Єдність і взаємозумовленість фінансових методів формування державних доходів не виключають їх протилежності. Так, податки прямо або опосередковано відчужують частину створеної вартості для державних потреб. Державний кредит залучає частину створеної вартості на певний час і за певну плату. Емісійний дохід зумовлює вилучення вартості опосередковано, приховано, шляхом інфляційного зростання цін. Роль того чи іншого фінансового методу може змінюватися під впливом економічних, соціальних або політичних обставин та умов.

Під час війни різко зростає роль державного кредиту й емісійного доходу та скорочується частка податків у загальній сумі державних доходів. Те саме, тільки меншою мірою, відбувається під час економічних криз. І навпаки, в мирний час, а також під час виходу з кризи та стабілізації економіки зростає роль податків і зменшується значення державного кредиту та емісійного доходу.

Зовнішні джерела залучаються двома методами: у формі кредиту та безоплатно, тобто без оплати грошового еквівалента залучених ресурсів. Основним методом залучення зовнішніх дже-

рел є зовнішні державні позики.

Центральне місце в системі доходів держави посідають доходи державного і місцевих бюджетів, завдяки яким мобілізується основна частка фінансових ресурсів, необхідних для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій. Так, у США через бюджет перерозподіляється 28 % ВВП, у Німеччині — 40, Швеції — 50 %. В Україні бюджетні ресурси становлять 34 % фінансових ресурсів держави і майже 45 % ВВП9.

5.3. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ

Державні видатки — це грошові відносини, що складаються під час розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування витрат розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб.

За матеріальним змістом державні видатки — це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності.

9 Романенко О. Р. Фінанси: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури. — 2006. — С. 97.

99

Соціально-економічну суть державних видатків визначають природа і функції держави (політичні, економічні, соціальні).

Слід зазначити, що до Першої світової війни (1914) економічна наука, дотримуючись принципу свободи підприємництва, виступала проти втручання держави та її фінансів в економіку. Держава у XVIII — початку XX ст. характеризувалася як «нічний сторож», що охороняє мир, власність і правопорядок, але ні в якому разі не є суб’єктом господарювання. Уся система централізованих грошових фондів акумулювала тоді порівняно невелику частку національного доходу, що не перевищувала на початок 20-х років XX ст. 15 % ВВП. Хоча ще з 1830-х років відносні й абсолютні показники величин державних видатків починають зростати. Першим, хто це помітив і зробив відповідний прогноз, був економічний радник О. фон Бісмарка А. Вагнер. Він поділив економіку на два сектори — державний і приватний та сформулював «закон зростаючої державної активності». Відповідно до цього закону в усіх країнах, де швидко розвивається промисловість, державні видатки повинні збільшуватись більш високими темпами, ніж обсяги виробництва і національні доходи.

Посилення процесу державного регулювання виробництва і роз- поділувідбулосявперіодсвітовоїекономічноїкризи1929—1933 рр.

Економічна теорія Дж. Кейнса (1883—1946) обґрунтовує необхідність втручання держави в економіку в умовах нестабільного розвитку. Основним інструментом такого втручання повинні були стати державні видатки. З метою активізації підприємницької діяльності і зростання національного доходу та ліквідації безробіття держава, на думку Дж. Кейнса, повинна не тільки нарощувати обсяг своїх видатків, а й впливати на особисте та інвестиційне споживання.

Представники неоконсервативного напряму, який сформувався із неокласичної школи, розробили теорію «економіки пропозиції», згідно з якою на державу та її фінансову систему покладалось стимулювання науково-технічного прогресу і забезпечення довгострокового економічного зростання.

Наприкінці XX ст. держава перетворилась на великого підприємця, споживача й інвестора, банкіра, позичальника й експортера капіталу. Економічна наука все більше надає перевагу ринковій системі, законам бізнесу, практичній діяльності у будь-якій сфері економіки. Оскільки матеріальні потреби безмежні, а ресурси обмежені, регулювання економічних процесів здійснюється постійно через фіскальну політику і трансфертні платежі з бюджету.

100

На сьогодні механізм функціонування державних видатків все активніше сприяє розвитку внутрішнього та розширенню зовнішніх ринків збуту. Зросло втручання держави у сферу міжнародних валютних, фінансових, кредитних відносин та товарного обміну. Збільшився експорт державного капіталу, ще вагомішим стало його місце в загальному обсязі капіталу, що експортується. Отже, державні видатки стали одним із основних інструментів концентрації та централізації капіталу, збільшення нагромаджень у національній економіці.

Система державних видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних коштів. Вона характеризує державну політику фінансового забезпечення та соціально-економічного розвитку.

Відповідно до рівня розміщення державні видатки поділяють на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані (рис. 5.3).

