1. Адміністративна юстиція, адміністративний процес та адміністративне судочинство в Україні.Адміністративний процес — це вид юридичного процесу, при якому адміністративно-процесуальними нормами регулюється діяльність виконавчих органів держави, їх посадових осіб і визначається порядок розгляду і вирішення конкретних адміністративних справ з урахуванням норм матеріального права. Адміністративна юстиція — це система спеціальних судів з розгляду адміністративно-правових спорів між громадянами та організаціями, з одного боку, й органами державного управління — з іншого, за особливим процесуальним порядком з одночасним здійсненням судового контролю за дотриманням законності у сфері державного управління.Відповідно до КАС, адміністративне судочинство здійснює адміністративний суд і суд. Оскільки ці поняття КАС розділяє, треба мати на увазі, що терміном "адміністративний суд" охоплюється:а) місцевий суд загальної юрисдикції при розгляді та вирішенні ним адміністративних справ;б) окружний адміністративний суд;в) апеляційний адміністративний суд;г) Вищий адміністративний суд України;ґ) Верховний Суд України при перегляді ним судових рішень в адміністративних справах.

2. Становлення адміністративної юстиції в Україні.Вперше про необхідність запровадження спеціальних правил судового розгляду публічно-правових спорів і створення системи адміністративних судів йшлося в Концепції судово-правової реформи, затвердженій постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. Концепцією передбачалося, що структурні зміни судової системи проходитимуть поетапно. На першому етапі реформи пропонувалося ввести посади суддів з адміністративних справ у районних (міських) судах, створити судові колегії з адміністративних справ у Верховному Суді України, Верховному Суді АРК, обласних судах і Київському міському суді. Лише другий етап реформи передбачав створення адміністративних судів і забезпечення їх діяльності новим процесуальним законом.Прийняття Закону України від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій України" знаменує початок якісно нового етапу судової реформи в нашій державі. У цьому нормативно-правовому акті відображено позицію законодавця щодо багатьох невирішених питань організації судової влади та здійснення правосуддя. Так, Законом передбачалося протягом трьох років сформувати в Україні систему спеціалізованих адміністративних судів, які розглядатимуть справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування. До утворення адміністративних судів вирішувати підвідомчі їм справи уповноважувалися місцеві загальні або господарські суди та апеляційні суди в порядку, встановленому чинним процесуальним законом, шляхом запровадження у таких судах спеціалізації суддів, у тому числі утворення судових колегій у відповідних справах. Нині систему спеціалізованих адміністративних судів у нашій державі побудовано відповідно до Конституції України та положень зазначеного Закону. Адміністративні суди входять до системи судів загальної юрисдикції, а тому найвищою інстанцією при вирішенні публічно-правових спорів є Верховний Суд України. Постановою Пленуму Верховного Суду України у структурі найвищого судового органу нашої держави утворено Судову палату в адміністративних справах. Адміністративні суди розглядають справи відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), який набув чинності з 1 вересня 2005 р.

3. Поняття та ознаки адміністративного процесу.Адміністративний процес — це вид юридичного процесу, при якому адміністративно-процесуальними нормами регулюється діяльність виконавчих органів держави, їх посадових осіб і визначається порядок розгляду і вирішення конкретних адміністративних справ з урахуванням норм матеріального права.Ознаки адміністративного процесу:1) адміністративний процес пов'язаний із публічним адмініструванням, його правовими формами;2) пов'язаний з матеріальними нормами адміністративного права;3) це діяльність, в результаті якої виникають суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративно-процесуального права. Можна зазначити, що адміністративний процес складається з 2 частин: по-перше, діяльності суб'єктів публічної адміністрації щодо розгляду конкретних справ; по-друге, відносин між учасниками цієї діяльності.

4. Принципи адміністративного процесу.Стаття 7. Принципи адміністративного судочинства1. Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:1) верховенство права;2) законність;3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом;4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;5) гласність і відкритість адміністративного процесу;6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених цим Кодексом;7) обов'язковість судових рішень.

5. Принцип офіційного з’ясування усіх обставин у справі та його співвідношення з принципами змагальності та диспозитивності. Принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі (офіційності) властивий лише адміністративному процесу. Офіційність полягає в активній ролі суду і за своїм змістом обмежує дію принципів змагальності і диспозитивності.Наявність принципу офіційності обумовлена специфікою публічно-правових відносин, яка полягає у тому, що в учасників таких правовідносин, як правило, нерівні можливості. В адміністративному процесі особі протистоїть потужний адміністративний апарат. У зв’язку з цим у сторін заздалегідь складаються нерівні вихідні можливості. Щоб збалансувати їх, адміністративний суд повинен відігравати активну роль у судовому процесі з тим, щоб сприяти особі у захисті її прав. Тому адміністративний суд має вжити всіх заходів, які передбачені законом, щоб права, які порушила влада, були захищені. Така роль суду обумовлена тим, що переважно конфлікти виникають саме з вини публічної адміністрації або вона не вжила достатніх заходів, щоб цьому запобігти.Як обмеження диспозитивності, принцип офіційності проявляється у тому, що суд:1) у разі відмови позивача від адміністративного позову, визнання відповідачем адміністративного позову або досягнення сторонами примирення повинен перевірити, чи не суперечитиме це закону та чи не порушуватиме чиї-небудь права, свободи чи інтереси (частина четверта статті 51, частина четверта статті 112, частина третя статті 113 КАСУ);2) повинен з власної ініціативи вжити заходи забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень (частина перша статті 117 КАСУ);3) уповноважений вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять (частина друга статті 11 КАСУ);4) суд у разі укладення мирової угоди або відмови стягувача від примусового виконання на стадії виконання судового рішення повинен перевірити, чи не суперечитиме це закону та чи не порушуватиме чиї-небудь права, свободи чи інтереси (частина четверта статті 262 КАСУ). 

