30. Правове регулювання ринку продовольства. Біржовий ринок.

Створення ринку сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки є важливою складовою аграрної політики в Україні на сучасному етапі. На вирішення цих питань спрямований Указ Президента України “Про заходи щодо забеспечення формування та функціонування аграрного ринку” (2000 р.).

Економічна суть ринку полягає насамперед у тому, що він є категорією обміну, організований за законами товарного виробництва і обігу, є сукупністю відносин товарного і грошового обміну. Організація ринку дає змогу реалізувати господарські зв'язки, а в кінцевому підсумку — здійснювати весь процес виробництва. Без нього неможливо досягти основної мети будь-якої підприємницької діяльності — отримання прибутку.

Ринкові відносини розвиваються  на основі ринкового механізму, головними функціями якого є: регулювання системи "попит — пропозиція" та організація виробництва, яке відповідає суспільним потребам; розвиток підприємницької діяльності та підвищення економічної заінтересованості товаровиробників; організація ділових контактів між виробниками і споживачами, їх стабільні взаємовигідні зв'язки; накопичення достовірної економічної інформації для прийняття необхідних рішень.

У широкому розумінні ринок Україниєсистемою грошових відносин, яка діє на основі вільного ціноутворення, економічної самостійності, рівноправності та конкуренції товаровиробників.

Ринок сільськогосподарської продукції складається ізсукупності відносин "продавець - покупець". Його структура визначається співвідношенням різних форм реалізації цієї продукції.

Оскільки значна частина сільськогосподарської продукції безпосередньо використовується для харчування або переробляється і споживається населенням як продовольство, її ринок доцільно розглядати в контексті  формування продовольчого ринку. Останній є однією з найскладніших ринкових систем, яка охоплює сферу  обігу майже всіх галузей суспільного господарства. На відміну від інших ринкових систем, вона має свої особливості: постійне функціонування; сезонність виробництва і споживання багатьох продуктів харчування.

За економічною суттю продовольчий ринок є саморегульованою системою відтворення. Структурні елементи економічних відносин формуються на основі прямих і зворотних ринкових зв'язків, перебувають під впливом платоспроможного попиту і пропозиції.

Розширення дії ринку супроводжується перебудовою системи ціноутворення та обороту товарів і формування ринкових структур.

Ринок сільськогосподарської продукції (зерна, овочів, картоплі, олійних та інших культур, молока, м'яса) і продуктів її переробки формується суб'єктами ринкових відносин — приватними і державними підприємствами, підприємствами системи заготівлі, зберігання, переробки і реалізації продукції. Залежно від особливостей суб'єкти ринку, які вступають у товарообмін, формують різні ринкові структури (оптовий, роздрібний ринки), забезпечують державну і кооперативну торгівлю або входять у більш складну систему товарообігу основних видів продукції (товарні біржі).

Особливість формування ринкових відносин в аграрній сфері економіки виявляється в тому, що сільське господарство найбільше порівняно з іншими галузями залежить від кон'юнктури ринку, а продовольчий ринок найбільш вразливий із соціальної точки зору, оскільки його розвиток безпосередньо пов'язаний з рівнем життя населення, його платоспроможністю.

 

Для успішного функціонування ринок сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки в Україні потребує проведення ряду макроекономічних заходів, зокрема:

• стимулювання безпосередніх виробників продукції АПК з метою нарощування виробництва і товарообігу;

• економічного регулювання раціональної структури ринку і ринкових відносин шляхом розроблення перспективних цільових  продовольчих програм, інвестиційної політики, фінансово-економічних заходів;

• введення системи контролю за цінами і забезпечення відповідного співвідношення попиту і пропозицій на ринку, захисту прав споживачів;

• запровадження відповідної фінансово-кредитної і податкової політики;

• регулювання експортних потоків сировини і продукції переробки, зменшення залежності від імпортних поставок.

 

Формування ринку продовольчої продукції, особливо в умовах спаду виробництва, повинно залишатись важливою функцією держави, яка має забезпечувати:

• створення державного фонду і запасів сировини та продуктів її переробки;

• централізовані державні закупівлі необхідної кількості сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки.

 

З переходом до ринкових відносин виникає потреба у принципово нових, прямих зв'язках сільськогосподарських підприємств із закупівельними організаціями. Ці зв'язки мають грунтуватись на взаємній економічній заінтересованості і відповідальності за виконання договірних зобов'язань. Нині загальнодержавні потреби у продуктах харчування забезпечуються через закупівлі їх на товарних біржах, аукціонах.

