16

Лекція. Проблеми правового регулювання банкрутства

1. Досудова санація державних підприємств, господарських товариств з участю держави.

2. Захист прав боржника і кредиторів через судові процедури.

3. Проблеми застосування Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”

4. Особливості банкрутства державних підприємств.

5. Захист державних інтересів органами прокуратури у разі порушення справи про банкрутство.

1. Досудова санація державних підприємств, господарських товариств з участю держави. Законодавство України і політика держави спрямовані на попередження банкрутства суб’єктів підприємництва та першочергового відновлення їх платоспроможності за умови її настання. ГК України покладає здійснення державної політики щодо запобігання банкрутству та забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності на державний орган з питань банкрутства, яким нині є Державний департамент з питань банкрутства, що діє на основі Положення, затвердженого Постановою КМУ від 19 квітня 2006 року №533.

У разі неспроможності боржника задовольнити вимоги кредиторів у термін, що настав, засновники суб’єкта, держава як власник майна підприємства чи господарського товариства або як учасник товариства можуть надати боржнику фінансову допомогу у розмірі, достатньому для погашення заборгованості перед кредиторами, і здійснити відповідні заходи щодо відновлення платоспроможності – досудову санацію (ст. 211 ГК; ст. 1 ЗУ „Про банкрутство”). Зауважу, що досудова санація здійснюється до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

Досудова санація державних підприємств згідно ст. 211 ГК здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких визначається законом про Державний бюджет України. Перерозподіл коштів на досудову санацію державних підприємств здійснює КМУ. Попередньо плани реструктуризації та досудової санації державних підприємств погоджуються з Державним департаментом з питань банкрутства, з ФДМУ, вищестоящим органом управління боржником, а щодо господарських організацій з корпоративними правами держави – органами управління товариством та ФДМУ та ін. органами у разі необхідності. Ці питання регулюються Наказами ФДМУ (№ 2502 від 17.11.2004 року і ін.)

Якщо досудова санація допомогла оздоровити підприємство, справа про банкрутство не порушується. За негативного результату досудової санації порушується справа про банкрутство у суді. Нагадаю, що казенні підприємства не можуть бути суб’єктами банкрутства.

Важливе значення має і вчасне виявлення ознак приховуваного банкрутства, фіктивного чи умисного доведення до банкрутства. У цьому питанні органи прокуратури здатні надати допомогу державі і захистити її інтерес. Мінекономіки 19 січня 2006 року затвердило Наказ № 14 від 19 січня 2006 року „Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства”. Ці рекомендації допоможуть за рекомендованими показниками вчасно виявити ознаки доведення до банкрутства, приховування банкрутства, фіктивного банкрутства (Зачитую відзначені приклади з документа).

2. Захист прав боржника і кредиторів через судові процедури.

Закон „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачає 4 судові процедури, що застосовуються у процедурі банкрутства: розпорядження майном боржника, мирова угода, санація, ліквідація банкрута. Вони здійснюються під контролем суду. Стосовно санації і мирової угоди слід зауважити, що їх застосування до державних підприємств та господарських організацій з корпоративними правами держави пов’язане з необхідністю узгоджувати плани санації та мирових угод з державними органами та з кредиторами, інвесторами, боржником, керуючим санацією (Наказ ФДМУ № 895 від 06.06.2007 р.).

Судові процедури здійснюються з метою захисту інтересів боржника і кредиторів.

На стадії порушення справи про банкрутство судом призначається арбітражний керуючий з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства. Ці особи мають відповідну ліцензію та відповідають вимогам Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. На етапі процедури розпорядження майном арбітражний керуючий як розпорядник майна зобов’язаний вчинити всі необхідні дії по виявленню, обліку майна та вимог кредиторів (ст. 13 Закону).

Якщо боржником у справі про банкрутство є державне підприємство, розпорядник майна призначається за рекомендацією державного органу з питань банкрутства. Без рекомендації державного органу призначення розпорядника майном може бути підставою для оскарження до вищого судового органу (приклад: справа № 6/260-4/201- Постанова ВСУ № 04/227 від 18.05.2004 року). Проте прострочення строку подання кандидатури арбітражного керуючого державним органом з питань банкрутства призводить до винесення рішення про призначення арбітражного керуючого на розсуд суду. Можливе і врахування побажань кредиторів.

У судових процедурах передбачено: звернення кредиторів з безспірними вимогами до боржника шляхом подання заяв до суду, діяльність комітету кредиторів як органу, що представляє інтереси кредиторів, узгодження санації і мирової угоди з комітетом кредиторів і боржником, вжиття судом заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, порядок задоволення вимог кредиторів, здійснення певних дій боржником за згодою розпорядника майна (п.11 ст.13 Закону), управління санатора на час санаційної процедури, укладення боржником в період санації значних угод чи угод, в яких є заінтересованість, тільки за згодою кредиторів, можливість визнання угод боржника, укладених до порушення справи, недійсними, право керуючого санацією на відмову від виконання угод боржника за наявності наслідків, передбачених п. 10 ст. 17 Закону.

Проте захист прав кредиторів утруднений через дію Закону „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” від 29 листопада 2001 року.

Проблемно і те, що відсутність опублікованого оголошення про порушення справи про банкрутство позбавляє кредиторів права звернутися до суду і заявити про свої вимоги.

Суди виробили практику щодо можливості залишення справи без розгляду у разі порушення вимог щодо публікації оголошення. Єдине, що вказано у Постанові ВСУ № 15 від 18 грудня 2009 року, суди мають переконатися у тому, що вимога про публікацію оголошення виконаною не буде. (Див. Постанову ВСУ).

Слід сказати, що чинне законодавство передбачає і захист інтересів учасників господарських товариств у процедурах банкрутства. Зокрема, укладення мирової угоди, якщо нею передбачено забезпечення вимог кредиторів за рахунок акцій чи корпоративних прав учасників товариств, неможливе без відповідної згоди учасників товариств, і вони мають стати учасниками мирової угоди.

У ліквідаційній процедурі найбільше порушуються інтереси кредиторів (розкрадання майна, особливо колгоспи і с/г підприємства, затягування процедури, продаж за заниженими цінами і ін.).

Після закінчення ліквідпроцедури чинне законодавство не передбачає можливості задоволення вимог кредиторів. (США – 5 років, а ФРН – 1 рік після закінчення ліквідації надають можливість виплати боргів кредиторам).