них цінних паперів, а й учасників фондового ринку. Інвестор повинен мати можливість вибору відповідного емітента, а емітент — інвестора. Кожен з них за необхідності повинен володіти не тільки правом, а й сприятливими умовами для вибору того чи іншого посередника. А це означає, що всіх посередників має бути багато. Ця вимога антимонопольної політики на українському фондовому ринку в основному вже виконана. Спостерігається лише дефіцит інвесторів.
13.4. РИНОК ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
Ринок фінансових послуг як складова фінансового ринку являє собою сферу різноманітних послуг, що надаються суб’єктам фінансових відносин –підприємницьким структурам, державі і громадянам у процесі їхньої фінансової діяльності.
Фінансові послуги за своєю структурою дуже різні. Вони можуть мати риси кредитних операцій, операцій оренди, страхування тощо, проте всі вони раціонально доповнюють мобілізацію й використання фінансових ресурсів в інших підсистемах фінансової системи держави. До фінансових інституцій, що надають фінансові послуги, відносять комерційні банки та небанківські кредитні установи, фінансові, факторингові й лізингові компанії, інституційних інвесторів, фондові та валютні біржі.
До найхарактерніших видів фінансових послуг належить лізинг. Суб’єктами лізингових операцій є: продавець лізингового майна, тобто його виробник; лізингодавець — організація, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа; лізингоодержувач — підприємство, яке отримує в користування майно за договором лізингу. У межах довгострокової оренди розрізняють дві основні форми лізингових операцій — фінансовий і операти-
вний лізинг.
Фінансовий лізинг полягає в тому, що під час дії лізингової угоди орендар виплачує орендодавцю всю величину амортизації орендованого майна. Після закінчення такої угоди лізингоодержувач може повернути об’єкт оренди лізингодавцеві, викупити його за залишковою вартістю або укласти нову угоду на оренду. Об’єктами фінансового лізингу є переважно виробничі будівлі та споруди.
Оперативний лізинг є таким видом орендних операцій, за якого лізингова угода укладається на термін менший, ніж період амортизації орендованого майна (здебільшого на 2—5 років). Як і
310
за фінансового лізингу, після закінчення терміну угоди вона може бути продовжена на нових умовах. В іншому разі майно повертається власникові або викуповується за договірною ціною. Отже, лізинг дає змогу підприємствам та організаціям отримувати необхідні виробничі фонди без значних одноразових затрат, а також уникнути витрат, пов’язаних із моральним старінням засобів виробництва.
За своєю сутністю лізинг є специфічною формою фінансування капітальних вкладень, альтернативною традиційному банківському кредитуванню. Крім того, лізинг активізує інвестиції приватного капіталу у сферу виробництва, підвищує конкурентоспроможність малого й середнього вітчизняного бізнесу. Завдяки лізингу розширюються можливості збуту власної продукції, насамперед тієї, яка дорого коштує.
Структура лізингового платежу регулюється законодавством і включає амортизаційні відрахування, плату за кредит, прибуток лізингодавця, страхові платежі та інші витрати лізингодавця. Конкретна величина платежу за надане в лізинг майно встановлюється лізингодавцем.
До фінансових посередницьких послуг належить також факторинг. Головна мета факторингового обслуговування — інкасування дебіторських боргів своїх клієнтів і одержання належних їм платежів. Клієнт (постачальник), продавши дебіторський борг, отримує від банку кошти в розмірі 80—90 % від суми боргу. Решту 10—20 % від суми боргу банк тимчасово стягує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнтові. Банк може оплатити постачальникові платіжні вимоги не тільки в день подання їх на інкасо, а й відправлені в банки платників раніше й акцептовані платниками, але не оплачені через відсутність коштів на рахунках. Отже, отримання факторингової послуги дає змогу підприємствам перетворити продаж із відстрочкою платежу на продаж із негайною оплатою і в результаті прискорити рух свого капіталу.