Товарні біржі, аукціони, виставки-ярмарки, система споживчої кооперації, сільськогосподарські ринки є основними складовими ринкової інфраструктури сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

Біржа у загальному розумінні означає ринок, на якому через біржових посередників здійснюється оптова  торгівля товарами або цінними паперами у вигляді торговельних угод купівлі –продажу.

Відповідно до Закону України "Про товарну біржу" (1992 р.) товарна біржа створюється на принципах добровільності і об'єднує заінтересованих юридичних та фізичних осіб, які займаються виробничою та комерційною діяльністю з метою надання послуг в укладанні біржових угод, визначення товарних цін, попиту і пропозиції на товари, створення умов для забезпечення товарообігу та пов'язаних з ним торгових операцій.

Товарна біржа— це комерційне підприємство, яке функціонує постійно і де  здійснюються угоди купівлі — продажу великої товарної маси, регулюються торгові операції. Вона функціонує на основі статуту, затвердженого її засновниками, в якому зазначають: назву та місцезнаходження біржі; склад засновників; мету діяльності біржі і розміри фондів, які вона створює; органи управління, порядок їх формування та компетенції; організаційну структуру біржі; права і обов'язки членів біржі.

Основною метою створення товарних сільськогосподарських (продовольчих) бірж є організований збут сільськогосподарської продукції, регулювання ринку і більш стале забезпечення населення продовольчими товарами, а переробних підприємств — сировиною. Основне завдання біржі — визначення реальної ціни біржових товарів та страхування ризиків небажаної зміни ціни на них.

Стратегічне управління біржами здійснює Національна асоціація бірж України. Основне її завдання полягає в розбудові біржової інфраструктури, організації ефективної торгівлі переважно за зразками або стандартами сировинних і продовольчих товарів, які будуть вироблені у майбутньому. Через біржі відбувається процес мобілізації коштів для вкладень у сільське господарство, агропромисловий комплекс.

Біржа функціонує на основі угод, укладених на певний термін і за змістом  (тверді й умовні). Термінові угодиобов'язкові для виконання, аугоди за змістомнадають одній із сторін право виконати або не виконати її вимоги. До твердих належать форвардні і ф'ючерсні угоди, а до умовних —опціонні.

Форвардна угода— це контракт між контрагентами про майбутнє постачання товару. Її виконують відповідно до зазначених у ній умов у визначений термін. Угоди, які передбачають негайне постачання товару, називають касовими або спотовими (наявними), а ринок таких угод — касовим чи спотовим.

Ф'ючерсний контрактсуттєво відрізняється від форвардного. Насамперед він є стандартним за умовами і процедурою виконання, ліквідним, для нього існує широкий вторинний ринок. Цей контракт є більш гарантованим. На момент укладання контракту ф'ючерсна ціна товарів може бути вищою або нижчою за спотову, а до моменту закінчення терміну контракту вона має бути такою самою, як  ціна спот.

Біржовий ринок сільськогосподарської продукції України активізував свою діяльність з січня 1995 р. Виробники сільськогосподарської продукції почали самостійно реалізувати її за контрактами через торговельні біржі та контрактні форми, заготівельні посередницькі організації. Після прийняття у вересні 1995 р. постанов Кабінету Міністрів України № 768 та № 916 від 17.11.95р. "Про  прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку" фактично було створено біржовий ринок сільськогосподарської продукції. В останні роки частка останньої  в торговельному обороті бірж становить близько 50%.

В Україні почали створюватись інші елементи інфраструктури оптового ринку сільськогосподарської продукції, зокрема міжрегіональні та районні агроторгові доми. Їх створення у регіонах як важливої ланки ринкового середовища сприяло розвитку товарно-грошових відносин у сільській місцевості, більш вигідній реалізації виробленої сільськогосподарської продукції, акредитуванню та авансуванню товаровиробників через систему форвардних контрактів, що дало змогу поліпшити матеріально — технічне забезпечення сільських товаровиробників.

 

Ефективна біржова торгівля в Україні вимагає певних умов, основними з яких є:

• функціонування бірж неможливе без наявності вільного ринку, коли не діють оптові ринки і ярмарки, виробник не розпоряджається своєю продукцією, заборонена торгово-посередницька діяльність і немає великих торгових фірм, які і є головними клієнтами біржі;

• біржова торгівля може існувати за умов конкуренції між продавцями і покупцями. Вона приречена на невдачу, якщо на біржі з'являються державні монополісти, котрі володіють основною масою певного товару;

• біржова торгівля можлива лише за умови обмеженого втручання в неї держави.

