33. Задачі та функції Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової, переробної, виноробної промисловості та рибного господарства, є Міністерство аграрної політики України, якому підпорядковані Комітет харчової промисловості України і Комітет з питань садівництва, виноградарства та виноробної промисловості України. До складу Міністерства входять також добровільні формування, підприємства, установи та організації: Українська державна насіннєва інспекція, Головна державна інспекція з карантину рослин, Державна комісія України по випробуванню та охороні сортів рослин, Українська аграрна біржа, ДАК «Хліб України» та ін. Склад функцій, структура і діяльність апарату управління Держагропрому визначаються Положенням про Міністерство аграрної політики України, затвердженим Указом Президента України (2000 р.). Основними завданнями Мінагрополітики є: —    забезпечення здійснення державного управління у сфері АПК, організація і забезпечення аграрної реформи та її моніторингу, структурної перебудови галузей агропромислового виробництва, сприяння реалізації державної політики щодо розвитку підприємництва; —    участь у формуванні та реалізації соціальної політики у сільській місцевості, координація діяльності органів виконавчої влади з питань аграрної та соціальної політики на селі, збезпечення продовольчої безпеки держави; —    розроблення і реалізація загальнодержавних регіональних програм та поточних планів економічного і соціального розвитку АПК і соціальної сфери села; —    здійснення науково-технічної і технологічної політики, координація науково-дослідних робіт та впровадження у виробництво завершених наукових розробок, розробка пропозицій щодо оптимального територіального розміщення сільськогосподарського виробництва, збереження та якісного оновлення наявного ресурсного потенціалу АПК, подолання безробіття та інших негативних явищ кризового характеру; — здійснення заходів щодо державної підтримки товарови-робників усіх форм власності і господарювання, організація продовольчого ринку, розвиток маркетингових процесів, активізація зовнішньоекономічної діяльності, залучення іноземних інвестицій та міжнародної технічної допомоги; —    організація роботи державних служб з питань насінництва і розсадництва, сортовипробування і захисту рослин, ветеринарної медицини, племінної справи, заготівлі та якості продукції, стандартизації, карантинного контролю, охорони праці, техніки безпеки, нагляду за технічним станом машин іобладнання; —    організація наукового і кадрового забезпечення, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців та робітничих кадрів, реалізація державної політики щодо підбору і розстановки кадрів центрального апарату, керівників підприємств, установ і організацій, що належать до АПК.

34. Органи державного управління сільського господарства та їхні повноваження.

1. Центральним органом управління сільським господарством є Міністерство агропромислового комплексу України як орган виконавчої влади. Міністерство забезпечує проведення в життя державної політики у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової, переробної та виноробної промисловості, здійсненні заходів для ґарантування продовольчої безпеки держави. Мінагропрому України підпорядковані Комітет харчової промисловості України і Комітет з питань садівництва, виноградарства та виноробної промисловості України. Правове становище та його правомочності визначаються Положенням про Міністерство агропромислового комплексу України, що затверджено Державно-правове регулювання сільського господарства Указом Президента України від 15 листопада 1997 р. Цим актом визначено основні правомочності Мінагропрому як суб’єкта адміністративного права. Положенням визначаються основні завдання Мінагропрому, з яких видно той великий обсяг організаційно-управлінського розвитку, що його має здійснювати це міністерство. На Мінагропром покладають такі завдання:

1. розроблення пропозицій щодо основних напрямів аграрної політики, реалізація державної політики з питань розвитку сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової, переробної та виноробної промисловості;

2. організація виконання актів аграрного законодавства з питань агропромислового комплексу і контроль за їх реалізацією;

3. розроблення та координація виконання загальнодержавних, реґіональних програм, поточних планів економічного і соціального розвитку галузей агропромислового комплексу, соціальної сфери села;

4. здійснення науково-технічної та технологічної політики в галузях аграрно-промислового комплексу;

5. розроблення пропозицій щодо оптимізації територіального розміщення сільськогосподарського виробництва;

6. розроблення та реалізація заходів щодо впровадження сучасних механізмів вираження функціональних питань галузевого і міжгалузевого характеру, структурної перебудови галузей агропромислового комплексу, реформування майнових і земельних відносин на основі збереження та якісного оновлення наявного ресурсного потенціалу, подолання неґативних явищ кризового характеру;

7. організація продовольчого ринку, маркетинґу в сфері матеріально-технічного постачання, активізація зовнішньоекономічної діяльності;

8. здійснення заходів щодо державної підтримки вітчизняних товаровиробників, цільового використання бюджетних коштів, створення рівних умов для розвитку цих форм власності та господарювання;

9. організація роботи державних служб з питань насінництва і розсадництва, сортовипробування і захисту рослин, ветеринарної медицини, племінної справи, заготівлі та якості продукції, наукового і кадрового забезпечення стандартизації, карантинного режиму, охорони праці, техніки безпеки, нагляду за технічним станом машин і обладнання.