Рис. 5.3. Система державних видатків10

10 Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. — 2-ге вид., доп. і пере-

роб. — К.: КНЕУ. — 2005. — С. 116.

101

За формами фінансування розрізняють такі державні видатки: інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати, кошторисне фінансування.

Відповідно до цільового призначення видатки класифікуються за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний ремонт, оплата праці, послуг, матеріалів та ін.

За роллю в суспільному виробництві та з урахуванням впливу державних видатків на рух суспільного продукту і процес розширеного відтворення розрізняють поточні видатки і видатки на розвиток (рис. 5.4). В окремих випадках це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний бюджети.

Рис. 5.4. Класифікація державних видатків

102

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів влади, фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку. Поточні видатки поділяють на державне споживання (купівля товарів та послуг); виплати (перекази) населенню; перекази за кордон; державні субсидії, дотації, субвенції (трансферти) та ін.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови національного господарства; субвенції та інші видатки, щопов’язані з розширеним відтворенням.

Слід зазначити, що фінансова діяльність держави ґрунтується на принципово інших засадах, ніж у підприємницьких структурах, і характеризується досить простою, на перший погляд схе-

мою (рис. 5.5).

Рис. 5.5. Схема фінансової діяльності держави

З одного боку, такий підхід спрощує її, оскільки не існує проблем мобілізації фінансових ресурсів, їх розміщення та забезпечення отримання доходів від їх використання — це завдання підприємницьких структур. Натомість держава встановлює і законодавчо фіксує систему і порядок формування своїх доходів. Але, з іншого боку, це ставить фінансову діяльність держави у пряму залежність від результатів діяльності суб’єктів господарювання, адже основою формування її доходів є перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб. При цьому обсяги доходів держави залежать від двох чинників — обсягів виробленого ВВП і налагодженості механізму вилучення його певної частини на формування державних доходів.

Безумовно, основним чинником, що забезпечує стабільність фінансової діяльності держави, є обсяг виробленого ВВП, адже якщо він обмежений, то ніякий механізм не забезпечить достатності доходів, необхідних для фінансування державних видатків. Така залежність держави від результативності функціонування економіки дуже важлива — вона змушує державу всебічно сприяти її розвитку. Тому, здавалося б на перший погляд, необґрунтована схема фінансової діяльності держави за рахунок перерозпо-

103

ділу створеного у суспільстві ВВП є якраз логічною, виправданою і доцільною. При такій схемі фінанси держави не можуть бути в кращому стані, ніж у підприємств і громадян. Навпаки, здійснення фінансової діяльності державою за відособленою схемою може привести до ситуації, коли її фінансовий потенціал буде досить потужним на фоні обмеженості доходів юридичних і фізичних осіб.

З позицій підпорядкованості фінансування видатків надходженню доходів дуже важливим є налагодженість механізму формування державних доходів. Саме тому у фінансовій системі кожної країни така велика увага приділяється податковій службі, яка повинна забезпечити повне, регулярне і стабільне надходження податків та обов’язкових платежів, що є основою системи державних доходів. При цьому дуже важливим чинником є податкова дисципліна і свідомість. Але для цього держава повинна забезпечувати прозорість своєї фінансової діяльності, щоб було видно, хто, скільки і як платить податки та на що вони використовуються.

Система державних фінансів характеризується досить розгалуженими грошовими потоками, які поділяються на зовнішні — з іншими суб’єктами розподільних відносин та іншими сферами і ланками фінансової системи, і внутрішні — між окремими ланками державних фінансів (рис. 5.6).

Рис. 5.6. Грошові потоки сфери державних фінансів

104

Внутрішні відносини в системі державних фінансів, що відображаються в грошових потоках, складаються між бюджетом і фондами цільового призначення. Водночас ці відносини є швидше винятком із правил, оскільки цільові фонди створюються саме з метою певного відокремлення частини доходів. Прикладом таких відносин є перерахування з бюджету до пенсійного фонду на виплату пенсій військовослужбовцям та інвалідам з дитинства. Перерахування коштів цільових фондів до бюджету має винятковий характер.

У системі зовнішніх відносин сфери державних фінансів пріоритетними є взаємовідносини з юридичними і фізичними особами. Це, з одного боку, сплата податків та інших обов’язкових платежів до бюджету, купівля державних цінних паперів, внески в цільові фонди, з іншого — асигнування і виплати з бюджету і цільових фондів, повернення боргів та виплата відсотків за позиками. Через бюджет забезпечуються міжнародні фінансові відносини держави — платежі до міжнародних організацій і фінансових інституцій та надходження від них. Тимчасово вільні кошти бюджету, і насамперед цільових фондів, можуть розміщуватись на фінансовому ринку, внаслідок чого формуються відповідні доходи.

