Тема 10. Буржуазна держава і право в Росії.

1. Лютнева буржуазно-демократична революція. Двовладдя, його суть.

в Росії — друга рос. революція, буржуазно-демократична за характером, в результаті якої було повалено царське самодержавство і створено умови для завоювання робітн. класом політ. влади, для переходу до етапу боротьби за соціалістичну революцію. Перед Л. б.-д. р. стояли завдання, висунуті ще революцією 1905—07 в Росії: повалення самодержавства, встановлення демократичної республіки, знищення поміщицького землеволодіння, ліквідація нац. гноблення. Могутнім прискорювачем революц. вибуху була перша світова війна 1914—18, яка вкрай загострила соціальні суперечності в Росії. Революційна криза в країні виявилася не лише в зростанні страйків робітників (див., зокрема, Горлівсько-Щербинівський страйк 1916, Миколаївські страйки робітників суднобудівного заводу "Наваль" 1912, 1916), у виступах селян (див. Зарудянські селянські заворушення 1914, Нижньосироватське селянське заворушення 1915) і солдатів, посиленні нац.-визвольного руху (див. Середньоазіатське повстання 1916), а й в утворенні ліберально-бурж. (опозиційного) блоку в Державній думі, а також у розкладі царизму, "кризі верхів". За визначенням В. І. Леніна, в період Л. б.-д. р. "внаслідок надзвичайно оригінальної історичної ситуації злилися вкупі, і надзвичайно ,.дружно" злилися, цілком різні потоки, цілком різнорідні класові інтереси, цілком протилежні політичні й соціальні прагнення" (Повне зібр. тв., т. 31, с. 16). Гегемоном і гол. рушійною силою Л. б.-д. р. виступив робітн. клас Росії і його авангард — 400-тисячний загін петрогр. пролетаріату, який повів за собою солдатів, матросів і селян. В. І. Ленін і очолювана ним партія більшовиків теоретично озброїли, політично й організаційно підготували робітн. клас Росії до здійснення його історичної місії.

Більшовицька партія, що вийшла з підпілля, налічувала 154 парт. орг-ції і групи, бл. 24 тис. членів. Російське бюро ЦК РСДРП підтримувало тісний зв'язок із Закорд. колегією ЦК на чолі з В. І. Леніним.

Спираючись на Петерб. к-т партії, який, за визначенням В. І. Леніна, був взірцем революц. боротьби під час війни, Рос. бюро ЦК РСДРП відразу ж виступило з конкретним планом революц. дій, висунувши вимоги організації Рад, створення Тимчасового революц. уряду. Незважаючи на всю складність і незвичайність обстановки в країні, більшовицька партія, керуючись ленінськими стратегічними і тактичними настановами, виробила конкретну і цілеспрямовану лінію. Напередодні Л. б.-д. р. у країні наростав страйковий робітн. рух. У січні — лютому 1917 його учасниками були 1330 тис. чол. На відзнаку річниці Дев'ятого січня 1905 на заклик більшовиків у Москві, Нижньому Новгороді, Харкові, Катеринославі, Макіївці та ін. містах відбулися демонстрації та політ. страйки. Найбільший страйк пройшов у Петрограді (бл. 145 тис. робітників). Л. б.-д. р. почалася 23.ІІ (8.III), коли революційний пролетаріат Петрограда відзначав Міжнар. жіночий день. Страйки й революц. демонстрації переросли 25.ІІ (10.ІІІ) у заг. політ. страйк під лозунгами: "Геть царя!", "Геть війну!", "Хліба!". 27.ІІ (12.ІІІ) до робітників приєдналися солдати гарнізону. Заг. політ. страйк переріс у збройне повстання. Повсталі майже повністю оволоділи містом — захопили мости, вокзали, пошту, телеграф, арсенал, урядові установи, розгромили поліцейські дільниці, визволили з тюрем політичних в'язнів.