Мінагропром спрямовує свою діяльність на реалізацію цих основних завдань через систему підрозділів у вигляді головних управлінь, управлінь, відділів та органів контролю, спеціалізованих інспекцій, структуру якого складають: 1. Головні управління:

• Головне управління економіки.

Державно-правове регулювання сільського господарства

• Головне управління фінансово-кредитної та податкової політики.

• Головне управління виробництва і маркетинґу продукції тваринництва з державною племінною інспекцією.

• Головне управління зовнішніх економічних зв’язків.

• Головне управління технічної політики, енергетики, балансів і маркетинґу матеріально-технічних ресурсів.

• Головне управління кадрової політики та аграрної освіти.

• Головне управління реформування відносин власності та нових форм господарювання.

• Головне управління землеробства і маркетинґу продукції рослинництва.

• Головне управління ринкових відносин, маркетинґу та балансів продовольчих ресурсів.

• Головне управління іноземних кредитів, інвестицій та лізингу.

• Головне управління інвестиційної політики в капітальному будівництві.

У своїй діяльності Мінагропром керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України та Положенням про міністерство. Мінагропром вирішує питання про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на державній власності. Він затверджує статути (положення) підприємств, контролює їх додержання та приймає рішення у разі повернення статутів (положень), а також виконує інші функції, передбачені чинним законодавством. Місцевими органами управління сільським господарством області є обласні управління агропромисловим комплексом. Правомочності цього управління визначені Типовим положенням про управління агропромислового комплексу обласної, Севастопольської міської державної адміністрації. Цей акт затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1998 р. Воно підпорядковане голові адміністрації та Мінагропрому України. Обласне управління є юридичною особою і має самостійний баланс і рахунки в установах банків. Свою управлінську діяльність управління здійснює відповідно до завдання та компетенції, визначених Типовим положенням. Державне управління землями в межах області здійснює обласне управління земельних ресурсів. Його повноваження визначаються Положенням про обласне управління земельних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 930. Згідно з цим Положенням основним завданням цього управління є координація проведення земельної Державно-правове регулювання сільського господарства реформи, створення умов для рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання; організація робіт, пов’язаних із роздержавленням і приватизацією землі; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, а також заходів щодо економічного стимулювання раціонального використання і охорони земельних ресурсів та інші завдання. Цим Положенням окреслена компетенція управління земельними ресурсами. Зокрема, управління бере участь у передачі земельних ділянок у власність і надання у користування, в тому числі – в оренду. Управління здійснює державний контроль за раціональним використанням і охороною земельних ресурсів; воно виявляє землі, що використовуються не за цільовим призначенням, з порушенням установлених вимог або нераціонально, з метою створення їх запасу для наступного перерозподілу та ін.^ Органи державного контролю та інспекції в сільському господарствіУ системі Мінагропрому на виконання Закону “Про карантин рослин” функціонує державна служба з карантину рослин. Ця служба провадить свою діяльність на підставі Статуту державної служби з карантину рослин України, який Кабінет Міністрів затвердив своєю постановою від 28 жовтня 1993 р. На цю державну службу покладено обов’язок здійснювати систему державних заходів, спрямованих на захист рослин, продукції їх перероблення, сировини, окремих вантажів тощо від карантинних об’єктів. Статут державної служби визначає такі основні завдання з карантину рослин, як:

1. охорона території країни від занесення або самостійного проникнення з-за кордону або з карантинної зони карантинних об’єктів;

2. своєчасне виявлення, локалізація і ліквідація карантинних об’єктів, а також запобігання проникненню їх до регіонів країни, де вони відсутні;

3. здійснення державного контролю за додержанням особливого карантинного режиму і проведенням заходів щодо карантину рослин під час вирощування, заготівлі, вивезення, ввезення, перевезення, зберігання, перероблення, реалізації та використання підкарантинних матеріалів та об’єктів.