Таким чином, характерною ознакою сфери державних фінансів є збалансованість вхідних і вихідних грошових потоків загалом. У розрізі ж окремих суб’єктів, сфер і ланок характерною ознакою є саме незбіг цих потоків як у часі, так і за вартістю, що й відображає перерозподільний характер державних фінансів.

5.4. ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ11

Державні фінанси в зарубіжних країнах виконують такі основні функції:

9перерозподіл національного доходу;

9державне регулювання та стимулювання економіки;

9фінансове забезпечення соціальної політики;

9контроль за утворенням і використанням централізованого фонду коштів.

11Теорія фінансів: Навч. посібник / За заг. ред. О. Д. Василика. — К.: Центр навчаль-

ної літератури. — 2005. — С. 240—245.

105

Через усі ланки фінансової системи перерозподіляється 50— 60 % національного доходу, а через державний бюджет — до 40 %. Такий перерозподіл здійснюється на користь монополій та широких верств населення.

Незважаючи на зміну політичного клімату, міжнародних відносин, військових витрат у 90-х рр. ХХ ст., у провідних країнах світу на останні припадає левова частка всіх витрат державного бюджету. Оплата військових замовлень військово-промислового комплексу постачальникам військової продукції за високими цінами — потужний засіб максимізації їх прибутків. Крім того, монополістичні об’єднання отримують значну частину коштів з державного бюджету у вигляді відсотків за державними позиками, субсидій на капітальні вкладення тощо. Виплати відсотків за державними позиками становлять 15 % загальної суми витрат федерального бюджету США.

Основними кредиторами держави є банківські монополії, страхові компанії, акціонерні товариства, індивідуальні власники позичкового капіталу. Перерозподіл засобів на користь монополій здійснюється і через державні підприємства, які реалізують їм продукцію за низькими цінами.

Через бюджет держава впливає на пропорції, які складаються на стадії виробництва й первинного розподілу національного доходу.

Лише внаслідок зростання частки національного доходу в розпорядженні держави стало можливим державне регулювання економіки.

Велике значення надається і соціальній функції бюджету. Державний бюджет став елементом відтворення робочої сили. Відповідно до вимог НТП, відтворення робочої сили залежить від витрат на освіту, охорону здоров’я, соціальне страхування і забезпечення. У зарубіжних країнах спостерігається зростання обсягу соціальних витрат. Так, їх частка в бюджетах західноєвропейських країн зросла в середньому з 18 % у середині 50-х до 30—35 % у середині 90-х рр. ХХ ст. У сучасних умовах дедалі більшого значення набуває людський фактор як основна рушійна сила розвитку суспільного виробництва, що й зумовлює зростання соціальних витрат.

На сьогодні витрати державного бюджету країн з розвинутою економікою включають:

9військові цілі;

9втручання в економіку;

9утримання державного апарату управління;

106

9соціальні цілі;

9надання субсидій та кредитів країнам, що розвиваються. Основними в державному бюджеті є витрати на мілітаризм,

втручання в економіку та на соціальні цілі.

Так, у державному бюджеті США, незважаючи на великі зміни у світовому військово-політичному становищі, що відбулися після 1985 р., скорочення асигнувань на оборону здійснюється дуже обережно. Спочатку вони навіть зростали в абсолютних розмірах, а до 1996 р. знизилися лише до рівня 1985 р. Але в цілому частка Міністерства оборони у видатковій частині державного бюджету США помітно зменшилася, поступившися першим місцем іншим статтям.

Досить чітко позначилася тенденція посилення соціальної спрямованості видаткової частини бюджету. Частка витрат на охорону здоров’я зросла до 21 % і перевищувала витрати на оборону. До 20 % усіх витрат бюджету припадає на соціальне забезпечення.

Водночас зростають бюджетні витрати на обслуговування державного боргу, які займають перше місце в структурі видаткової частини бюджету США.

У сучасних умовах посилився цілеспрямований вплив державного бюджету на процес відтворення і розвиток продуктивних сил. До витрат щодо втручання в економіку відносять витрати на науково-дослідні розробки, на економічну та соціальну інфраструктуру, підтримку сільського господарства, державних галузей економіки, забезпечення зайнятості населення в окремих галузях і регіонах, на стимулювання експорту.

Значно зросли державні капітальні вкладення, субсидії приватним фірмам, особливо в районах розвитку. До них відносять регіони з високим рівнем безробіття — Шотландію та Північну Ірландію у Великій Британії, Сицилію в Італії.

Значні ресурси з державного бюджету отримує й сільське господарство, яке є однією з пріоритетних галузей у зарубіжних країнах. Сільському господарству надаються субсидії двох видів: на підтримку гарантованих цін на сільськогосподарську продукцію та на виробничі цілі, тобто придбання сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив тощо.

