57. Правовий режим земель особистого селянського господарства.

До майна, яке використовується для ведення особистого с\г, належать житлові будинки, господарські бу­дівлі та споруди, с\г техніка, інвентар та облад­нання, транспортні засоби, с\г та свійські твари­ни й птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена с\г продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства. Своєрідною основою майна особистого селянського господарс­тва є садиба. Відповідно до ЦК вона являє собою земельну ділянку разом із розташованими на ній житловим будинком, гос­подарсько-побутовими будівлями, наземними й підземними кому­нікаціями, багаторічними насадженнями. Специфіка правового статусу садиби полягає в тому, що в разі відчуження житлового буднику відчужується і вся садиба, якщо інше не встановлено до­говором або чинним законодавством. С\г тварини та птиця використовуються для ведення особистого с\г в межах правового режиму, встановленого для них ЦК. У ній передбачається, що тварини є особливим об'єктом цивільних прав і на них поши­рюється правовий режим речі, крім випадків, зазначених чинним законодавством. Закон не дає вичерпного переліку майна, яке може використо­вуватись в особистому с\г. Тому, відповідно до ЦК, у власності такого господарства може бути будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які, за чинним законо­давством, можуть йому належати. Крім того, особисте селянське господарство може мати будь-яке майно на праві користування, придбане шляхом укладання договорів оренди, прокату, позички тощо. Особистому селянському господарству належать земельні ділян­ки не більше 2 га, передані фізичним особам у власність дбо орен­ду чи придбані на підставі цивільно-правових угод. Розмір земель­ної ділянки особистого селянського господарства може бути збіль­шено у разі виділення в натурі земельної частки та її спадкування членами такого господарства. Громадяни України можуть мати на праві власності та оренду­вати земельні ділянки для ведення особистого селянського госпо­дарства. Іноземні громадяни та особи без громадянства також мо­жуть мати такі ділянки, призначені для цієї мети, але, на відміну від громадян України, тільки на умовах оренди. Особисте селянське господарство може набувати права власнос­ті на земельні ділянки на підставі: цивільно-правових угод; безоп­латної передачі із земель державної або комунальної власності; приватизації земельних ділянок, які раніше були надані його чле­нам у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі належних членам господарства земельних часток. Членам особистого селянського господарства земельні частки виділяються в натурі єдиним масивом у спіль­ну часткову та спільну сумісну власність.

58. Правовий режим майна особистого селянського господарства.

Правовий режим майна особистих селянських господарств — це сукупність правових норм, якими забезпечуються порядок і умови придбання (присвоєння) майна, здійснення правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню ним, а також його правовій охороні.

Майнові відносини в особистому селянському господарстві засновуються на підставі Закону «Про власність», Сімейного кодексу України, шлюбного контракту та інших правових актів. Основою майнових відносин є право приватної власності громадянина. Виходячи із того, що особисте селянське господарство є сімейно-трудовим об'єднанням, майнові відносини в ньому грунтуються на основі права спільної сумісної власності подружжя, якщо інше не встановлено шлюбним контрактом. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про власність», ст. 60 Сімейного кодексу України майно, нажите подружжям під час шлюбу, є спільною сумісною власністю. Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, якщо не передбачено інше, є спільною сумісною власністю згідно зі статтями 17,18 Закону «Про власність». Уразі, коли особи, що спільно ведуть особисте селянське господарство, не перебувають у шлюбі, майно в такому господарстві, утворене спільною працею осіб, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не визначено письмовою угодою між ними.

Об'єктами права власності громадян, які ведуть особисте господарство, є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на них, засоби виробництва, вирощена продукція, транспортні засоби, малогабаритна техніка, грошові кошти, цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Виходячи із положень п.З ст. 13 Закону України «Про власність», склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

Громадяни, які ведуть особисте селянське господарство, мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності. Громадяни мають право передавати майно в тимчасове користування і відчужувати його іншим громадянам, юридичним особам, державі. Право приватної власності також може бути передане у спадщину громадянам, юридичним особам, державі.

При поділі майна, виокремленні його зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами та відкритої після нього спадщини визначається частка учасника спільної сумісної власності. Розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається мірою його трудової участі, якщо Інше не передбачено законодавством України. Визначення розміру часток у спільній сумісній власності подружжя на майно при веденні особистого господарства здійснюється згідно з нормами Сімейного кодексу України.

За відсутністю доказів про те, що участь когось із учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою, частки визначаються рівними.