- •2. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
- •3. Предмет аграрного права України, його зміст та особливості.
- •4. Основні методи правового регулювання аграрного права.
- •5. Принципи аграрного права.
- •6. Аграрне право як галузь юридичної науки.
- •7. Система аграрного права як навчальної дисципліни.
- •8. Понятгя, ознаки і класифікація джерел аграрного права та їх особливості.
- •9. Конституція і Закони України як джерела аграрного права.
- •10. Укази Президента України у системі джерел аграрного права.
- •11. Урядові правові акти та акти органів державного управління у системі аграрного законодавства.
- •12. Види й юридична сила локальних правових актів як джерел аграрного права.
- •13. Роль і значення узагальнень судової та господарської практики у забезпеченні правозастосування і зміцнення законності в аграрному секторі економіки країни.
- •14. Поняття, класифікація й особливості аграрних правовідносин.
- •15. Поняття, види та особливості внутрішніх аграрних відносин.
- •16. Поняття та види зовнішніх аграрних виробничих правовідносин.
- •17. Поняття, особливості і класифікація суб'єктів аграрного права.
- •18. Законодавче визначення поняття сільськогосподарського товаровиробника,
- •19. Правосуб'єктність громадян - як суб'єктів аграрних правовідносин.
- •20. Правосуб'єктність кооперативних сільськогосподарських підприємств.
- •21. Правосуб'єктність аграрних підприємств корпоративного типу.
- •22. Особливості правового статусу аграрних підприємств, заснованих на державній формі власності.
- •23. Особливості правосуб'єктності міжгосподарських підприємств і об'єднань (агропромислових, агроторгівельних та інших об'єднань, комбінатів).
- •24. Правові підстави і особливості правового регулювання реорганізації та ліквідації суб'єктів аграрного підприємництва.
- •25. Загальна характеристика правового регулювання ринкових перетворень на селі.
- •26. Правове регулювання приватизації в апк.
- •27. Правове регулювання паювання землі й майна.
- •1. Пайовий фонд та його розподіл
- •2. Необхідність розпаювання майна
- •3. Особливості паювання землі
- •28. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі.
- •29. Правове забезпечення формування ринку сільськогосподарської техніки.
- •30. Правове регулювання ринку продовольства. Біржовий ринок.
- •31. Поняття, суть і принципи державного регулювання сільського господарства та їх правове закріплення.
- •32. Методи і форми регулятивної діяльності державних органів у сільському господарстві.
- •33. Задачі та функції Міністерства аграрної політики та продовольства України.
- •34. Органи державного управління сільського господарства та їхні повноваження.
- •35. Органи державного контролю та інспекції в сільському господарстві.
- •36. Правові підстави і межі державного втручання в діяльність аграрних підприємств як суб'єктів підприємницької діяльності.
- •37. Правові форми використання земель та інших природних ресурсів у сільському господарстві.
- •38. Права і обов'язки суб'єктів аграрного підприємництва стосовно використання земель сільськогосподарського призначення та інших природних ресурсів.
- •39. Правова охорона земель як об'єкта природного середовища у сільському господарстві.
- •40. Правове регулювання водокористування та надрокористування у сільському господарстві.
- •41. Правове регулювання використання тваринного та рослинного світу у сільському господарстві.
- •42. Правове регулювання лісокористування у сільському господарстві.
- •43. Понятгя та особливості юридичної відповідальності за порушення аграрного законодавства.
- •44. Дисциплінарна відповідальність працівників, зайнятих в аграрному виробництві.
- •45. Матеріальна відповідальність робітників аграрних підприємств.
- •46. Майнова відповідальність за аграрні правопорушення.
- •47. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства.
- •48. Поняття та правові ознаки фермерського господарства.
- •49. Умови і порядок створення фермерського господарства. Його державна реєстрація.
- •50. Умови та порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства,
- •51. Правовий режим майна у фермерському господарстві, його особливості.
- •52. Правові основи господарської діяльності, матеріально-технічного забезпечення та реалізації виробленої продукції фермерського господарства.
- •53. Державна підтримка фермерських господарств.
- •54. Правові підстави та порядок припинення фермерського господарства.
- •55. Соціально-економічна значимість і юридична природа особистого селянського господарства.
- •56. Поняття та основні ознаки особистого селянського господарства.
- •57. Правовий режим земель особистого селянського господарства.
