- •1.Початок формування людської цивілізації на території України.
- •2. Скіфо-сарматська доба та античні міста-держави Північного Причорномор'я.
- •3.Східні слов'яни в і - IX ст. Основщ.Тсорії етногенезу слов'ян. Розселення і заняття, звичаї, вірування, побут східних слов'яі Еволюція суспільного устрою.
- •4. Передумови утворення та теорії походження Київської Русі.
- •5. Київська Русь у період становлення (др. Пол. IX - кінець X ст.Ст.).
- •6. Київська Русь у період розквіту (кінець X - пер. Пол. XI ст.Ст.).
- •7. Політичний та соціальний устрій. Економічний розвиток Київської Русі.
- •8. Харгктерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі. Хрещення Русі та його історичне значення.
- •9. Причини феодальної роздробленості Київської Русі.
- •10. Змагання українських князівств за політичне лідерство (др. Пол. XI - кінець 3(?-х рр.XIII ст.).
- •11.Галицьхо-Волинська держава - спадкоємниця Київської Русі.
- •12.Боротьба Русі - України проти монголо-татарської навали.
- •13.Украина - Русь під ігом Золотої Орди.
- •14. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського. Велике князівство Литовське як форма поліетнічної держави литовців, українців, білорусів
- •15.Польська експансія на українські землі наприкінці XIV - на початку XV ст.
- •16 Зближення Литви і Польщі. Крсвська унія 1385 р. Опозиція великого князя Вітовтг.
- •17. Українські землі у другій третині XV - XVI ст.: політичні та сошально-економічні процеси.
- •18. Люблінська унія: причини, хід подій, умови та наслідки.
- •19. Берестейська унія: причини, хід подій, умови та наслідки.
- •20.Українське козацтво: оцінка в історіографії; передумови виникнення та джерела формування.
- •21.Запорозька Січ: військовий та адміністративний устрій. Форму вання органів влади та управління.
- •22.Козацько-селянські повстання наприкінці хм - у першій третині XVII ст.
- •23.Діяльність гетьмана п. Конашевича - Сагайдачного.
- •24. Українське козацтво в системі міжнародних відносин.
- •25.. Причини, характер, рушійні сили, періодизація національно-визвольної війю;українського народу у другій половині XVII ст
- •26.Розгортання національно-визвольної війни під проводом б.Хмельницького.
- •27.Утворення Української козацької держави: військовий та адміністративний устрій, формування органів влади та у правління.
- •28. Громадянська війна та поділ козацької України на два геїьманства (вересень «657 - червень 1663 рр.). Гетьманство і. Виговського та ю. Хмельницького.
- •29. Гетьманування п. Тетері та і. Брюховецького.
- •30.Боротьба за возз'єднання Української держави. Гетьманство Петра Дорошенка.
- •32.Гетьман п. Орлик та перша Українська Конституція.
- •33.Колоніальна політика Московського царства (Російської імперії) щодо України у XVIII ст. Скасування Гетьманщини.
- •34. Запор! кжя у складі Російської держави. Лікві.Шия Запорозької Січі
- •36. Нова доба козацько-селянських війн: Гайдамаччина.
- •37.Поділи Речі Посполитої та їх наслідки для українських земель.
- •38) Російсько-турецькі війни XVIII ст. Та Україна
- •39). Заселення і економічне освоєння Півдня України. Заснування нових міст.
- •40.Адміністративний поділ та соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України в першій половині XIX
- •42. Українське національне відродження (кінець XVIII початок XX ст.): етапи та харатерні особливості.
- •43. Кирило-Мефодіївське товариство та його історичне значення.
- •44.Реформи освіченого абсолютизму в Австрійській імперії та їх наслідки для західноукраїнських земель.
- •45. Західноукраїнські землі в першій половині XIX ст. Соціально-економічний розвиток.Культурно-просвітницький рух.
- •46. Руська трійця та її історичне значення.
- •47. Революція 1848 р. Та західноукраїнські землі.
- •48. Реформи 1860-70-х рр. В Російській імперії та соціально-економічний розвиток українських земель другої половини XIX ст.
- •51.Західноукраїнські землі в другій половині XIX ст. Соціально-економічний розвиток. Культурно-просвітницький та політичний рух.
- •53.Піднесення українського національного руху під час першої російської революції.
- •54. Україна в роки Третьочервневої монархії (червень 1907 - липень 1914 рр.).Столипінська аграрна реформа.
- •55.Західноукраїнські землі на початку XX ст. Соціально-економічний розвиток.Культурно-просвітницький та політичний рух.