Революція у Петрограді перемогла. 27.ІІ (12.ІІІ) більшовики випустили Маніфест ЦК РСДРП "До всіх громадян Росії", який вимагав встановлення демократичної республіки, запровадження 8-го динного робочого дня, конфіскації поміщицьких земель, негайного припинення імперіалістичної війни. Того самого дня відбулося перше засідання Петрогр. Ради робітн. і солдатських депутатів. Виконуючи волю повсталого народу, Рада провела ряд революц. заходів, виявивши себе як орган революційно-демократичної диктатури пролетаріату і селянства, як "робітничий уряд" (див. Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 31, с. 18). 2 (15). III Микола II зрікся престолу на користь молодшого брата Михайла, який наступного дня також змушений був відмовитися від трону. Того самого дня обраний 27.ІІ (12.III) Держ. думою Тимчасовий к-т (див. Тимчасовий комітет Державної думи 1917) при підтримці лідерів есерів і меншовиків сформував бурж. Тимчасовий уряд. Революція з Петрограда швидко перекинулась в ін. місця, насамперед у пролет. райони. Першими її 28.ІІ (13.III) підтримали робітники Москви. Перемігши, вони створили Раду робітн. депутатів, перше засідання якої відбулося 1 (14).ІІІ. На Україні Ради робітн. депутатів було обрано: у Харкові — 2 (15).ІІІ, Києві — 3 (16).ІІІ, Катеринославі — 4 (17). III, Одесі й Миколаєві — 6 (19).ІІІ. В цей же період Ради виникли в Донбасі. Створювалися також Ради солдатських депутатів, які згодом об'єдналися з Радами робітн. депутатів. Більшість у Радах належала представникам дрібнобурж. партій, гол. чин. меншовикам та есерам. Це пояснювалося недостатньою організованістю і свідомістю пролетаріату, тим, що значна частина більшовиків у лютому — березні ще перебувала в тюрмах, на засланні, в еміграції, а головне тим, що до політ. життя потяглися десятки мільйонів людей з дрібнобурж. ідеологією. За порівняно короткий істор. відрізок часу Ради було створено повсюдно (в цілому в березні їх налічувалося понад 600, у т. ч. на Україні — більше 100). Поряд з Радами на місцях існували й органи Тимчасового уряду. Було запроваджено посади губернських і повітових комісарів, у містах буржуазія почала створювати к-ти громадських орг-цій (див. також Земельні комітети). Зміцненню їх активно допомагали меншовики та есери. Вони проводили угодовську політику щодо буржуазії, прагнули звести діяльність Рад до ролі спостережних органів. Однак, незважаючи на засилля представників дрібнобурж. партій, Ради виявляли себе як органи нар. влади. Деякі з них з часу виникнення перебували під впливом більшовиків (на Україні — Луганська, Краматорська, Щербинівська та ін.). Л. б.-д. р. "зайшла далі від звичайної буржуазно-демократичної революції, але не дійшла ще до ,,чистої" диктатури пролетаріату і селянства" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 31, с. 151). Цей перехідний період революції характеризувався наявністю двовладдя — своєрідного переплетення диктатури пролетаріату й селянства в формі Рад робітничих і солдатських депутатів, Рад селянських депутатів і диктатури буржуазії в особі Тимчасового уряду. На Україні 4 (17).ІІІ 1917 укр. бурж., дрібнобурж. націоналістичні партії та організації створили в Києві бурж.-націоналістичну Центральну раду. Вона, по суті, становила єдиний контрреволюц. табір з бурж. Тимчасовим урядом, незважаючи на деякі незгоди в нац. питанні.

Перемога Л. б.-д. р. відкрила нову сторінку в історії народів кол. Рос. імперії. В своєрідних умовах, що створилися, перед більшовицькою партією і революц. пролетаріатом постало завдання готуватися до переходу від першого, бурж.-демократичного етапу революції, до другого, соціалістичного етапу.

2. Державний лад. Діяльність тимчасового уряду. Юридична нарада. Народна міліція.

У результаті Лютневої буржуазно-демократичної революції відбулися істотні зміни в державному ладі Росії. Перш за все змінилася форма правління, в цьому відношенні Росія наздогнала передові капіталістичні країни. На зміну царської монархії прийшла буржуазна республіка, яка фактично встановилася з перших днів після повалення самодержавства. Офіційно республіка в Росії була проголошена лише 1 вересня 1917 р буржуазним Тимчасовим урядом, але остаточно вирішити це питання належало Установчих зборів. Праві партії ще сподівалися за допомогою Установчих зборів відновити монархічну форму правління. Про абсолютної монархії в умовах розвитку революції не могло бути й мови, саму буржуазію цетакож не влаштовувало. Однак надії на встановлення в Росії конституційної монархії у лідерів буржуазних партій зберігалися протягом всього періоду від лютого до жовтня. 12312

Вищим органом державного управління в країні стало Тимчасовий уряд, покликану здійснювати виконавчо-розпорядчі функції аж до скликання Установчих зборів, які і повинно було остаточно визначити конструкцію влади і державного управління. Функції та повноваження Тимчасового уряду ніким не визначалися, фактично воно тимчасово виконувало також функції найвищого органу державної влади (у тому числі законодавчі), оскільки такою після перемоги революції був відсутній.

