63. Договір найму (оренди) земельної ділянки.

Договір найму (оренди) земельної ділянки - це правочин, за яким наймодавець зобов’язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Інакше кажучи, це правочин про взаємні зобов’язання, відповідно до яких наймодавець зобов’язаний за плату передати наймачеві земельну ділянку у строкове володіння і користування, а наймач зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Юр.хар-ка є двостороннім, відплатним і консенсуальним.

Сторонами договору найму (оренди) земельної ділянки є наймодавець та наймач (згідно із Законом України "Про оренду землі" -орендодавець та орендар).

Наймодавцями (орендодавцями) за договором найму (оренди) земельної ділянки можуть виступати фізичні та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

істотними умовами договору найму (оренди) землі є:

1) об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

2) строк дії договору оренди;

3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

4) умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

5) умови збереження стану об’єкта оренди;

6) умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

7) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

8) існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

9) визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об´єкта оренди чи його частини;

10) відповідальність сторін.

64. Договір лізингу.

договором лізингу є договір, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов´язується передати другій стороні (лізингоодер-жувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Основу правового регулювання лізингових відносин становить ЦК України. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених у § 6 гл. 58 ЦК України. Крім того, до нього застосовуються загальні положення про купівлю-продаж і положення про договір поставки, якщо інше не визначено у законі. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

ЦК України виділяє два види лізингу: прямий і непрямий.

Прямий лізинг є двостороннім правочином між лізингодавцем та лізингоодержувачем. Він передбачає, що у лізинг передається об´єкт, який є власністю лізингодавця і набутий без попередньої домовленості з лізингоодержувачем.

Особливістю непрямого лізингу є те, що в лізинг передається майно, спеціально придбане лізингодавцем для цього у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, що віднесена відповідно до законодавства до основних фондів .

Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання в його господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв´язку з фізичним або моральним зносом.

Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об´єкти, а також речі, встановлені законом .