- •58. Правовий режим майна особистого селянського господарства.
- •59. Зайнятість членів особистих селянських господарств, їх права та обов'язки.
- •60. Державна підтримка особистих селянських господарств.
- •61. Загальна характеристика законодавства у сфері сільськогосподарської кооперації.
- •62. Поняття та класифікація сільськогосподарського кооперативу, його основні юридичні ознаки.
- •63. Законодавче визначення поняття виробничих та обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів.
- •64. Порядок створення сільськогосподарського кооперативу та його державної реєстрації. Статут кооперативу.
- •65. Правові умови членства у сільськогосподарському кооперативі.
- •66. Система органів управління та контролю у сільськогосподарському кооперативі.
- •67. Правовий режим майна, землі та фінансів сільськогосподарського кооперативу. Право власності на пай.
- •68. Правові підстави реорганізації та ліквідації сільськогосподарського кооперативу.
- •69. Поняття та загальна характеристика правового становища господарських товариств в апк.
- •70. Правовий статус сільськогосподарських акціонерних товариств.
- •71. Правовий статус сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю.
- •72. Особливості правового статусу найманих працівників у сільськогосподарських акціонерних товариствах і товариствах з обмеженою відповідальністю.
- •73. Особливості ліквідації сільськогосподарських акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю.
- •74. Поняття соціального розвитку села.
- •75. Правовий режим об'єктів соціальної сфери села.
- •76. Правове забезпечення наукових досліджень, підготовки кадрів для села та зайнятості сільського населення.
- •77. Правове регулювання розвитку житлово-комунального та дорожнього господарства на селі.
- •78. Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів сільського населення.
- •79. Правове регулювання рослинництва
- •80. Правова охорона прав на сорти рослин
- •81. Правове регулювання насінництва.
- •82. Правове регулювання захисту рослин
- •83. Правове регулювання страхування вражаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень.
- •84. Правове регулювання тваринництва
- •85. Правове регулювання племінної справи у тваринництві.
- •86.Правове регулювання бджільництва
- •87. Правове регулювання виробництва рибної продукції.
- •88. Правове регулювання ветеринарної медицини.
- •89. Правове регулювання страхування тварин.
- •90. Поняття, особливості і види договірних відносин суб'єктів аграрного підприємництва.
- •91. Контрактація та інші окремі договори щодо реалізації сільськогосподарської продукції.
- •92. Договори на використання науково-технічної продукції у сільському господарстві.
- •9З. Договори агрохімічного, меліоративного та виробничо-технічного сервісу суб'єктів аграрного підприємництва.
- •94. Особливості аграрно-правового регулювання ринку зерна та заставних закупівель сільськогосподарської продукції,
- •95. Правове регулювання хімізації сільського господарства.
- •96. Правова охорона ґрунтів у сільському господарстві.
79. Правове регулювання рослинництва
У сучасному землеробстві України використовується 41,6 млн. га сільськогосподарських угідь, з яких 32,5 млн. га ріллі (78%). За даними Держкомстату України, на цих землях у 2008 р. було досягнуто такої урожайності сільськогосподарських культур: зернових і зернобобових - 34,6 ц/га, з них пшениці - 36,7 ц/га, жита - 22,9 ц/га; цукрових буряків - 356,2 ц/га; олійних - 16,4 ц/га; льоноволокна - 5,1 ц/га; овочів - 173,9 ц/га; плодів і ягід - 64,4 ц/га.
Приступаючи до викладення матеріалу про правове регулювання галузі рослинництва слід зауважити, що загальні засади такого регулювання встановлюють відповідні спеціальні закони та Державні цільові програми. Зазначені нормативно-правові акти закріплюють передусім найзагальніші концептуальні положення щодо регламентації певних аграрних відносин. Визначення та види державних цільових програм надається у ст. 1 Закону України «Про державні цільові програми» від 18 березня 2004 р. Державна цільова програма- це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Порядок розроблення та виконання державних цільових програм затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 106.
Безсумнівно, розвиток рослинництва належить до найважливіших напрямів розв'язання соціально-економічних проблем держави у збільшенні виробництва продукції як рослинного походження, так і сільського господарства в цілому. Ініціаторами розроблення програм у аграрній сфері можуть бути Міністерство аграрної політики України як спеціальний центральний орган виконавчої влади та Українська академія аграрних наук.