6. Проблематика адміністративного процесуального права. Перед дослідником будь-якої проблематики адміністративно-процесуального права завжди стоїть необхідність з’ясування ряду концептуальних питань: що саме слід розуміти під згаданим явищем; яку сферу соціального життя воно охоплює; яким є його реальний обсяг і т.д. І вже на даному етапі він зіштовхується з об’єктивними труднощами. Не зважаючи на загальне визнання адміністративно-процесуального права структурним елементом вітчизняної правової системи, попри постійне підкреслення його ролі регулятора державно-владних відносин, у науковому світі й досі не вироблено єдиного погляду на цей непересічний феномен.Вже понад півстоліття більшість наукових дискусій ведуться з приводу того, які ж саме аспекти правозастосовчої діяльності органів державної влади слід відносити до розряду адміністративно-процесуальних. На цьому тлі представники різних теоретичних шкіл демонструють майже протилежні підходи до детермінації адміністративного процесу. Іноді під ним розуміють лише судовий розгляд справ про адміністративні проступки, а інколи - усю багатогранність виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної влади.Подібна розбіжність поглядів не могла не накласти суттєвого відбитку на сучасне уявлення про адміністративно-процесуальне право як систему юридичних норм, науку та навчальну дисципліну. Одні вчені максимально звужують його рамки, інші – навпаки, максимально їх розширюють. Як наслідок, певна частина висловлених у літературі ідей (з якими цілком вірогідно зустрінеться і наш читач) вступає в суперечність із положенням представленого підручника.Очевидно, що розкриття витоків та суті таких суперечностей значно полегшить сприйняття навчального матеріалу. Воно не лише сприятиме критичному аналізу різних концепцій адміністративного процесу (адміністративно-процесуального права), а й дозволить уникнути плутанини, що виникає при «змішуванні» їх вихідних положень. Отже, розглянемо їх більш детально.

7. Джерела адміністративного процесуального права.1. Конституція України — як основний закон, що встановлює загальні правові принципи, права, свободи і особисту недоторканність людини, гарантії їх забезпечення та здійснення правосуддя в державі. Конституція України є основним джерелом прав, має найвищу юридичну силу. Вона виступає як юридична база поточного законодавства.2. Міжнародні договори (угоди), згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.3. Кодекси України:— Кодекс України про адміністративні правопорушення. Розділ III цього Кодексу встановлює перелік органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, порядок їх утворення, права, обов’язки та компетенція цих органів, а також підвідомчість справ. У розділі IV регламентуються умови і порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення, розгляд адміністративних справ, винесення постанов про накладення адміністративних стягнень, їх оскарження і опротестування. Розділ V встановлює порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень;— Кодекс адміністративного судочинства України, завданням якого є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Кодекс визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернень до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства;— Митний кодекс України також визначає засади організації провадження у справах про порушення митних правил.4. Закони України:— Закон України «Про судоустрій України і статус суддів» визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції;— Закон України «Про звернення громадян» регулює питання щодо звернення громадян до органів влади з заявами і пропозиціями у тому числі й оскарження дій посадових осіб, державних і громадських органів;— Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» встановлює особливості проваджень у справах про корупційні дії.5. Укази Президента України.6. Норми адміністративного процесуального права містяться у постановах Кабінету Міністрів України, нормативних актах (інструкціях, правилах, методиках) центральних органів виконавчої влади, а також у Цивільному процесуальному кодексі України, Господарському процесуальному кодексі України, Кримінально-процесуальному кодексі України, які взаємодіють з нормами адміністративно-процесуального права.7. Постанови Пленуму Верховного Суду України та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, котрі містять роз’яснення з питань застосування норм адміністративного матеріального та процесуального права.

8. Стадії адміністративного процесу. Процесуальна стадія - це відносно уособлена, відділена часом та логічно пов'язана сукупність процесуальних дій, спрямованих на досягнення певної мети та вирішення відповідних завдань конкретного адміністративного провадження, що характеризується колом суб'єктів і закріплюється у процесуальних актах [6, с.192].Можна виділити наступні стадії адміністративного процесу:- Стадія аналізу ситуації, в ході якої збирається та фіксується інформація про фактичний стан справ, реальні факти, оцінюється перспектива подальшого руху справи, приймається рішення про необхідність такого руху. Фактично це стадія становить елементи порушення адміністративної справи.- Стадія прийняття рішення по справі, в коді якої дається юридична оцінка зібраної інформації, повно та всебічно досліджується матеріали справи з метою встановлення об'єктивної істини, приймається конкретне рішення.- Стадія оскарження або опротестування рішення по справі, що носить факультативний характер.- Стадія виконання прийнятого рішення, в ході якої логічно завершується діяльність по адміністративній справі.Кожна стадія адміністративного процесу може мати свої етапи та дії. Так, у стадії порушення провадження в справі про адміністративне правопорушення можна виділити етап припинення правопорушення та застосування відповідних заходів, що забезпечують провадження в справі, наприклад, адміністративного затримання.