Цим самим Статутом визначено компетенцію органів державної служби з карантину рослин. До її повноважень віднесено, зокрема:

1. проведення експертизи підкарантинних матеріалів та об’єктів;

2. видача карантинних документів на імпорт насін­ня, рослин і продукції рослинного походження;

3. внесення подання до Кабінету Міністрів України про запровадження особливого карантинного режиму, здійснення контролю за додержанням законодавства з карантину рослин, у тому числі – під час укладання договорів (контрактів) на завезення з-за кордону продукції рослинного походження; державний контроль за проведенням

Державно-правове регулювання сільського господарства карантинних заходів підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Ці органи повноважні вживати відповідно до законодавства термінових заходів для локалізації та ліквідації карантинних об’єктів, запобігання їх поширенню. Карантинна перевірка насіння і посадкового матеріалу проводиться відповідно до Положення про порядок карантинної перевірки імпортного насіннєвого і посадкового матеріалів на території України, що затверджується Мінагропромом України. Статут державної служби з карантину рослин містить у собі права та обов’язки посадових осіб державної служби з карантину рослин та професійні вимоги до спеціалістів в галузі карантину рослин. У системі державно-правового реґулювання сільського господарства істотне місце належить ветеринарній справі, яка потребує спеціального державного управління. Таким самостійним органом центрального апарату Мінагропрому є Державний департамент ветеринарної медицини. Правове становище і правомочності цього органу затвер­джено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1277. Відповідно до цього положення основними завданнями Державного департаменту визначено такі напрямки діяльності, як:

1. профілактика, діагностика, лікування інфекційних, незаразних хвороб свійських тварин і дикої фауни;

2. контроль за виробництвом і випуском для реалізації доброякісних у ветеринарному і санітарному відношенні сировини і продуктів тваринного походження;

3. захист населення від хвороб, спільних для тварин і людей;

4. охорона території України від занесення інфекційних хвороб тварин з території інших держав;

5. контроль за якістю виробництва лікарських, діагностичних, профілактичних засобів і кормових добавок, призначених для ветеринарної медицини;

6. радіологічний і токсикологічний контроль продуктів тваринного і рослинного походження на ринках, м’ясокомбінатах, холодильниках і базах заготівлі, зберігання і реалізації продуктів тощо;

7. проведення незалежної ветеринарно-санітарної експертизи тварин, сировини і продуктів тваринного і рослинного походження, кормів і препаратів, призначених для цілей ветеринарної медицини, в разі їх експорту та імпорту;

8. визначення основних напрямів і координація проведення заходів, пов’язаних із міжнародним співробітництвом з питань ветеринарної медицини;

9. упровадження до практики досягнень ветеринарної науки.

Державно-правове регулювання сільського господарства Цим Положенням окреслена компетенція Державного департаменту і підпорядкованих йому органів і установ. Ними здійснюється ветеринарний контроль за виконанням актів законодавства з ветеринарної медицини. Різновидом державної служби є державні інспекції в сільському господарстві. Термін “інспекція” в перекладі з латинської мови означає огляд, розгляд і вживається в сучасний період для найменування державного або громадського органу, який покликаний здійснювати державно-наглядову функцію із специфічних питань у сфері сільськогосподарського виробництва і пов’язаних з ним виробничо-технологічних і соціальних проблем (охорона навколишнього середовища, охорона здоров’я людини, захищеність флори і фауни та ін.). Державно-правове реґулювання сільського господарства включає в себе визначення сфери сільськогосподарського виробництва, в якого є необхідність нормативно-правовими засобами реґулювати питання державного насіннєвого контролю. Правове становище цієї інспекції визначено Положенням про Українську державну насіннєву інспекцію Міністерства сільського господарства і продовольства України, що затверджене 27 липня 1992 р. Названа інспекція здійснює державний насіннєвий контроль у науково-дослідних і навчально-виробничих об’єднаннях і системах, колективних сільськогосподарських підприємствах, незалежно від їх відомчої належності, а також в організаціях орендарів, орендних підприємствах, сільськогосподарських кооперативах, селянських (фермерських) господарствах, в організаціях інших форм господарювання і в громадян, які займаються виробництвом, заготівлею, обробкою, зберіганням і реалізацією насіння сільськогосподарських культур і садивного матеріалу картоплі. Важливими повноваженнями державної насіннєвої інспекції є:

1. визначення перспектив розвитку насіннєвого контролю на основі науково-технічного проґресу;

2. розробка і реалізація науково-технічної політики в насіннєвому контролі;

3. створення насіннєвих фондів з високими сортовими і посівними якостями.