Тимчасовий уряд першого складу вважало себе спадкоємцем старої влади. Не випадково воно 7 березня 1917 на засіданні Сенату склало присягу, підкресливши тим самим, що воно як би продовжувало справу царського Ради міністрів. Очолив Тимчасовий уряд князь Львов, призначений на посаду голови Ради міністрів царем одночасно з підписанням акту про зречення.

На роль тимчасового глави держави претендував Тимчасовий комітет Державної думи. Проте Тимчасовий уряд найвищим органом державної влади в країні вважало Сенат. Воно встановило правило, згідно з яким кожен новийміністр представлявся на затвердження Сенату. Правда, Тимчасовому комітету Державної думи вдалося домогтися того, що список нового складу при змінах в уряді давали йому на затвердження.

Оформлення членів уряду через Сенат являло собою найчистішу формальність. Він не мав ніякого значення у створенні механізму нової влади і управління. Реальний вплив на оформлення уряду надавали Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, ЦВК Рад робітничих і солдатських депутатів.

Положення Тимчасового уряду впродовж усього періоду відрізнялося крайньою нестійкістю. Часто змінювався його склад, що призводило до так званої міністерської чехарди, до неможливості послідовно провадити будь-яку певну лінію в державному управлінні. Весь час йшли пошуки найбільш прийнятних форм пристосування уряду до продовжували революційні руху народних мас. Однією з форм такого реагування були коаліційні склади уряду, коли в нього входили міністри-соціалісти.

Натомість Департаменту поліції Тимчасовий уряд створив в системі Міністерства внутрішніх справ новий орган, який спочатку називався Головним управлінням громадської поліції, а потім Головним управлінням у справах міліції. Багато чиновників колишнього Департаменту поліції, в тому числі й ті, які займалися політичним розшуком, залишалися працювати в новому закладі, якийза своїм складом і методам діяльності було вельми реакційним. Революційні і демократичні елементи (особливо більшовики), представники трудящих класів не допускалися до Головного управління у справах міліції.

Тимчасовий уряд був змушений негайно ліквідувати такі одіозні ланки старого режиму, як міністерство імператорського двору і канцелярію царя. Державна дума і Державна рада тривалий час не діяли, навіть не збиралися, але були скасовані тільки 6 жовтня 1917

У серпні був скасований Святійший Синод і посаду обер-прокурора Синоду. Натомість виникло Міністерство віросповідань, яке складалося з Департаменту у справах православної церкви та Департаменту у справах іновірських релігій. По суті зберігалося колишнє установа, тільки під іншою назвою.

У березні 1917 р. при Міністерстві юстиції засновується так звана Надзвичайна слідча комісія длярозслідування протизаконних за посадою дій колишніх міністрів, главноуправляющіх та інших вищих посадових осіб. Результати роботи комісії знайшли відображення в опублікованому збірнику документів під назвою «Падіння царського режиму». У ньому містилися результати допитів (а іноді й сам хід допитів) ряду вищих чиновників - насамперед колишніх міністрів внутрішніх справ і колишніх директорів Департаменту поліції. Комісія цікавилася головним чином діяльністю політичного розшуку, зв'язками двору з Німеччиною, а також іншими питаннями, які компрометували колишнього царя та його оточення. Робота комісії мала на меті показати населенню, що Тимчасовий уряд хоче розібратися у зловживаннях посадових осіб царського режиму. Деяких колишніх чиновників заарештували, а потім звільнили з мотивів відсутності в їх діях складів злочинів, так як їх поведінка відповідало діючим тоді законами. Подібний висновок комісії, безумовно, суперечив революційної правосвідомості трудящих класів. На думку Керенського були відсутні підстави і для суду над колишнім царем.

Тимчасовий уряд створив також спеціальну комісію з розслідування фактів протиурядових виступів у Петрограді 3-4 липня 1917 р. На утворення комісії дали згоду лідери есеро-меншовицького ЦВК,які самі зайшли до її складу. Основна її завдання полягало в організації переслідування найбільш видних діячів партії більшовиків. У цей період уряд розгромило редакцію газети «Правда», віддало наказ про арешт В. І. Леніна, який у зв'язку з цим перейшов на нелегальне становище. Деяких більшовиків заарештували і тримали у в'язниці. Створенням комісії робилася спроба юридично обгрунтувати розправу з керівниками більшовицької партії.

