ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ

Ключові терміни: державні фінанси, фінансові ресурси держави, місцеві фінанси, рівні і ланки державних фінансів, державні доходи, методи мобілізації державних доходів, джерела державних доходів, державні видатки, кошторисне фінансування, державні субсидії.

Після вивчення цієї теми студент повинен знати і розуміти:

•сутність і призначення державних фінансів;

•економічну сутність та значення державних доходів;

•економічні методи мобілізації державних доходів;

•економічну сутність та класифікацію державних видатків.

5.1. СУТНІСТЬ І СКЛАД ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ

Державні фінанси являють собою досить розгалужену систему відносин, яка опосередковується формуванням і використанням централізованих на різних рівнях адміністративного поділу фондів грошових коштів. Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості фондів зумовлюється різноманітністю функцій держави і завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням функцій і повноважень між різними рівнями державної влади.

За своєю економічною сутністю державні фінанси — це сукупність процесів розподілу та перерозподілу вартості ВВП, що виникають у процесі формування, розподілу і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

У цьому визначені ключовим елементом виступають фінансові відносини. Вони є досить складними. Так, з позицій держави, з

92

одного боку, формування коштів централізованих фондів характеризує і відносини обміну, і розподілу, і перерозподілу. Відносини обміну досить незначні за обсягами і питомою вагою та пов’язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації державного майна і ресурсів, від майнових прав, від надання послуг тощо. Відносини розподілу відображають частку держави у створеному ВВП, яку вона отримує у формі непрямих податків. Відносини перерозподілу відображають формування фондів за рахунок оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб.

З іншого боку, в процесі використання державних коштів виникають відносини розподілу і перерозподілу. Розподільні відносини з боку держави характеризують використання тієї частини державних доходів, що отримана нею на основі обміну і розподілу, а перерозподільні — тих, що отримані на основі перерозподілу. З погляду юридичних і фізичних осіб державні фінанси мають насамперед яскраво виражений перерозподільний характер, хоча

вних присутні й елементи обміну — плата за державні послуги.

ВУкраїні державні фінанси як провідна сфера фінансової системи держави опосередковують біля 80 % усіх фінансових ресурсів і охоплюють різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність.

Склад державних фінансів прийнято розглядати за ланками та рівнями органів державної влади й управління (табл. 5.1).

6 Фінанси: Навч. посібник / О. П. Близнюк, Л. І. Лачкова, В. І. Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання. — 2006. — С. 93.

93

Ланками державних фінансів є:

¾бюджет держави (зведений бюджет);

¾позабюджетні фонди цільового призначення;

¾державний кредит;

¾фінанси державного сектора (державних та муніципальних підприємств).

Державний бюджет — це основний фінансовий план держави, що має силу закону.

Позабюджетні цільові фонди — це централізовані фонди грошових коштів, що утворюються поза державним бюджетом для реалізації прав громадян на пенсійне і соціальне забезпечення та соціальне страхування.

Державний кредит передбачає залучення коштів державою на позиковій основі для використання через видатки на конкретні проекти.

Фінанси державного сектора об’єднують фінанси державних

імуніципальних (комунальних) підприємств.

За рівнями управління державні фінанси поділяють на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні фінанси призначені для забезпечення тих потреб суспільства, які мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави взагалі. Вони є інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси здійснюють розподіл та перерозподіл ВВП між окремими регіонами країни та галузями економіки з метою збалансованого їх розвитку.

Місцеві фінанси являють собою фінансову базу місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів полягає в забезпеченні фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.

Побудова системи державних фінансів потребує установлення відповідного оптимального співвідношення між її рівнями: загальнодержавним та місцевим.

Функціонування сфери державних фінансів характеризується такими фінансовими категоріями: державні доходи; державні видатки; державний кредит.

94

Внутрішні відносини в системі державних фінансів складаються між бюджетами різних рівнів та між бюджетами і фондами цільового призначення.

У системі зовнішніх відносин сфери державних фінансів пріоритетними є взаємовідносини з юридичними та фізичними особами. Це, з одного боку, сплата податків та інших обов’язкових платежів до бюджету, внески в цільові фонди, купівля державних цінних паперів, з іншого — асигнування та виплати з бюджету і цільових фондів, повернення боргів та доплата процентів за позиками. Через бюджет забезпечуються міжнародні фінансові відносини держави — платежі міжнародних організацій і фінансових інституцій та надходження від них. Тимчасово вільні кошти бюджету та цільових фондів можуть розміщуватись на фінансовому ринку, внаслідок чого формуються відповідні доходи. У разі необхідності фінансування дефіциту бюджету держава може залучати на фінансовому ринку необхідні їй додаткові кошти шляхом випуску та розміщення державних облігацій та казначейських зобов’язань.

