50. Зміст договору.

Змістом договору є встановлені ним права й обов’язки сторін. Зміст договору характеризується його умовами. Розрізняють істотні, типові та випадкові умови договору.

Істотні умови договору черпаються з двох основних джерел: закону і домовленості сторін. Це означає, що умови договору можуть бути визначені в законі (наприклад, для договору купівлі-продажу це умови про майно, його, ціну, термін) або одна зі сторін може наполягати на включенні якої-небудь умови до складу істотних? Якщо ці умови не враховані в договорі, то закон уважає, що такого договору юридично не існує. А якщо немає договору, то немає ні прав, ні обов’язків.

До типових умов належить ті, які вироблені практикою для договорів певної категорії і визначені у встановленому порядку (наприклад,місце виконання договору). Ці умови не обов’язково включаються в договір, і, якщо не включені, то діють загальні норми Цивільного кодексу.

Випадковими вважаються такі умови договору, які зазвичай у договорах такої категорії не передбачаються, але можуть бути встановлені за угодою сторін. Наприклад, у договорі доручення винагорода повіреному не передбачається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повірений має право вимагати виплати. Випадкова умова, яка включена в договір, має * бути виконана.

51. Способи припинення зобов’язань.

Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку виконувати. Для припинення зобов'язання необхідна наявність певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язує припинення зобов'язання.

Залежно від підстав припинення зобов'язання можна поділити на дві основні групи:

1) зобов'язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін (виконання, новація, зарахування, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання);

2) зобов'язання, які припиняються незалежно від волі учасників (неможливість виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).

Припинення зобов'язань за волею сторін

Основною підставою припинення зобов'язання є його виконання.

1. Виконання зобов'язання — це вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послугу, відшкодувати шкоду тощо.

2. Відступлення вимоги — це двосторонній правочин, в якому беруть участь кредитор, який відступає своє право вимоги, і особа, яка стає кредитором і набуває це право на підставі укладеної між ними угоди. Так, заміна кредитора має назву цесії, кредитор, який відступає своє право, називається цедентом, а особа, яка право набуває — цесіонарієм.

3. Припинення зобов'язання зарахуванням. Зарахування припиняє зустрічні зобов'язання, якщо вони рівнозначні за сумою.

4. Новація зобов'язання (оновлення зобов'язання) — це домовленість сторін щодо заміни первинного зобов'язання, яке існувало між кредитором і боржником, іншим.

5. Прощення боргу — це відмова кредитора від своїх вимог. Прощення боргу не матиме юридичного значення, якщо воно обмежує правоздатність особи.

6. Відступне. За згодою сторін зобов'язання може бути припинено наданням замість предмета виконання зобов'язання відступного (сплата грошей, передача майна).

7. Мирова угода. Це угода сторін про припинення судового спору між собою шляхом взаємних поступок.

За погодженням між собою сторони в будь-який час можуть припинити зобов'язання. Одностороннє розірвання договору як спосіб припинення зобов'язання є винятком (з огляду на особливий характер договору доручення довіритель вправі скасувати доручення, а повірений — відмовитися від доручення в будь-який час).

Припинення зобов'язань за обставин, що не залежать від волі сторін

Незалежно від волі сторін зобов'язання припиняються за таких обставин: неможливість виконання зобов'язання; поєднання в одній особі боржника і кредитора; смерть боржника чи кредитора, якщо зобов'язання пов'язане з їх особою; ліквідація юридичної особи (кредитора чи боржника).

1. Неможливість виконання зобов'язання. Ця обставина може стати підставою для припинення зобов'язання, якщо її настання зумовлено обставинами, за які боржник не відповідає і які виключають відповідальність боржника.

2. Поєднання в одній особі боржника і кредитора. В такому випадку має місце своєрідне правонаступництво, тому що права і обов'язки переходять від боржника до кредитора і навпаки. Оскільки внаслідок об'єднання із двох самостійних сторін утворюється одна, всі зобов'язання між ними анулюються.

3. Смерть громадянина, якщо зобов'язання пов'язано з його особою. Так, смерть особи, яка отримує аліменти, припиняє зобов'язання. Із смертю особи припиняється договір доручення, заповідальний відказ, договір поруки, виконання творчої роботи за договором тощо.

4. Ліквідація юридичної особи (кредитора чи боржника). На відміну від реорганізації юридичної особи, коли створена юридична особа є правонаступником за зобов'язаннями, при ліквідації правонаступництво відсутнє.