9. Система та структура адміністративних судів. Згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» місцевими адміністративними  судами  є місцеві загальні суди як адміністративні суди та  окружні  суди.  Вони діють як суди першої  інстанції. У місцевому загальному суді як адміністративному суді суддя, який розглядає справу  одноособово,  діє  як  суд. В окружних  судах  адміністративні  справи  розглядаються  і вирішуються колегією у складі трьох суддів. Перегляд  судових  рішень  в  адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів. Апеляційні  адміністративні  суди  утворюються  у  апеляційних  округах  відповідно  до указу Президента України. До складу апеляційного  суду  входять  судді,  як  правило,  обрані на посаду судді безстроково, голова суду та його заступники. У складі апеляційного адміністративного  суду  можуть  утворюватись судові палати  з розгляду окремих категорій  справ  за  встановленою  спеціалізацією у межах  адміністративної юрисдикції.Вищий  адміністративний  суд України  діє як суд першої  інстанції по конкретних категоріях  справ,  а  також  як  суд  апеляційної  та касаційної  інстанцій.  Адміністративні  справи,  підсудні Вищому  адміністративному  суду України як суду першої  інстанції, розглядаються  і вирішуються колегією у  складі не менше  п’яти  суддів.  У  Вищому  адміністративному суді України, як суді касаційної  інстанції, перегляд судових рішень в адміністративних  справах  у  касаційному  порядку здійснюється  колегією  у  складі  не  менше п’яти суддів.Верховний Суд України переглядає судові рішення  адміністративних  судів  за  винятковими  обставинами  колегією  у  складі  суддів його  Судової  палати  в  адміністративних справах  за  участі  не  менше  двох  третин  її чисельності (але не менше п’яти суддів) або колегією  у  складі  суддів  відповідних  судових палат Верховного Суду України за участі не менше двох третин чисельності кожної палати.

10. Склад суду. Підстави, порядок і наслідки відводу суду. Стаття 24. Здійснення адміністративного судочинства колегією суддів1. Адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.2. Адміністративні справи розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді та у місцевому загальному суді як адміністративному суді колегією у складі трьох суддів також з ініціативи судді в разі їх особливої складності.3. Перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів.4. Перегляд судових рішень в адміністративних справах у касаційному порядку здійснюється колегією у складі не менше трьох суддів.5. Адміністративні справи, підсудні Київському апеляційному адміністративному суду як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі трьох суддів.6. Адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі не менше п'яти суддів.7. Питання про допуск адміністративної справи до провадження Верховного Суду України вирішується у Вищому адміністративному суді України колегією у складі п'яти суддів.8. Перегляд судових рішень в адміністративних справах у Верховному Суді України здійснюється колегіально.Стаття 27. Підстави для відводу (самовідводу) судді1. Суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться:1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді;5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленогочастиною третьою статті 15-¹ цього Кодексу.2. Суддя відводиться також за наявності обставин, встановлених статтею 28 цього Кдексу.3. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.Стаття 31. Порядок вирішення питання про відвід (самовідвід)1. У разі заявлення відводу (самовідводу) суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.2. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає сраву. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.3. Ухвала за наслідками розгляду питання про відвід (самовідвід) окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на постанову чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи.Стаття 32. Наслідки відводу (самовідводу) судді1. У разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-¹ цього Кодексу.2. У разі задоволення відводу (самовідводу) комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-¹ цього Кодексу.3. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду, суд вирішує питання про передачу справи до іншого адміністративного суду в порядку, встановленому статтею 22 цього Кодексу.

11. Поняття адміністративної юрисдикції.Адміністративна юрисдикція полягає в розгляді адміністративно-правових спорів, в установленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими на те судом, який наділено правом розглядати адміністративні справи.Справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.Ознаками які характеризують адміністративну юрисдикцію, можна назвати:1) участь у цих відносинах суб’єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями (для визнання відносин публічно-правовими потрібно, щоб суб’єкт, якого наділено публічно-владними повноваженнями, здійснював у цих відносинах ці повноваження; таким суб’єктом, як правило, є державний орган, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб’єкт, якому делеговані відповідні повноваження держави чи місцевого самоврядування);2) можливість суб’єкта владних повноважень, здійснюючи свої повноваження, вирішувати питання про права, свободи, інтереси та обов’язки іншої особи, яка бере участь у правовідносинах;3) зв’язаність суб’єкта владних повноважень межами, підставами та способом реалізації повноважень, що визначені законом.

12. Публічно-правовий спір, як предмет адміністративного судочинства.Публічно-правовий  спір  необхідно  розглядати у єдності його матеріального та процесуального  аспектів. Матеріальний  аспект публічно-правового  спору  розкриває  сутність  протиріч між  суб’єктами  такого  спору, які  виникли  у  зв’язку  з  реалізацією  прав, свобод  та  інтересів  цих  суб’єктів  у  сфері публічно-правових відносин. Процесуальний аспект  розкриває  сутність  публічно-правового  спору  як  предмета  розгляду  адміністративним  судом,  тобто  адміністративної справи.Суб’єктами публічно-правового спору є особи, між якими виникли розбіжності з приводу реалізації їх прав та обов’язків у публічно-правових відносинах.Об’єктом публічно-правового спору є права, свободи та інтереси, реалізації або  задоволенню яких перешкоджає суб’єкт владних повноважень.

Предметом  публічно-правового  спору  є рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних  повноважень, а  також  дії  чи  бездіяльність  суб’єктів  публічно-правових  відносин, які  не є суб’єктами  владних  повноважень, але  є  суб’єктами публічно-правового  спору.

Потрібно зауважити, що до юрисдикції адміністративних судів належать не усі публічно-правові спори, а лише ті, одним із учасників у яких є суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції, за незначними винятками, зокрема, у сфері виборчих правовідносин. Тобто не відносяться до адміністративної юрисдикції спори з публічно-правових відносин, де відсутній суб’єкт, який наділений публічно-владними повноваженнями, а також з відносин, де такий суб’єкт хоч і є, але він не здійснює владні управлінські функції (наприклад, з відносин щодо прийняття законів чи ухвалення судового рішення).