Певні зміни відбулися і в місцевому управлінні. Тимчасовому уряду довелося скасувати посади генерал-губернаторів, градоначальників, станових приставів, земських начальників. Замість них органами державного управліннястали губернські, міські та повітові комісари Тимчасового уряду. Формально губернські комісари наділялися приблизно такими ж правами, які раніше мали губернатори. Насправді ж їх положення було вкрай нестійким, оскільки їм доводилося долати опір органів місцевого самоврядування, Рад і інших революційних організацій. Тимчасовому уряду доводилося часто змінювати комісарів, так як вони не справлялися з обов'язками з проведення на місцях в життя вимог буржуазії. Комісари комплектувалися з буржуазних і дрібнобуржуазних елементів. На ці посади справді революційні діячі не призначалися. Так, губернські комісари за партійною приналежністю розподілялися наступним чином: есерів - 13, кадетів - 11, прогресистів - 6, меншовиків - 5, народних соціалістів - 3, октябристів - 1, безпартійних - 2. У більшості випадків комісарами були земські діячі і присяжні повірені.

Після перемоги буржуазно-демократичної революції на місцях зростає роль місцевих земських і міських органів самоврядування. Йде процес їх подальшої демократизації. Створюються волосні земські збори і управи, скасовуються волосні сходи і правління, а також волосні суди. У містах з населенням більше 150 тис.людина засновувалися районні думи і управи, керували цими установами поради дум цих міст.

До місцевих органів самоврядування входило багато демократичних діячів, там були і більшовики. У зв'язку з тим що в місцевих органах міліції Тимчасового уряду було багато демократичних елементів, вона в більшості випадків займала нейтральну позицію або співчутливо ставилася до трудящих.

Партія більшовиків, звичайно, намагалася опанувати урядової міліцією і залучити її на бік революційного народу. В результаті деякі комісаріати міліції Петрограда очолювали більшовики. У Мінську на чолі міської міліції Тимчасового уряду стояв видатний діяч більшовицької партії М. В. Фрунзе. Більшовики очолювали також комісаріати міліції у ряді міст Сибіру. На місцях склалося таке становище, що Тимчасовий уряд не міг використовувати міліцію для придушення революційного руху народних мас.

Деякі зміни відбулися в судовій системі. Перш за все було скасування інституту земських начальників і судна з становими представниками, але в цілому судова система залишалася майже незмінною, в її основі лежали Судові статути 1864

Тимчасовому уряду довелося все-таки піти на поступки ісанкціонувати створення революційних судів, що виникли з ініціативи трудящих мас. Наказом міністра юстиції від 3 березня 1917 р. в Петрограді засновувалися тимчасові суди, які діяли у складі мирового судді (голова) та двох представників від армії і робітників. Всі питання в суді вирішувалися більшістю голосів, бо всі його члени мали рівні процесуальні права. Судовий розгляд було усним і гласним, вироки вступали в законну силу негайно і оскарженню не підлягали. Проте міністр юстиції в порядку нагляду міг скасувати будь-який вирок тимчасового суду. Проіснували тимчасові суди недовго, оскільки їхня діяльність суперечила інтересам буржуазії.

Тимчасовий уряд не намагалося зламати систему царських тюремних установ, але було змушене трохи пом'якшити режим відбування покарання в місцях ув'язнення. Послідувала скасування покарань різками, одягання наручників та кайданів, застосування гамівної сорочки. Усувалися від роботи найбільш реакційні тюремні службовці, але істотною чищення тюремного персоналу не проводилося. Особовий склад працівників місць ув'язнення в основному зберігся.

У зв'язку із зростанням масового руху селян, які вимагали вирішення аграрного питання, а в багатьох випадках самочинно захоплювалипоміщицькі землі, в квітні 1917 р. Тимчасовий уряд зробив спробу втихомирити селян шляхом створення в країні розгалуженої системи земельних комітетів. Їхнє головне завдання полягала в зборі матеріалу для підготовки законопроекту щодо земельного питання, який передбачалося запропонувати на розгляд Установчих зборів. Створивши видимість турботи про селян, буржуазія і поміщики сподівалися їх заспокоїти, відволікти від самочинних дій. У головний, губернські і повітові земельні комітети входили представники реакційного чиновництва та дрібної буржуазії, які підтримували Тимчасовий уряд. Проте відносно низового, наймасовішого ланки - волосних земельних комітетів - буржуазія і поміщики прорахувалися. Вони опинилися в більшості селянськими. Більшовики підтримували ці комітети, які очолювали боротьбу селян за землю.