Серед небанківських кредитних установ, що надають кредитні послуги, особливе місце посідають кредитні спілки. Це громадські неприбуткові організації, головною метою яких є фінансовий та соціальний захист своїх членів через залучення їхніх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Одна з найпоширеніших послуг кредитних спілок — надання позичок. З цією метою створюється позичковий фонд, куди, крім внесків членів кредитних спілок, залучаються банківські кредити, державні субсидії, пожертвування юридичних і фізичних осіб.
311
За одержані позички сплачуються відсотки, які нижчі, ніж відсотки комерційних банків за надані кредити.
Страхування теж можна розглядати як один із сегментів ринку фінансових послуг. При цьому страхові компанії можуть розглядатися і як виробники страхових послуг, і як фінансові посередники. Фінансові послуги у сфері страхування пов’язані із формуванням колективних страхових фондів і фінансовим відшкодуванням різних втрат і збитків. Фінансове посередництво проявляється при розміщенні фінансових ресурсів на фінансовому ринку.
Сегмент консалтингових, аудиторських, та інформацій-
них послуг безпосередньо не пов’язаний з рухом фінансових ресурсів чи формуванням доходів та здійсненням витрат і видатків. Їхнє призначення полягає в наданні таких послуг, які сприяють названим процесам.
Консалтингові фірми, проводячи консультаційну роботу, можуть допомогти мінімізувати вартість залучених фінансових ресурсів, оптимізувати їх розміщення, сприяти мінімізації податкового навантаження тощо.
Аудиторські послуги пов’язані з незалежною перевіркою фінансової діяльності і фінансової звітності господарюючих суб’є- ктів.
Інформаційні послуги полягають у наданні певної фінансової і нефінансової інформації, необхідної суб’єктам господарювання для прийняття рішень у сфері фінансової діяльності. Первинна інформація надається інформаційними агенціями через видання статистичних збірників, періодичних зведень, наприклад біржових, систему інформаційної мережі — Інтернет. Аналітичну інформацію надають рейтингові агенції (аналітичні огляди, рейтингові оцінки, наприклад привабливості цінних паперів).
Сукупність цих послуг є одним із методів хеджування ризиків, що виконує важливу роль у забезпеченні стабільності фінансового ринку і фінансової системи в цілому.
13.5. ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
Подальший розвиток вітчизняної фінансової системи пов’язується з лібералізацією внутрішнього ринку фінансових послуг. Можливі сценарії розвитку передбачають більш-менш
312
унормовану наявність іноземного капіталу як свідчення підтримки інтеграційних процесів.
Дилема щодо перспектив структурно-функціонального розвитку ринку фінансових послуг у частині його лібералізації багатогранна і стосується таких питань:
—яким повинно бути, з точки зору стійкого економічного розвитку, співвідношення між вітчизняними та іноземними фінансовими інститутами;
—наскільки виправдані пільги і преференції іноземним структурам порівняно з вітчизняними;
—який позитивний і негативний вплив може мати і має експансія іноземного капіталу на структурно-функціональний розвиток ринку фінансових послуг в найближчій перспективі і якими очікуються довгострокові тенденції;
—чи можливе зближення стратегічних економічних інтересів вітчизняних й іноземних фінансових установ на ринку фінансових послуг.
Питання співвідношення вітчизняних і зарубіжних учасників фінансового ринку повсюдно є предметом гострих дискусій. Початковий відлік не викликає сумніву: залучення іноземного капіталу і фінансових технологій необхідне для розширення можливостей фінансового маневрування при обмеженості внутрішніх ресурсів, що дає змогу реструктуризувати економіку країни—ре- ципієнта. Узгоджені думки щодо визначення доцільності залучення іноземних ресурсів стають суперечливими. Протиріччя між економічними інтересами резидентів і нерезидентів трансформуються в проблему економічної, в тому числі й фінансової безпеки.