13. Основні категорії публічно-правових спорів, віднесених до адміністративної юрисдикції.Стаття 17. Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ1. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.2. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.3. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;3) про накладення адміністративних стягнень;4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

14. Спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.Стаття 55 Конституції гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.У своїх рішеннях Конституційний Суд України практично не звужує досить широке формулювання вимог статті 55 Конституції України. Згідно з його тлумаченням, кожен має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважає, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють його права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді80. Стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, а тому встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії та бездіяльність81. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод82.Крім статті 55 Конституції України, що безпосередньо гарантує право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, це право випливає також з інших її статей. Зокрема, частина друга статті 3 Конституції передбачає відповідальність держави перед людиною за свою діяльність. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який у контексті адміністративної юстиції щонайменше вимагає визнання і втілення у життя таких вимог:1) усі особи, фізичні чи юридичні, рівні у своїх правах;2) кожен повинен мати змогу ознайомитися зі своїми правами та обов'язками, встановленими законом;3) дотримання законів повинні контролювати суди, які є незалежними у своїй діяльності;4) рішення судів належить виконувати.Кожна з цих складових знайшла відображення в тексті Конституції України. Крім того, частина третя статті 8, особливо у поєднанні зі статтями розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України, забезпечує особі право оскаржити рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень безпосередньо на підставі Конституції України. Стаття 56 Конституції України гарантує кожному "право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень". Насамперед на реалізацію зазначених вимог Конституції спрямована система адміністративної юстиції.7. Пунктом 1 частини першої коментованої статті до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд і вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, у яких вони вважають, що суб'єкт владних повноважень своїм рішенням, діями чи бездіяльністю порушив їхні права, свободи чи інтереси. При визначенні кола правових актів, що можуть бути оскаржені до адміністративних судів, необхідно виходити з принципу, що жоден правовий акт (нормативний чи індивідуальний) не повинен бути виведеним з-під контролю судів на предмет конституційності, законності цього акта чи його відповідності правовому акту вищої юридичної сили. Цей принцип логічно випливає зі згаданого вище конституційного положення, яке поширює юрисдикцію судів на всі правовідносини, що виникають в Україні.8. Відповідно до тлумачення Конституційного Суду України "подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду"83. Таким чином, оскарження в адміністративному порядку не є в Україні обов'язковою стадією, що має передувати зверненню до суду. Цей підхід дозволяє особі самостійно обрати засіб захисту своїх прав: звернутися до суб'єкта владних повноважень, а при потребі, після цього - і до суду, або відразу до суду.

15. Спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення.Стосовно спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу слід пам’ятати, що для зайняття посади особа має відповідати вимогам, встановленим у Конституції, законі чи іншому нормативно-правовому акті, а початку виконання службових обов'язків передують певні процедури. Так, ЗУ «Про державну службу» встановлює, що право на таку службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою. Метою конкурсного відбору є залучення на вакантні посади найбільш кваліфікованих спеціалістів, а процедура конкурсу повинна забезпечувати конституційне право рівного доступу до державної служби громадян України.

16. Спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.Під компетенційними спорами розуміються спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них — як позивачем, так і відповідачем — є суб’єкти владних повноважень.Компетенційні спори найчастіше можуть виникати між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, особливо щодо здійснення делегованих повноважень. У рамках таких спорів може вирішуватися, наприклад, питання про протиправність акта суб’єкта владних повноважень, виданого без належних повноважень або з їх перевищенням.Компетенційні спори можна класифікувати за суб’єктним складом: 1) спори між державними органами та органами (посадовими особами) місцевого самоврядування; 2) спори між органами місцевого самоврядування; 3) спори між органами (посадовими особами) місцевого самоврядування та органами самоорганізації населення; 4) спори між іншими суб’єктами владних повноважень.Позивачем у компетенційних спорах є суб’єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб’єкт владних повноважень — відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою. Якщо компетенцію суб’єкта владних повноважень, а відповідно — інтереси позивача, не було порушено, у задоволенні позову належить відмовити.

17. Спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скачування чи визнання не чинними адміністративних договорів.До компетенції адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ належать, зокрема, спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів. Статтею 3 КАС України, в якій викладені основні терміни адміністративного судочинства, визначено, що адміністративний договір – дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.Правова природа адміністративних договорів обумовлена тим, що вони виникають у тих сферах, де складаються адміністративно-правові відносини, а їх метою є реалізація публічно-правових інтересів. Вони застосовуються у межах компетенції суб’єктів владних повноважень.

18. Спори за звернення суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією України та законами.

19. Спори, щодо правовідносин пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдума.Положення КАС про порядок вирішення виборчих спорів випи­сувалися таким чином, щоб відповідати відповідному матеріальному праву. Проте законодавство про вибори і референдум дуже дина­мічне. Тому застосовуючи процесуальні норми, суд повинен врахову­вати вимоги матеріального законодавства. Адже практика законот­ворення показує, що зміни до процесуального законодавства завжди відстають від змін у матеріальному праві. Однак виходячи з того, що адміністративний процес не може регулюватися іншими законами, крім КАС, порядок звернення до адміністративного суду і розгляду та вирішення адміністративним судом виборчих спорів не може вста­новлюватися законодавством про вибори і референдум. Це означає, що процесуальні інститути матеріальним законодавством не можна змінити без внесення змін до процесуального закону.