 

Виконання цих умов дасть змогу розвиватись біржовій торгівлі за законами ринкової економіки.

Важливим елементом у розвитку ринкових відносин в Україні є створення та функціонування на її території міжнародних спільних підприємств, які розширюють внутрішні та зовнішні ринки збуту сільськогосподарської продукції, особливо продуктів її переробки. В основі цих підприємств лежить самостійна ініціатива, діяльність на власний ризик з виробництва продукції, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку. Це довгострокова форма кооперації, яка об'єднує партнерів майном, управлінням, розподілом доходів, а також ризиком.

 

Підприємництво з участю іноземних інвесторів за суттю і призначенням є об'єктивним процесом, який дедалі більше утверджується в аграрному секторі України. Його об'єктивний характер зумовлюється:

1. необхідністю якомога швидшого й ефективнішого виведення продовольчої сфери країни з кризи з одночасним створенням передумов для подальшого прискорення розвитку агропромислового комплексу;

2. дедалі більшим розумінням керівниками підприємств, інших агропромислових формувань, фермерів, управлінських структур неможливості або надмірного малоефективного затягування виведення виробництва на вищий рівень лише власними силами;

3. зростанням заінтересованості у спільній діяльності з боку інвесторів з інших країн, які бачать можливість ефективного використання власних капіталів і найновіших науково-технічних досягнень у сільському господарстві України;

4. загальнодержавною спрямованістю на залучення іноземного капіталу в економіку, в тому числі в її продовольчу сферу;

5. наявністю відповідної законодавчої бази; попри її певну недосконалість вона все ж дає змогу розширювати й поглиблювати взаємовигідні зв'язки із зарубіжними партнерами, в тому числі у створенні спільних підприємств.

 

Перший досвід співробітництва з іноземними партнерами дає підстави для висновку про те, що воно може стати важливим джерелом повнішого задоволення продовольчих потреб країни, залучення прогресивних в науково-технічному і екологічному відношеннях зарубіжних технологій, матеріальних і фінансових ресурсів, розвитку експортної бази та скорочення імпорту. З його участю вищий техніко-технологічний і організаційний рівень сільського господарства, переробної бази, агросервісних структур передових зарубіжних країн  швидше проникатиме в продовольчий сектор нашої країни, створюючи передумови для розвитку в ньому глибоких кількісних і якісних структурних змін. Разом з кращим використанням внутрішніх можливостей це допоможе швидше й ефективніше стабілізувати виробництво на першому етапі, а надалі нарощувати його обсяги, поліпшувати якість продукції, зменшувати її втрати.  Виняткове значення має також те, що виробництво зможе здійснюватися з меншими трудовими й енергетичними затратами і стати більш ефективним. Це, так би мовити, безпосередній, прямий результат. Водночас будуть виявлятись опосередковані наслідки, значення, роль і місце яких у вирішенні продовольчих проблем поступово зростатиме. Серед них особливе значення матиме й те, що спільні підприємства зможуть стати важливою і великою школою для розвитку підприємництва як способу господарювання. Очевидним є й те, що навичками підприємництва у його сучасному розумінні з багатьох причин у нас володіють поки що небагато керівників, а оволодіння ними дається нелегко і вимагає часу. Робота ж з іноземними інвесторами, які діють виключно на засадах підприємництва і мають великий досвід, сприятиме прискореному формуванню підприємницьких рис в українських керівників. Справа не змінюється від того, що пряме перенесення  іноземної підприємницької практики в нашу економіку неможливе і потрібний буде певний час для того, шоб якомога краще трансформувати її в наші умови. Проте освоєння загальноприйнятих підходів до підприємництва відбуватиметься швидше й ефективніше.

Через спільне підприємництво в агропромисловий комплекс впроваджуватимуться прогресивні технології, нова техніка, досконаліші форми організації виробництва. Завдяки цьому не лише підвищуватиметься ефективність виробництва, а й створюватиметься своєрідна школа для розширення виробничого кругозору та поліпшення кваліфікації працівників. Є підстави сподіватись на те, що спільне підприємництво сприятиме підвищенню культури агропромислового виробництва, потреба в якому відчувається дедалі помітніше.

Спільні підприємства за участю іноземних партнерів, особливо в останні роки, набули великого поширення. Їх організація та функціонування є одним із шляхів подолання економічної кризи.