- •56. Українські землі в роки Першої світової війни. Національно-визвольний рух в умовах війни.
- •57. Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну.
- •58.Створення Центральної Ради та проголошення автономії України.
- •59. Проголошення унр. Війна Радянської Росії проти унр. Четвертий УніверсалЦентральної Ради.
- •60. Українська Держава часів гетьмана п. Скоропадського.
- •61.Західноукраїнська народна республіка. Окупація Північної Буковини, Бессарабії та акарпаття іноземними військами.
- •62.Унр за доби Директорії. Боротьба за владу в Україні в 1919. Проголошення усрр (урср). Запровадження політики "воєнного комунізму ". Боротьба проти Денікіншини
- •63. Встановлення радянського режиму в Україні у 1920 рр.
- •64. Радянсько-польська війна та Україна.
- •65.Усрр на початку- 20-х років Міжнародне і внутрішнє становище.-неп. Створення срср.
- •66.Соціально-економічні перетворення в радянській Україні. Індустріалізація. Колективізація.
- •67.Голодомор 1932 - 1933 рр. В Україні та його наслідки.
- •68.Процес формування тоталітарного режиму в срср.
- •69.Національно-культурне будівництво. Політика коренізації. «Розстріляне відродження».
- •70.Західноукраїнські землі у 20 - 30-ті роки у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.
- •71. Українське питання в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни. Пакт Молотова - Ріббентропа. Входження західноукраїнських земель до складу срср. Радянізація.
- •73.Окупаційний режим в Україні (1941 - 1944 рр.). Політичні та економічнії плани нацистів щодо України та методи їх реалізації.
- •74.Рух опору проти німецько-фашистського режиму на території України. Радянський партизанський рух. Збройна боротьба формувань оун - упа.
- •75.Звільнення України від німсцько-фашистських окупантів. Завершення Другої світової війни. Внесок Українського народу в перемогу над фашизмом.
- •76.Україна в повоєнне десятиріччя (1945 - 1955 рр.). Повоєнні адміністративно-територіальні зміни. Зовнішньополітична діяльність урср.
- •79.Суспільно-політичне життя в Україні (1956 - 1985 рр.). Хрущовська "відлига". Шістдесятники. Наростання кризи в суспільно-політичному житті. Дисидентський рух.
- •80.Головні чинники, що зумовили процес перебудови; проведення економічних та політичних реформ в срср.
69.Національно-культурне будівництво. Політика коренізації. «Розстріляне відродження».
Українізація наштовхнулася на сильний опір, особливо з боку неукраїнської та зрусифікованої верхівки ЦК КП(б)У. В партапараті поширювалась теорія «боротьби двох культур». Проповідником і захисником цієї теорії став секретар ЦК КП(б)У Д. Лебідь. Він так пояснював її: «Поставити собі завдання активно українізувати партію, тобто робітництво... це значить стати на точку зору нижчої культури села, порівняно з вищою культурою міста». Водночас «русотяпи», як їх називали, були відкликані з України або тимчасово усунені з посад.
У1923 р. партія налічувала 489 тис. осіб. З них українців — 60%, росіян — 23, інших — 17%. Проте українці зосереджувалися переважно на нижніх щаблях партійної ієрархії. У ЦК КП(б)У в 1924 р. вони становили 16%, у 1925 р. — 25, в 1930 р. — 43%. Посади генерального секретаря КП(б)У обіймали не українці, за винятком Д. Ма-нуїльського. Центром українізації став Наркомат освіти, якому підлягали всі ділянки культури. Після усунення О. Шумського у 1927 р. наркомат очолював М. Скрипник.
Успіхи української освіти пов'язані передусім з ним. У 1929 р. в УСРР діяло 80% шкіл і понад 2/3 технікумів та 30% вузів з українською мовою навчання. Більше 97% українських дітей навчалися рідною мовою. Якщо у 1922 р. республіка мала до 10 україномовних газет і журналів, то в 1939 р> з 426 газет 373 були українськими.