5.2. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ. МЕТОДИ МОБІЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ

Державні доходи — це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, що використовуються для виконання нею своїх завдань та функцій. Об’єктом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує, а суб’єктами — держава, з одного боку, та підприємства, установи, організації, населення — з другого.

Джерела державних доходів можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми.

Внутрішніми джерелами є валовий внутрішній продукт своєї країни. Зовнішні джерела — це ВВП інших країн.

У країнах з розвинутою ринковою економікою державні доходи становлять значну частину сукупного суспільного продукту та справляють величезний вплив на його перерозподіл та розширене відтворення. У середньому в розвинутих країнах вони становлять 30 — 44 % ВВП. Державні доходи, обчислені щодо валового внутрішнього продукту, показують не лише відносин перерозподілу, а й місце держави в процесі відтворення. Державні доходи показують рух грошових коштів від різних верств суспільства до держави. Те, що для держави є доходом, для широких верств населення

95

та підприємств є видатком. Державні доходи на 85—92 % формуються за рахунок податків, неподаткові доходи становлять 3 — 13 %, державний кредит — від 0,5 до 4 % їх загального обсягу.

Залежно від порядку формування системи державних доходів їх поділяють на централізовані та децентралізовані (рис. 5.1).

Державні доходи

Рис. 5.1. Система державних доходів7

Централізовані доходи концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення.

Децентралізовані доходи надходять у розпорядження окремих державних підприємств, установ, організацій, формуються за рахунок їх доходів і використовуються відповідно до їх фінансових планів.

Слід урахувати, що необґрунтовано висока частка централізації фінансових ресурсів спричинює негативні наслідки, оскільки централізовано важко вести раціональний розподіл і забезпечувати його ефективне виконання. Однак зниження централізації за умови збереження на високому рівні державної власності може породити безгосподарність і різні порушення в розподілі і використанні фінансових ресурсів, а врешті-решт — фінансовий розлад у державі.

7Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. — 2-ге вид., доп. і пере-

роб. — К.: КНЕУ. — 2005. — С. 115.

96

Перерозподільні процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів, — це явище макрорівня, проте роль державних фінансів виявляється не меншою мірою в методах мобілізації державних доходів.

За методами мобілізації держані доходи поділяються на пода-

ткові, позикові, емісійні (рис. 5.2).

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ

Рис. 5.2. Методи мобілізації державних доходів8

З цих методів найважливіший податковий, оскільки податки забезпечують основну частину державних доходів.

Податки — це економічні відносини, які виникають між державою та юридичними й фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків. Вони є вихідною категорією фінансів, економічною базою функціонування держави та найважливішою фінансовою формою регулювання ринкових відносин. Податки — це головний дохід державної скарбниці.

8 Фінанси: Навч. посібник / О.П. Близнюк, Л. І. Лачкова, В. І. Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання. — 2006. — С. 93.

97

Державний кредит (позики) — це сукупність економічних відносин, що виникають між державою як позичальником і кредиторами — фізичними або юридичними особами (приватними особами, фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами та міжнародними фінансовими організаціями) у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів. Державний кредит безпосередньо пов’язаний з бюджетним дефіцитом, оскільки є джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать позики, що надаються під державні гарантії, та поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду.

Цей метод суттєво відрізняється від податкового. За допомогою податків держава примусово акумулює частину вартості, втілену в доходах окремих соціальних верств. За кредитного методу держава переважно в добровільній формі залучає частину вартості, яка втілена в позичковому капіталі, тобто частину суспільного капіталу, що відокремилася. Податковий метод держава використовує для акумуляції внутрішніх джерел, кредит дає їй змогу залучати не тільки внутрішні, а й зовнішні джерела.

Емісійний дохід — це грошові відносини між державою та фізичними і юридичними особами, в процесі функціонування яких держава отримує дохід від емісії в обіг надлишків грошей, що призводить до їхнього наступного знецінення і скорочення реа-

льних доходів населення. Надмірний випуск грошей в обіг є найгіршою формою примусової позики, що призводить до зниження їхньої купівельної сили. У результаті відбувається інфляція — переповнення каналів грошового обігу надмірною масою знецінених грошей, зростання цін. Все це знижує роль такого фінансового ресурсу, як дохід державної скарбниці.

Порівняно незначну частину доходів держава одержує як власник засобів виробництва та майна. Фінансові методи формування державних доходів взаємопов’язані та взаємозумовлені. Аналіз показує, що існує тісний кореляційний зв’язок між зростанням державних видатків, бюджетного дефіциту, державного боргу, податків та емісійного доходу. Це означає, що зростання державного боргу веде до збільшення податків. Водночас однією з причин зростання державного боргу є збільшення бюджетного дефіциту, що, у свою чергу, зумовлюється зростанням видатків бюджету, тобто чим швидше зростають державні видатки, тим вищі суми заборгованості держави.

98