7. Внесок України в розвиток управлінської науки

У розвиток управлінської науки істотний внесок зробили такі українські вчені, як Остап Терлецький (1850—1902), Михайло Павлик (1896—1977), Михайло Драгоманов (1841—1895), Микола Зібер (1844—1888), Сергій Подолинський (1850—1891), Михайло Туган-Барановський (1865—1919), Іван Вернадський (1821—1884), Григорій Цехановецький (1833—1898), Костянтин Воблий (1876—1947) та ін.

Сучасна модель менеджменту в Україні формується на засадах дослідження еволюції управлінської науки, узагальнення досвіду розвинутих країн світу, глибинних традицій управлінської діяльності в українських організаціях, починаючи з княжих часів. Розвиток українського менеджменту відбувається в руслі трансформаційних процесів у економіці України на сучасному етапі.

Контрольні запитання

1. Сутність поняття організації, її загальні риси та характеристики.

2. Поясніть, які фактори обумовлюють необхідність управління органі­зацією.

3. Охарактеризуйте зовнішнє середовище організації прямого і непрямого впливу.

4. Дайте визначення категорії менеджмент у широкому та вузь­кому розумінні.

5. Розкрийте особливості управлінської праці та ознаки діяльності мене­джера.

6. Опишить ролі менеджерів у організації.

7. Розкрийте передумови виникнення науки управління.

8. У чому полягає сутність школи науково­го управління та роль Ф.Тейлора у розвитку науки управління.

9. Обгрунтуйте внесок адміністративної школи в теорію менеджменту.

10. Сутність та значення поведінського менеджменту.

11. Підходи і сучасні концепції менеджменту.

Категорії та поняття

Адміністративна школа управління — сукупність концепцій менеджменту, які опрацьовували підходи до вдосконалення управ­ління організацією в цілому і концентрували увагу на вивченні сут­ності та змісту управлінської (адміністративної) діяльності й нама­галися визначити загальні принципи та закономірності управління організаціями.

Вертикальний поділ праці — відокремлення роботи з координації дій від самих дій, що координуються.

Внутрішнє середовище організацій — сукупність усіх елементів і підсистем організації (виробничої, економічної, інформаційної, збуто­вої, соціальної тощо), а також взаємозв'язків між ними, які охоплюють діяльність організації і знаходяться під її безпосереднім контролем.

Горизонтальний поділ праці — поділ загальної роботи в організа­ції на її складові частини.

Зовнішнє середовище організації — сукупність факторів, які знахо­дяться поза межами організації, але так чи інакше впливають на її дія­льність.

Зовнішнє середовище непрямого впливу — сукупність таких фак­торів зовнішнього середовища, на які організація не може впливати взагалі, або має незначний вплив (економічна, політична, правова, соці­ально-демографічна та міжнародна компоненти зовнішнього середовища).

Зовнішнє середовище прямого впливу — сукупність таких факторів зовнішнього середовища, на які організація може певним чином впли­вати через встановлення відповідних комунікацій (споживачі, постача­льники, конкуренти, організації інфраструктури, державні, регіональні та місцеві органи влади).

Менеджер — співробітник організації, який здійснює управлінську діяльність і вирішує управлінські задачі.

Менеджмент (у широкому розумінні) — система наукових знань, мистецтва та досвіду, втілених у діяльності професійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей.

Менеджмент (у вузькому розумінні) — це процес планування, ор­ганізації, мотивації та контролю організаційних ресурсів для результа­тивного та ефективного досягнення цілей організації.

Мистецтво управління — вміння менеджера-практика пристосовува­ти досягнення науки управління до особливостей власного характеру, особливостей підлеглих, особливостей відповідної сфери бізнесу.

Модель «ідеальної бюрократії» — це модель організації, запро­понована М. Вебером, і яка ґрунтується на формальній (бюрократичній) структурі влади та принципах її раціонального застосування в органі­зації.

Неокласична (поведінкова) теорія менеджменту — сукупність концепцій менеджменту, в центрі уваги яких знаходиться людина, зокрема, аналіз поведінки людей в трудовому процесі, їх потреби, взаємовідносини на робочих місцях, соціальні взаємодії та групові норми.

Процесний підхід до управління — система поглядів на менедж­мент, яка розглядає управління як процес, що складається з серії взає­мопов'язаних дій (реалізації функцій та підфункцій управління).

Системний підхід до управління — система поглядів на менедж­мент, яка розглядає управління як процес адаптації організації до змін у середовищі її функціонування. Системний підхід стверджує, що органі­зацію варто розглядати як систему в сукупності частин, з яких вона скла­дається та зв'язків з її зовнішнім середовищем.

Ситуаційний підхід до управління — система поглядів на менедж­мент, яка хоч і визнає подібність загальних процесів управління, але наголошує, що вибір конкретних прийомів, способів та інструментів управління залежить від конкретної ситуації.

«Соціальна людина» — це співробітник організації, поведінка якого орієнтована на колектив і формується під впливом стосунків з іншими працівниками та групових норм, на відміну від «раціональної людини», поведінку якої визначають особисті економічні інте­реси.

Сфери менеджменту— це напрями (ділянки) діяльності менедже­рів, які виникають внаслідок горизонтального поділу управлінської праці за ознакою однорідності робіт, що виконуються в їх межах, та спеціальних знань і кваліфікацій, необхідних для їх виконання. До ос­новних сфер менеджменту належать: управління виробництвом, персо­налом, фінансами, інноваціями, маркетингом.

Функції управління — це спеціалізовані види управлінської діяль­ності, які виникають внаслідок поділу процесу управління на окремі складові за ознакою подібності змісту робіт, що виконуються в їх межах та їх цільової спрямованості. До загальних функцій управління належать: планування, організація, мотивація, контроль.

Цикл менеджменту — це послідовність реалізації загальних функцій управління, яка створює їх кругообіг.

Школа людських стосунків — сукупність концепцій менедж­менту, які спрямовані на дослідження процесів індивідуальної поведінки та міжособових стосунків людей в організації з метою досягнення гармонії у взаємовідносинах між менеджерами і підлеглими.

Школа науки управління (кількісний підхід) — система поглядів на менеджмент, яка розглядає управління як певний логічний процес, кот­рий можна відобразити за допомогою відповідних математичних моде­лей на основі цього забезпечити прийняття оптимальних управлінсь­ких рішень.

Школа наукового управління — сукупність концепцій менеджмен­ту, які спрямовані на дослідження проблем підвищення продуктивності праці співробітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконален­ня операцій ручної праці.

Школа організаційної поведінки — сукупність концепцій менедж­менту, які концентрували увагу на вивченні природи соціальної взаємодії в колективі, на дослідженні різних аспектів групової поведінки (влади, лідерства, комунікацій, управління конфліктами, організаційної куль­тури тощо).