Прагнучи вирвати ініціативу з рук Рад і профспілок, що висували вимоги про поліпшення продовольчої справи в країні, Тимчасовий уряд у травні 1917р. створило широку мережу продовольчих органів на місцях (губернські, повітові, міські й волосні продовольчі комітети), в яких переважали представники буржуазії. Була введена хлібна монополія, що мала на меті обмежити спекулятивні можливості приватників. Проте в комітетах сиділи ті жприватники.

Незважаючи на величезну кількість продовольчих органів, їх корисна діяльність дорівнювала нулю. Функціонував розгалужений бюрократичний апарат, який загруз у паперовій тяганині і не був здатний до яких-небудь корисним дій. Тільки в європейській частині Росії функціонували 49 губернських, 501 повітовий, 627 міських, 1052 волосних комітету. Вся ця махина практично нічого не зробила. Створювалася тільки видимість турботи про продовольчі потреби населення. А продовольча криза все більше загострювалася й поглиблювався. Наближалася неминуча катастрофа, назрівав голод.

3. Зміни в правовій системі. Головні риси кримінального та цивільного права.

4. Судова система буржуазної республіки.

Деякі зміни відбулися в судовій системі. Перш за все було скасування інституту земських начальників і судна з становими представниками, але в цілому судова система залишалася майже незмінною, в її основі лежали Судові статути 1864

Тимчасовому уряду довелося все-таки піти на поступки ісанкціонувати створення революційних судів, що виникли з ініціативи трудящих мас. Наказом міністра юстиції від 3 березня 1917 р. в Петрограді засновувалися тимчасові суди, які діяли у складі мирового судді (голова) та двох представників від армії і робітників. Всі питання в суді вирішувалися більшістю голосів, бо всі його члени мали рівні процесуальні права. Судовий розгляд було усним і гласним, вироки вступали в законну силу негайно і оскарженню не підлягали. Проте міністр юстиції в порядку нагляду міг скасувати будь-який вирок тимчасового суду. Проіснували тимчасові суди недовго, оскільки їхня діяльність суперечила інтересам буржуазії.

Тимчасовий уряд не намагалося зламати систему царських тюремних установ, але було змушене трохи пом'якшити режим відбування покарання в місцях ув'язнення. Послідувала скасування покарань різками, одягання наручників та кайданів, застосування гамівної сорочки. Усувалися від роботи найбільш реакційні тюремні службовці, але істотною чищення тюремного персоналу не проводилося. Особовий склад працівників місць ув'язнення в основному зберігся.

У зв'язку із зростанням масового руху селян, які вимагали вирішення аграрного питання, а в багатьох випадках самочинно захоплювалипоміщицькі землі, в квітні 1917 р. Тимчасовий уряд зробив спробу втихомирити селян шляхом створення в країні розгалуженої системи земельних комітетів. Їхнє головне завдання полягала в зборі матеріалу для підготовки законопроекту щодо земельного питання, який передбачалося запропонувати на розгляд Установчих зборів. Створивши видимість турботи про селян, буржуазія і поміщики сподівалися їх заспокоїти, відволікти від самочинних дій. У головний, губернські і повітові земельні комітети входили представники реакційного чиновництва та дрібної буржуазії, які підтримували Тимчасовий уряд. Проте відносно низового, наймасовішого ланки - волосних земельних комітетів - буржуазія і поміщики прорахувалися. Вони опинилися в більшості селянськими. Більшовики підтримували ці комітети, які очолювали боротьбу селян за землю.

Прагнучи вирвати ініціативу з рук Рад і профспілок, що висували вимоги про поліпшення продовольчої справи в країні, Тимчасовий уряд у травні 1917р. створило широку мережу продовольчих органів на місцях (губернські, повітові, міські й волосні продовольчі комітети), в яких переважали представники буржуазії. Була введена хлібна монополія, що мала на меті обмежити спекулятивні можливості приватників. Проте в комітетах сиділи ті жприватники.

Незважаючи на величезну кількість продовольчих органів, їх корисна діяльність дорівнювала нулю. Функціонував розгалужений бюрократичний апарат, який загруз у паперовій тяганині і не був здатний до яких-небудь корисним дій. Тільки в європейській частині Росії функціонували 49 губернських, 501 повітовий, 627 міських, 1052 волосних комітету. Вся ця махина практично нічого не зробила. Створювалася тільки видимість турботи про продовольчі потреби населення. А продовольча криза все більше загострювалася й поглиблювався. Наближалася неминуча катастрофа, назрівав голод.