Але з урахуванням вимог матеріального законодавства можуть коригуватися, наприклад, положення Кодексу про те, хто має право на звернення до адміністративного суду у тому чи іншому виборчо­му спорі. Тобто, якщо відбудуться зміни у суб'єктному складі учас­ників виборчого процесу чи процесу референдуму, але відповідних змін одночасно не буде внесено до КАС, суд може надати розширене або звужене тлумачення положень Кодексу з урахуванням розвитку матеріального права. Так само можуть коригуватися назви виборчих комісій, комісій з референдуму тощо.

У КАС визначаються особливості розгляду і вирішення таких

справ:

1) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комі­сій, комісій з референдуму, членів цих комісій (стаття 172);

2) щодо уточнення списку виборців (стаття 173);

3) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів вико­навчої влади, органів місцевого самоврядування, ЗМІ, підприємств, установ, організацій, їхніх посадовихта службових осіб, творчих працівників ЗМІ, що порушують законодавство про вибори та референдум (стаття 174);

До спорів, що виникають у процесі виборів чи референдуму, можна віднести спори щодо: 1) оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій (комісій з референдуму), членів цих комісій (стаття 172 КАСУ); 2) уточнення списку виборців (стаття 173 КАСУ); 3) оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації та їх власників, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум (стаття 174 КАСУ); 4) оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партій (блоку місцевих організацій партій) їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб’єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу (стаття 175 КАСУ); 5) скасування реєстрації кандидата на пост Президента України (стаття 176 КАСУ).

Частину спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, так само можна віднести до категорії спорів із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Адже у них найчастіше йдеться про оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії чи комісії з референдуму, які мають владні повноваження. Якась частина виборчих спорів, а саме та, що розглядається за зверненням виборчої комісії, охоплюється категорією спорів за зверненням суб’єкта владних повноважень. Однак є низка виборчих спорів, де суб’єкта владних повноважень може й не бути, — йдеться про спори між кандидатами на виборну посаду, партіями (блоками) тощо. Тому виникла необхідність окремо виділити спори щодо правовідносин, які пов’язані з процесом виборів чи референдумів. (294)

20. Співвідношення адміністративної юрисдикції з іншими судовими юрисдикціями. Наслідки звернення до адміністративного суду з позовом, що не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.Співвідношення адміністративної юрисдикції з іншими судовими юрисдикціями виглядає наступним чином. Вимоги про відшкодування майнової чи моральної шкоди, заподіяної у публічно-правових відносинах, суди вирішують за правилами цивільного (господарського) судочинства. Але якщо їх заявлено одночасно (в одному провадженні) із оскарженням рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень або з іншими вимогами про захист прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, тоді такі вимоги розглядаються за правилами адміністративного судочинства (частина друга статті 21 КАСУ).Також положення частини другої коментованої статті 17 КАСУ спрямовано на запобігання спорів про компетенцію між судами різних юрисдикцій. Так, зокрема, не належить до юрисдикції адміністративних судів вирішення публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Невключення таких справ до юрисдикції адміністративних судів породжується насамперед природою відносин, з яких вони виникають.Компетенція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України. Конституційний Суд України, згідно з Конституцією України, розглядає справи щодо:1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 150 Конституції України); 2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість (стаття 151 Конституції України); 3) офіційного тлумачення Конституції та законів України (стаття 150 Конституції України); 4) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (статті 111, 150 Конституції України); 5) відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України); 6) порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України (наявність висновку Конституційного Суду України з цього питання потрібна для розгляду Верховною Радою України питання про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим відповідно до пункту 28 частини першої статті 85 Конституції України).Компетенція адміністративних судів не поширюється на справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства. Тому за правилами адміністративного судочинства не розглядають скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства і прокуратури, що можуть бути розглянуті відповідно до КПКУ.Крім справ і питань, що вирішуються за правилами КПКУ, не можуть бути вирішені за правилами адміністративного судочинства справи щодо надання дозволу на: 1) витребування документів та даних, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці злочину, джерело та розміри їх доходів; 2) негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; 3) зняття інформації з каналів зв’язку; 4) контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією; 5) застосування інших технічних засобів одержання інформації. Водночас оскільки КПКУ не передбачає можливості розгляду в порядку кримінального судочинства спорів про бездіяльність суб’єктів владних повноважень, то такі спори належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

21. Поняття та види підсудності адміністративних справ.Підсудність- це інститут адміністративно-процесуального права, норми якого регулюють відносини пов’язані з розподілом адміністративних справ між різними судами, системи адміністративних судів в залежності від їх компетенції, властивостей справи та на яку поширюється їх юрисдикція.-предметнаЦе розподіл адміністративних справ між судами різних ланок, що входять в систему адміністративних судів і які діють в якості судів першої інстанції в залежності від характеру предмету адміністративних справ та повноважень суду. -територіальнаНеобхідна для того, щоб розподілити підвідомчі судами адміністративні справи в залежності від території на яку розповсюджується юрисдикція будь-якого з цих суб’єктів.інстанційнаДозволяє розмежувати компетенцію судів різного рівня.