Інспекція забезпечує державний контроль в організаціях України за якістю насіння всіх сільськогосподарських культур і садивного матеріалу картоплі. Зона наділена правом накладати заборону до вживання необхідних заходів і відповідних рішень на використання для посіву некондиційного насіння, а також складських приміщень, тари, транспортних засобів у разі непридатності їх для зберігання і транспортування насіння та ін. У системі Мінагропрому України функціонують сім спеціалізованих державних інспекцій:

1. Державна племінна інспекція (Держплемінспекція) входить до складу Головного управління виробництва маркетинґу продовольства та

Державно-правове регулювання сільського господарства тваринництва з державною племінною інспекцією Міністерства АПК України;

2. Державна інспекція із заготівель і якості продукції (Держзаготінспекція) є окремим відділом Міністерства АПК України;

3. Державна хлібна інспекція (Держхлібінспекція) є окремим відділом Міністерства АПК України;

4. Ветеринарна інспекція Державного департаменту ветеринарної медицини;

5. Українська державна насіннєва інспекція (Укрдержнасінспекція) входить до складу Головного управління землеробства та маркетинґу продовольства й рослинництва Міністерства АПК України;

6. Головна державна інспекція України з карантину рослин;

7. Державна інспекція по нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів (Держтехнагляд) є окремим відділом Міністерства АПК України.

Практично можна виділити три форми (види) правового становища вказаних інспекцій: інспекції, які входять до складу структурних підрозділів МінАПК України – Головних управлінь МінАПК України. На виконання Закону “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 10 липня 1996 р. в Україні здійснена приватизація заготівель сільськогосподарської продукції з усією її матеріальною базою. Держава залишила за собою лише контроль за належним її зберіганням і забезпечення додержання вимог щодо її якості. Держзаготінспекція здійснює координацію діяльності інспекції заготівель і якості сільськогосподарської продукції. Серед її повноважень основними завданнями є організація роботи відповідних державних служб з питань заготівель та якості продукції, сприяння здійсненню заходів щодо державної підтримки виробників, цільового використання бюджетних коштів. Інспекція наділена правом розробляти умови заготівель сільськогосподарської продукції і сировини та інших нормативних документів, що реґламентують її за­купівлю заготівельними організаціями, а також вимог, пов’язаних з якістю і сертифікацією сільськогосподарської продукції та ін. На хлібну інспекція покладається обов’язок здійснювати державний контроль за якістю, збереженням і раціональним використанням зерна і продуктів його переробки, насіння олійних культур, сировини для комбікормового виробництва і комбікормів. Хлібна інспекція контролює дотримання підприємствами галузі встановленого порядку приймання, розміщення, збереження та раціонального використання зерна, продуктів його переробки, а також правильність визначення якості зерна і розрахунків за нього під час закупівель. На хлібну інспекцію по­кладено обов’язок аналізувати причини Державно-правове регулювання сільського господарства зараження зерна під час зберігання, визначати здійснення необхідних заходів з лікві­дації зараженості та захисту хлібопродуктів від шкідників та ін.^ Правові методи реґулювання сільського господарстваПравові методи реґулювання перебувають у прямій залежності від тих двох основних складових цього правового інституту – державного управління сільським господарством, що стосується діяльності державних сільськогосподарських підприємств, і колективних сільськогосподарських підприємств і приватних селянських (фермерських) господарств. Зміст і особливості правових методів реґулювання сільського господарства безпосередньо залежать від суспільного призначення цілей, змісту законів і підзаконних (нормативно-правових) актів, що становлять у своїй єдності джерела аграрного права. Враховуючи недержавний характер колективних сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств, відповідну правову значимість при цьому має юридична сила норм, вміщених у цих джерелах аграрного права. Мінагропром України в межах своїх повноважень на виконання актів аграрного законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Визначені ними рішення є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами. У процесі їх виконання колективні й державні сільськогосподарські підприємства враховують свої конкретні умови виробничо-підприємницької діяльності, дотримуються свого Статуту, вимог госпрозрахункової результативності та забезпечення інтересів працівників підприємства. Указівки Мінагропрому та його органів, обласної та районної ланок органів державного управління з питань забезпечення збереження їх майна, коштів, цінних паперів, усунення порушень Статуту підприємства, забезпечення раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, додержання вимог екологічного законодавства та інших підлягають виконанню підприємствами в першу чергу.