Такі ініціативи започатковано, зокрема, наказом Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук «Про розробку проекту Державної програми створення сприятливих умов для стабілізації та розвитку рослинництва на 2005-2010 роки» від 15 грудня 2004 р. № 462/107, а також наказом Міністерства аграрної політики України «Про розробку Комплексної державної програми реструктуризації і розвитку бурякоцукрової галузі на період до 2010 року» від 20 лютого 2006 р. № 69. На жаль, слід констатувати, що далі декларування ініціатив або розробки концептуальних засад окремих програм (Концепція державної програми створення сприятливих умов для стабілізації та розвитку рослинництва на 2005-2010 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 р. № 861-р.) справа не пішла і, незважаючи на нагальну потребу в державних програмах розвитку рослинництва в цілому та окремих видів рослинницької продукції, зазначені накази не одержали втілення у конкретних нормативно-правових актах, на відміну від продукції тваринництва.
У аграрному законодавстві досі не закріплене нормативне визначення поняття рослинництва. Визначення сільськогосподарських рослин міститься у ст. 1 Закону України «Про насіння і садивний матеріал» від 26 грудня 2002 р. і розкривається як зернові, кормові, олійні, ефіроолійні, технічні, прядивні, овочеві, лікарські, квіткові, плодові, ягідні рослини, виноград, картопля, які використовуються в сільськогосподарському виробництві. Наведене визначення не є досконалим, бо зводиться лише до переліку рослин, використовуваних у сільському господарстві. В узагальнюючому плані сільськогосподарські рослини можна визначити як рослини культурного походження (виведені штучно в результаті селекції), які потребують для свого розмноження застосування спеціальної праці і засобів виробництва. Таким чином,рослинництво-це галузь сільськогосподарського виробництва, яка ґрунтується на вирощуванні культурних сільськогосподарських рослин з метою одержання продуктів харчування і сировини для переробної промисловості.Рослинництво поділяється на підгалузі, основними з яких є: зернове господарство, цукробуряківництво, картоплярство, льонарство, овочівництво, плодівництво, кормовиробництво та ін.
Виробництво окремих видів продукції рослинництва врегульоване на законодавчому рівні. Наприклад, прийнято закони України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 p., «Про виноград та виноградне вино» від 16 червня 2005 р. Це нагадує стан законодавчого регулювання виробництва продукції тваринництва, коли на фоні відсутності окремого закону про м'ясо і м'ясні продукти існує Закон України «Про бджільництво». Так само відсутнє законодавче регулювання цукробуряківництва, картоплярства, льонарства, овочівництва тощо.
Закони України попри свою значимість у механізмі правового регулювання все ж закладають лише найзагальніші засади правового регулювання. Конкретизація законодавчих положень повинна здійснюватися на підзаконному рівні, зокрема за рахунок державних цільових програм розвитку рослинництва за окремими видами рослин. Важливого значення у цьому сенсі набуває Концепція державної програми створення сприятливих умов для стабілізації та розвитку рослинництва на 2005-2010 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 р. № 861-р. Проте будь-яка концепція містить лише найзагальніші положення, які, до того ж, не мають юридичної сили, а є тільки підґрунтям, основними напрямами розробки власне програмного документа.
Таким чином, слід зазначити відсутність державних цільових програм розвитку рослинництва на фоні існування лише трьох галузевих програм: «Зерно України - 2005-2010», затвердженої наказом Мінагрополітики України від 28 липня 2004 р. № 271; «Програма розвитку хмелярства на 2007-2010 роки», затвердженої Мінагрополітики України від 10 жовтня 2007 р. № 729; «Соя України - 2008-2015», затвердженої наказом Мінагрополітики України та УААН від 28 травня 2008 р. № 336/53. Звісно, що трьох зазначених галузевих програм не достатньо для ефективної регламентації процесів виробництва рослинницької продукції. Таких програм потребується значно більше для охоплення хоча б основних культур рослин, адже метою кожної програми є збільшення ефективності виробництва рослинної продукції певного виду з вирішенням ряду відповідних стратегічних завдань. Наприклад, існували програми «Картопля України - 2003», «Овочі України - 2003», «Льон і коноплі - 2003» тощо, які, на жаль, не одержали свого логічного продовження у часі.