22. Предметна підсудність адміністративних справ та її різновиди.1. Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;4) усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;5) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої цієї статті;6) адміністративні справи щодо примусового повернення в країну походження або третю країну та примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі території України.2. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи:1) однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган вади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам;2) про застосування у випадках, передбачених законом, заходів реагування щодо державного нагляду (контролю), дозвільної системи у сфері господарської діяльності, якщо вони можуть бути застосовані виключно за судовим рішенням;3) щодо підтвердження обґрунтованості вжиття суб’єктами владних повноважень заходів реагування під час здійснення државного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.3. Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.4. Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.5. У разі невизначеності цим Кодексом предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

23. Територіальна підсудність адміністративних справ та її різновиди.1. Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. 2. Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача. 3. Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, передбачених цим Кодексом, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель, адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, його посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. 4. Адміністративні справи з приводу оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, прийнятих на контрольних пунктах в’їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію, їхніх дій або бездіяльності вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідного контрольного пункту. 5. У разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

24. Інстанційна підсудність адміністративних справ.1. Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд України у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції.2. Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.3. Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. У випадку, визначеному частиною шостою статті 177 цього Кодексу, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення Київського апеляційного адміністративного суду. 4. Верховний Суд України у випадках, установлених цим Кодексом, переглядає судові рішення адміністративних судів після їх перегляду в касаційному порядку.

25. Наслідки недодержання правил підсудності. Передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого.1. Якщо особа подала адміністративний позов з порушенням правил предметної підсудності, то суд, розглянувши питання щодо відкриття провадження, повинен повернути позивачеві позовну заяву у зв’язку з тим, що справа не підсудна цьому адміністративному суду (пункт 6 частини третьої статті 108 КАСУ). В ухвалі про повернення позовної заяви суд зазначає, якому суду підсудна адміністративна справа за позовною заявою.2. Якщо суд відкрив провадження в адміністративній справі без дотримання правил предметної підсудності, то він повинен передати її на розгляд належного адміністративного суду незалежно від того, на якому етапі провадження у першій інстанції виявлено порушення правил предметної підсудності, оскільки суд, який відкрив провадження у справі, не є компетентним у розгляді відповідної.3. Якщо порушення правил предметної підсудності виявлено в суді вищої інстанції, то рішення суду першої інстанції належить скасувати, а справу передати до компетентного суду (пункт 6 статті 198, пункт 6 статті 199, пункт 1 статті 204, пункт 6 статті 223, пункт 1 частини третьої статті 227 КАСУ).Наслідки порушення правил про територіальну підсудністьПравила територіальної підсудності можуть бути порушені як особою, яка звертається до суду, так і судом. Відповідно до цього розрізняють і правові наслідки порушення правил територіальної підсудності.1. Якщо особа подала адміністративний позов з порушенням правил територіальної підсудності, то суд, розглянувши питання щодо відкриття провадження, повинен повернути позивачеві позовну заяву у зв’язку з тим, що справа не підсудна цьому адміністративному суду (пункт 6 частини третьої статті 108 КАСУ). В ухвалі про повернення позовної заяви суд зазначає, якому суду підсудна адміністративна справа за позовною заявою.2. Якщо порушення правил територіальної підсудності виявлено ще до початку судового розгляду, то адміністративну справу належить передати до належного суду (пункт третій частини першої статті 22 Кодексу).3. Якщо порушення правил територіальної підсудності виявлено під час судового розгляду, суд повинен завершити розгляд та ухвалити судове рішення по суті спору. У суді вищої інстанції саме по собі недотримання правил територіальної підсудності не може мати наслідком скасування судового рішення.Наслідки порушення правил про інстанційну підсудність.1. Якщо особа подала адміністративний позов, апеляційну чи касаційну скаргу, скаргу про перегляд судових рішень за винятковими обставинами з порушенням правил інстанційної підсудності, то суд повинен повернути їй позовну заяву чи скаргу у зв’язку з тим, що справа не підсудна цьому адміністративному суду (пункт 6 частини третьої статті 108 КАСУ). В ухвалі про повернення позовної заяви суд зазначає, якому суду підсудна адміністративна справа за відповідним зверненням.2. Порушення судом правил інстанційної підсудності в усякому випадку тягне за собою неправосудність судового рішення і як наслідок — його скасування. Однак труднощів у застосуванні правил інстанційної підсудності у судах не виникає і таких порушень не трапляється.1. Суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо:1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване у встановленому законом порядку, місце проживання (перебування) якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування);2) відкрито провадження у справі, яка предметно підсудна іншому суду;3) після відкриття провадження у справі з'ясувалося, що справа територіально підсудна іншому суду;4) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;5) ліквідовано адміністративний суд, який розглядав справу;6) однією із сторін у справі є суд, в якому розглядається справа, або суддя цього суду.2. Суд передає адміністративну справу на розгляд іншому адміністративному суду, що найбільш територіально наближений до цього суду, у випадку, передбаченому пунктами 4 і 6 частини першої цієї статті.У разі ліквідації адміністративного суду справи, що знаходилися у його провадженні, невідкладно передаються до суду, до підсудності якого віднесено розгляд таких справ.3. Підсудність справ, у яких стороною є Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України або суддя одного з цих судів, встановлюється за загальними правилами підсудності.4. Питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, передбаченого пунктом 5 частини першої цієї статті, розглядається судом у порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.5. Питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, передбаченого пунктом 5 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено. Ухвала про відмову в передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого, постановлена у судовому засіданні, не викладається окремим документом і оскарженню не підлягає. Заперечення проти цього може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.6. Передача адміністративної справи з одного суду до іншого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.7. Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, розглядається адміністративним судом, до якого вона надіслана.8. Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

26. Поняття та види учасників адміністративного процесу.Лідируючі суб’єкти ( суди ріних інстанцій)Особи, які приймають участь у справі (сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.)Особи, що сприяють розгляду адміністративних справ( судовий секретар, судовий розпорядник, перекладач, спеціаліст, експерт і т.д.)

