31.Охарактеризуйте сутність стратегічного планування

Стратегічне планування – це процес моделювання ефективної діяльності підприємства на певний період функціонування з визначенням його цілей і їх змін в умовах нестабільності ринкового середовища, а також знаходження способу реалізації цих цілей і задач відповідно до його можливостей. Цілі стратегічного планування: 1. затвердити організаційну структуру зі стратегічного розвитку, у якій можуть акумулюватися думки, нові ідеї, концепції;2. визначити сприятливі зовнішні фактори та ті, що загрожують бізнесу;3. підготувати план для оцінювання сильних і слабких сторін корпорації;4. затвердити основну лінію розвитку, орієнтуючись на яку можна перевіряти різні стратегії; 5. уважно відстежувати тенденції, що виникають і можуть виявитися життєво важливими для бізнесу;6. привчати людей мислити більш точно; 7. розробити короткострокові рішення в рамках стратегічного плану. Процес стратегічного планування зазвичай складається з таких етапів:1) визначення місії;2) визначення цілей підприємства;3) створення стратегічних господарських підрозділів;4) проведення ситуаційного аналізу; 5) розробка загальної стратегії та стратегії маркетингу;6) реалізація тактики;7) спостереження за результатами.  Можна виділити такі завдання стратегічного планування: формулювання цілей організації й напрямів діяльності; виявлення об’єктивно складних тенденцій господарювання; аналіз потенціалу підприємства й визначення рівня ресурсів, виявлення альтернатив розвитку; визначення проблем, що потребують прийняття стратегічних рішень; передбачення можливих змін зовнішнього середовища й пристосування до них шляхом вироблення оптимальної стратегії підприємства. Основне призначення стратегічного планування полягає у виявленні оптимального з усіх можливих альтернативних варіантів розвитку підприємства в майбутньому. Стратегічне планування являє собою організаційно-економічну систему, що забезпечує безперервний процес прийняття рішень, у ході яких установлюються і уточнюються за часом цілі й завдання розвитку підприємства; визначаються стратегії їх досягнення; розробляються детальні плани, що відображають різні сторони господарської діяльності. Один з найважливіших принципів планування – створення єдиної планової системи, що забезпечує взаємозв’язок стратегічного і тактичного планування, безперервність планового процесу. 

32.Знайдіть відмінності між статусом лідера та формальним керівником.

Керівництво концентрує увагу на тому, щоб люди робили речі правильно, а лідерство - на тому, щоб люди робили правильні речі.  Існує відмінність між формальним лідерством - коли вплив виходить з офіційного положення в організації і природним лідерством - коли вплив виходить з визнання іншими особистої переваги лідера. Лідерство - це психологічна характеристика поведінки окремих членів групи, а керівництво - це соціальна характеристика стосунків у групі, і в першу чергу з точки зору розподілу ролей управління та підпорядкування. На відміну від лідерства керівництво виступає як регламентований суспільством правовий процес. І лідер, і керівник мають справу з одним і тим же типом проблем, пов'язаних із стимулюванням персоналу організації, націлюванням його на вирішення певних завдань, турботою про засоби, за допомогою яких ці завдання можуть бути вирішені. Керівник - це людина, яка направляє роботу інших і несе персональну відповідальність за її результати. Хороший менеджер вносить порядок і послідовність у виконувану роботу. Свою взаємодію з підлеглими він будує більше на фактах і в рамках встановлених цілей. Лідер надихає людей і вселяє ентузіазм в працівників, передаючи їм своє бачення майбутнього і допомагаючи їм адаптуватися до нового, пройти етап змін. Керівники мають тенденцію займати пасивну позицію по відношенню до цілей. Найчастіше вони за потребою орієнтуються на кимось встановлені цілі і практично не використовують їх для проведення змін. Лідери, навпаки, самі встановлюють свої цілі і використовують їх для зміни ставлення людей до справи. Керівники воліють порядок у взаємодії з підлеглими. Вони будують свої відносини з ними відповідно тим ролям, які підлеглі грають у запрограмованої ланцюжку подій або у формальному процесі прийняття і реалізації рішень. Менеджери бачать себе певною частиною організації чи членами особливого соціального інституту. Лідери підбирають і тримають людей, які розуміють і поділяють їхні погляди та ідеї, що відображаються в лідерському баченні. Лідери враховують потреби працівників, які сприймаються ними цінності і рушійні ними емоції. Лідери схильні до використання емоцій та інтуїції і завжди готові викликати у своїх послідовників сильні почуття типу любові і ненависті. Лідери не пов'язують повагу до себе з приналежністю до певної організації.  Керівники забезпечують досягнення цілей підлеглими, контролюючи їхню поведінку і реагуючи на кожне відхилення від плану. Лідери будують свої стосунки з підлеглими на довірі, мотивуючи і надихаючи їх. Вони закладають довіру в основу групової, спільної роботи.  Використовуючи свій професіоналізм, різні здібності та вміння, керівники концентрують свої зусилля в сфері прийняття рішень. Вони намагаються звузити набір шляхів вирішення проблеми. Рішення часто приймаються на основі минулого досвіду. Лідери, навпаки, роблять постійні спроби розробки нових та неоднозначних вирішень проблеми. А найголовніше, після того, як проблема ними вирішена, лідери беруть на себе ризик і тягар виявлення нових проблем, особливо в тих випадках, коли існують значні можливості для отримання відповідної винагороди.