- •2. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
- •3. Предмет аграрного права України, його зміст та особливості.
- •4. Основні методи правового регулювання аграрного права.
- •5. Принципи аграрного права.
- •6. Аграрне право як галузь юридичної науки.
- •7. Система аграрного права як навчальної дисципліни.
- •8. Понятгя, ознаки і класифікація джерел аграрного права та їх особливості.
- •9. Конституція і Закони України як джерела аграрного права.
- •10. Укази Президента України у системі джерел аграрного права.
- •11. Урядові правові акти та акти органів державного управління у системі аграрного законодавства.
- •12. Види й юридична сила локальних правових актів як джерел аграрного права.
- •13. Роль і значення узагальнень судової та господарської практики у забезпеченні правозастосування і зміцнення законності в аграрному секторі економіки країни.
- •14. Поняття, класифікація й особливості аграрних правовідносин.
- •15. Поняття, види та особливості внутрішніх аграрних відносин.
- •16. Поняття та види зовнішніх аграрних виробничих правовідносин.
- •17. Поняття, особливості і класифікація суб'єктів аграрного права.
- •18. Законодавче визначення поняття сільськогосподарського товаровиробника,
- •19. Правосуб'єктність громадян - як суб'єктів аграрних правовідносин.
- •20. Правосуб'єктність кооперативних сільськогосподарських підприємств.
- •21. Правосуб'єктність аграрних підприємств корпоративного типу.
- •22. Особливості правового статусу аграрних підприємств, заснованих на державній формі власності.
- •23. Особливості правосуб'єктності міжгосподарських підприємств і об'єднань (агропромислових, агроторгівельних та інших об'єднань, комбінатів).
- •24. Правові підстави і особливості правового регулювання реорганізації та ліквідації суб'єктів аграрного підприємництва.
- •25. Загальна характеристика правового регулювання ринкових перетворень на селі.
- •26. Правове регулювання приватизації в апк.
- •27. Правове регулювання паювання землі й майна.
- •1. Пайовий фонд та його розподіл
- •2. Необхідність розпаювання майна
- •3. Особливості паювання землі
- •28. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі.
- •29. Правове забезпечення формування ринку сільськогосподарської техніки.
- •30. Правове регулювання ринку продовольства. Біржовий ринок.
- •31. Поняття, суть і принципи державного регулювання сільського господарства та їх правове закріплення.
- •32. Методи і форми регулятивної діяльності державних органів у сільському господарстві.
- •33. Задачі та функції Міністерства аграрної політики та продовольства України.
- •34. Органи державного управління сільського господарства та їхні повноваження.
- •35. Органи державного контролю та інспекції в сільському господарстві.
- •36. Правові підстави і межі державного втручання в діяльність аграрних підприємств як суб'єктів підприємницької діяльності.
- •37. Правові форми використання земель та інших природних ресурсів у сільському господарстві.
- •38. Права і обов'язки суб'єктів аграрного підприємництва стосовно використання земель сільськогосподарського призначення та інших природних ресурсів.
- •39. Правова охорона земель як об'єкта природного середовища у сільському господарстві.
- •40. Правове регулювання водокористування та надрокористування у сільському господарстві.
- •41. Правове регулювання використання тваринного та рослинного світу у сільському господарстві.
- •42. Правове регулювання лісокористування у сільському господарстві.
- •43. Понятгя та особливості юридичної відповідальності за порушення аграрного законодавства.
- •44. Дисциплінарна відповідальність працівників, зайнятих в аграрному виробництві.
- •45. Матеріальна відповідальність робітників аграрних підприємств.
- •46. Майнова відповідальність за аграрні правопорушення.
- •47. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства.
- •48. Поняття та правові ознаки фермерського господарства.
- •49. Умови і порядок створення фермерського господарства. Його державна реєстрація.
- •50. Умови та порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства,
- •51. Правовий режим майна у фермерському господарстві, його особливості.
- •52. Правові основи господарської діяльності, матеріально-технічного забезпечення та реалізації виробленої продукції фермерського господарства.
- •53. Державна підтримка фермерських господарств.
- •54. Правові підстави та порядок припинення фермерського господарства.
- •55. Соціально-економічна значимість і юридична природа особистого селянського господарства.
- •56. Поняття та основні ознаки особистого селянського господарства.
- •57. Правовий режим земель особистого селянського господарства.
- •58. Правовий режим майна особистого селянського господарства.
- •59. Зайнятість членів особистих селянських господарств, їх права та обов'язки.
- •60. Державна підтримка особистих селянських господарств.
- •61. Загальна характеристика законодавства у сфері сільськогосподарської кооперації.
- •62. Поняття та класифікація сільськогосподарського кооперативу, його основні юридичні ознаки.