27. Особи, що беруть участь у справі, їх процесуальні права та обов’язки .Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі1. Особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки.2. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.3. Особи, які беруть участь у справі, мають право:1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів;2) знайомитися з матеріалами справи;3) заявляти клопотання і відводи;4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам;7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;8) знайомитися з технічним записом, журналом судового засідання, протоколом про вчинення окремої процесуальної дії і подавати письмові зауваження до них;9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень;10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів;11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.4. Особи, які беруть участь у справі, можуть за власний рахунок додатково замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них.

28Сторони в адміністративному процесу.1. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.2. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.3. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.4. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);5) в інших випадках, встановлених законом.Стаття 51. Права та обов'язки сторін1. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову.3. Сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.4. Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

29Треті особи в адміністративному процесі.1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін. Задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміністративної справи починається спочатку.2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.Національне агентство з питань запобігання корупції може бути залучено як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв’язку з повідомленням ним або членом його сім’ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою.3. Питання про вступ до участі у справі третіх осіб вирішується ухвалою. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.Стаття 54. Права та обов'язки третіх осіб1. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають права позивача.2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, мають права та обов'язки, визначені у статті 49 цього Кодексу.

30Представництво в адміністративному процесі.1. Сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.2. Представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 48цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.3. Представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону.4. Права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом.5. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.6. Суд з метою захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, та які беруть участь у справі, може залучити до участі у справі їхніх законних представників.7. Законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.8. Як законні представники діють також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.9. У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, а також у разі, якщо законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження в справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного представника.Стаття 57. Особи, які не можуть бути представниками1. Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок.2. Судді, прокурори, слідчі, працівники підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи.Стаття 59. Повноваження представника в суді1. Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, щодо ведення справи є обов'язковими для нього.2. Представник, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, має право повністю або частково відмовитися від адміністративного позову, визнати адміністративний позов, змінити адміністративний позов, досягнути примирення, передати повноваження представника іншій особі (передоручення), оскаржити судове рішення, якщо право на вчинення кожної із цих дій спеціально обумовлене у виданій йому довіреності.3. Повноваження представника чинні протягом часу провадження у справі, якщо інший строк не зазначено у довіреності.4. Представник може відмовитися від наданих йому повноважень, про що повідомляє особу, яка його ними наділила, та суд. При цьому він не може брати участь у цій справі як представник іншої сторони.5. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від наданих йому повноважень визначаються статтями 248-250Цивільного кодексу України.6. Законний представник самостійно здійснює процесуальні права та обов'язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах.7. Якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд може залучити до участі у справі відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

31. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Стаття 60. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб1. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати адміністративному суду докази, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до адміністративного суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів.2. З метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави. При цьому прокурор повинен надати адміністративному суду докази, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень. Стаття 61. Особливості повноважень органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді1. Органи та особи, які визначені у статті 60 цього Кодексу і звертаються до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, не можуть закінчувати справу примиренням.2. Відмова органів та осіб, визначених у статті 60 цього Кодексу, від адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову в попередньому обсязі.3. Якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду.4. Відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від адміністративного позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.5. Органи та особи, визначені у статті 60 цього Кодексу, які не брали участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, вступу в розгляд справи за позовом (поданням) іншої особи мають право знайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

32. Процесуальне положення секретаря судового засідання. Секретар судового засідання є службовцем апарату суду і покликаний надавати суду технічну допомогу в організації процесу. Стаття 63. Секретар судового засідання1) здійснює судові виклики і повідомлення;2) перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;3) забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами;4) веде журнал судового засідання;5) оформляє матеріали адміністративної справи;6) виконує інші доручення головуючого у справі.  Повноваження секретаря судового засідання в адміністративному процесі визначаються коментованою статтею і конкретизуються в інших статтях КАСУ, а також у відповідних інструкціях:1) Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженій наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року N 68;2) Інструкції з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах, затвердженій наказом Державної судової адміністрації України від 5 грудня 2006 року N 155;  Секретар судового засідання відповідає також за оформлення матеріалів справи, яке здійснюється відповідно до інструкцій зі справочинства (діловодства). Так, судові справи (матеріали) підшиваються в спеціальну обкладинку, виготовлену друкарським способом. Також відповідно до частини четвертої статті 64 КАСУ секретар судового засідання виконує функції судового розпорядника, якщо останнього не залучено до участі у судовому засіданні.

33. Процесуальне положення судового розпорядника.Судовий розпорядник є посадовою особою апарату місцевого загального суду. Стаття64.Судовий розпорядник1. До участі в адміністративному процесі головуючим у судовому засіданні може залучатися судовий розпорядник.2. Судовий розпорядник:1) забезпечує належний стан зали судового засідання і запрошує до неї учасників адміністративного процесу;2) оголошує про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї;3) слідкує за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;4) приймає від учасників адміністративного процесу та передає документи і матеріали суду під час судового засідання;5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;6) запрошує до зали судового засідання свідків та виконує розпорядження головуючого про приведення їх до присяги;7) виконує інші розпорядження головуючого, пов'язані із забезпеченням умов, необхідних для розгляду адміністративної справи.3. Вимоги судового розпорядника, пов'язані із виконанням обов'язків, встановлених цією статтею, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та інших осіб, присутніх у залі судового засідання.4. У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції виконує секретар судового засідання.

34. Свідок, його процесуальні права, обов'язки та відповідальність.Стаття 65.Свідок1. Як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з'ясувати у справі.2. Не можуть бути допитані як свідки:1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати з цього приводу показання;2) представники в судовому процесі, захисники у кримінальному провадженні - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;4) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення;5) інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.3. Фізична особа має право відмовитися від давання показань щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб).4. Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинна зазначити його ім'я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та обставини, щодо яких він може дати показання.5. Свідок зобов'язаний прибути до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.6. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.7. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.8. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність.

