25.Особливості оподаткування суб’єктів малого та середнього бізнесу.
Відносини, пов’язані з розвитком малого і середнього підприємництва в Україні, базуються на Конституції України і регулюються Господарським та Цивільним кодексами України, цим Законом та іншими законодавчими актами, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Метою державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні є:
1) створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього підприємництва;
2) забезпечення розвитку суб’єктів малого і середнього підприємництва з метою формування конкурентного середовища та підвищення рівня їх конкурентоспроможності;
3) стимулювання інвестиційної та інноваційної активності суб’єктів малого і середнього підприємництва;
4) сприяння провадженню суб’єктами малого і середнього підприємництва діяльності щодо просування вироблених ними товарів (робіт, послуг), результатів інтелектуальної діяльності на внутрішній і зовнішній ринок;
5) забезпечення зайнятості населення шляхом підтримки підприємницької ініціативи громадян.
Принципами державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні є:
1) розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо державної підтримки;
2) забезпечення участі представників суб’єктів малого і середнього підприємництва, громадських організацій, що представляють інтереси суб’єктів малого і середнього підприємництва, у формуванні та реалізації державної політики у зазначеній сфері;
3) створення рівних можливостей для доступу суб’єктів малого і середнього підприємництва, що відповідають вимогам, передбаченим загальнодержавними, регіональними та місцевими програмами розвитку малого і середнього підприємництва, до участі у виконанні таких програм та для отримання державної підтримки;
4) ефективність використання бюджетних коштів, передбачених для виконання зазначених програм;
5) відкритість і прозорість проведення процедур надання державної підтримки;
6) доступність об’єктів інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва для всіх суб’єктів малого і середнього підприємництва.
Основними напрямами державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні є:
1) удосконалення порядку ведення податкового і статистичного обліку та звітності суб’єктів господарської діяльності;
2) запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва, що відповідають критеріям, встановленим у податковому законодавстві;
3) забезпечення державної підтримки суб’єктів малого і середнього підприємництва, що працюють у сфері інвестиційної, інноваційної і науково-технічної діяльності, в тому числі їх залучення до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм;
4) забезпечення фінансово-кредитної державної підтримки;
5) сприяння розвитку інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва;
6) гарантування прав суб’єктів малого і середнього підприємництва під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;
7) сприяння спрощенню дозвільних процедур та процедур здійснення державного нагляду (контролю), отримання документів дозвільного характеру для суб’єктів малого і середнього підприємництва та скороченню строку проведення таких процедур.
Розвиток малого і середнього підприємництва забезпечують у межах своїх повноважень Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган у сфері розвитку малого і середнього підприємництва, інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.
Спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва є центральний орган виконавчої влади, на який покладено функції з реалізації державної політики у сфері підприємництва.
Малий бізнес – це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб’єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.
Суть та значення малого бізнесу полягає у тому, що він є провідним сектором ринкової економіки, складає основу дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового виробу; забезпечує насичення ринку споживацькими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції. Малий бізнес робить вагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості. Ця функція проявляється у здатності малого бізнесу створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки.
Важлива функція малого бізнесу полягає в пом’якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме він є фундаментальною основою формування середнього класу. Отже, він виконує функцію послаблення притаманній ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ, що здійснюється на даному етапі. Таким чином, малий бізнес є невід’ємною рисою будьякої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, але навіть й існувати.
Малий бізнес має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати та упроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки. Але малий бізнес має також і значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.
26. Податкова застава як заход примусового стягнення податкової заборгованості.
Податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.
88.1. З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.
88.2. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
88.3. У разі якщо податковий борг виник за операціями, що виконувалися в межах договорів про спільну діяльність, у податкову заставу передається майно платника податків, який згідно з умовами договору був відповідальним за перерахування податків до бюджету та/або майно, яке внесене у спільну діяльність та/або є результатом спільної діяльності платників податків. У разі недостатності майна такого платника податків у податкову заставу передається майно інших учасників договору про спільну діяльність у розмірах, пропорційних їх участі у такій спільній діяльності.
Згідно з п. 93.1 ст. 93 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — ПКУ) майно платника податків звільняється з податкової застави з дня:
отримання органом державної податкової служби підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку (п.п. 93.1.1 п. 93.1 ст. 93 ПКУ);
визнання податкового боргу безнадійним (п.п. 93.1.2 п. 93.1 ст. 93 ПКУ);
прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства (п.п. 93.1.3 п. 93.1 ст. 93 ПКУ);
отримання платником податків рішення відповід-ного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження (п.п. 93.1.4 п. 93.1 ст. 93 ПКУ);
реєстрації в органі державної податкової служби податкової поруки у випадках, визначених цим Кодек-сом (п.п. 93.1.5 п. 93.1 ст. 93 ПКУ).
Згідно з п. 93.2 ст. 93 ПКУ підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених пп. 93.1.1 - 93.1.5 п. 93.1 цієї статті.