Очевидними є виробничо-економічна і маркетингова мотивації іноземних партнерів. При цьому, за їх оцінкою, можливість безпосереднього виходу на ринок України й ринки інших країн — не лише основний, а і найбільш стійкий збуджувальний мотив створення СП.

Не слід нехтувати й іншими, як правило, не повністю вивченими мотивами: національними, коли інвестори держави є громадянами даної країни або створюється СП засновниками однієї національності; особистими, коли СП створюється на основі родинних зв'язків.

Основними цілями створення СП в Україні є:

• найбільш повне задоволення потреб в окремих видах промислової продукції та продовольчих товарах;

• використання високопродуктивної зарубіжної техніки, прогресивної технології та управлінського досвіду;

• залучення додаткових фінансових і матеріальних ресурсів;

• розвиток експортної бази і скорочення нераціонального імпорту.

Безпосередні учасники СП реалізують свої конкретні інтереси, які залежать від багатьох факторів: типу підприємства, його виробничого й інноваційного потенціалів та ін. Багато підприємств, не конкурентоздатних на світовому ринку, розглядають СП як можливість збуту товарів на ринку їхніх партнерів. На деяких підприємствах, які мають певні досягнення, не завжди є достатній власний капітал (у твердій валюті) чи управлінський досвід для виходу на світовий ринок та успішної роботи на ньому. У зв'язку з цим маркетингова (переважно зовнішньоекономічна) мотивація українських партнерів СП більш очевидна, ніж  зарубіжних.

Вимоги валютної самоокупності, котрі  орієнтують СП на зовнішній ринок, зумовлють суперечності в маркетинговій мотивації партнерів. Проте західні підприємці розраховують на конкурентоспроможність продукції СП і на світовому ринку, наприклад за рахунок низької вартості елементів виробництва. Так, за західними оцінками, реальна заробітна плата в промисловості України майже у 5 разів нижча, ніж у США, а продуктивність праці становить близько 40% американського рівня, витрати на робочу силу майже утричі менші,  ніж у США, трапляються також більш низькі рівні цін на сировину та енергоресурси.

Крім дешевої сировини, енергії та робочої сили, явною перевагою вкладення західного капіталу в інноваційну сферу України є високорозвинений науковий потенціал і пріоритет в ряді напрямків технології та науки.

Поряд із загальною суперечністю в мотивації партнерів, яка пов'язана з проблемою  вибору ринків збуту та валютної окупності СП, існують і специфічні суперечності, наприклад, інноваційного характеру. Україна хоче отримати через СП доступ до прогресивних технологій, хоч західні фірми прагнуть реалізувати в СП насамперед технології, які не є найновішими, перестали давати максимальні прибутки на світових ринках, але ще достатньо ефективні, на їх думку, на "ринку продавця" в Україні та інших східноєвропейських країнах.

У цілому рух  іноземного капіталу визначається максимальним прибутком, тому основним показником є рентабельність операцій в Україні, яка має бути не меншою за рентабельність у своїй країні чи  країнах, де певна фірма має філії. Більше того, отримуваний прибуток повинен бути у вільно конвертованій валюті (ВКВ).

Спільне підприємництво може стати також важливим чинником прискорення процесу виходу сільськогосподарської продукції України та продуктів її переробки на зарубіжний ринок.

Важливою складовою ринку АПК України залишається споживча кооперація, через яку здійснюється понад 60% роздрібного товарообороту на селі. Вона закуповує у сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та в населення усі види продукції рослинництва і тваринництва.

За нинішніх  умов роль споживчої кооперації в торгівлі зростатиме, особливо у глибинних сільських районах, де розвиток торгівлі перебуває на низькому рівні, насиченість ринку продовольчими і промисловими товарами є недостатньою.

Важливим у ринковій інфраструктурі є подальший розвиток кооперативних ринків. Їх значення зростає з розвитком селянських господарств, розширенням особистих підсобних господарств на селі, завдяки яким збільшується потік сільськогосподарської продукції на сільськогосподарські ринки.

Система кооперативних ринків значно знижує витрати коштів на кожний карбованець товарообігу, зменшує транспортні витрати та поліпшує торговельне обслуговування населення.

Успішне функціонування ринку агропромислової сфери в Україні вимагає також подальшого розвитку інформаційної служби, маркетингових служб, особливо реклами вітчизняних товарів, яка є необхідним елементом конкуренції та боротьби за ринок збуту.