16 Зближення Литви і Польщі. Крсвська унія 1385 р. Опозиція великого князя Вітовтг.

Кре́вська у́нія 1385 року — угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським 14 серпня 1385 р. у м. Крево (Білорусь).

Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи (з династії Андегавенов) і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі.

Кревська унія сприяла об'єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену,яка вилилася у війну 1409-1411 року.Тевтонський орден на чолі з Ульріхом фон Юнінгеном після Грюнвальдської битви помітно занепав. Польські феодали намагалися використати Кревську унію для загарбання українських і білоруських земель, що були під владою Литви.

Проти Кревської унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, двоюрідним братом Ягайла, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави (див. Городельська унія 1413). У 1392 за Острівською угодою Ягайло був змушений визнати Вітовта своїм намісником, a 1398 Вітовт проголошує себе повновладним Великим князем Литовським під номінальнoю зверхністю польського короля, чим фактично розриває Кревську унію.

В 1370—1376 рр. брав участь у походах проти Тевтонського ордену, а 1372 р. — на Москву. Виступав проти умов Кревської унії 1385 р., боровся за політичну незалежність Великого князівства Литовського від Польського королівства.

Під час Литовсько-руської громадянської війни (1389—1392 рр.), за підтримки місцевих князів, намагався вибороти політичну незалежність ВКЛ.

За угодою, укладеною в 1392 р. в Острові, Вітовт був визнаний польським королем Ягайлом довічним правителем Литовського князівства. Ліквідував на території України найбільші удільні князівства — Волинське, Київське, Новгород-Сіверське та Подільське, створив замість них звичайні литовські провінції, в яких правили великокнязівські намісники, а Західне Поділля змушений був передати Ягайлові.

Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Чорного моря. Вітовт, виконуючи плани «великого княжіння на всій руській землі», розбудовує на півдні українських земель систему опорних укріплень (в Брацлаві, Черкасах, та ін. містах), ставить фортеці у південних степах (Дністровський лиман), здійснює у 1397—1398 рр. два переможних походи проти Золотої Орди.

З 1398 р. Литовська держава стала називатися Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське.

Вів тривалу боротьбу з татарами, намагаючись витіснити їх з українського Причорномор'я. 12 серпня 1399 р. литовські війська на чолі з Вітовтом були розбиті татарськими загонами у битві над Ворсклою. Але в 20-х рр. 15 ст. Вітовт все ж зайняв Поділля і зумів розширити свої володіння до Чорноморського узбережжя. Будував на південних кордонах своєї держави велику систему укріплень, яка складалася з фортець: Дашів (пізніше Очаків), Соколець (пізніше Вознесенськ), Каравул (пізніше Рашків), Білгород, Кацюбіїв (пізніше Одеса).

Однак поразка литовсько-руських військ у битві на р. Ворсклі 1399 р. від переважаючих сил золотоординських ханів перекреслила мрії Вітовта про об'єднання в межах литовської державності всієї Русі-України. Після цієї поразки зупинилось становлення самостійної Литовсько-Руської держави, й Вітовт вимушений був йти на зближення з Польщею.

Протягом 1406—1408 рр. здійснив три походи у Московське князівство, встановивши в 1408 р. кордони між Литвою і Московією у верхів'ях ріки Ока по річкам Угра, Рьосса та Бриня. Василь I перестав підтримувати Свидригайла й визнав приналежність до ВКЛ Смоленської землі та Верховських князівств. Угрський договір 1408 року затвердив домінуюче положення ВКЛ у Східній Європі, що дозволило Вітовту посилити свою владу над Псковом та Новгородом і полегшило тривалу боротьбу з Тевтонським орденом на заході. Дружина Василя I — Софія Вітовтовна часто та довго бувала у ВКЛ, гостювала у свого балька. Після смерті Василя I (1425) Вітовт суттєво впливав на внутрішні справи Московського князівства і навіть став опікуном дев'ятирічного сина Василя I - Василя Васильовича.

Мирні відносини між ВКЛ та Московським князівством зберігались до 1492 року.

В 1410 р. Вітовт разом з Ягайлом очолював польсько-білорусько-литовсько-українські війська, які завдали поразки німецьким рицарям у Грюнвальдській битві. Вітовт сприяв розвиткові торгівлі, ремесел, запроваджував у містах, в тому числі і в Україні, магдебурзьке право.

В 1413 р. уклав з Польщею Городельську унію, яка обмежувала права і привілеї української православної шляхти у Великому князівстві Литовському. 15 листопада 1415 р. за ініціативою Вітовта собор єпископів у Новгородку висвятив всупереч волі константинопольського патріарха митрополитом київським і литовським Григорія Цамблака.

Була спроба Вітовта отримати королівську корону. 1430 року — він був проголошений королем «Литовського королівства» імператором Священої Римської імперії Сигизмундом. Але освячена корона, що її був послав Сигизмунд до Вітовта була перехоплена польською шляхтою.

Незабаром Вітовт помер, так і не будучи коронованим як король.