельником (ОУН(м)). Обидві фракції, хоч і неоднаковою мірою, орієнтувались на фінансову підтримку Німеччини, отримуючи до 1941 р. по 2,5 млн. марок щорічно від німецьких спецслужб.
Вже у перші дні війни на боці німців виступили сформовані за їх згодою прибічниками ОУН(б) розвідувально-диверсійні батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», які розглядалися бандерівцями як ядро майбутньої української армії. Одразу ж після залишення Львова радянськими військами 30 червня 1941 р. керівники ОУН(б) оприлюднили «Акт проголошення відновлення Української держави» на чолі з прем'єр-міністром Я. Стецьком. Але відбудова української державності не входила в плани німців, що вбачали в Україні «завойовану російсько-радянську територію». Я. Стецько і С. Бандера були заарештовані і відправлені у концтабір, а територія Галичини і Волині була передана під юрисдикцію німецького тилового командування.
ОУН заздалегідь потурбувалася про організацію підпілля. Ще до початку війни на територіях, окупованих гітлерівцями, були сформовані так звані «похідні групи», що складалися як з мельниківців, так і з бандерівців. З початком війни вони просувалися слідом за німцями і в умовах безвладдя перших днів окупації намагались брати цивільну владу в кожному населеному пункті. Члени «похідних груп» були зорієнтовані на співробітництво з окупаційною владою, а в разі відмови останніх визнати незалежність України — розгорнути підпільну боротьбу під антисталінськими і антигітлерівськими гаслами. Врешті-решт, коли стало очевидним, що німці не бажають визнавати самостійності України, оунівці створили розгалужену підпільну мережу, що охопила не тільки міста і села Західної України, а й Наддніпрянської, зокрема у Дніпропетровській області, на Київщині, у Донбасі. Підпільники налагодили чіткий зв'язок між обласною, міськими, районними і місцевими групами, дотримуючись разом з тим суворої конспірації. Оунівці мали надію, що війна послабить і Німеччину, і Радянський Союз, і вони не зможуть перешкодити відродженню української державності.
Тривалий час націоналістична опозиція окупаційному режиму не мала у своєму розпорядженні збройних формувань. Перше з'єднання під назвою «Українська повстанська армія» створив у Поліссі представник уряду УНР в еміграції Т. Боровець (псевдонім Бульба), перекинутий на радянську територію 1940 р. За сприяння німців, що побоювались флангового удару радянських військ, оточених в районі Пінських боліт, Т. Боровець влітку 1941 р. сформував поліцейські підрозділи «УПА — Поліська Січ», що налічували у листопаді 1941 р. 6 тис. бійців. Вони переслідували частини Червоної армії, але разом з тим намагалися завадити німцям вивозити до Німеччини сировину і продовольство.
Одночасно протягом 1942 р. під егідою місцевих лідерів ОУН(м) і ОУН(б) також почали виникати збройні загони, що у жовтні 1942 р. утворили Українську повстанську армію. Але 1942 р. оунівці вважали, що СРСР безнадійно програв війну і тому зосереджували свої зусилля на боротьбі проти радянських партизанів і парашутистів і утримувались воювати з німцями (крім захисту місцевого населення). Лише у лютому 1943 р., щоб не залишитись осторонь антифашистського руху, було вирішено розпочати боротьбу з окупантами. Але вже у серпні 1943 р. на Надзвичайних зборах ОУН—УПА йшлося про збройне протистояння радянській владі на західноукраїнських землях.
Справа партизанського оунівського руху ускладнювалася тим, що певний час він не був єдиний. Переговори з Т. Боровцем про приєднання до ОУН—УПА не вдалися, і його «Поліська Січ» врешті-решт влітку 1943 р. була оунівцями роззброєна. Восени 1943 р. в результаті масової мобілізації молоді ОУН—УПА мала вже 40 тис. бійців, не враховуючи озброєного підпілля. Вона вела боротьбу на два фронти як проти німців, так і проти радянських партизанів. Одночасно загони УПА шляхом етнічних чисток проводили кампанію витіснення польського населення за межі українських етнічних земель. Лише 11—12 липня 1943 р. було спалено 60 польських сіл. У відповідь Армія Крайова (польські партизани, підконтрольні Лондонському емігрантському урядові) почала палити українські села. Внаслідок польсько-українського конфлікту, що перетворився на етнічну чистку, з обох сторін загинуло до 100 тис. людей мирного населення. У цілому антифашистський опір в Україні був роз'єднаний, і це не могло не відбитися на його ефективності, оскільки часто .