- •63. Законодавче визначення поняття виробничих та обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів.
- •64. Порядок створення сільськогосподарського кооперативу та його державної реєстрації. Статут кооперативу.
- •65. Правові умови членства у сільськогосподарському кооперативі.
- •66. Система органів управління та контролю у сільськогосподарському кооперативі.
- •67. Правовий режим майна, землі та фінансів сільськогосподарського кооперативу. Право власності на пай.
- •68. Правові підстави реорганізації та ліквідації сільськогосподарського кооперативу.
- •69. Поняття та загальна характеристика правового становища господарських товариств в апк.
- •70. Правовий статус сільськогосподарських акціонерних товариств.
- •71. Правовий статус сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю.
- •72. Особливості правового статусу найманих працівників у сільськогосподарських акціонерних товариствах і товариствах з обмеженою відповідальністю.
- •73. Особливості ліквідації сільськогосподарських акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю.
- •74. Поняття соціального розвитку села.
- •75. Правовий режим об'єктів соціальної сфери села.
- •76. Правове забезпечення наукових досліджень, підготовки кадрів для села та зайнятості сільського населення.
- •77. Правове регулювання розвитку житлово-комунального та дорожнього господарства на селі.
- •78. Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів сільського населення.
- •79. Правове регулювання рослинництва
- •80. Правова охорона прав на сорти рослин
- •81. Правове регулювання насінництва.
- •82. Правове регулювання захисту рослин
- •83. Правове регулювання страхування вражаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень.
- •84. Правове регулювання тваринництва
- •85. Правове регулювання племінної справи у тваринництві.
- •86.Правове регулювання бджільництва
- •87. Правове регулювання виробництва рибної продукції.
- •88. Правове регулювання ветеринарної медицини.
- •89. Правове регулювання страхування тварин.
- •90. Поняття, особливості і види договірних відносин суб'єктів аграрного підприємництва.
- •91. Контрактація та інші окремі договори щодо реалізації сільськогосподарської продукції.
- •92. Договори на використання науково-технічної продукції у сільському господарстві.
- •9З. Договори агрохімічного, меліоративного та виробничо-технічного сервісу суб'єктів аграрного підприємництва.
- •94. Особливості аграрно-правового регулювання ринку зерна та заставних закупівель сільськогосподарської продукції,
- •95. Правове регулювання хімізації сільського господарства.
- •96. Правова охорона ґрунтів у сільському господарстві.
74. Поняття соціального розвитку села.
У сільській місцевості в найближчій перспективі проживатиме близько третини населення України, основна частина якого зайнята в аграрній сфері виробництва. Село не тільки виконує функцію продовольчого забезпечення держави, а й лишається носієм самобутніх матеріальних, культурних, моральних надбань і традицій минулих поколінь. У селі сконцентровано значну частину соціально-економічного потенціалу суспільства. З огляду на це, важливим фактором визначення цивілізованості будь-якого суспільства є ставлення його до селянина. Досвід сучасного реформування аграрного сектора економіки країни наочно показав, що сама реорганізація державних і колективних сільськогосподарських підприємств та надання землі у приватну власність не вирішують проблеми насичення ринку продовольчими товарами. Ефективне виробництво товарної сільськогосподарської продукції не можливе без наявності державних протекціоністських програм, спрямованих на формування повноцінного життєвого середовища, задоволення економічних і соціальних інтересів сільського населення, забезпечення комплексного розвитку сільських територій, об'єктів соціальної інфраструктури, сучасних систем зв'язку та інформатики, транспорту, житлово-комунального та водного господарства, шляхового будівництва, збереження сільської поселенської мережі тощо. Аграрний протекціонізм являє собою систему державних заходів (політичних, економічних, правових), метою якого є стимулювання розвитку національного сільськогосподарського товаровиробника, обстоювання інтересів на зовнішньому і внутрішньому ринках та створення належного рівня життя для сільського населення. Сільське господарство потребує підвищеного виробничо-господарського ризику. Тому світова практика виходить із того, що ця галузь, позбавлена державного регулювання, спеціально орієнтованого на захист майнових інтересів виробників сільськогосподарської продукції, та відповідної підтримки виробничої і соціально-побутової сфер, не може ефективно функціонувати. Виробничий процес у сільському господарстві навіть за наявності найвищого рівня науково-технічного й сервісного забезпечення не може контролюватися людиною у повному обсязі. Державна підтримка є неодмінною також з урахуванням ролі села в демографічному розвитку суспільства, соціально-побутових особливостей сільського життя. Так, країнам ЄЕС процвітання сільського господарства коштує щорічно 40 млрд євро. У 24 розвинених країнах, об'єднаних Організацією з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), фермери близько 