Галузева програма «Зерно України - 2005-2010» передбачає поступове збільшення виробництва зерна з 38 млн. тонн у 2005 р. до 42 млн. тонн у 2010 р. Наукові розрахунки, підтверджені світовою практикою, встановлюють, що достатній рівень виробництва зернових, якого вистачає для продовольчих, кормових, технічних цілей та експорту, починається з розрахунку 1 тонна на 1 жителя країни. Виходячи із наявності 46-мільйонного населення Україна повинна виробляти щорічно не менше 46 млн. тонн зернових. Це означає, що запрограмоване виробництво зерна у 2010 р. має досягти свого оптимального рівня.
У результаті виконання програми посівні площі зернових культур мають становити близько 15 млн. га, у тому числі озимої пшениці - не менше ніж 40 відсотків зернового клину, площі кукурудзи - 1,5-2 млн. га, ярого ячменю - 3,2 млн. га. Площі посіву проса і гречки - близько 0,7-0,8 млн. га, а гороху, як основної зернобобової культури, до 1,3-1,4 млн. га.
Галузева «Програма розвитку хмелярства на 2007-2010 роки» має також важливе значення. Хмелярство - важлива галузь сільського господарства України. Хміль використовується в пивоварінні, медицині, парфумерії, харчовій та інших галузях промисловості. Вітчизняне хмелярство досягло найбільшого розвитку в 70-80-х роках минулого століття. У середині 80-х років Україна за площею насаджень та валовим збором хмелю вийшла на п'яте місце у світі після Німеччини, США, Китаю та Чехословаччини. Це давало можливість повністю забезпечити внутрішні потреби України та частину хмелю відправляти за кордон і в сусідні республіки. Український ринок хмелепродукції характеризується поступовим виходом зі стану стагнації, хоча обсяги вирощування хмелю важко порівняти з кінцем 80-х років минулого століття при досягненні Україною третього місця в Європі за валовим збором - 8,4 тис. тонн та площею насаджень - 8 тис. га. Зараз хміль вирощується у 8 областях України, 23 районах і 63 хмелярських господарствах на площі 1140 га.
Реалізація передбачених галузевою «Програмою розвитку хмелярства на 2007-2010 роки» заходів переведення галузі на інноваційну основу, прискорення впровадження науково-технічних розробок, освоєння досвіду роботи вітчизняних і зарубіжних товаровиробників хмелю в нових ринкових умовах, зміни сортової політики, запровадження енергозберігаючих технологій виробництва продукції хмелярства, покращення законодавчого і фінансового забезпечення розвитку галузі хмелярства та інших засобів дасть змогу довести загальну площу хмільників до 1600 га, а валовий збір - до 1837 тонн, що забезпечить рентабельне виробництво хмелю.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 9 квітня 1999 р. Кабінет Міністрів України затвердив своєю постановою «Порядок справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 15 липня 2005 р. № 587. На розвиток галузі хмелярства у вигляді 1 % відрахувань від реалізації алкогольних напоїв та пива надходять кошти у сумі 15-16 млн. грн. на рік.
Нарешті, галузева програма «Соя України - 2008-2015», затверджена наказом Мінагрополітики України та УААН від 28 травня 2008 р.
№ 336/53, спрямована на розвиток виробництва цієї культури. Феномен сої пояснюється її рідкісним хімічним складом - високою концентрацією в бобах білка - 38-42%, жиру - 18-22%, вуглеводів - 25- 30%, а також вітамінів, мінеральних речовин, ферментів. Завдяки цьому соя стала однією з головних культур світового землеробства в XX ст. Соя належить до стратегічних культур, задовольняє найзагальніші потреби людини. Вона є основою піраміди рослинного білка та олії в світі. Якщо в 1960 р. в світі вироблялося 31 млн тонн сої, в 2003 р. цей показник досяг 189,2 млн тонн, то в 2006-2007 роках - 221,6 млн тонн, у тому числі по країнах: США - 71,5 млн тонн; Бразилія - 61,0 млн тонн; Аргентина - 47,0 млн тонн; Китай - 15,2 млн тонн; Індія - 7,9 млн тонн; Україна - 0,89 млн тонн; Росія - 0,78 млн тонн.
За рахунок впровадження організаційних, фінансово-економічних, технологічних та юридичних складових програми «Соя України - 2008-2015» планується доведення посівних площ під сою за період 2008-2015 років до 1,1- 1,3 млн гектарів та виробництва сої на рівні 3,0 млн т.