Однак пропорційно до успіхів українізації наростав і опір. Його чинили частина парткерівництва, російська бюрократична верхівка трестів і синдикатів, російське й обрусіле міщанство, пролетаріат, Червона армія, ієрархія Руської православної церкви. У другій половині 20-х років українізація зазнала перших ударів. Це штовхало свідомих українців до опозиції, ідейними виразниками якої в 20-ті роки стали М. Хвильовий , О. Шумський і М. Волобуєв. Наприклад, М. Хвильовий вважав, що для розвитку української культури їй необхідно звільнитися від російського впливу, орієнтуватися на європейські традиції, започаткував літературну дискусію 1926—1927 рр., яка закінчилася гострою критикою хвильовізму». Наступним об'єктом критики став О. Шумський, в минулому член лівого крила українських есерів, згодом один із організаторів УКП (боротьбистів). У 1920 р. він разом із боротьбистами приєднався до КП(б)У. У 1924— 1926 pp. нарком освіти і відповідальний за українізацію О. Шумський звинувачував Л. Кагановича у схильності до адміністрування, дискредитації українських більшовиків і запропонував Сталіну замінити його на посаді генсека КП(б)У В. Чубарем. У відповідь Каганович організував кампанію проти Шумського. Того звинуватили в «націоналістичному ухилі», штучному прискоренні українізації тощо. Лютнево-березневий пленум ЦК КП(б)У 1927 р. зняв Шумського з посади наркома і вислав його за кордон. Не підтримав цього рішення представник КПЗУ (Комуністична партія Західної України) К.Саврич (Максимович), внаслідок чого Каганович звинуватив у «шумськізмі» весь ЦК КПЗУ. Ще одним об'єктом критики став М.Волобуєв, який захищав економічну самостійність України.
У статтях, що публікувалися в журналі «Більшовик України» в 1928 p., він доводив, що українська економіка може бути самостійною та інтегруватися в європейську без Росії, що Україна є колонією у складі СРСР тощо. І «воло-буєвщина» була оголошена проявом «буржуазного націоналізму» і «націонал-ухильництва». Згодом Хвильовий, Шумський і Волобуєв відмовилися від своїх поглядів, але це не врятувало від репресій. У 1933 р. Хвильовий покінчив життя самогубством; Шумський, заарештований 1933 р., заподіяв собі смерть у 1946 р. на засланні; Волобуєв був кинутий у сталінські табори.
Попри суттєві недоліки, українізація привела до ліквідації неписьменності, розгортання мережі освітніх установ, розвитку вищої школи. За переписом 1897 р., в українських губерніях налічувалося тільки 27,9% письменних. Перепис населення 1939 р. засвідчив, що в Україні було 85,3% письменних віком до 50 років. Кількість вузів в Україні зросла із 19 у 1914/1915 навчальному році до 129 у 1938/1939 p., а чисельність студентів у них збільшилася із 27 тис. до 124 тис.
23 серпня 1933 р. Рада народних Комісарів СРСР прийняла постанову про створення Київського авіаційного інституту на базі авіафакультету Київського машинобудівного інституту. В 1933 р. на всі курси чотирьох факультетів — експлуатаційного, двигунобудівного і наземних споруд було зараховано 898 студентів. В липні 1939 р. відбувся останній передвоєнний випуск (70 інженерів). Всього за передвоєнні роки інститут підготував 810 спеціалістів. Серед них такі відомі згодом вчені, як В. Чоло-мей — спеціаліст в галузі механіки і процесів управління, академік АН СРСР, М. Голего — колишній ректор Київського інституту інженерів цивільної авіації, член-кореспо-дент АН УРСР та багато інших. Вузи відкривалися не тільки у Києві. Вузівськими центрами стали 28 міст України. У січні 1934 р. було встановлено наукові ступені кандидатів і докторів наук, а також учені звання доцентів і професорів. Головним осередком наукової діяльності продовжувала залишатися Всеукраїнська Академія наук. В лютому 1935 р. її було перейменовано в АН УРСР. В 1928—1929 pp. президентом ВУАН був Д. Заболотний, з 1930 р. — О. Богомолець.
У 1936 р. в АН УРСР (за конституцією 1936 р. порядок слів у назві радянських республік змінився: спочатку «Радянська», а потім «Соціалістична». Відповідно змінилася і абревіатура — з УСРР на УРСР) утворилося кілька суспільствознавчих інститутів — економіки, історії України, українського фольклору, української літератури. У вересні 1930 р. профспілки проголосили всесоюзний «призов» ро-бітників-ударників у літературу. Вже в 1931 р. до літературних гуртків було залучено майже 2 тис. робітників. І з'їзд письменників України відбувся в червні 1934 р. в Харкові, а після перенесення столиці продовжив роботу в Києві. На з'їзді було офіційно створено Спілку письменників України. Невдовзі об'єдналися у творчі спілки й інші працівники культури та мистецтва. Всі вони були цілком під контролем ідеологічних відділів парторганів.
Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.
Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).
Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.