40% своїх доходів отримують у вигляді дотацій, шляхом штучного підвищення державою цін на сільськогосподарську продукцію, що закуповується. У деяких країнах, отримані таким чином доходи сягають 80%'. Концептуальним підґрунтям державної підтримки сільського господарства є визнання його становища хронічно невигідним у системі товарних зв'язків народного господарства. Встановлено, що в США вартість обробленої продукції в сільському господарстві вдвічі менша, ніж вартість засобів виробництва для сільського господарства. Середній прибуток у ньому є нижчим. Вищий ступінь ризику призводить до того, що сільське господарство функціонує в умовах нерівності його економічних суб'єктів з аналогічними суб'єктами в інших галузях. У ФРН з 5 вересня 1955 р. діє закон про аграрне господарство. У ньому зазначається, що завданням держави є забезпечення соціальної справедливості шляхом регулювання сільського господарства з метою захисту його інтересів. Цим законом була введена система щорічної звітності Уряду перед парламентом про економічну ситуацію в сільському господарстві та паритет у відносинах з іншими галузями. Стаття 39 Римського договору про створення ЄЕС 1957 року однією із цілей сільськогосподарської політики співтовариства називає забезпечення справедливого рівня життя сільського населення. Спеціально зазначається, що, розробляючи аграрну політику, члени співтовариства повинні брати до уваги специфічний характер сільськогосподарської діяльності, необхідність державного регулювання сільського господарства властивими йому методами, з відповідною поступовістю. Сучасний етап реформування аграрних відносин в Україні характеризується погіршенням фінансового стану та зниженням платоспроможності сільськогосподарських і агропромислових товаровиробників, недосконалістю кредитно-фінансової системи тощо. Це призводить до того, що із 7,8 млн працездатних осіб, які мешкають у сільській місцевості, 1,6 млн — безробітні, а 1,9 млн — зайняті лише в особистих селянських господарствах. Майже не зростають реальні доходи селян, головним джерелом яких є надходження від низькопродуктивної праці в особистих підсобних господарствах. За рівнем середньомісячного заробітку, який становить лише 48,6% середнього рівня заробітної плати у виробничих галузях, сільське господарство посідає останнє місце. Практично не відновлюється діяльність підприємств і закладів сфери обслуговування, припинилося оновлення матеріальної бази соціальної інфраструктури. Наслідками цих процесів є критична соціально-демографічна ситуація на селі. Так наприкінці 2002 р. перевищення смертності над народжуваністю досягло 156 тис. чоловік на рік. Майже в 90% сіл протягом останніх 5 років кількість померлих перевищила кількість народжених, у 11 % сіл за цей час не народилося жодної дитини. Зростають темпи обезлюднення сіл, майже у третини з них не самовідтворюється населення. Як бачимо, соціальне відродження села та підвищення ефективності аграрного виробництва — процеси органічно пов'язані. За таких умов збереження і розвиток села, забезпечення повноцінного відтворення в ньому українського народу має стати головним пріоритетом державної аграрної політики. Це й дістало своє відображення в указах Президента України від. 20 грудня 2000 р. "Про Основні засади розвитку соціальної сфери села" та від 15 липня 2002 р. № 640 "Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села". Названі нормативні акти визначають коло організаційно-правових заходів щодо здійснення соціальних перетворень на селі, а саме: — збільшення зайнятості сільського населення на сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм та особистих селянських господарствах за допомогою нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, її первинної переробки й збереження, поширення в сільській місцевості практики урізноманітнення видів господарської діяльності; — підвищення продуктивності праці, рівня заробітної плати працівників сільського господарства та застосування науково обґрунтованих норм праці; — ефективне використання трудових ресурсів і робочого часу;
відновлення діяльності раніше закритих та відкриття нових закладів соціально-культурного призначення в сільських населених пунктах, а також зупинення їх закриття;
нарощування обсягів житлового будівництва на основі спеціальних програм його підтримки;
збільшення обсягів будівництва інженерних мереж і споруд, насамперед, у регіонах, де відсутні місцеві джерела питної води та паливно-енергетичні ресурси; розвиток систем розвідних мереж водо— і газопроводів з метою повнішого завантаження існуючих магістралей;
— створення сприятливих умов для розвитку на селі сфери платних послуг. Юридично забезпечити реалізацію визначених органами влади й управління України організаційно-економічних напрямів аграрної реформи і соціального розвитку села покликані також нормативно-правові акти. Зокрема, одним із перших таких законодавчих актів є Закон України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві". На жаль, практика показала, що положення цього Закону є декларативними. Неможливість його практичної реалізації призвела до необхідності прийняття цілої низки підзаконних нормативно-правових актів, зокрема вищезгаданих указів.