 

35. Експерт в адміністративному процесі, його процесуальні права, обов'язки та відповідальність.Стаття 66.Експерт1. Експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.2. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленимЗаконом України "Про судову експертизу".3. Експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.4. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.5. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.6. Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.8. Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.9. У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.10.Експерт має право:1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;6) користуватися іншими правами, встановленимиЗаконом України "Про судову експертизу".11. Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.12. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов'язків.13. За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків у суді експерт несе кримінальну відповідальність. Відповідальність За завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків експерт несе кримінальну відповідальність.Згідно зі статтею 384 ККУ завідомо неправдивий висновок експерта в суді карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Якщо ж експерт дав завідомо неправдивий висновок, що було поєднано з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, або було зроблено з корисливих мотивів, тоді його можуть покарати виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.Згідно зі статтею 385 ККУ відмова експерта без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків у суді карається штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 5100 грн.) або арештом на строк до шести місяців. Поважними можна вважати такі причини, як: неоплата проведення експертизи, відсутність необхідних знань, недостатність матеріалів для проведення експертизи та інші причини, про які йдеться в пункті 7 коментарю до цієї статті.17. За невиконання чи неналежне виконання покладених на експерта обов'язків він може притягатись також і до адміністративної відповідальності. Експерт несе адміністративну відповідальність за злісне ухилення від прибуття до суду, яке не мало на меті ухилення від виконання обов'язків експерта. Частина друга статті 1853 КУпАП передбачає за таке діяння накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 102 до 204 грн.). Таке саме покарання, а також адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб передбачено для експерта, як і для будь-яких інших фізичних осіб, що перебувають у залі судового засідання, за непідкорення розпорядженню головуючого чи порушення порядку під час судового засідання, а так само за вчинення дій, які свідчать про очевидну зневагу до суду або встановлених у суді правил (частина перша статті 1853 КУпАП).18. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про судову експертизу", крім адміністративної та кримінальної відповідальності, експерт, який працює в експертній установі, може нести також дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному трудовим законодавством.

36. Спеціаліст в адміністративному процесі, його процесуальні права та обов'язки.Стаття 67.Спеціаліст1. Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.2. Спеціаліст може бути залучений до участі в адміністративному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.3. Спеціаліст зобов'язаний прибути за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби - надавати суду технічну допомогу.4. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.5. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду. Оскільки допомога спеціаліста не може використовуватися як засіб доказування (джерело доказів), то й кримінальної відповідальності для спеціаліста не встановлено. Спеціаліста може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за неповагу до суду, що виразилась у непідкоренні розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само у вчиненні дій, які свідчать про очевидну зневагу до суду або встановлених у суді правил. Стаття 1853 КУпАП передбачає за такі діяння накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 102 до 204 грн.) або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

37. Перекладач в адміністративному процесі, обов'язки та відповідальність.Стаття 68.Перекладач1. Перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.2. Перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням особи, яка бере участь у справі, або призначається з ініціативи суду. Суд забезпечує особі перекладача, якщо дійде висновку, що особа внаслідок неспроможності оплатити послуги перекладача буде позбавлена судового захисту.3. Перекладач має право відмовитися від участі в адміністративному судочинстві, якщо він не володіє мовою в обсязі, необхідному для перекладу, право задавати питання з метою уточнення перекладу, а також право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.4. Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом до суду, здійснювати повний і правильний переклад, своїм підписом посвідчувати правильність перекладу в процесуальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою, якою вони володіють.5. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність. Відповідальність За завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем, або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків у суді перекладач несе кримінальну відповідальність.Згідно зі статтею 384 ККУ, завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у суді, карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Якщо ж перекладач зробив завідомо неправильний переклад, що було поєднано з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, або було зроблено з корисливих мотивів, тоді його можуть покарати виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. За невиконання чи неналежне виконання покладених на перекладача обов'язків він може притягатись і до адміністративної відповідальності. Перекладач несе адміністративну відповідальність за злісне ухилення від прибуття до суду, яке не мало на меті ухилення від виконання обов'язків перекладача. Частина друга статті 1853 КУпАП передбачає за таке діяння накладення штрафу 

38. Поняття та етапи доказування в адміністративному процесі.Доказуванням в адміністративному процесі є виявлення, збирання, закріплення, перевірка та оцінка інформації про фактичні дані, на підставі яких суд, орган владних повнова­жень, уповноважена посадова особа встановлюють наявність або відсутність обставин, що мають значення для всебічного, повного і об’єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи.стадіями процесу доказування в адміністративній справі є:1)формування предмета доказування; формування предмета доказування -це діяльність щодо відбору та аналізу обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення, або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухвалення судового рішення у справі.2)збирання доказів; сукупність процесуальних дій з вияв­лення, витребування й подання доказів.3)подання доказів; Подаючи докази, позивач представляє їх від свого імені й у своїх інтересах.4)дослідження доказів; Для того щоб оперувати доказами, їх потрібно вивчити, дослідити. Дослідження дока-зів - необхідний елемент доказування, наступний етап роботи суду з доказами.

5)оцінка доказів. дослідження дока-зів - це пізнання судом їх змісту, перевірка достовірності існування тих фактичних даних, які становлять зміст доказу, встановлення уз­годженості (зв'язку) даного доказу з усіма іншими доказами в справЦе визначення містить вказівку на мету дослідження доказів: а) пізнання, розкриття змісту доказу; б) перевірку вірогідності існування фактів-доказів; в) встановлення узгодженості доказів.