Частка витрат державних бюджетів на втручанню в економіку зросла з 15—17 % у середині 50-х до 20—25 % у середині 90-х років ХХ ст.

Витрати на утримання державного апарату становлять 4—5 % загальної суми бюджетних витрат.

107

Провідну роль у мобілізації засобів до державного бюджету відіграють податки. В основному за їхній рахунок створюється фінансова база для виконання державою її функцій.

Платниками податків є робітники, фермери, службовці, дрібні власники, підприємці, корпорації (акціонерні товариства, страхові компанії, банківські монополії тощо).

Сучасна податкова система характеризується великою кількістю податків. Крім прибуткового та непрямих податків, працівники сплачують внески на соціальне страхування, місцеві податки і збори. Податки є не лише основним доходом держави, а й дедалі використовуються для активного втручання держави в процес відтворення. Податкова політика впливає на процеси нагромадження капіталу, прискорення його концентрації, на рух товарів і капіталу між країнами, на платоспроможний попит населення.

Прибутковий податок з громадян є одним з основних джерел доходів державного бюджету. З його допомогою держава перерозподіляє від 30 до 45 % ресурсів державного бюджету.

Внаслідок податкової політики правлячих кіл частка податку на прибуток корпорацій у державних бюджетах провідних країн різко скоротилася. Це є наслідок постійного розширення податкових пільг та зниження податкових ставок. Основні пільги, які надаються корпораціям, пов’язані з політикою прискореної амортизації. Завдяки цьому величезні суми включають до амортизаційних відрахувань і не є оподаткованим прибутком. Крім того, прибуток, спрямований на науково-дослідні роботи, капітальні вкладення, теж не підлягає оподаткуванню. Тому в США майже ½ валового доходу не оподатковується податком на прибуток, у Великій Британії — близько 70 %.

Серед непрямих податків особливе місце займає податок на додану вартість (ПДВ) та акцизи (на тютюнові та алкогольні вироби, бензин). ПДВ діє в усіх країнах ЄС та ряді інших країн. На його частку припадає 33—50 % усіх непрямих податків. З метою стимулювання експорту товари, що вивозяться, звільнюються від ПДВ. З 1 січня 1993 р. в усіх країнах ЄС використовується єдина ставка ПДВ — 14 %.

До непрямих податків відносять і фіскальні монопольні податки. Держава встановлює монополію на виробництво або на реалізацію (або на те й інше одночасно) товарів масового споживання і за рахунок цього забезпечує собі, крім підприємницького доходу, ще й незначні суми податків до бюджету. Фіс-

108

кальні монопольні податки застосовуються у Франції, Італії, Японії, ФРН.

Державний бюджет будується за балансовим методом, його витрати повинні дорівнювати доходам. Але, незважаючи на постійне збільшення податкових надходжень, державні бюджети в провідних зарубіжних країнах дефіцитні. Для покриття бюджетного дефіциту використовуються державні позики, що призводить до збільшення державного боргу.

Наприклад, дефіцитність бюджету США є хронічною проблемою державних фінансів, і на початок 90-х рр. ХХ ст. досягла високого, за міжнародними стандартами, рівня.

Така ситуація зумовлена, насамперед, зростанням державного бюджету. Так, у 1870 р. борг становив 2,4 млрд дол., і перший трильйонний рубіж було подолано у 1982 р. на другий трильйон знадобилося чотири роки (1986 р.), на третій — також чотири роки (1990 р.), на четвертий — два (1992 р.) і на п’ятий — знову чотири роки.

Високі темпи зростання державного боргу свідчать про перенагромадження фінансового капіталу, цінних паперів порівняно з капіталом реальним, тобто претензії претендентів на участь у розподілі національного продукту зростають швидше, ніж зростає реальне виробництво.

В цілому, бюджетна політика у США орієнтується на скорочення дефіциту бюджету на основі поліпшення його структури, шляхом активного залучення великого бізнесу і зайнятого населення до формування доходної частини бюджету, подолання небезпечної тенденції до зростання витрат на обслуговування державного боргу в його видатковій частині.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1.У чому полягає економічна сутність державних фінансів?

2.Які ланки включають державні фінанси?

3.На які рівні поділяються державні фінанси?

4.Які фінансові категорії відображають функціонування державних фінансів?

5.Що являє собою система державних доходів?

6.Які існують джерела та методи формування державних доходів?

7.Чим відрізняються податковий та кредитний методи мобілізації доходів?

109

8.У чому полягає сутність внутрішніх і зовнішніх джерел державних доходів?

9.Що включає система державних видатків?

10.У чому полягає соціально-економічний зміст державних видатків?

11.У чому полягають відмінності між поточними видатками і видатками на розвиток?

12.За якою схемою організована фінансова діяльність держави?

13.Якими грошовими потоками характеризується сфера державних фінансів?

110