Офіційна статистика щодо наявності іноземного капіталу в секторах фінансового ринку України та обслуговування клієнтів іноземними фінансовими структурами обмежена і стосується характеристики кількох нерезидентських економічних одиниць та їх часток у загальному зареєстрованому статутному капіталі діючих вітчизняних установ. Тому оцінити позиції нерезидентів у конкретних сегментах досить проблематично з причин інформації обмеженості.
Проблема конкурентоспроможності для вітчизняних фінансових установ загострюється у випадку відкриття нерезидентами філій своїх материнських структур. Таким чином експансійно забезпечується регіональна фінансова інфраструктура в інтересах нерезидентів. Філії, як відомо, не є юридичними особами і контролюються з питань ліквідності регуляторами з країн їх похо-
313
дження. Відповідним чином вітчизняні регулятори не зможуть впливати на ліквідність філій компаній-нерезидентів через інструменти резервування та інші важелі впливу.
Вітчизняні фінансові установи стикаються з необхідністю вирішити питання адекватності порівняної оцінки вартості бізнесу для протилежних сторін в корпоративних угодах злиття і поглинання за участю нерезидентів. В умовах, коли жодна вітчизняна фінансова установа поки що не має практики розміщення своїх акцій на відкритих ринках — міжнародних біржах (процедури ІРО — абревіатура від англ. «Initial Public Offering» — публічне розміщення акцій на міжнародних ринках), поглинання і захоплення їх іноземними конкурентами за порівняно низькими цінами зберігається як реальна загроза. Тому вбачається прямий взаємозв’язок між підвищенням вартості (капіталізацією) вітчизняних фінансових структур та забезпечення їх конкурентоспроможності. Цей висновок не потребує окремого обґрунтування, оскільки високо конкурентний бізнес завжди коштує дорого, і протилежно — навпаки.
Одним із напрямів вирівнювання конкурентоспроможності іноземних та вітчизняних банків є підтримка позицій вітчизняних державних банків. Це доцільно з тієї точки зору, що саме державні банки мають ті самі переваги, що й іноземні, в частині формування пасивів (можливість залучати порівняно дешевші депозити та кредитуватись з екзогенних джерел). Тому, незважаючи на те, що другий рівень вітчизняної банківської системи сформований переважно на приватних засадах універсального типу, розвиток саме державних банків значною мірою (але не виключною) буде визначати рівень конкурентоспроможності фінансового сектора в цілому. Підтримка і капіталізація державних банків необхідна ще й тому, що перспективно вони являють стратегічний інтерес для купівлі іноземними вигодо набувачами — такою є зацікавленість окремих нерезидентів у придбанні ВАТ «Ощадбанк» після його можливої приватизації.
Процес купівлі вітчизняних операторів фінансових послуг розвивається за наявності недосконалих нормативноправових важелів його рестрикційного регулювання. Тому доцільно поступово збільшувати частку іноземного капіталу у вітчизняному фінансовому секторі і створювати умови для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних фінансових структур.
314
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
1.Що є об’єктивною передумовою функціонування фінансового ринку?
2.У чому полягає економічна сутність фінансового ринку?
3.Що являє собою фінансовий ринок з організаційної сторони?
4.Які існують складові фінансового ринку?
5.За якими ознаками структурується фінансовий ринок?
6.Що являє собою ринок грошей?
7.Що таке фондовий ринок?
8.У чому полягає призначення первинного і вторинного фондового ринку?
9.Як інструменти використовуються на ринку цінних паперів?
10.Як класифікуються акції?
11.Як класифікуються облігації?
12.Які суб’єкти функціонують на ринку цінних паперів?
13.Що являють собою інституційні інвестори?
14.Які функції фінансових посередників?
15.Які функції виконує фондова біржа?
16.Що таке ринок фінансових послуг і хто є його учасниками?
17.Які існують види фінансових послуг?
18.Назвіть основні заходи в процесі лібералізації ринків фінансових послуг в Україні.
315